• СТАРІ ТА НОВІ ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ УЛЬТРАПРАВОЇ ПАРТІЇ «СВОБОДА»

    СТАРІ ТА НОВІ ДРУЗІ УКРАЇНСЬКОЇ УЛЬТРАПРАВОЇ ПАРТІЇ «СВОБОДА»

    • Слайдер
    • 09/09/2013
    Тривалий час ніхто не сумнівався, що праворадикальна партія «Свобода», яка за результатами виборів 2012 року сформувала першу ультраправу фракцію в українському парламенті, є членом Альянсу європейських національних рухів (АЄНР). Зрештою, лідери «Свободи» завжди стверджували, що їхня партія — член АЄНР, а Британська національна партія (БНП), один із найстарших членів Альянсу, у 2010 році прямо згадала «Свободу» серед членів АЄНР, поруч із французьким Національним фронтом, угорською партією «Йоббік», італійським «Триколірним полум'ям», іспанським Республіканським громадським рухом, бельгійським Національним фронтом, португальською Партією національного відродження і шведськими націонал-демократами. Ніколи не вірте фашистам. Протягом цього року відкрилася геть інша картина. Перші сумніви щодо членства ВО «Свобода» постали, коли польський політик Матеуш Піскорський на початку 2013 року заявив, що «Свободу» виключили з АЄНР через її відверто расистські позиції — майже як у саркастичному російському вислові «звільнили з гестапо за жорстокість». Адже насправді АЄНР займає набагато більш крайні позиції, ніж іще одна загальноєвропейська група правих — Європейський альянс за свободу, який об'єднує представників Австрійської партії свободи, французького Національного фронту, бельгійського «Фламандського інтересу», Шведських демократів і деяких інших партій. Далі
  • ПІДНЕСЕННЯ МАГНАТІВ: Економічна криза та зміни власників медіа у Центральній Європі

    ПІДНЕСЕННЯ МАГНАТІВ: Економічна криза та зміни власників медіа у Центральній Європі

    • Слайдер
    • 05/07/2013
    Немає сумнівів, що новинні медіа в Центральній Європі, особливо друковані медіа, зараз переживають складні часи. В умовах боротьби із «подвійною кризою» зменшення тиражів та економічної рецесії, наслідки якої досі переслідують більшу частину регіону, медіа ще менш вільні обирати власника, тому частіше змушені піддаватися економічному або політичному тиску (ці два види тиску в цьому регіоні часто поєднуються, особливо через розповсюдження державної реклами). Коли доводиться боротися за виживання, структурна автономія від сфер великого бізнесу та політики — яку зазвичай підносять як обов’язкову передумову вільної та незалежної журналістики — здається недосяжною розкішшю, і медіа дедалі частіше ризикують бути залученими до місцевих політико-економічних мереж і владних структур, до яких належать їхні власники. Само собою зрозуміло, що в таких умовах їхня здатність виконувати роль «сторожового пса» обмежена. У плюралістичному медіасередовищі це не було би такою проблемою — за умови наявності видань, що постачають громадськості неупереджену інформацію та проводять дослідження незалежно від інтересів власників. Втім, не треба далеко ходити, щоб унаочнити наслідки ситуації, коли значна частина медіаринку зосереджена у руках бізнесменів, що стали політиками. Тінь колишнього прем’єр-міністра Італії досі дуже помітна навіть із Центральної Європи, де йому точно не бракує палких послідовників. Далі