• ПОКАРАННЯ І НАСИЛЬСТВО: ЧИ СПРАВДІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ПОМИЛЦІ?

    ПОКАРАННЯ І НАСИЛЬСТВО: ЧИ СПРАВДІ КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОСУДДЯ ҐРУНТУЄТЬСЯ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ПОМИЛЦІ?

    • Права людини
    • 15/07/2014
    Протягом останніх трьох тисячоліть, ще з часів перших законотворців: Хаммурапі та Мойсея, Дракона і Солона, Платона й Арістотеля, Цицерона та Юстініана, – людство було залучене до масштабного соціального дослідження. Ми проводили великий соціальний експеримент для перевірки гіпотези про те, що насильству можна запобігти, визначивши його як злочин (або ж військовий злочин) і згодом караючи тих, хто його скоїв, новим насильством зі свого боку (яке ми визначаємо як правосуддя). Трьох тисяч років достатньо для того, щоб перевірити будь-яку гіпотезу, і результати цього експерименту були з’ясовані вже давно. Такий підхід до насильства, який я називатиму моральним і правовим підходом, аж ніяк не вирішує проблему насильства, ба навіть не зменшує загрози, яку воно становить для нашого подальшого виживання. Натомість цей підхід супроводжувався невпинною і дедалі швидшою ескалацією масштабу людського насильства – аж до того, що століття, яке ми щойно пережили, було найкривавішим за всю історію людства. Ба гірше, зараз ми цілеспрямованими зусиллями досягли технологічної спроможності знищити всіх на землі, ставши, таким чином, найпершим видом в еволюційній історії, який перебуває під загрозою самостійно спричинити власне вимирання – якщо ми не посилимо нашу спроможність запобігати насильству набагато ефективніше, ніж дозволяють способи мислення, якими ми користувалися протягом останніх трьох тисячоліть, і засновані на них стратегії. Далі
  • Політика покарання (уривки)

    Політика покарання (уривки)

    • Права людини
    • 05/03/2013

    Покарання за злочин є політичним актом. В цьому акті держава застосокує фізичну силу для контролю життя людей, яких вона визначила як правопорушників. 

    Далі
  • Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    Нарис неоліберальної держави: ринок праці, в’язниці та соціальна незахищеність

    • Права людини
    • 09/02/2013

    У «Покаранні бідних» (Wacquant 2009) я описав новий спосіб управління соціальною незахищеністю, що поєднує обмежувальну трудову політику (workfare) з експансивною карною політикою (prisonfare). Щоб розвинути запропонований раніше діагноз цієї політики, потрібно здійснити три аналітичні прориви. Вони дозволять пояснити поворот у карній політиці, який Сполучені Штати та інші розвинуті суспільства зробили на шляху до економічної дерегуляції та скорочення програм соціального захисту в останні десятиліття ХХ століття. Перший прорив, який нам треба здійснити, полягає у відмові від теорій «злочину і кари», досі поширених в академічних і політичних дебатах про ув’язнення попри дедалі більш очевидне розлучення цієї сімейної пари. Для другого прориву потрібно заново поєднати питання соціального захисту і карної політики, оскільки ці різновиди урядових заходів стосовно бідних спільно живляться з філософії біхевіоризму й прагнуть змінювати поведінку такими засобами, як відлякування, нагляд, таврування й розмаїті санкції. Соціальний захист (welfare), перетворений на трудову політику (workfare), і позбавлена своєї виправної функції в’язниця формують тепер єдину сітку, яку накидають на одну й ту саму клієнтуру, аби зробити невидимими проблемних мешканців. З одного боку, їм відмовляють у соціальній допомозі, а з іншого — тримають під замком, штовхаючи таким чином на периферійні сектори вторинного ринку праці, що зростає. Третій прорив — подолати звичне протиставлення між матеріалістичним та символічним підходами (умовно кажучи, між Марксом і Дюркгаймом), щоб узяти до уваги водночас і інструментальні, й виражальні функції карального апарату. Взаємопереплетення контролю і комунікації, керування зневаженими категоріями людей і утвер дження соціальних кордонів дозволяє нам просте жити, як розширення і передислокація в’язниці та її інституційних відгалужень (таких як випробувальний термін, умовне звільнення, бази даних злочинів, запаморочливі проповіді про злочини та злостива культура публічного наклепу на правопорушників) надали нового вигляду суспільному символічному ландшафту та змінили саму державу.

    Далі
  • Клас видалено

    Клас видалено

    • Гендер
    • 04/02/2013

    Цей есей було написано в середині 1990-х років, хоча книга, що його містить вийшла вже після смерті дослідника: збірку есеїв, уклали Джон Д’Еміліо та Естель Б. Фрідман. Берубе ніколи не був академічним істориком у повному сенсі цього слова: він віддавав перевагу статусу незалежного дослідника, аби не зв’язувати себе обов’язками та обмеженнями, які неминуче накладає академічне середовище. Звідси й відповідний стиль письма. У квір-дослідженнях його непокоїло те, що весь контекст гей- і квір-культури США, про який ідеться, — це контекст білого середнього класу; що геї серед мігрантів та робітників лишаються поза полем зору американської академії; що образ життя гея чи квіра був в уяві більшості нерозривно пов’язаний зі споживанням і активізмом в громадських організаціях ліберального спрямування. У цьому уривку, полемізуючи з академічними квір-студіями, Берубе намагається доповнити гендерний вимір класовим. Працюючи в полі, збираючи життєві історії, він намагається показати, як різні осі дискримінації доповнюють одна одну та формують часом неповторні контексти; показати працю тих людей, що стоять за споживанням, яке зазвичай асоціюється із гей-культурою; показати геїв і квірів, які не вписувалися в академічний контекст квір-студій.

    Далі