Україна

СІЧНЕВЕ ПОВСТАННЯ: «Роля хлопчаків»

• Статті
• 31/01/2011

Чи варті нашої шани ці київські мальчіши, які виходили із стрілецької зброєю на гармати? Чи варті пам’яті їхні «шпигунки»-матері, на яких «розсердилися» петлюрівські журналісти? Адже, за сучасним трактуванням січневих подій вісімнадцятого року, вони були «п’ятою колоною» московського війська, яке на багнетах несло до Києва більшовизм. Цей однобічний погляд на історію Січневого повстання 1918 року наразі домінує у сучасній історії – попри те, що він цілковито ігнорує справжні передумови робітничої боротьби. Далі

МАТЬЯШ БЕНИК: Правый марш

• Статті
• 21/01/2011

Далі

ПОСТПОЛІТИЧНА АНТИУТОПІЯ СЕРГІЯ ЛОЗНИЦІ

• Статті
• 19/01/2011

Фільм С. Лозниці “Щастя моє” є талановитим і майстерно втіленим конструктом, що формує модель суспільства на основі інтерпретаційних схем, які послуговуються категоріями первісної травми, ескалації насилля, суспільної згуртованості та заперечення політичної боротьби. Далі

УКРАЇНСЬКИЙ ВАТИКАН?

• Статті
• 12/01/2011

УКРАЇНСЬКИЙ ВАТИКАН? Олексій Радинський До художньої майстерні входять кілька осіб у чернечих рясах. Дивлячись крізь художника, що там працює, крізь розвішані на стінах роботи й розкладений художній інвентар, вони промовляють: "Це приміщення порожнє. Будемо тут робити ремонт", після чого виходять. Ця сцена - не витвір уяви автора-містика. Описана ситуація відбулася цього року в Києві, в одній з художніх майстерень, що знаходяться на території Києво-Печерської Лаври. В приміщенні, що протягом понад ста років свого існування стало одним із ключових осередків художнього виробництва в Києві: достатньо згадати прізвища Врубеля, Білокур та Приймаченко, пов'язані з лаврськими художніми майстернями. Історія цих майстерень запевнила їм не менше підстав вважатися невід'ємною складовою Києво-Печерської Лаври, ніж, скажімо, Лаврська дзвіниця чи Успенський чоловічий монастир. Те саме стосується кожного з сімох музеїв, розташованих на території Верхньої лаври. Саме на цих установах базується культурна унікальність Києво-Печерської Лаври, що полягає у балансуванні між світським та церковним складниками. Наявність майстерень, музеїв, бібліотек і світських навчальних закладів є не лише гарантією постійного доступу до Лаври щораз ширшого кола відвідувачів (поза прочанами й туристами), але й запорукою того, що Лавра не перетвориться на своєрідний український Ватикан, закритий для впливів із-зовні, але спраглий щосили впливати на світське життя. Далі

РУСЛАН КОСТЮК: «Социал-демократия оказалась в идеологическом тупике»

• Статті
• 30/12/2010

Далі

ЛЕГІТИМАЦІЯ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ У ЗМІ

• Статті
• 28/12/2010

ЛЕГІТИМАЦІЯ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ У ЗМІ Оля ВОРОЖБИТ, Тарас ДОРОНЮК, Андрій ПИЛИПЕНКО Від редакції: Пропонована увазі читачів стаття підіймає тему ксенофобських практик правоохоронних органів і зокрема — процесу легітимації міліцейського насильства у засобах масової інформації. До цієї теми ми намагалися привернути увагу громадськості тиждень тому, коли за підтримки журналу соціальної критики “Спільне” біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України пройшла акція, спрямована проти катувань та вбивств людей міліціонерами, проти проявів расизму і ксенофобії у міліції. У цей день (20 грудня) в Україні відзначали день міліції, а 18 грудня – міжнародний день мігранта. Ці дві дати були приводом нагадати, про недопустимість постійного використання українською міліцією ганебної практики етнічного «профайлінґу». Предметом особливої уваги співробітників органів внутрішніх справ часто є люди з відмінною зовнішністю, яких апріорі підозрюють у скоєнні правопорушення. Громадянам України та людям, які приїхали сюди вчитись чи працювати, маючи інший колір шкіри, пройти вулицями українського міста без затримань набагато важче, ніж людям більш “типового” вигляду. Іноді одну й ту саму людину перевіряють кілька разів на місяць, незважаючи на те, що інших причин для підозри, окрім “не тієї” зовнішності, немає. У відповідь на скарги, міліція прямо пояснює, що йдеться саме про зовнішність. Планова система у міліції, коли потрібно розкрити певну фіксовану кількість злочинів або відзвітуватися про виконання певної програми або операції є одним із основних стимулів для міліцейського свавілля. Нещодавні фашистські демонстрації та погроми у Росії можуть поширити расистські і ксенофобські настрої і в Україні, зокрема, і в рядах співробітників міліції. Зокрема, це стосується операції «Мігрант», яка оголошується МВС для боротьби з нелегальною міграцією. Дискримінація однієї соціальної групи неминуче завдає удару всьому суспільству. Якщо працівник міліції порушує закон та права людини один раз, він буде робити це і у майбутньому. Права людини захищаються тільки тоді, коли вони універсальні. Тому учасники та учасниці акції вимагали: відмінити встановлення планів на кількість злочинів як принцип роботи міліції; припинити катування та вбивства людей у відділках міліції; покарати винних у міліцейському свавіллі; припинити практику затримки і перевірки документів осіб на підставі зовнішнього вигляду; скасувати підрозділ протидії етнічній злочинності Департаменту кримінального розшуку Міністерства внутрішніх справ України, як такий, що безпідставно ділить осіб за зовнішніми характеристиками на “своїх” і “чужих” і тим самим посилює ксенофобію. В рамках акції відбувся перформанс «Виглянь у вікно», який закликав усіх громадян розплющити очі на епідемію расизму, ксенофобії і міліцейського свавілля, що захлеснула наше суспільство. Учасники акції у знак солідарності із тими, хто вже зазнав і ще зазнає безпідставних утисків від міліції фотографувалися, підставивши обличчя в імпровізований стенд «їх переслідує міліція» - жертвою безпідставних міліцейських переслідувань може стати кожен. На акції було представлено мистецький проект члена кураторського об’єднання Худрада Нікіти Кадана «Процедурна кімната», спрямованоий проти тортур у міліції. Далі