Україна

ВІЗУАЛЬНІ ДОКАЗИ «СУДОВОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ»

• Статті
• 03/12/2010

Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Цього разу розглядаємо міждисциплінарний проект «Судовий експеримент», що тривав у Центрі візуальної культури з 12 жовтня по 12 листопада 2010 року, та продовжився конференцією «Протест і місто» (22 – 26 листопада) і виставкою «Гоголівська, 32» (26 листопада – 22 грудня)

Володимир АРТЮХ

Та сукупність людей, концепцій та приміщень, яка отримала назву Центру дослідження візуальної культури, від свого переходу на організований рівень дотримувалась принципу поєднання знання, політики та мистецтва. У кожній дискусії, акції чи виставці підіймалось питання ефективності мистецтва, яке б не зводилось до поганої соціології (виродження в науку) чи поганої агітації (виродження в політику). Виставка «Погляди» та пов’язані з нею обговорення, що проходили в Центрі, засвідчили серйозну заявку на мистецтво, яке усвідомлює своє співіснування з актуальним знанням та політикою. Але уникнення шва між мистецтвом та політикою зовсім не означає усунення політичного з мистецтва, якщо політичне розуміти як розрив в осерді суспільства (розрив між працею та капіталом) і неможливість уникнути зайняття позиції. Про цей розрив і структурне насилля, з ним пов’язане, свідчили численні демонстровані у Центрі твори: роботи Жмієвського, Снайдера, Бєлорусець, учасниць та учасників групи РЕП; а також інтелектуальні події, пов’язані з насиллям у сфері політики (арешти активістів, криміналізація бідності та протестів, наступ на права студентів) та знання (цензура «Комісії з питань моралі», проблеми Університету). На одній з таких подій, конференції “Візуальний диспозитив/Соціальний диспозитив” (квітень 2010 р.), підіймалось питання репресій щодо соціальних активістів та художників та обговорювались можливі шляхи альтернативного вирішення цих проблем (крім традиційного звернення через медія). Саме тоді й зародилась ідея парасолькової виставки «Судовий експеримент» покликаної продовжити лінії цих обговорень на прикладі судових репресій проти активістів від політики, знання та мистецтва. Візуально-мистецька частина «Судового експерименту» охоплює роботи Євгенії Бєлорусець (загроза адміністративного стягнення за громадський активізм), Олександра Володарського (кримінальне покарання за мистецько-політичну акцію), та інших художників, які у своїх творах оприявнюють системне насилля щодо активістів. Іще одними героями проекту є брати Мовчани (протест проти побудови культової споруди у парку). Далі

ЛІС ЗА ДЕРЕВАМИ. Рух «Зеленого фронту» від локального протесту до широкої платформи

• Статті
• 01/12/2010

Виразна і складно пояснювана особливість 2010 року: багато визначних політичних конфліктів розгортаються навколо лісів і парків. Локальна суперечка щодо Хімкінського лісу поділила російські ЗМІ, політикум, навіть рок-співаків і реперів на два табори, вивела на поверхню наявність суперечностей у кремлівських коридорах і закінчилася відставкою всемогутнього, як здавалося, московського мера. Рубка парку під вокзал у Штутґарті та неадекватна реакція поліції на громадський протест опинилися на передніх шпальтах німецьких газет, викликавши багатотисячні демонстрації, і правляча партія нині стрімко втрачає позиції в регіоні, який досі вважався її бастіоном. У Харкові будівництво дороги крізь парк Горького, підкріплене, м’яко кажучи, сумнівними аргументами, позбавлене підтримки з боку більшості харків’ян(ок) та проведене з застосуванням силових методів, стало головною перед- і післявиборчою темою, а навколо «Зеленого фронту», низового руху за збереження парку, сьогодні гуртуються міські громадські організації та активіст(к)и найрізноманітніших спрямувань. У всіх цих випадках сама вирубка та насамперед мотиви, що стоять за нею, виявили низку багатьох конфліктних ліній, що в конкретній ситуації перетинаються в одній точці, протесті проти знищення зелених насаджень, і далі спиралеподібно розкручуються, захоплюючи все більше людей і дратівливих соціальних питань. У випадку історії з харківським парком Горького я виділив боротьбу за збереження природного середовища, класове протистояння, боротьбу проти виникнення поліцейської держави, поділ міського громадського простору, конфлікт поміж «біло-блакитним» та «помаранчевим» таборами, намагання створити «ефективну вертикаль» влади на міському рівні та опір цим спробам. При цьому я припустив, що центральним із цих конфліктів є конфлікт класовий, навіть якщо більшість учасниць та учасників конкретного локального протистояння цього не усвідомлюють. Далі

Журнал «Спільне», № 2: Трансформації міського простору

• Номери журналу
• 25/11/2010

Природа великих міст динамічна, вони перебувають у стані постійної зміни. Однак за останні кілька десятиліть міста світу трансформувались особливо помітно. Більше того, ми можемо назвати основну рушійну силу цих трансформацій – неоліберальна реструктуризація.

Далі

Сутність неолібералізму

• Статті
• 24/11/2010

Колектив "Спільного" презентує текст П'єра Бурдьє про сутність неолібералізму, написаний у 1998 році, який і сьогодні є важливим джерелом для роздумів та аналізу політичної й економічної ситуації в Україні та світі.

Далі

СПОВІДЬ КАТА З ПІДПІЛЛЯ

• Статті
• 22/11/2010

Передмова перекладача:

У польському видавництві «Ośrodеk KARTA» цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Stefan Dąmbski) під назвою «Кат» (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 р. 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців та колабораціоністів. Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців. Повість вже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу – про жорстокість та безжальність аківців. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти.

Польські історики відзначають унікальність цього видання – це, по суті, перші спогади учасника карального підрозділу підпілля в Європі часів ДСВ. Досі був тільки голандський документальний фільм про долю учасника підпільного трибуналу, але вперше розповідається про того, хто безпосередньо натискав на гачок. У соціалістичній Польщі такі спогади не могли з’явитися, бо в них описано катування міліціонерів. Але не могли вони бути видані й жодним емігрантським угрупуванням, ані лондонським, ані паризьким Гедройця, бо це могло кинути тінь на АК...

Автор визнає, що вподобав собі роль ката під час війни: «Не заперечую, що мені та таким, як я, життя диверсанта було дуже на руку. Я не мусив ходити до школи, яку замолоду не любив, не мусив працювати фізично, не мав жодних родинних зобов’язань, не мусив переживати про те, що завтра поставлю на плиту. Не виносив монотонного життя, а різноманіття емоцій різного роду мав у підрозділі досхочу». Донмбський резюмує свою історію: «Здійснилися мої мрії: я став людиною без сумнівів у власній правоті... Був гіршим від найпідлішого звіря. Був на самому дні людського болота. Але я був типовим вояком АК. Був героєм, на грудях якого після війни висів Хрест Борців...» [Хрест Борців – друга (на той час) за значимістю військова польська нагорода, надавана за «вчинки мужності і відваги, зроблені під час бою» - Joanerges].

Донмбський писав не про те, яким безстрашним, білим та пухнастим борцем за Вітчизну він був, а про те, як потрохи почав отримувати задоволення від самого процесу вбивства, страти. Про те, як все частіше гинуть і прості поляки - випадкові люди: дівчина, яка бачила страту колабораціоніста, діти на лінії вогню... Власне, спогади обірвані на півслові – автор застрелився 13 січня 1993 р. в американському Маямі. Вашій увазі пропонується мій переклад уривків з книги, доступних в інтернеті.

joanerges

Далі

«СВОБОДНЫЕ» ЛЮДИ В «СВОБОДНОЙ» СТРАНЕ

• Статті
• 19/11/2010

В продолжение дискуссии о результатах недавних местных выборов в Украине и победе крайне правой ВО «Свобода» в трех западных областях, публикуем статью Розы Вексельберг полемизирующую с анализом Андрея Манчука.

Роза ВЕКСЕЛЬБЕРГ

Выборы – это не только повод покачать головой по поводу одинаковости всех проходных кандидатов. Это еще возможность узнать побольше об обществе, в котором живешь. Но сделать это непросто, когда результаты народного волеизъявления у всех вызывают сомнения, само направление воли народа становится предметом политических спекуляций. А сообщения, связанные с избирательным процессом, и во время кампании, и после выборов в большинстве СМИ сделаны по формату хотя бы маленьких, но сенсаций – или являются заказухой.  Привязываясь к тому факту, что в процентном соотношении возросла поддержка ультраправой партии ВО «Свобода», мы попытаемся описать кусочек реальности и хотя бы озвучить часть вопросов, на которые стоит дать ответ, чтобы понять, так ли уж безальтернативно наше будущее.

Новости

Во время недавних выборов в местные органы власти в Украине произошло много интересных открытий в «электоральной» сфере. Так, например, высокий процент проголосовавших против всех. Этот показатель демонстрирует устойчивый рост на протяжении последних лет. А если к голосам «против всех» прибавить испорченные бюллетени и не голосовавших избирателей (допустив, что значительная их часть при других условиях все же сходила бы на участки) – получится, что кандидат «против всех» пользуется поддержкой абсолютного большинства граждан Украины.

Далі