• «СВОБОДНЫЕ» ЛЮДИ В «СВОБОДНОЙ» СТРАНЕ

    «СВОБОДНЫЕ» ЛЮДИ В «СВОБОДНОЙ» СТРАНЕ

    • Статті
    • 19/11/2010

    В продолжение дискуссии о результатах недавних местных выборов в Украине и победе крайне правой ВО «Свобода» в трех западных областях, публикуем статью Розы Вексельберг полемизирующую с анализом Андрея Манчука.

    Роза ВЕКСЕЛЬБЕРГ

    Выборы – это не только повод покачать головой по поводу одинаковости всех проходных кандидатов. Это еще возможность узнать побольше об обществе, в котором живешь. Но сделать это непросто, когда результаты народного волеизъявления у всех вызывают сомнения, само направление воли народа становится предметом политических спекуляций. А сообщения, связанные с избирательным процессом, и во время кампании, и после выборов в большинстве СМИ сделаны по формату хотя бы маленьких, но сенсаций – или являются заказухой.  Привязываясь к тому факту, что в процентном соотношении возросла поддержка ультраправой партии ВО «Свобода», мы попытаемся описать кусочек реальности и хотя бы озвучить часть вопросов, на которые стоит дать ответ, чтобы понять, так ли уж безальтернативно наше будущее.

    Новости

    Во время недавних выборов в местные органы власти в Украине произошло много интересных открытий в «электоральной» сфере. Так, например, высокий процент проголосовавших против всех. Этот показатель демонстрирует устойчивый рост на протяжении последних лет. А если к голосам «против всех» прибавить испорченные бюллетени и не голосовавших избирателей (допустив, что значительная их часть при других условиях все же сходила бы на участки) – получится, что кандидат «против всех» пользуется поддержкой абсолютного большинства граждан Украины.

    Далі
  • ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

    ФАКТОРЫ «СВОБОДЫ»: почему растет популярность партии Тягнибока?

    • Статті
    • 15/11/2010

    Андрей МАНЧУК

    Выборы в местные советы, которые прошли в Украине 31 октября, предсказуемо завершились победой «Партии Регионов», упрочившей свою власть над страной. И привели к столь же закономерному поражению ее главного конкурента в лице «Батькивщины» Юлии Тимошенко. Сенсацией представляют сейчас только результат ультраправой партии «Всеукраинское Объединение «Свобода». Согласно данным социологических опросов, она уверенно перешагнула через пятипроцентный барьер - что гарантировало бы партии Олега Тягнибока парламентские места. «Свобода» уверенно победила в трех западноукраинских областях, традиционно голосующих за правые националистические силы, взяв голоса более чем 30% избирателей во Львове, Тернополе и Ивано-Франковске. А также увеличила свои прошлые показатели в целом по стране. И хотя окончательные результаты выборов до сих пор не подведены, а лидеры «Свободы» заявляют о фальсификациях, блокируя избирательные комиссии в Тернополе и Ивано-Франковске, ее общий успех остается бесспорным и очевидным. Как и тот факт, что партия Тягнибока имеет все предпосылки приумножить его в дальнейшем.

    Впрочем, на деле и эта сенсация была более чем предсказуемой для политических наблюдателей в Украине. Еще задолго до выборов стало ясно, что «Свобода» получит на них значительный результат. Факторы ее будущего успеха заблаговременно анализировали полититологи и эксперты. Опросы показывали, что политическая сила, происходящая от Социал-Националистической партии Украины, некогда провозгласившей себя «последней надеждой белой расы», уверенно наращивает свою популярность, оставляя далеко позади своих правых конкурентов. И неудивительно, что этот стремительный рывок вызвал немалую панику среди партий и движений «национал-патриотического» толка.

    Далі
  • КАПІТАЛІЗМ - ЦЕ РАСИЗМ

    КАПІТАЛІЗМ - ЦЕ РАСИЗМ

    • Статті
    • 03/11/2010

    Передмова до книжки Кирила Ткаченка «Від конкретного до загального: історія американського в'язня»

    Денис ГОРБАЧ

    Расизм у США – що може бути більш затасканою і малоцікавою темою для мешканця Східної Європи? В нашому регіоні світу «лінчування негрів» давно стало іронічним мемом, що позначає якусь надуману, неіснуючу або неважливу і нерелевантну проблему, якою намагаються підмінити «справжню суть». Нарочитий інтернаціоналізм офіційного радянського дискурсу обернувся своєю протилежністю: громадяни, звикши не довіряти владі та розуміти її повідомлення з точністю до навпаки, свято переконані, що переслідування чорношкірих у США давно зникли, а якщо колись і були; то тепер найбільш пригнобленою соціальною категорією є білі чоловіки, які потерпають від жахів «політкоректності»; що за слово «ніггер» там саджають до в’язниці, і взагалі, що головна загроза суспільству – це саме чорношкіре населення. Американські чорношкірі, мовляв, ведуть виключно кримінальний і паразитичний спосіб життя, зловживаючи плодами «соціалізму», від якого тікали радянські емігранти та який вони, на свій жах, побачили на новій батьківщині.

    Цікаво, що переважна більшість «російських» (у широкому сенсі слова) американців є прямими конкурентами чорношкірих співгромадян у боротьбі за «велфер», займаючи такі ж низькі щаблі в соціальній ієрархії та цілковито залежачи від державної соціальної допомоги. Але саме вони є найбільш благодатним ґрунтом для розповсюдження найреакційніших правоконсервативних ідей у США (паралельно слугуючи головним джерелом знань про американське суспільство для своїх колишніх співвітчизників). Вони, вкрай далекі від образу ідеального «васпа» чи самодостатнього «економічного агента», ретранслюють найбільш расистські та соціал-дарвіністські перли з усього діапазону американської політичної думки – про «тупих і лінивих чорних», генетично схильних до агресії та злочинів і нездатних «вибитися в люди».

    Опоненти правих із «ліберального» (в американському розумінні) табору невтомно нагадують про століття рабства, які не минаються так просто: мовляв, саме через тяжке минуле зберігається структурна соціальна нерівність, але суспільство поступово позбувається неприємної спадщини – аж до обрання чорношкірого президента США – і цей суспільний поступ є незворотнім.

    Насправді, помиляються як перші, так і другі. Далі

  • Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

    Взаємозалежність націоналізмів та боротьба за ліву альтернативу

    • Статті
    • 31/10/2010

    Шрами війни у моїй країні, Хорватії, є сильними та явними навіть через 15 років після того, як вона закінчилася. Насилля та ненависть знищили міжетнічну довіру, породивши страх та почуття образи, і для їхнього подолання потрібні десятки років. Післявоєнна нормалізація була обмеженою та відносною, значній меншості населення Хорватії та Сербії вдалося її уникнути.

    Далі
  • Український капіталізм і русифікація

    Український капіталізм і русифікація

    • Статті
    • 02/07/2010

    Під час прес-конференції тризубівцям вдалося перекинути стіл та втекти. Коли прес-конференцію відновили, «захисники» української мови тишком повернулися та ще раз перекинули стола. Вдруге втекти їм не поталанило – довелося пояснювати свої дії зацікавленим журналістам.

    Далі
  • Колізії невизнання: до перепрочитання «Інтернаціоналізму чи русифікації?» Івана Дзюби

    Колізії невизнання: до перепрочитання «Інтернаціоналізму чи русифікації?» Івана Дзюби

    • Статті
    • 28/06/2010

    Стосунки «нових лівих» із національним питанням залишаються дещо дивними. З одного боку, вони претендують на такий порядок денний, який зосереджувався би не на тих проблемах, які опиняються в центрі уваги парламенту й медій. З іншого боку, як не дивно, найбільш гарячі внутрішні дискусії лівих, за моїми спостереженнями, розгортаються саме навколо «медійних» питань (Голодомору, Чорноморського флоту і т.ін.), причому дискусії лежать здебільшого в площині «а чи варто взагалі лівим обговорювати це питання, чи є воно важливим для них?»

    Далі