• СПОВІДЬ КАТА З ПІДПІЛЛЯ

    СПОВІДЬ КАТА З ПІДПІЛЛЯ

    • Статті
    • 22/11/2010

    Передмова перекладача:

    У польському видавництві «Ośrodеk KARTA» цього літа вийшла книга спогадів Стефана Донмбського (Stefan Dąmbski) під назвою «Кат» (Egzekutor). Автор виріс у селянській родині, закінчив школу у Львові, а в 1942 р. 17-річним хлопцем потрапив до спецпідрозділу польської Армії Крайової, завданням якого були страти гітлерівців та колабораціоністів. Після визволення Польщі підрозділ страчував представників нової, комуністичної, влади, а також етнічних українців. Повість вже викликала відносне збурення у польському суспільстві та ЗМІ, адже в ній йдеться про темний бік діяльності польського незалежницького підпілля. Про те, на що накладено негласне табу – про жорстокість та безжальність аківців. У сучасній Польщі щодо цих питань діє негласний закон омерти.

    Польські історики відзначають унікальність цього видання – це, по суті, перші спогади учасника карального підрозділу підпілля в Європі часів ДСВ. Досі був тільки голандський документальний фільм про долю учасника підпільного трибуналу, але вперше розповідається про того, хто безпосередньо натискав на гачок. У соціалістичній Польщі такі спогади не могли з’явитися, бо в них описано катування міліціонерів. Але не могли вони бути видані й жодним емігрантським угрупуванням, ані лондонським, ані паризьким Гедройця, бо це могло кинути тінь на АК...

    Автор визнає, що вподобав собі роль ката під час війни: «Не заперечую, що мені та таким, як я, життя диверсанта було дуже на руку. Я не мусив ходити до школи, яку замолоду не любив, не мусив працювати фізично, не мав жодних родинних зобов’язань, не мусив переживати про те, що завтра поставлю на плиту. Не виносив монотонного життя, а різноманіття емоцій різного роду мав у підрозділі досхочу». Донмбський резюмує свою історію: «Здійснилися мої мрії: я став людиною без сумнівів у власній правоті... Був гіршим від найпідлішого звіря. Був на самому дні людського болота. Але я був типовим вояком АК. Був героєм, на грудях якого після війни висів Хрест Борців...» [Хрест Борців – друга (на той час) за значимістю військова польська нагорода, надавана за «вчинки мужності і відваги, зроблені під час бою» - Joanerges].

    Донмбський писав не про те, яким безстрашним, білим та пухнастим борцем за Вітчизну він був, а про те, як потрохи почав отримувати задоволення від самого процесу вбивства, страти. Про те, як все частіше гинуть і прості поляки - випадкові люди: дівчина, яка бачила страту колабораціоніста, діти на лінії вогню... Власне, спогади обірвані на півслові – автор застрелився 13 січня 1993 р. в американському Маямі. Вашій увазі пропонується мій переклад уривків з книги, доступних в інтернеті.

    [info]joanerges

    Далі
  • «СВОБОДНЫЕ» ЛЮДИ В «СВОБОДНОЙ» СТРАНЕ

    «СВОБОДНЫЕ» ЛЮДИ В «СВОБОДНОЙ» СТРАНЕ

    • Статті
    • 19/11/2010

    В продолжение дискуссии о результатах недавних местных выборов в Украине и победе крайне правой ВО «Свобода» в трех западных областях, публикуем статью Розы Вексельберг полемизирующую с анализом Андрея Манчука.

    Роза ВЕКСЕЛЬБЕРГ

    Выборы – это не только повод покачать головой по поводу одинаковости всех проходных кандидатов. Это еще возможность узнать побольше об обществе, в котором живешь. Но сделать это непросто, когда результаты народного волеизъявления у всех вызывают сомнения, само направление воли народа становится предметом политических спекуляций. А сообщения, связанные с избирательным процессом, и во время кампании, и после выборов в большинстве СМИ сделаны по формату хотя бы маленьких, но сенсаций – или являются заказухой.  Привязываясь к тому факту, что в процентном соотношении возросла поддержка ультраправой партии ВО «Свобода», мы попытаемся описать кусочек реальности и хотя бы озвучить часть вопросов, на которые стоит дать ответ, чтобы понять, так ли уж безальтернативно наше будущее.

    Новости

    Во время недавних выборов в местные органы власти в Украине произошло много интересных открытий в «электоральной» сфере. Так, например, высокий процент проголосовавших против всех. Этот показатель демонстрирует устойчивый рост на протяжении последних лет. А если к голосам «против всех» прибавить испорченные бюллетени и не голосовавших избирателей (допустив, что значительная их часть при других условиях все же сходила бы на участки) – получится, что кандидат «против всех» пользуется поддержкой абсолютного большинства граждан Украины.

    Далі
  • КОНФЕРЕНЦІЯ «ПРОТЕСТ І МІСТО», 22-26 листопада 2010

    КОНФЕРЕНЦІЯ «ПРОТЕСТ І МІСТО», 22-26 листопада 2010

    • Події
    • 18/11/2010

    Адреса: Національний університет «Києво-Могилянська академія», м. Контрактова площа, вул. Григорія Сковороди,2, Староакадемічний корпус, перший поверх

    Наукова конференція «Протест і місто» організована Центром дослідження суспільства, журналом соціальної критики «Спільне» разом із Науково-дослідним центром візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська академія»

    Станом на 2008 рік уже половина населення світу проживає у містах. Стрімку урбанізацію вважають одним з основних соціальних процесів сучасності, а самі міста відіграють ключову роль у неоліберальній реструктуризації. Урбанізація настільки пов’язана з капіталістичним розвитком, що зрозуміти місто великою мірою означає зрозуміти неолібералізм і навпаки. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.

    На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Конференція «Протест і місто» має на меті проаналізувати конкретні проблеми українських міст: містобудівної політики, аварійних будинків, сміттєзвалищ, громадського транспорту, проблемних та маргіналізованих територій. Нас цікавлять також приклади «політики знизу», адже міські протестні ініціативи останнім часом все частіше заявляють про себе та своє «право на місто». До дискусії ми закликаємо і митців, що прагнуть брати участь у (пере)формуванні міського простору і сприймають міський простір як майданчик для творчості, як об’єкт соціальної та політичної критики, вираженої за допомогою художніх засобів.

    Далі
  • ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

    ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

    • Статті
    • 15/11/2010

    Андрей МАНЧУК

    Выборы в местные советы, которые прошли в Украине 31 октября, предсказуемо завершились победой «Партии Регионов», упрочившей свою власть над страной. И привели к столь же закономерному поражению ее главного конкурента в лице «Батькивщины» Юлии Тимошенко. Сенсацией представляют сейчас только результат ультраправой партии «Всеукраинское Объединение «Свобода». Согласно данным социологических опросов, она уверенно перешагнула через пятипроцентный барьер - что гарантировало бы партии Олега Тягнибока парламентские места. «Свобода» уверенно победила в трех западноукраинских областях, традиционно голосующих за правые националистические силы, взяв голоса более чем 30% избирателей во Львове, Тернополе и Ивано-Франковске. А также увеличила свои прошлые показатели в целом по стране. И хотя окончательные результаты выборов до сих пор не подведены, а лидеры «Свободы» заявляют о фальсификациях, блокируя избирательные комиссии в Тернополе и Ивано-Франковске, ее общий успех остается бесспорным и очевидным. Как и тот факт, что партия Тягнибока имеет все предпосылки приумножить его в дальнейшем.

    Впрочем, на деле и эта сенсация была более чем предсказуемой для политических наблюдателей в Украине. Еще задолго до выборов стало ясно, что «Свобода» получит на них значительный результат. Факторы ее будущего успеха заблаговременно анализировали полититологи и эксперты. Опросы показывали, что политическая сила, происходящая от Социал-Националистической партии Украины, некогда провозгласившей себя «последней надеждой белой расы», уверенно наращивает свою популярность, оставляя далеко позади своих правых конкурентов. И неудивительно, что этот стремительный рывок вызвал немалую панику среди партий и движений «национал-патриотического» толка.

    Далі
  • Українська революція 1917-1921 років: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

    Українська революція 1917-1921 років: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

    • Статті
    • 08/11/2010

    У річницю Жовтневої революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» - Україні. Стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

    Далі
  • ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

    ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

    • Статті
    • 27/10/2010

    Олексій РАДИНСЬКИЙ

    Коли українсько-голландсько-німецький фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була озадачена – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав із свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу його фільм потрапив на підставі чорнового монтажу). Саме «Хрустальов, машину!», а не «Вантаж 200», постійно згадуваний в контексті «Щастя мого», може слугувати контрапунктом до цього фільму – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному посланню фільмів Лозниці та Ґєрмана, яке треба збирати по крихтах із їх розрізнених епізодів. Далі