Журнал «Спільне», №10: Війна і націоналізм | Спільне

Відповідальний редактор випуску: Тідва Артем

Війна на сході України не лише погіршила й без того непросте становище обтяженої тиском зовнішнього боргу та неоліберальними реформами української економіки — вона призвела до оголення нервових рецепторів суспільства.

Пересічний українець не бачить безпосередніх військових дій, тим не менше війна на нього впливає та підштовхує ставати на одну з двох радикальних антагоністичних мілітаристських позицій. Антивоєнна позиція з обох боків лінії розмежування часто прирівнюється до «колаборантської», а люди, що її озвучують, нерідко зазнають репресій та цькування з боку ЗМІ та громадянського суспільства.

У нашому ураженому війною суспільстві ультраправі легітимізували себе як «захисники Вітчизни». Чимало політиків роблять ставку на мілітаристську риторику «зовнішньої загрози», під час якої нібито не час для соціальних вимог, та риторику «зради», що заздалегідь зводить протест проти неоліберальних реформ до реалізації підривних планів зовнішнього ворога. Лояльні до нинішньої влади ультраправі групи безкарно порушують закони та людські права.

За цих умов, що є як ніколи важкими для прогресивної політики, необхідно з усією серйозністю дослідити феномени націоналізму та війни, адже не розуміючи цих явищ, ми не можемо побудувати ефективні стратегії опору політиці панівних класів, яка загрожує гуманізму, демократії та рівності. Якою є соціальна природа націоналізму? Як критичні соціальні теорії аналізують війни та конкретно війну в Україні? Які є світові практики вирішення схожих конфліктів? Як війна вплинула на українську політику та як змінилося життя пересічних громадян унаслідок війни? Саме про це новий випуск «Спільного».

У першому розділі ми пропонуємо розглянути теоретичні перспективи осмислення націоналізму та війни. Шотландський історик і соціолог Ніл Девідсон у своєму інтерв’ю розкриває зв’язок націоналізму й капіталізму та класову роль націоналістичної ідеології за умов неоліберальних трансформацій із перспективи ортодоксального марксизму. Видатний історичний соціолог Річард Лахман пропонує неовеберіанське теоретичне розуміння націоналізму та розглядає глобальні чинники його майбутнього посилення, пов’язані з занепадом гегемонії США у глобальному капіталізмі. Відомий марксистський філософ Етьєн Балібар розглядає класичну марксистську спадщину досліджень війни у її різних проявах, аналізуючи війни між державами, класами та революційне насильство. Соціолог Георгій Дерлуг’ян пропонує погляд на війну «з висоти пташиного польоту», показуючи, як вона змінювалася разом із людським суспільством. Він зосереджується на зумовленості феномену війни в останні століття структурними процесами розвитку світового капіталізму та прогнозує майбутнє війни, виходячи з тенденцій кризи сучасної світ-системи. В інтерв’ю соціального антрополога Стівена Рейни розкривається його теорія «глобальної войовничості», зумовленої імперіалістичними суперечностями. Канадська соціологиня Джасмін Хрістов показує, як неоліберальна глобалізація веде до постання парамілітаризму, нової форми насильства, яку не можна звести ані до злочинності, ані до ведення організованої війни. Дар’я Попова у своїй полемічній статті критикує мілітаристські уявлення серед українських феміністок та пояснює, чому підтримка поточної війни суперечить інтересам жінок.

У міжнародній оцінці подій на Сході України побутує думка про цей конфлікт як певну проекцію міжімперіалістичних супереченостей між західними державами та Росією. Про оцінку ролі зовнішнього контексту в українському конфлікті йтиметься в другому розділі. Марко Бойцун досліджує довгострокове визрівання «української кризи» з поступового вичерпання можливості української влади грати на протиріччях між Росією та Заходом. Міхаель Прьобстінг обґрунтовує імперіалістичну природу російського капіталізму та його економічного й політичного впливу на Україну, утім, не заперечуючи й внутрішніх джерел військового протистояння. Андрій Мовчан оцінює можливість події, що зараз видається настільки ж нереальною, як війна в Україні ще кілька років тому, — ядерної війни між світовими державами. Костянтин Задирака робить класовий аналіз політики українського уряду як точки рівноваги між інтересами західного та вітчизняного капіталу.

Третій розділ присвячено неодмінному атрибуту мілітаризованого суспільства — змінам у політичних правах і свободах та актуалізації ідеології, що виправдовує продовження війни всупереч інтересам трудящих класів. Володимир Артюх критикує концепт «гібридної війни» як теоретично недолугий та політично шкідливий, і пропонує власну інтерпретацію природи військового конфлікту, що поєднує внутрішні та зовнішні чинники. Відомий правозахисник Володимир Чемерис стверджує, що у постмайданівській Україні зароджується тоталітарне суспільство, нетерпиме до опозиційних думок та практик. Костянтин Задирака досліджує історію «мінських угод», інтереси сторін та прогнозує перспективи мирного процесу. Денис Пілаш і Володимир Артюх розглядають законодавче забезпечення політики «декомунізації» й доводять, що під прикриттям критики сталінських репресій де-факто забороненою виявляється вся спадщина лівої політики, що не мала жодного стосунку до сталінізму. Олексій Якубін демонструє особливості декомунізації на прикладі політики пам’яті. Альона Ляшева та Вікторія Мулявка критикують утиски академічних свобод та трудових прав викладачів і науковців, що приховуються під патріотичною риторикою. Станіслав Сергієнко детально аналізує рекомендації МОН з національно-патріотичного виховання та оцінює, що саме з них державі вдається втілити в життя.

На питання про те, що таке війна на побутовому рівні та якими є шляхи подолання її негативного впливу на повсякденне життя, шукайте відповідь у четвертому розділі. Анастасія Канарьова оцінює державну політику стосовно пенсіонерів із непідконтрольних Україні територій. Альона Ляшева показує, як війна робить Україну дедалі менш привабливою для життя і стає чинником посилення міграційних потоків із країни. Світлана Нідзвецька досліджує проблеми, з якими стикаються матері й діти-переселенці. Фріда Валландар розповідає в інтерв’ю про діяльність пацифістської організації Міжнародна жіноча ліга за мир і свободу, що вже сто років бореться за мир і безпеку жінок під час військових конфліктів. Катерина Шимкевич додає цьому розділу порівняльного виміру, розкриваючи проблеми повернення переселенців і біженців у країнах колишньої Югославії.

Останній розділ присвячено критичним рефлексіям стосовно інших текстів та фільмів. Яків Яковенко препарує інтерв’ю двох комбатантів, що воювали на боці України та ЛНР, показуючи їхні суб’єктивні мотивації брати до рук зброю. Володимир Іщенко в розгромній рецензії на книжку відомого британського українознавця Ендрю Вілсона демонструє примітивність мейнстримного розуміння соціальної природи Майдану та війни на сході України. В останній статті цього номеру Яків Яковенко детально розглядає патріотичну трансформацію радянського бачення історії, відхід від класового аналізу 1920-х років до побудови генеалогії СРСР шляхом адаптації великодержавної спадщини у 1930-40-х роках на прикладі кінематографу вказаного періоду, демонструючи зв’язок сучасної національно-центричної інтерпретації історії з ідеологією радянського режиму.

Цей номер покликаний підштовхнути до вироблення спільного бачення війни тими, хто потерпає від неї по обидва боки фронтової лінії. Сам по собі аналіз націоналізму та війни з точки зору пригноблених нею не здатен примусити панівні класи до миру та вибити землю з-під ніг правих, але він необхідний задля кристалізації антивоєнного руху, якого ми життєво потребуємо навіть усвідомлюючи політичну обмеженість протидії самій лише війні. Покласти край війнам можна лише якщо здолати капіталізм, що як система конкурентного накопичення капіталу не може не породжувати націоналізму, імперіалізму та мілітаризму. В наш час ми на власні очі переконуємося в тому, що капіталізм є в буквальному сенсі смертельно небезпечним. Боротьба за безпеку й гідність людського буття перед лицем кривавих гекатомб має перетворитися на боротьбу проти соціального устрою, що ставить гроші вище за життя. Усвідомлення спільних класових інтересів трудящих, яких панівний клас намагається розділити взаємною ворожнечею, є першим кроком на цьому шляху.

Випуск видано за підтримки фонду Рози Люксембург

ЗМІСТ ВИПУСКУ

Розділ 1. Переосмислюючи націоналізм і війну

Держава і нація
Інтерв’ю з Нілом Девідсоном

Націоналізм в постгегемоністську добу
Річард Лахман

Марксизм і війна
Етьєн Балібар

Про світову війну як макроісторичне явище
Георгій Дерлуг’ян

«Жахіття для людства, але щастя для тарганів»: імперіалістичні суперечності, глобальна войовничість та війна на Донбасі
Інтерв’ю зі Стівеном Рейною

Парамілітарне насильство, капітал і держава за умов глобалізації
Джасмін Хрістов

Війна, націоналізм та жіноче питання: пошук шляхів феміністичного активізму в Україні
Дар’я Попова

Розділ 2. Україна в лещатах міжімперіалістичного конфлікту

Причини української кризи
Марко Бойцун