• Выборы в Венгрии: Что Орбан знает, а его враги — нет

    Выборы в Венгрии: Что Орбан знает, а его враги — нет

    • Статті
    • 06/04/2018

    Венгерский лидер, придерживающийся правых взглядов, обязан своим успехом тому, что верно диагностировал «заболевание» своей страны: либерализация экономики не оправдала ожиданий многих граждан.

    Далі
  • Жилье в Киеве: почему мне негде жить?

    Жилье в Киеве: почему мне негде жить?

    • Статті
    • 05/02/2018

    Вместе с концом советского периода города постсоветского пространства прошли через ряд трансформаций: когда планирование «сверху вниз» прекратилось, им пришлось усвоить правила рыночной игры и новые принципы управления, основанные на идеологии либеральной демократии.

    Далі
  • Як не вийти заміж за іноземця: робота на сайті шлюбного агентства

    Як не вийти заміж за іноземця: робота на сайті шлюбного агентства

    • Гендер
    • 09/11/2016

    «Ларі Сервантес, речник компанії, написав мені після подорожі: "Це правда, що деякі з цих чоловіків витрачають більше коштів, ніж мають. Проте чоловіки банкрутують і в США, ганяючись за американськими жінками, так само й британці, ганяючись за британками. То в чому різниця? Протягом усієї історії чоловіки прагнули недосяжного, і протягом усієї історії шилися в дурні. У чому ж різниця?"»

    Далі
  • Сучасне мистецтво на межі Першого і Другого світів

    Сучасне мистецтво на межі Першого і Другого світів

    • Статті
    • 02/09/2014

    Ідея цього есею зародилася з розмови з Мартою Дзєванською, кураторкою Музею сучасного мистецтва у Варшаві. Йшлося про книгу «Пост-пост-радянське? Мистецтво, політика і суспільство у Росії на переломі десятиріччя», видану у травні 2013 року (Dziewanska et al. 2013). Марта припустила, що польський інтерес до сучасного мистецтва Росії та інших пострадянських республік засновано на розпізнанні символічної ієрархії між європейськими країнами, яка проявляє себе і в інтелектуальному та мистецькому виробництві. Увага до європейського Сходу є своєрідною терапією: Польща — колишня соціалістична республіка, що пройшла через усі постколоніальні незручності інтеграції до «Європи» у якості східноєвропейської «бідної родички». Десятиліттями всі зусилля, думки, погляди було спрямовано лише на Захід (більш у геополітичному, ніж географічному значенні цього слова), на обґрунтування свого права належати до статусного центру «Західна Європа», а не скніти на «периферії». Після вступу до Євросоюзу радість від здійснення бажання переросла у критичніший погляд на «рай», у якому так хотілося опинитись. Тоді й настав час роззирнутися довкола, у тому числі, спрямувати погляд на Схід — на ті країни, з якими пов’язує спільна історія, зате розділяє «Скляна завіса», новий символічний кордон між Заходом і Сходом як між багатим і бідним, демократичним і авторитарним, благополучним і небезпечним. Слід віддати належне польським культурним діячкам та діячам: добре знаючи на власному досвіді, що таке стереотипи про Східну Європу, у проектах, котрі звертаються до контексту інших країн («Українські новини» у центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві, куратор Марек Гождієвський, 2013, чи «Подорож на Схід», Галерея Арсенал у Білостоці та Мистецький Арсенал у Києві, кураторки Моніка Шевчик і Анна Лазар, 2011), вони дають іншим право голосу і намагаються чуйно будувати діалог.

    Далі
  • КІНЕЦЬ КІНЦЯ

    КІНЕЦЬ КІНЦЯ

    • Статті
    • 20/08/2014
    Де ми живемо зараз? Ніде. Так би міг відповісти на це питання автор нещодавно перекладеної українською книги «Зони переходу» Борис Буден. Взагалі-то, таке твердження не нове. Про те, що «людина більше ніде не вдома», почасти говорили вже і Франкфуртська школа, і феноменологи. Однак автор, визначний сучасний австрійський філософ хорватського походження, знає, про що пише. Він оновлює попередні теоретичні розмисли власним розглядом актуальної культурної та соціально-економічної ситуації, що склалася. Склалась у Східній Європі. Він розглядає посткомунізм — явище, що дивним чином з ентузіазмом продовжує легітимувати ідеали неоліберальних антисоціальних перетворень у постсоціалістичних країнах в той час, коли решта «розвиненого світу» вже давно цілком цинічно ставиться до них. Утім, такий розгляд не залишається виключно на безнадійних, нігілістичних позиціях «бездомності». Навпаки, головним внеском Будена в цю тематику є означення надії, потенційного кінця посткомунізму, що, власне, однозначно випливає із самої назви цієї книги. Для того, щоб виснувати таку свою думку, він звертається до самого початку — розпаду державного соціалізму, з одного боку, і держави загального добробуту, з іншого. І вже звідти йде далі, подаючи викладене у трьох тематичних площинах: розпад соціального, повернення релігії та кінець утопій. На них, як і на означеній надії, зупинимося детальніше. Далі
  • Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    Борис Буден: «Альтернативу формулюють не інтелектуали, а люди в ході політичної боротьби»

    • Слайдер
    • 10/12/2013

    Одна утопія зазнала краху, інша теж делегітимується на наших очах. На що ж тоді людям залишається сподіватися? Надія не є чимось сталим, якоюсь постійною даністю. Надія прив’язана до реальності. Надії плекають завжди в рамках певної ідеології. Якоїсь абстрактної надії не існує. І якщо правда, що обидві утопії зазнали краху, то так само правда, що для надії від них нічого не залишилося.

    Далі