{"id":3426,"date":"2015-03-17T12:00:11","date_gmt":"2015-03-17T12:00:11","guid":{"rendered":"https:\/\/146.190.235.232\/mobilizatsiya-bednyh\/"},"modified":"2015-03-17T12:00:11","modified_gmt":"2015-03-17T12:00:11","slug":"mobilizatsiya-bednyh","status":"publish","type":"post","link":"https:\/\/commons.com.ua\/uk\/mobilizatsiya-bednyh\/","title":{"rendered":"\u041c\u041e\u0411\u0406\u041b\u0406\u0417\u0410\u0426\u0406\u042f \u0411\u0406\u0414\u041d\u0418\u0425"},"content":{"rendered":"
\n

Робітничо-Селянська Армія<\/b><\/p>\n

“Тринадцять-тринадцять-тринадцять”, – пошепки тверджу я, переходячи з персональної сторінки загиблого солдата назад до загального списку. Це – тринадцятий солдат з однієї з областей України, що народився в селі і загинув під час так званої “Антитерористичної операції”. Я йду за списком, шукаючи чотирнадцятого народженого в селі. До ідеї такого “розслідування” мене підбила історія, розказана другом. Він працює на виробничому підприємстві. “В нас твориться якийсь жах: на нашому заводі працівників гребуть до військкоматів греблями, а в головному офісі всі ті менеджери, які люблять розповідати байки про те, як вони “боролись на Майдані” і як вони “переможуть орди Хуйла і повісять синьо-жовтий на Спаській башті”, почуваються в безпеці. Як пороблено. Жодного не мобілізували”. Читаючи розповіді і блоги мобілізованих, розмовляючи із друзями, що мають відношення до армії, я щодалі утверджувався в думці – з мобілізацією щось не так.<\/p>\n

Продовжую рахувати. Вони дивляться на мене. Загиблі на тій війні, про яку більшість з них не мріяла і яку не хотіла. В когось – старе чорно-біле розмите фото. На декількох фотографіях батька лагідно обіймає маленька донечка.  Фото одного хлопця з Сумської області наче вирізане зі шлюбного: кадрування вдалося не дуже вдалим – на правому боці видно клаптичок фати нареченої. В когось фото ще з часів першої служби в армії. А на деяких картках – сиві діди. Це – п’ятдесятирічні солдати. Рядові. Тобто, скоріш за все, мобілізовані. Під кінець дослідження фотографії наче зливаються в одну. І подекуди підхоплюєш себе на відчутті Дежавю. Хоча… Хлопчики є хлопчики. Хто не позуватиме зі зброєю? А набір тих маскулінних поз з бойовиків не такий вже великий.<\/p>\n

Якщо намагатися зробити неможливе – бути відстороненим – і розмовляти сухою мовою цифр, слід зазначити наступне. По-перше, чому саме народжені в селах? Насправді, статистики про те, хто добровільно пішов до лав ЗСУ і інших військових формувань, хто там служив, а кого мобілізували, годі і чекати. Таємниця, твердять у ЗСУ. Водночас, працюючи над списком, я виходив з спирався на такі припущення: армія (в першу чергу) та інші силові структури на селі розглядаються як найдоступніший соціальний ліфт. Українська армія останніх часів з огляду на її фінансування, зарплатні військових, престиж служби була не найпривабливішим місцем роботи. Туди йшли або члени військових династій (яким було гарантовано непогане місце у армійській ієрархії), ідеалісти і шукачі пригод (багато з яких після декількох років служби розчаровувалося), або ті, для яких армія була способом піднятися на щабель соціальної сходинки. Не раз у приватних розмовах від деяких офіцерів мені доводилося чути, що батьки-селяни віддали їх до військового інституту, бо “буде гарантована робота з зарплатнею і тебе там годуватимуть”. Перша група порівняно з другою менша. Крім того, там дуже добре представлені мешканці міст. Отже, якщо людину, народжену у селі, і не мобілізували під час однієї з хвиль мобілізації, її вибір “роботи” міг бути викликаний безвихіддю її соціального стану. До “народжених селян” я зараховував тих, хто народився на селі та в смт.<\/p>\n

Невеличкі міста до розгляду не бралися, хоча соціально-економічна ситуація в більшості таких населених пунктів залишає бажати кращого. Зведена база втрат під час АТО знаходиться за цією адресою http:\/\/memorybook.org.ua<\/a>. Щоправда, дані там на 30.01.2015. Але це найсвіжіші дані! “Герої не вмирають”? Та держава, яка так пафосно проголошує це гасло, не поспішає розказувати про своїх солдатів. Під час рахування кидалося у вічі те, що більшість загиблих були у ЗСУ. І, судячи з непрямих даних (невідповідність віку та військового звання – оті п’ятдесятирічні рядові і сорокарічні лейтенанти, невійськовий зовнішній вигляд на фото з АТО – довге волосся і т.п.), більшість з них – мобілізовані.<\/p>\n

Не можна оминути і питання добровольців. Історії про те, що всі “тербати” були добровільними можна залишити на совісті командування. Насправді, наскільки мені відомо, до цих батальйонів мобілізували насильно або оманою – обіцянками, що люди будуть служити у себе вдома. Але потім траплялася “прикра несподіванка”<\/a>. Добровольчими можна назвати хіба що “Донбас”, “Айдар”, “Азов”, “Шахтарськ”, батальйони Коломойського “Дніпро-1” та “Дніпро-2”, створений з учасників “Майдану” батальйон “Київська Русь” та “Добровольчий Український Корпус”. Спочатку хотілося зарахувати до цього переліку і батальйон “Батьківщина”, але враховуючи деякі аспекти формування і служби<\/a> у підрозділі я від цього відмовився. Найбільшу кількість добровольців серед загиблих дали Львівська та Дніпропетровська область – по 8 осіб. З Криму та Херсонської області – жодного. Серед добровольчих підрозділів найбільші втрати з селян понесли Айдар (36) Донбас (16) та ДУК (11).<\/p>\n

Є й певні нюанси. Так, одна людина з Київської області входила до складу волонтерської групи “Аеророзвідка” і загинула на полігоні під час тестування безпілотника. Серед загиблих селян з “Київської Русі” – комбат. В будь-якому разі, якби не соціальний статус цих людей, хто знає, якими були б їхні вподобання і чи пішли би вони у радикальні рухи і в добровольчі формування? Тут варто згадати, і те, якими зарплатами заманювали до цих батальйонів<\/a>.<\/p>\n

Таблиця даних виглядає наступним чином:<\/p>\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n\n
 <\/td>\n\n

Кількість загиблих уроджених селян<\/p>\n<\/td>\n

\n

Загальна кількість загиблих<\/p>\n<\/td>\n

\n

Доля селян у загальній кількості загиблих<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Вінницька область<\/p>\n<\/td>\n

\n

33<\/p>\n<\/td>\n

\n

67<\/p>\n<\/td>\n

\n

49%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Волинська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

56<\/p>\n<\/td>\n

\n

97<\/p>\n<\/td>\n

\n

58%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Дніпропетровськая область<\/p>\n<\/td>\n

\n

83<\/p>\n<\/td>\n

\n

231<\/p>\n<\/td>\n

\n

36%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Донецька область<\/p>\n<\/td>\n

\n

8<\/p>\n<\/td>\n

\n

36<\/p>\n<\/td>\n

\n

22%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Житомирьска область<\/p>\n<\/td>\n

\n

75<\/p>\n<\/td>\n

\n

109<\/p>\n<\/td>\n

\n

69%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Закарпатська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

22<\/p>\n<\/td>\n

\n

35<\/p>\n<\/td>\n

\n

63%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Запорізька область<\/p>\n<\/td>\n

\n

24<\/p>\n<\/td>\n

\n

57<\/p>\n<\/td>\n

\n

42%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Івано-Франківська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

21<\/p>\n<\/td>\n

\n

41<\/p>\n<\/td>\n

\n

51%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Київська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

35<\/p>\n<\/td>\n

\n

69<\/p>\n<\/td>\n

\n

51%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Кіровоградська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

41<\/p>\n<\/td>\n

\n

75<\/p>\n<\/td>\n

\n

55%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Крим<\/p>\n<\/td>\n

\n

3<\/p>\n<\/td>\n

\n

10<\/p>\n<\/td>\n

\n

30%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Луганська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

16<\/p>\n<\/td>\n

\n

26<\/p>\n<\/td>\n

\n

62%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Львівська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

63<\/p>\n<\/td>\n

\n

113<\/p>\n<\/td>\n

\n

56%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Миколаївська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

30<\/p>\n<\/td>\n

\n

61<\/p>\n<\/td>\n

\n

49%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Одеська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

31<\/p>\n<\/td>\n

\n

43<\/p>\n<\/td>\n

\n

72%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Полтавська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

25<\/p>\n<\/td>\n

\n

57<\/p>\n<\/td>\n

\n

44%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Рівненська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

21<\/p>\n<\/td>\n

\n

31<\/p>\n<\/td>\n

\n

68%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Сумська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

20<\/p>\n<\/td>\n

\n

54<\/p>\n<\/td>\n

\n

37%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Тернопільська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

28<\/p>\n<\/td>\n

\n

37<\/p>\n<\/td>\n

\n

76%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Харківська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

25<\/p>\n<\/td>\n

\n

49<\/p>\n<\/td>\n

\n

51%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Херсонська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

15<\/p>\n<\/td>\n

\n

32<\/p>\n<\/td>\n

\n

47%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Хмельницька область<\/p>\n<\/td>\n

\n

31<\/p>\n<\/td>\n

\n

60<\/p>\n<\/td>\n

\n

52%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Черкаська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

31<\/p>\n<\/td>\n

\n

55<\/p>\n<\/td>\n

\n

56%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Чернигівська область<\/p>\n<\/td>\n

\n

41<\/p>\n<\/td>\n

\n

74<\/p>\n<\/td>\n

\n

55%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

\n

Чернівецька область<\/p>\n<\/td>\n

\n

17<\/p>\n<\/td>\n

\n

32<\/p>\n<\/td>\n

\n

53%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n

 <\/td>\n\n

795<\/p>\n<\/td>\n

\n

1551<\/p>\n

(без урах.Києва)<\/p>\n<\/td>\n

\n

51%<\/p>\n<\/td>\n<\/tr>\n<\/tbody>\n<\/table>\n

 <\/p>\n

Як бачимо, в 16 регіонах більше, ніж половина загиблих – народжені в селах. При цьому, у 23 з 25 регіонів кількість загиблих селян перевищує третину.  Найбільша кількість загиблих селян – в Одеській області (76%), найнижча – у Донецькій (22%).<\/p>\n

Дані, звичайно, неповні. Адже чи можна повірити в те, що на 30 січня загинули в “АТО” лише 1605 людей (разом із втратами зі столиці)? Але навіть ці дані шокують. 50% або 795 людей народжені в селах. Уявімо, що це процентне співвідношення можна екстраполювати на реальну кількість загиблих, яке значно більше, якщо вірити навіть українським депутатам (ось дані<\/a> на серпень місяць – 2,5 тисячі людей. І це без Іловайська та Дебальцеве!).<\/p>\n

Також варто згадати і такий аспект: звичайно, з села походять і цілком успішні люди. Достатньо почитати біографії деяких нардепів. Але, за дивним збігом обставин, воюють з них лічені одиниці. І ті успішні селяни, які сьогодні є господарями заводів, газет, пароплавів, навряд радо підуть до армії навіть по мобілізації. Тим більше, що розцінки звільнення<\/a> від почесного обов’язку  давно відомі, і не такі вже не підйомні не те, що для “олігархів”, але й для менеджерів середньої і нижчої ланки.<\/p>\n

Крім того, знову нагадую про те, що не враховані мешканці містечок. Можна повторювати мантру “Україна – це Європа”, але, на відміну від імені Будди Аміди, вона не гарантуватиме перенесення у кращий світ. Більшість українських містечок дуже далекі від ідеалу. Подекуди це відзначали і в ЗМІ<\/a>. Люди їдуть звідти до мільйонників. Але це не убезпечує останні від скорочення населення<\/a>. Якщо ж мати на руках дані з соціального статусу загиблих, переконаний, що статистика буде ще страшніша і лише підтвердить мою гіпотезу про те, що ця війна – “війна робітників і селян”, а українська армія, попри всі сучасні розповіді про “клятих комуняк” і про її одвічне “лицарство”, є не тільки матеріальною, а й класовою наступницею Робітничо-Селянської Червоної Армії.<\/p>\n

Вилами або п’ятами – як зустрічають воєнкомів<\/b><\/p>\n

“Автор перебільшує. Ну добре, в минулорічну мобілізацію взяли трохи більше селян, але в нинішню хвилю все може бути навпаки”, – скаже вибагливий критик. Тоді – слово мобілізованому. “99% призванных\/добровольцев социальное дно”, – пише людина, яка після опублікування своїх записів  російським журналістом Денісом Мокрушиним<\/a> видалила блог. “Це – російська пропаганда!”, – скаже критик і натомість наведе слова з щоденника киянина Максима Колеснікова<\/a>: “Качество мобилизации. Призванные, в большинстве своем, служили. Очень многие несколько раз ходили добровольно в военкоматы в прошлые волны мобилизации, и наконец-то их взяли. Возраст – от 30 до 50. Взрослые тертые убежденные в правильности происходящего мужики. Пару случайно затесавшихся и пропущенных военкоматами для выполнения плана хануриков сегодня же отправили обратно”. Однак зауважу наступне: пан Колесніков – киянин. До того ж, можете спитати у людей у віці від 30 до 50 років (тобто тих, служили “срочку” в перше десятиріччя незалежної України), як тоді були справи в армії, і хто йшов до її лав. Впевнений, вам розкажуть і про “дідівщину” і про те, що йшли в армію або “ідейні”, або ті, в кого не вистачило знань чи, частіше, грошей на хабар для вступу в університет.<\/p>\n

“Автор – ватник і колорад, а українська армія завжди була взірцем!”, – напише критик-патріот. Ок. Тоді як пояснити опір мобілізації в селянства? Ось цей пост<\/a> у ФБ радника президента України Юрія Бірюкова свого часу наробив багато розголосу. Бірюков пост видалив, але ЗМІ вже встигли набрати матеріалу для цитат<\/a>. Пан радник-волонтер пише наступне: “Он житель Ивано-Франковской, Тернопольской, Закарпатской,Волынской областей. Он презирает слабость киевской власти, смачно комментирует Президента. Он с пеной у рта доказывает, что использование русского языка – это признак работы на москалей. А еще – он трусливая скотина… Поджав хвост он прячется от военкома, он меняет номер телефона, он собирает манатки и чешет в Румынию, Венгрию, Словакию или Польшу”. Войовничий Бірюков деталізує: голови 14 сільрад Івано-Франківщини відмовилися давати на руки повістки про оповіщення, 57% сповіщених з цього регіону не прибули на проходження медичної комісії, 37% сповіщених виїхали за межі України, голови сільрад Тернопільскої області сповіщають своїх співвітчизників про появу воєнкомів, в селі Конюхи місцеві найняли 2 автобуси і виїхали в Росію, в Закарпатті в смт. Кольчино з 105 осіб повістки отримало тільки троє, а 93 – “виїхали на сезонні сільгоспроботи”, з Чернівецької області за один лиш січень виїхало за межі України 17% військовозобов’язаних, а 19% сповіщених у Волинський області “увірували” і відмовилися нести службу за релігійними переконаннями. Як зазначив Бірюков, за попередні роки такий показник в області складав лише 0,7%. “Выполнение планов мобилизации по Одесской, Николаевской, Херсонской, Запорожской, Днепропетровской, Черкасской, Житомирской, Кировоградской областям – нормальные. И да, кстати, ровно так и было повторой и третьей волне мобилизации”, – резюмував він.<\/p>\n

Але пан радник коли то писав, не знав, що і в Одеській області воєнком – не найкращий гість. Навіть два автоматника не врятували співробітників військкоматів від народного гніву в селі Лиманське Ренійского району. Селяни відібрали повістки і спалили їх на очах у представників РВК<\/a>.  В селі Кулевча Саравського Району місцеві мешканці вигнали шістьох співробітників військкомату<\/a>. У відповідь бунтівниками зайнялась Служба безпеки України. А воєнкоми вирішили побороти спадок “клятого москаля” імператора Олександра ІІ і повернути кріпацтво, подолавши своїми наказами (!) 33 статтю Конституції України<\/a>. “Конституційне право України? Ні, не чув”. Тому казати про те, що ця хвиля мобілізації суттєво відрізняється від попередніх я б не став.<\/p>\n

Причини такого стану справ відносно прості. По-перше, люди не розуміють сутності конфлікту. Тим більше, що навіть найлояльніші владі ЗМІ не в змозі приховати ставлення місцевого населення Донбасу до України (Цікаво, що навіть дослідники з США змогли виявити подібні настрої<\/a>.<\/p>\n