Україна

НЕВИВЧЕНІ УРОКИ

• Гендер
• 11/12/2012

Далі

«В КАКОМ ТЕМПЕ БРИГАДИР КРИЧИТ, В ТАКОМ ТЕМПЕ НУЖНО И РАБОТАТЬ...»

• Слайдер
• 28/11/2012

Если работаешь медленно или некачественно, то сразу вылетаешь, потому что много желающих стоят в очереди на эту работу. Вот. Был там главный, который руководил процессом. Там было, типа, два конвейера, коробки шли по конвейеру, и нужно было брать и перебирать. Потом на другой конвейер перекладывать уже готовое. И тот человек, который руководил… Там был один бригадир, который был выбираный с низов, и другой, старший бригадир, который был назначаный с верхов. И этот старший бригадир просто кричал, вот так: хайда, хайда, хайда, хайда, хайда! И задавал темп работе таким способом. Вот как он кричит, в таком темпе нужно и работать. А если не в таком? А если не в таком, то вылетаешь. Сразу? Да, сразу. Моментально. Но в основном люди подстраивались. Но я, к счастью, как то удавалось мне подстраиваться и под скорость, и под качество. Но пришла сессия, и я ушел временно с этой работы, чтобы сдать сессию, а потом меня уже туда не взяли. Далі

Революційна притча про рівність людей

• Слайдер
• 26/11/2012

Біографи визначного українського поета Тараса Шевченка розповідають цікаву історію про його революційну пропаганду у середовищі українського селянства в 1845 р. Шевченко хотів показати силу звичайних людей кріпакам, які зібралися у сільській хатині. Він поставив на стіл пшеничне зернятко і спитав своїх слухачів: «Що воно означає?» Оскільки ніхто не міг відповісти, він пояснив, що зернина означала царя. Додавши ще кілька зернин, він зазначив, що ті символізували губернаторів та інших чиновників, військових офіцерів, поміщиків і дворян. Нарешті, він дістав з кишені повну пригоршню зерна і насипав її до тих, що вже лежали на столі, зі словами: «Дивіться, а це – ми! Ану шукайте, де тепер тут цар, губернатор чи поміщик?»

Далі

ЛОЗИНКА КУЩА БУЗИНОВА

• Слайдер
• 21/11/2012

Коли Лозинський говорить про завдання історика, «шанування себе» та «наші громадські гроші», він фактично ставить знак рівності між потребами (ультра)правих політиків (які так само, як їхні російські колеги, паразитують на історичних темах), авторитарної чи навіть тоталітарної держави та потребами українців. Але українцям не потрібні ані такі політики, ані така держава, ані безхребетні, лестиві, неконкурентноспроможні на міжнародній арені, кон’юнктурні «служники ідеології», що замовчують і брешуть по команді згори. Ну, принаймні мені такі не потрібні точно. Такого роду «пісакі» з радістю повернуться до принципу «наш советский неандерталец – самый прогрессивный в мире». Вони прагнуть повернутися до часів, коли партія і держава визначала «дєжурную» істину – просто тепер це буде ідеологічно «своя» партія. «Совок» у вишиванці для них уже не «совок». Далі

НОВА ВЛАДА, СТАРИЙ КОНФОРМІЗМ

• Україна
• 07/11/2012

У незалежній і демократичній Україні, кажуть нам постійно, ми отримали можливість вільно критикувати владу, чиновників, державні інституції і взагалі всіх, із ким незгодні. За СРСР, з його однопартійною системою, ідеологічним контролем та сильним репресивним апаратом, такої можливості не було і бути не могло. Та чи справді в Україні з можливістю відкритого висловлення свого невдоволення владою все настільки добре? Дивлячись про яку владу йдеться. Соціологи підтверджують, що критичне ставлення до органів державної влади і конкретних можновладних осіб люди справді висловлюють в опитуваннях значно частіше, ніж за часів СРСР. Але є інші можновладці, критичне ставлення до яких люди всіляко приховують. Далі

БІЙКИ НЕ БУДЕ

• Слайдер
• 06/11/2012

М’який авторитарний режим, який протягом останніх двох років активно розбудовується на території нашої країни, виявився досить ефективним у плані нейтралізації передвиборчої напруги: ні порушення у ході парламентських перегонів, ні тиск на представників опозиції не спровокували такої хвилі протестів, яка б могла змусити владу до надмірного використання можливостей репресивного апарату. Лише одного разу у Первомайську влада «зірвалася», пішовши на відкрите протистояння, і програла – протоколи таки вдалося повернути на дільницю. Зрештою, вибори вже майже закінчилися, а питання, що турбують громадян більше за мову чи розпіарені передвиборчі ігрища, залишилися. Слід очікувати, що «політичні» протистояння хоча б на деякий час нарешті залишаться у межах Ради. А от чи буде вивільнений простір вуличного протесту заповнюватися тими 42% потенційних виборців, які так і не змогли знайти достойних кандидатів для свого голосу, або тими, хто ще вчора голосував не стільки «за» когось, скільки «за» зміни, і як на це реагуватиме правляча еліта – питання зовсім не риторичне. Далі