• ЛЕВЫЕ В НОВОМ ЕВРОПАРЛАМЕНТЕ

    ЛЕВЫЕ В НОВОМ ЕВРОПАРЛАМЕНТЕ

    • Статті
    • 26/08/2014
    22-25 мая 2014 года прошли очередные выборы в Европарламент. Вопреки ожиданиям, консервативные правоцентристские силы, объединенные в Европейскую народную партию, хоть и понесли электоральные потери, но сохранили первое место по итогам выборов (а, следовательно, и пост председателя Еврокомиссии — только вместо Баррозу будет Жан-Клод Юнкер). Социал-демократы, уже давно не представляющие какой-либо альтернативы неолиберальному капитализму, не смогли воспользоваться очевидными провалами своих основных конкурентов. Правоконсервативные и ультраправые евроскептики нарастили свое присутствие, но не столь драматично, как это в «сенсационном» ключе подавали СМИ. К тому же, следует помнить о традиционно крайне низкой явке на общеевропейских выборах — благодаря такому абсентеизму партии типа Партии независимости Великобритании и Национального фронта во Франции, упирающие на критику европейской интеграции как таковой, получают на них больший процент голосов, чем на национальных выборах. Не имея иллюзий ни о реальных возможностях Европарламента, ни о парламентской борьбе как таковой, все же остановимся на результатах выборов для левых (под «левыми» будем подразумевать партии демократических социалистов и коммунистов, занимающих позиции левее нынешних социал-демократов из фракции «Прогрессивного альянса социалистов и демократов») — ведь на них, в той или иной степени, отобразилась и динамика непарламентской активности, и влияние идей антикапиталистических левых в обществе. Далі
  • Ділан Райлі: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву»

    Ділан Райлі: «Ми називаємо щось “громадянським суспільством”, коли воно нам подобається, а як ні — то шукаємо якусь іншу назву»

    • Статті
    • 20/12/2013

    Панує думка, що авторитарні суспільства, принаймні у міжвоєнній Західній Європі, постали у контексті атомізованих суспільств. Я показав, що це хибно. Адже, навпаки, спостерігалося неймовірне зростання кількості добровільних об’єднань, особливо в сільській місцевості, починаючи з ХІХ ст., а потім праві використали мережі, які, власне, і називають громадянським суспільством. Тож я переформулював теорію громадянського суспільства, і моя книга організована як дискусія між Ґрамші й Токвілем. Я би назвав свою роботу ґрамшіанським соціальним аналізом, тобто переважно політичною соціологією, що ставиться до ідеї громадянського суспільства та інших культурних явищ дуже серйозно, але водночас зацікавлена у владі та стратегії, класовій боротьбі чи боротьбі між класами та державою.

    Далі