Україна

ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

• Статті
• 15/11/2010

Андрей МАНЧУК

Выборы в местные советы, которые прошли в Украине 31 октября, предсказуемо завершились победой «Партии Регионов», упрочившей свою власть над страной. И привели к столь же закономерному поражению ее главного конкурента в лице «Батькивщины» Юлии Тимошенко. Сенсацией представляют сейчас только результат ультраправой партии «Всеукраинское Объединение «Свобода». Согласно данным социологических опросов, она уверенно перешагнула через пятипроцентный барьер - что гарантировало бы партии Олега Тягнибока парламентские места. «Свобода» уверенно победила в трех западноукраинских областях, традиционно голосующих за правые националистические силы, взяв голоса более чем 30% избирателей во Львове, Тернополе и Ивано-Франковске. А также увеличила свои прошлые показатели в целом по стране. И хотя окончательные результаты выборов до сих пор не подведены, а лидеры «Свободы» заявляют о фальсификациях, блокируя избирательные комиссии в Тернополе и Ивано-Франковске, ее общий успех остается бесспорным и очевидным. Как и тот факт, что партия Тягнибока имеет все предпосылки приумножить его в дальнейшем.

Впрочем, на деле и эта сенсация была более чем предсказуемой для политических наблюдателей в Украине. Еще задолго до выборов стало ясно, что «Свобода» получит на них значительный результат. Факторы ее будущего успеха заблаговременно анализировали полититологи и эксперты. Опросы показывали, что политическая сила, происходящая от Социал-Националистической партии Украины, некогда провозгласившей себя «последней надеждой белой расы», уверенно наращивает свою популярность, оставляя далеко позади своих правых конкурентов. И неудивительно, что этот стремительный рывок вызвал немалую панику среди партий и движений «национал-патриотического» толка.

Українська революція 1917-1921 років: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

• Статті
• 08/11/2010

У річницю Жовтневої революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» - Україні. Стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

• Статті
• 27/10/2010

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Коли українсько-голландсько-німецький фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була озадачена – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав із свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу його фільм потрапив на підставі чорнового монтажу). Саме «Хрустальов, машину!», а не «Вантаж 200», постійно згадуваний в контексті «Щастя мого», може слугувати контрапунктом до цього фільму – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному посланню фільмів Лозниці та Ґєрмана, яке треба збирати по крихтах із їх розрізнених епізодів. Далі

ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

• Гендер
• 25/10/2010

Тамара ЗЛОБІНА

22 вересня у Києві відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», у рамках IV Національного конгресу з біоетики, за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ця подія та резолюція, ухвалена Симпозіумом (у якій йдеться про законодавчу заборону абортів і заохочення дошлюбної стриманості) спровокувала серію обурених публічних виступів. Епатажний прото-феміністський рух «Фемен» зірвав урочисте відкриття Конгресу,  альтернативна точка зору була представлена інформаційними стендами від представництва фонду ім.Генріха Бьолля і ГО «Інсайт» з інформацією про репродуктивні і сексуальні права жінок та ЛГБТ. 23 вересня провели мирну демонстрацію на підтримку права жінки на вільний вибір і контроль над власним тілом. Постфактум критичні відгуки опублікували у «Дзеркалі тижня» Катерина Щоткіна та Галина Ярманова, на «Політкомі» уміщено аналіз Олени Світлицької. Однак застережливі голоси і апеляція до здорового глузду тонуть у хвилі консервативної реакції з пафосними гаслами, яка напрочуд швидко огортає українське суспільство. У ціннісної істерії кілька мотто – «тут тобі неєвропа», «гендер-гей = геноцид», «духовність та релігійність українського народу», «головне у житті жінки – діти». Перед загрозою демографічної кризи і старіння населення саме жінки стають основною мішенню святош – це їх «неправильні» життєві орієнтири і «небажання» мати дітей в усьому винні. Тому жінок слід «перевиховувати», «повертати у сім’ю», дбати про їх «духовне і фізичне здоров’я». Розмова, яка відбувається у квазі-моральній площині, з апеляцією до вигаданих «споконвічних цінностей» і за державні гроші, у перспективі веде до створення двох паралельних реальностей – добропорядно-лицемірного публічного дискурсу з «жінкою-матір’ю» на п’єдесталі і непривабливою буденністю (усе більш емансипованих) українських жінок, замкнутих поміж гендерними ідеалами національної «Берегині» і комодифікованої «Барбі», привалених тягарем домашньої роботи, виховання дітей та дискримінації (від прихованої до очевидної) у всіх сферах життя.

Заборона абортів з моральних міркувань напрочуд вигідна державі як корпорації, яка дбає про власні інтереси (накопичення і розподіл ресурсів між провладних еліт), а не про ефективне управління в інтересах усього суспільства. Риторика резолюції Симпозіуму симптоматична для неоконсерватизму, сексизму і клерикалізму сьогоднішньої влади. Українкам наразі не кажуть що «обов’язок кожної жінки – подарувати фюреру дитину» (нацистська пропаганда), однак про кухню як жіноче місце і реформи як не жіночу справу ми вже чули від Президента та Прем’єр-міністра. Ці тенденції вимагають не лише негайної критики, але й формування радикальних супротивних вимог. Однак спочатку про саму подію від очевидиць. Далі

СИМФЕРОПОЛЬ ПРОТИВ «796»: провинциальный протест национального значения

• Статті
• 14/10/2010

За неделю до многотысячного всеукраинского студенческого протеста 12 октября полтысячи симферопольских студентов первыми выступили против одиозного постановления Кабмина № 796, вводящего платные услуги в университетах.

Перед тем как принять какое-либо непопулярное решение власти часто проводят его апробацию в одном из регионов. Исключение не составило нашумевшее введение платных услуг в вузах, решение о котором принял Кабмин 27 августа. В роли «подопытного кролика» чиновниками МОН был избран Таврический национальный университет – крупнейший вуз Крыма. Один из симферопольских студенческих активистов сравнил эту ситуацию с игрой в морской бой. Власти наугад поставили крестик в игровом поле… и нарвались на мину.

ГУСИ І РЕВОЛЮЦІЯ

• Статті
• 11/10/2010

Анастасія РЯБЧУК

«Звідки ти така взялася?» - питають мене бабусі на автобусній зупинці села Матіївка коло Батурина. Я посміхаюся - трохи дивно бути об’єктом цікавості, адже я ніколи не жила у справжньому селі, де усі все про всіх знають, а звикла до анонімності великого міста. Але мені ця цікавість подобається і я весело розповідаю, що приїхала в гості до Кості Москальця. «А, це той, шо поет?» Знову посміхаюся - у гостях у поета я теж ніколи не була! І відчуваю, що мені тут подобається: бо я в селі, де живе поет.

Це відчуття мене дивує. Взагалі я ніколи не любила ані сільської ідилії, ані поезії. Слідом за Марксом я більш схильна говорити про «ідіотизм» сільського життя, згадуючи шкільні канікули у бабусиному селищі біля руїн збанкрутілого шкірзаводу, колишні робітники якого один за одним спивалися і помирали, а молодь цілими днями нудилася, лузала «сємєчки» і грала в карти, чекаючи вечора, щоб вирядитися у «модний» одяг і піти «в центр» на дискотеку.

Там же «на селі» у мене виробилася алергія до поезії. Малою я любила римувати і писала про все на світі. Якось, на замовлення бабусі сіла писати про нашу річку Трубіж для районної газети. «Напиши про Трубайло, це ж древня річка, її і Шевченко в “Гайдамаках” оспівав!» І я написала – правда, під впливом не «Гайдамаків», а уроку з ботаніки:

Я купалась у Трубайлі Найпростіших там без меж І амеб, і інфузорій, І евглен зелених теж.

Але хоч я і не люблю села і поезії, я люблю селян і поетів.