• ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    ПРОТИРІЧЧЯ ПРАВЛЯЧОГО КЛАСУ УКРАЇНИ

    • Класова експлуатація
    • 03/09/2014
    Український капіталізм сьогодні вирізняється найкраще укріпленою олігархією з усіх пострадянських держав. Політика в Україні протягом останнього десятиліття робила примхливі повороти, рушієм яких було безпосереднє втручання українських народних мас. Між тим економічний, політичний та ідеологічний аспекти суспільного і повсякденного життя в Україні окреслені всюдисущим міжімперіалістичним протистоянням між Росією з одного боку і Сполученими Штатами та Європейським Союзом — з іншого. Звісно, накопичення капіталу в цій країні постійно перебуває під загрозою з боку обох цих імперіалізмів та внутрішніх соціальних переворотів і залежить від цих факторів. Полем дій та позиціювання правлячого класу був і буде ландшафт, сформований цими протиріччями. Нижче буде зроблено спробу описати в загальних рисах різноманітні секції правлячого класу в Україні, приділяючи особливу увагу розколам між ними, чинникам поділу на групи та центральній ролі олігархії. Для характеристики різних фракцій українського правлячого класу вирішальними є економічні, а не політичні чи ідеологічні чинники. Дії олігархів найбільш плідно пояснювати крізь призму чистих класових інтересів, економічної конкуренції та політичних владних блоків, що з цього виникають, а не за допомогою вірності якимсь трансцендентальним ідеологіям націоналізму чи демократії. Є надія, що цей нарис балансу сил зробить внесок у подальший аналіз часто хаотичних та заплутаних подій у сьогоднішній пост-Майданній Україні. Далі
  • Сучасне мистецтво на межі Першого і Другого світів

    Сучасне мистецтво на межі Першого і Другого світів

    • Статті
    • 02/09/2014

    Ідея цього есею зародилася з розмови з Мартою Дзєванською, кураторкою Музею сучасного мистецтва у Варшаві. Йшлося про книгу «Пост-пост-радянське? Мистецтво, політика і суспільство у Росії на переломі десятиріччя», видану у травні 2013 року (Dziewanska et al. 2013). Марта припустила, що польський інтерес до сучасного мистецтва Росії та інших пострадянських республік засновано на розпізнанні символічної ієрархії між європейськими країнами, яка проявляє себе і в інтелектуальному та мистецькому виробництві. Увага до європейського Сходу є своєрідною терапією: Польща — колишня соціалістична республіка, що пройшла через усі постколоніальні незручності інтеграції до «Європи» у якості східноєвропейської «бідної родички». Десятиліттями всі зусилля, думки, погляди було спрямовано лише на Захід (більш у геополітичному, ніж географічному значенні цього слова), на обґрунтування свого права належати до статусного центру «Західна Європа», а не скніти на «периферії». Після вступу до Євросоюзу радість від здійснення бажання переросла у критичніший погляд на «рай», у якому так хотілося опинитись. Тоді й настав час роззирнутися довкола, у тому числі, спрямувати погляд на Схід — на ті країни, з якими пов’язує спільна історія, зате розділяє «Скляна завіса», новий символічний кордон між Заходом і Сходом як між багатим і бідним, демократичним і авторитарним, благополучним і небезпечним. Слід віддати належне польським культурним діячкам та діячам: добре знаючи на власному досвіді, що таке стереотипи про Східну Європу, у проектах, котрі звертаються до контексту інших країн («Українські новини» у центрі сучасного мистецтва «Замок Уяздовський» у Варшаві, куратор Марек Гождієвський, 2013, чи «Подорож на Схід», Галерея Арсенал у Білостоці та Мистецький Арсенал у Києві, кураторки Моніка Шевчик і Анна Лазар, 2011), вони дають іншим право голосу і намагаються чуйно будувати діалог.

    Далі