Україна

КОНФЕРЕНЦІЯ «ПРОТЕСТ І МІСТО», 22-26 листопада 2010

• Події
• 18/11/2010

Адреса: Національний університет «Києво-Могилянська академія», м. Контрактова площа, вул. Григорія Сковороди,2, Староакадемічний корпус, перший поверх

Наукова конференція «Протест і місто» організована Центром дослідження суспільства, журналом соціальної критики «Спільне» разом із Науково-дослідним центром візуальної культури Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Станом на 2008 рік уже половина населення світу проживає у містах. Стрімку урбанізацію вважають одним з основних соціальних процесів сучасності, а самі міста відіграють ключову роль у неоліберальній реструктуризації. Урбанізація настільки пов’язана з капіталістичним розвитком, що зрозуміти місто великою мірою означає зрозуміти неолібералізм і навпаки. Результати переходу до постіндустріальної постфордистської економіки, за словами Девіда Гарві, «відображені в просторових формах наших міст, в яких зростає питома частка фортифікованих територій, закритих спільнот і приватизованих публічних просторів, що перебувають під постійним наглядом». Гарві пише про перехід до «підприємницької» (entrepreneurial) моделі управління містом. Ця модель передбачає конкуренцію між містами та партнерство між місцевою владою і бізнесом (private-public partnership), в результаті якого прибутки отримують приватні компанії, а видатки стають суспільними. Це тільки деякі з рис нового обличчя міста.

На початку 90-х років ці глобальні процеси набули актуальності і для Східної Європи та зокрема України. Наші міста так само зіткнулися з проблемами деіндустріалізації, приватизації і комерціалізації публічного простору і намагаються влитися в світову міжміську конкуренцію, хоча, безперечно, пострадянський простір має свою специфіку. Конференція «Протест і місто» має на меті проаналізувати конкретні проблеми українських міст: містобудівної політики, аварійних будинків, сміттєзвалищ, громадського транспорту, проблемних та маргіналізованих територій. Нас цікавлять також приклади «політики знизу», адже міські протестні ініціативи останнім часом все частіше заявляють про себе та своє «право на місто». До дискусії ми закликаємо і митців, що прагнуть брати участь у (пере)формуванні міського простору і сприймають міський простір як майданчик для творчості, як об’єкт соціальної та політичної критики, вираженої за допомогою художніх засобів.

ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

• Статті
• 15/11/2010

Андрей МАНЧУК

Выборы в местные советы, которые прошли в Украине 31 октября, предсказуемо завершились победой «Партии Регионов», упрочившей свою власть над страной. И привели к столь же закономерному поражению ее главного конкурента в лице «Батькивщины» Юлии Тимошенко. Сенсацией представляют сейчас только результат ультраправой партии «Всеукраинское Объединение «Свобода». Согласно данным социологических опросов, она уверенно перешагнула через пятипроцентный барьер - что гарантировало бы партии Олега Тягнибока парламентские места. «Свобода» уверенно победила в трех западноукраинских областях, традиционно голосующих за правые националистические силы, взяв голоса более чем 30% избирателей во Львове, Тернополе и Ивано-Франковске. А также увеличила свои прошлые показатели в целом по стране. И хотя окончательные результаты выборов до сих пор не подведены, а лидеры «Свободы» заявляют о фальсификациях, блокируя избирательные комиссии в Тернополе и Ивано-Франковске, ее общий успех остается бесспорным и очевидным. Как и тот факт, что партия Тягнибока имеет все предпосылки приумножить его в дальнейшем.

Впрочем, на деле и эта сенсация была более чем предсказуемой для политических наблюдателей в Украине. Еще задолго до выборов стало ясно, что «Свобода» получит на них значительный результат. Факторы ее будущего успеха заблаговременно анализировали полититологи и эксперты. Опросы показывали, что политическая сила, происходящая от Социал-Националистической партии Украины, некогда провозгласившей себя «последней надеждой белой расы», уверенно наращивает свою популярность, оставляя далеко позади своих правых конкурентов. И неудивительно, что этот стремительный рывок вызвал немалую панику среди партий и движений «национал-патриотического» толка.

Українська революція 1917-1921 років: вирішуючи долю Європейської соціалістичної революції

• Статті
• 08/11/2010

У річницю Жовтневої революції важливо визнати, що вона уявляла з себе значно більше, ніж просто російську подію. Революційна хвиля прокотилася всією Російською імперією і довгий час пригноблені народи вимагали для себе свободи. Найбільш важливий виклик було кинуто у «російській Ірландії» - Україні. Стаття Кріса Форда досліджує вирішальний вплив, який справила Українська революція на долю не тільки Російської, а й Усеєвропейської соціалістичної революції.

ПОСТІЙНИЙ НАДЗВИЧАЙНИЙ СТАН

• Статті
• 27/10/2010

Олексій РАДИНСЬКИЙ

Коли українсько-голландсько-німецький фільм Сергія Лозниці «Щастя моє» показали в каннському конкурсі, преса всього світу була озадачена – щоб не сказати ошелешена. Дійсно, формальна структура цього фільму може заплутати найбільш загартованих глядачів: оповідь робить карколомні часові зигзаги, петляє навколо ключових сюжетних елементів, увесь час залишаючи за кадром, здавалося б, найважливіше – ланки між цими елементами, що дозволили б глядачу ідентифікуватися з ходом подій. Важко не згадати тут іще одного пострадянського enfant terrible Каннського кінофестивалю – Алєксєя Ґєрмана-старшого, котрий напередодні каннської прем’єри «Хрустальов, машину!» сидів у монтажній і вирізав із свого фільму все, що надавало його оповіді чіткої логіки (Лозниця теж завершував монтаж буквально перед початком фестивалю, а до конкурсу його фільм потрапив на підставі чорнового монтажу). Саме «Хрустальов, машину!», а не «Вантаж 200», постійно згадуваний в контексті «Щастя мого», може слугувати контрапунктом до цього фільму – не через подібність їхнього сприйняття в Каннах, а завдяки надпотужному посланню фільмів Лозниці та Ґєрмана, яке треба збирати по крихтах із їх розрізнених епізодів. Далі

ПОЛІТИКА ОСОБИСТОГО. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства

• Статті
• 25/10/2010

Тамара ЗЛОБІНА

22 вересня у Києві відбувся Симпозіум «Морально-етичні аспекти штучного переривання вагітності», у рамках IV Національного конгресу з біоетики, за сприяння Національної академії наук України, Міністерства охорони здоров'я України та Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Ця подія та резолюція, ухвалена Симпозіумом (у якій йдеться про законодавчу заборону абортів і заохочення дошлюбної стриманості) спровокувала серію обурених публічних виступів. Епатажний прото-феміністський рух «Фемен» зірвав урочисте відкриття Конгресу,  альтернативна точка зору була представлена інформаційними стендами від представництва фонду ім.Генріха Бьолля і ГО «Інсайт» з інформацією про репродуктивні і сексуальні права жінок та ЛГБТ. 23 вересня провели мирну демонстрацію на підтримку права жінки на вільний вибір і контроль над власним тілом. Постфактум критичні відгуки опублікували у «Дзеркалі тижня» Катерина Щоткіна та Галина Ярманова, на «Політкомі» уміщено аналіз Олени Світлицької. Однак застережливі голоси і апеляція до здорового глузду тонуть у хвилі консервативної реакції з пафосними гаслами, яка напрочуд швидко огортає українське суспільство. У ціннісної істерії кілька мотто – «тут тобі неєвропа», «гендер-гей = геноцид», «духовність та релігійність українського народу», «головне у житті жінки – діти». Перед загрозою демографічної кризи і старіння населення саме жінки стають основною мішенню святош – це їх «неправильні» життєві орієнтири і «небажання» мати дітей в усьому винні. Тому жінок слід «перевиховувати», «повертати у сім’ю», дбати про їх «духовне і фізичне здоров’я». Розмова, яка відбувається у квазі-моральній площині, з апеляцією до вигаданих «споконвічних цінностей» і за державні гроші, у перспективі веде до створення двох паралельних реальностей – добропорядно-лицемірного публічного дискурсу з «жінкою-матір’ю» на п’єдесталі і непривабливою буденністю (усе більш емансипованих) українських жінок, замкнутих поміж гендерними ідеалами національної «Берегині» і комодифікованої «Барбі», привалених тягарем домашньої роботи, виховання дітей та дискримінації (від прихованої до очевидної) у всіх сферах життя.

Заборона абортів з моральних міркувань напрочуд вигідна державі як корпорації, яка дбає про власні інтереси (накопичення і розподіл ресурсів між провладних еліт), а не про ефективне управління в інтересах усього суспільства. Риторика резолюції Симпозіуму симптоматична для неоконсерватизму, сексизму і клерикалізму сьогоднішньої влади. Українкам наразі не кажуть що «обов’язок кожної жінки – подарувати фюреру дитину» (нацистська пропаганда), однак про кухню як жіноче місце і реформи як не жіночу справу ми вже чули від Президента та Прем’єр-міністра. Ці тенденції вимагають не лише негайної критики, але й формування радикальних супротивних вимог. Однак спочатку про саму подію від очевидиць. Далі

СИМФЕРОПОЛЬ ПРОТИВ «796»: провинциальный протест национального значения

• Статті
• 14/10/2010

За неделю до многотысячного всеукраинского студенческого протеста 12 октября полтысячи симферопольских студентов первыми выступили против одиозного постановления Кабмина № 796, вводящего платные услуги в университетах.

Перед тем как принять какое-либо непопулярное решение власти часто проводят его апробацию в одном из регионов. Исключение не составило нашумевшее введение платных услуг в вузах, решение о котором принял Кабмин 27 августа. В роли «подопытного кролика» чиновниками МОН был избран Таврический национальный университет – крупнейший вуз Крыма. Один из симферопольских студенческих активистов сравнил эту ситуацию с игрой в морской бой. Власти наугад поставили крестик в игровом поле… и нарвались на мину.