Україна

УКРАЇНСЬКИЙ ВАТИКАН?

• Статті
• 12/01/2011

УКРАЇНСЬКИЙ ВАТИКАН? Олексій Радинський До художньої майстерні входять кілька осіб у чернечих рясах. Дивлячись крізь художника, що там працює, крізь розвішані на стінах роботи й розкладений художній інвентар, вони промовляють: "Це приміщення порожнє. Будемо тут робити ремонт", після чого виходять. Ця сцена - не витвір уяви автора-містика. Описана ситуація відбулася цього року в Києві, в одній з художніх майстерень, що знаходяться на території Києво-Печерської Лаври. В приміщенні, що протягом понад ста років свого існування стало одним із ключових осередків художнього виробництва в Києві: достатньо згадати прізвища Врубеля, Білокур та Приймаченко, пов'язані з лаврськими художніми майстернями. Історія цих майстерень запевнила їм не менше підстав вважатися невід'ємною складовою Києво-Печерської Лаври, ніж, скажімо, Лаврська дзвіниця чи Успенський чоловічий монастир. Те саме стосується кожного з сімох музеїв, розташованих на території Верхньої лаври. Саме на цих установах базується культурна унікальність Києво-Печерської Лаври, що полягає у балансуванні між світським та церковним складниками. Наявність майстерень, музеїв, бібліотек і світських навчальних закладів є не лише гарантією постійного доступу до Лаври щораз ширшого кола відвідувачів (поза прочанами й туристами), але й запорукою того, що Лавра не перетвориться на своєрідний український Ватикан, закритий для впливів із-зовні, але спраглий щосили впливати на світське життя. Далі

РУСЛАН КОСТЮК: «Социал-демократия оказалась в идеологическом тупике»

• Статті
• 30/12/2010

Далі

ЛЕГІТИМАЦІЯ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ У ЗМІ

• Статті
• 28/12/2010

ЛЕГІТИМАЦІЯ МІЛІЦЕЙСЬКОЇ КСЕНОФОБІЇ У ЗМІ Оля ВОРОЖБИТ, Тарас ДОРОНЮК, Андрій ПИЛИПЕНКО Від редакції: Пропонована увазі читачів стаття підіймає тему ксенофобських практик правоохоронних органів і зокрема — процесу легітимації міліцейського насильства у засобах масової інформації. До цієї теми ми намагалися привернути увагу громадськості тиждень тому, коли за підтримки журналу соціальної критики “Спільне” біля будівлі Міністерства внутрішніх справ України пройшла акція, спрямована проти катувань та вбивств людей міліціонерами, проти проявів расизму і ксенофобії у міліції. У цей день (20 грудня) в Україні відзначали день міліції, а 18 грудня – міжнародний день мігранта. Ці дві дати були приводом нагадати, про недопустимість постійного використання українською міліцією ганебної практики етнічного «профайлінґу». Предметом особливої уваги співробітників органів внутрішніх справ часто є люди з відмінною зовнішністю, яких апріорі підозрюють у скоєнні правопорушення. Громадянам України та людям, які приїхали сюди вчитись чи працювати, маючи інший колір шкіри, пройти вулицями українського міста без затримань набагато важче, ніж людям більш “типового” вигляду. Іноді одну й ту саму людину перевіряють кілька разів на місяць, незважаючи на те, що інших причин для підозри, окрім “не тієї” зовнішності, немає. У відповідь на скарги, міліція прямо пояснює, що йдеться саме про зовнішність. Планова система у міліції, коли потрібно розкрити певну фіксовану кількість злочинів або відзвітуватися про виконання певної програми або операції є одним із основних стимулів для міліцейського свавілля. Нещодавні фашистські демонстрації та погроми у Росії можуть поширити расистські і ксенофобські настрої і в Україні, зокрема, і в рядах співробітників міліції. Зокрема, це стосується операції «Мігрант», яка оголошується МВС для боротьби з нелегальною міграцією. Дискримінація однієї соціальної групи неминуче завдає удару всьому суспільству. Якщо працівник міліції порушує закон та права людини один раз, він буде робити це і у майбутньому. Права людини захищаються тільки тоді, коли вони універсальні. Тому учасники та учасниці акції вимагали: відмінити встановлення планів на кількість злочинів як принцип роботи міліції; припинити катування та вбивства людей у відділках міліції; покарати винних у міліцейському свавіллі; припинити практику затримки і перевірки документів осіб на підставі зовнішнього вигляду; скасувати підрозділ протидії етнічній злочинності Департаменту кримінального розшуку Міністерства внутрішніх справ України, як такий, що безпідставно ділить осіб за зовнішніми характеристиками на “своїх” і “чужих” і тим самим посилює ксенофобію. В рамках акції відбувся перформанс «Виглянь у вікно», який закликав усіх громадян розплющити очі на епідемію расизму, ксенофобії і міліцейського свавілля, що захлеснула наше суспільство. Учасники акції у знак солідарності із тими, хто вже зазнав і ще зазнає безпідставних утисків від міліції фотографувалися, підставивши обличчя в імпровізований стенд «їх переслідує міліція» - жертвою безпідставних міліцейських переслідувань може стати кожен. На акції було представлено мистецький проект члена кураторського об’єднання Худрада Нікіти Кадана «Процедурна кімната», спрямованоий проти тортур у міліції. Далі

НЕБЕЗПЕЧНО ДЛЯ ЖИТЛА

• Статті
• 05/12/2010

Юрій Лебєдєв

У Радянському Союзі сформулювали та намагалися реалізувати дуже незвичне для сучасного світу право. В його існування навіть складно повірити людям, котрі звикли до цинізму сучасних «правовідносин». Успадковане українською правовою системою, воно присутнє і сьогодні у Конституції України (ст. 47) та діючому Житловому Кодексі. Йдеться про право на житло, яке, по-суті, полягає в тому, що людина завжди матиме дах над головою. Єдині підстави для виселення без надання громадянам іншого жилого приміщення прописані у статті 116:

“Якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними”

та статті 124, яка передбачає виселення людей з тимчасово займаного житла – гуртожитків і службових житлових приміщень, хоча з численними винятками(ст.125), ось тільки частина з них:

“Без надання іншого жилого приміщення не може бути виселено: одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ним, інвалідів війни та інших інвалідів з числа військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті СРСР чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, зв'язаного з перебуванням на фронті; учасників Великої Вітчизняної війни; сім'ї військовослужбовців; інвалідів з числа осіб рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ СРСР, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при виконанні службових обов'язків; інвалідів праці I і II груп, інвалідів I і II груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб; осіб, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації або за скороченням чисельності чи штату працівників”.

Ця розлога цитата наводиться, оскільки у ній добре відображаються принципи, на яких була заснована колишня правосвідомість. Далі

Візуальні докази "судового експерименту"

• Статті
• 03/12/2010

Цим текстом «Спільне» продовжує серію коротких критичних коментарів щодо мистецьких подій. Цього разу розглядаємо міждисциплінарний проект «Судовий експеримент», що тривав у Центрі візуальної культури з 12 жовтня по 12 листопада 2010 року, та продовжився конференцією «Протест і місто» (22 – 26 листопада) і виставкою «Гоголівська, 32» (26 листопада – 22 грудня)

Далі

ЛІС ЗА ДЕРЕВАМИ. Рух «Зеленого фронту» від локального протесту до широкої платформи

• Статті
• 01/12/2010

Виразна і складно пояснювана особливість 2010 року: багато визначних політичних конфліктів розгортаються навколо лісів і парків. Локальна суперечка щодо Хімкінського лісу поділила російські ЗМІ, політикум, навіть рок-співаків і реперів на два табори, вивела на поверхню наявність суперечностей у кремлівських коридорах і закінчилася відставкою всемогутнього, як здавалося, московського мера. Рубка парку під вокзал у Штутґарті та неадекватна реакція поліції на громадський протест опинилися на передніх шпальтах німецьких газет, викликавши багатотисячні демонстрації, і правляча партія нині стрімко втрачає позиції в регіоні, який досі вважався її бастіоном. У Харкові будівництво дороги крізь парк Горького, підкріплене, м’яко кажучи, сумнівними аргументами, позбавлене підтримки з боку більшості харків’ян(ок) та проведене з застосуванням силових методів, стало головною перед- і післявиборчою темою, а навколо «Зеленого фронту», низового руху за збереження парку, сьогодні гуртуються міські громадські організації та активіст(к)и найрізноманітніших спрямувань. У всіх цих випадках сама вирубка та насамперед мотиви, що стоять за нею, виявили низку багатьох конфліктних ліній, що в конкретній ситуації перетинаються в одній точці, протесті проти знищення зелених насаджень, і далі спиралеподібно розкручуються, захоплюючи все більше людей і дратівливих соціальних питань. У випадку історії з харківським парком Горького я виділив боротьбу за збереження природного середовища, класове протистояння, боротьбу проти виникнення поліцейської держави, поділ міського громадського простору, конфлікт поміж «біло-блакитним» та «помаранчевим» таборами, намагання створити «ефективну вертикаль» влади на міському рівні та опір цим спробам. При цьому я припустив, що центральним із цих конфліктів є конфлікт класовий, навіть якщо більшість учасниць та учасників конкретного локального протистояння цього не усвідомлюють. Далі