БАЛАДА ПРО ПІХОТУ й казка про лопату

  • 14 октября 2016
  • 2643
БАЛАДА ПРО ПІХОТУ й казка про лопату

К сожалению, данный материал не доступен на русском языке. Вы можете помочь, перевести наши материалы на русский язык, сделав пожертвование.
For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Недавно на замовлення Командування ВСУ дві групи політтехнологів та маркетологів зняли відеоролик під назвою «Балада про піхоту». Задекларована мета відео – реклама контрактної служби в Сухопутних військах ЗСУ. Мене вразила ця робота з багатьох причин, серед них семантична неоднозначність відео і відкритість до різноманітних прочитань. Одразу ж після перегляду я відчув суміш суперечливих афектів – від піднесення до відрази, від симпатії до сарказму. Далі я спробую пояснити, чому.

Відео можна назвати вдалим: нетиповий сюжет і риторична подача, гарна композиція, добре візуальне рішення ізраїльського оператора. Ролик триває майже дві хвилини, його побудовано довкола різних функцій, які виконує мала піхотна лопата. На думку авторів, це «справжній фільм», який мав показати «справжні речі» та «справжніх» людей, «звичайних хлопців», а не «супергероїв», а через речі й людей – феномени, «які виокремлюють їх з-поміж інших», «справжню волю та дух (…) нашої армії». Один із авторів, спеціаліст із маркетингу, розповідає: «Треба було знайти символ для сухопутних військ – простий, людяний, позбавлений удаваного героїзму та шароварщини. Цим символом стала лопатка піхотинця». Спробуємо простежити стосунки між речами та людьми в цьому ролику й побачити, чи передає він метафізичну волю й дух, а чи містить ще й інші послання.

Маркетолог висловився трохи неточно. Мала саперна лопата (неуставна назва – «саперка») у його ролику – це не символ, а метонімія, тобто риторична фігура, що базується на суміжності, а не на умовній асоціації образів. У ролику лопата, її прямі й непрямі функції дозволяють показати людей, що нею користуються, стосунки між ними та їхні прагнення. Відеоряд супроводжує напружена мінорна музика, інтенсивність якої наростає під кінець, та закадровий голос, що переходить від умовно безстороннього опису до стриманого пафосу в гепі-енді, завершуючи на діловій ноті заклику записуватися на контракт у армію.

Відеоряд ролика складається з двох частин, у яких репрезентація знаряддя праці – лопати – йде від загального до конкретного. Перші дев’ятнадцять секунд відео – це ідеалізований показ різних видів роботи, де застосовують знаряддя праці, яке можна назвати лопатою. Цю частину супроводжує закадровий текст: «У світі багато простих речей. Лопати. Вони бувають різними». Кілька секунд виділено на показ двох видів праці та одного виду гри з використанням лопат. Функції «садової лопати» ілюструє зображення дорослого чоловіка й хлопця, можливо, батька й сина, серед поля. Хлопець, знятий із нижнього ракурсу, набирає землю на лопату й кидає її вбік. Нижній ракурс має відсилати до знаменитих кадрів Довженка з фільму «Земля», і він буде повторюватися не раз. Дія відбувається в полі у невизначений час і з невизначеною метою: не видно ознак ні висадження городини, ні збирання врожаю, немає інших членів родини, інших знарядь праці й транспорту. Наступні кілька секунд – сцена використання «совкової лопати», якою двоє чоловіків насипають матеріал у бетономішалку. На цей раз сцена більш деталізована: на задньому плані стіна недобудованої споруди. Крім залученості в процес виробництва, ми не бачимо інших ознак соціальних стосунків між людьми: чи це наймані працівники, гастарбайтери, чи члени родини або спільноти, що зібралися на «толоку», щоб допомогти побудувати дім сусідові. Остання сцена цієї частини – дитина, котра набирає пісок у жовту «дитячу» пластмасову лопату. Дитину теж знято з нижнього ракурсу.

Якщо перша, коротша частина представляє сферу родини, домашнього господарства, непризовного віку й миру, то друга, довша частина (1 хв. 40 секунд) – це сфера чоловічої солдатської спільноти, ієрархічної державної організації, поля бою, призовного віку й війни. Вона починається з кадру встромленої в землю малої піхотної лопати й супроводжується коментарем: «Але є інша лопата». Цей кадр римується з початком ролика: як рільники встромляють у землю «садову лопату», так піхотинець ставить сторчма «іншу лопату» (характерно, що протягом ролику закадровий голос жодного разу не називає піхотну лопату ні технічним терміном, не неуставним).

Далі від піхотної лопати, що рухається полем бою, розрізає землю, воду, хліб і плоть, розходяться – шляхом метонімічної суміжності – різні форми соціальних зв’язків між людьми. Стосунки воєнної ієрархії: командир дає наказ окопатися (0:29-0:38 «окоп, де можна сховатися від куль»), і солдат окопується за допомогою саперної лопати. Стосунки бойового протистояння: солдат рятується в окопі від танка (0:39-0:47). Стосунки бойової солідарності: солдати з’єднують окопи й обіймають один одного (0:48-0:56). Тут уперше закадровий голос переходить від безособового опису до заманювання глядача, вживаючи «ми»: «ми закопуємося в землю (…), потім з’єднуємо окопи зі своїми товаришами». Після кількох секунд стрілянини й екшну глядачам показують, як лопата може слугувати побутовим цілям і свідчити про відображену в казках солдатську кмітливість: солдат розрубує замерзлий хліб «саперкою» і роздає своїм товаришам. Далі вона слугує веслом під час переправи. Але лопата може розтинати не тільки хліб чи воду, але й, очевидно, тіло ворога: на секундах 14-29 другої хвилини ми бачимо досить цікаву сцену, наповнену пафосом, що межує з комізмом, але не переходить цієї межі. Закадровий голос каже, що «у нас кінчаються набої», і це розуміє солдат в окулярах – у його погляді розгубленість. Той же голос йому підказує: «ми знову скористаємося лопатою», – і солдат пальцями пробує заточений край саперки. «І підемо далі»: в погляді солдата, спрямованому вдалину, глядач бачить перероджений у рішучість відчай, із бойовим покликом він кидається в атаку. Очевидно, атака пройшла успішно, солдати збираються на пагорбі й «будують навколо себе незламну фортецю»: один із них знову втикає лопату в ґрунт, повертаючись до праці рільника, а решта троє підіймають державний прапор України (з візуальною референцією до фотографії стяга над Берліном). Невидимий голос закликає вступати в Сухопутні війська й захищати цю фортецю.

Отже, автори ролика використовують серію розгалужених метонімічно пов’язаних образів для того, щоб побудувати серію еквіваленцій і серію відмінностей. Насамперед це еквіваленція між знаряддями праці, трансформації природи для задоволення потреб людей, та знаряддями знищення продуктів праці та людей. Цю еквіваленцію втілено в «простій речі» – лопаті, і зшито накладеним голосом закадрового коментаря та рядом образних римувань. На позір, функції садової лопати й піхотної – ті ж самі: копати землю, розділяти речовину на дві частини та з’єднувати її в потрібній формі. Інша еквіваленція, показана глядачеві через першу – це тотожність «простих людей». Хлопець, що допомагає батькові – це майбутній солдат, котрий іде в бій із саперною лопатою, а будівельник – це майбутній командир, що посилає того солдата в атаку. Прості речі й люди потенційно підносяться на метафізичний рівень побудови «фортеці» – Української нації. Але є суттєва відмінність між світом миру й приватної домашньої сфери та світом війни й сфери державного інтересу. Якщо садівники й будівельники працюють у ізоляції, з незрозумілою метою, не виявляючи очевидних афектів один до одного й виконують монотонну дурну роботу, то солдати рухаються разом, виявляюсь солідарність та почуття близькості один до одного, показують кмітливість, мало того, вони мають явно окреслену мету – спорудження й захист «фортеці» національної держави. Отже, хоча «простих людей» і прості речі створено з одного матеріалу й вони виконують одні функції, їх поділяють на дві категорії: приватних осіб і осіб, залучених до державної справи. Останні живуть осмисленим і емоційно багатим життям, самі є злютованою спільнотою й представляють суспільство як ціле.

Який же перехід від «свинопасів» до «лицарів», користуючись більш традиційною для націоналізму термінологією? Запис на контракт до Сухопутних військ ЗСУ. Якщо протягом цілого ролика ми стикалися тільки з конкретною працею, із перетворенням природи та нищенням продуктів праці, то останні кілька секунд вводять вимір грошової компенсації. Стати лицарем можна, якщо підпишеш контракт, згідно з яким простий рільник чи будівельник буде отримувати гроші за те, що він поміняє свою садову чи совкову лопату на піхотну, проміняє ізоляцію в домашньому колі на інтеграцію в державну ієрархічну структуру, а відносну автономію розпорядження своїм тілом – на повну передачу контролю над ним командиру за відповідну винагороду. Ці останні кілька секунд явно дисонують із умовністю попередньої розповіді, її ідилічно-абстрактним настроєм. Крім того, вимір товарних відносин є ключем, який дозволяє по-новому подивитися на структуру відео.

Останні кілька секунд – це єдина серйозна, нелітературна частина ролика. У ньому автор говорить саме те, що й має на увазі. А що, коли ми поширимо цей тон серйозності й на попередні майже дві хвилини ролика? Що, як ми серйозно сприймемо лопату саме як суб’єкт розповіді, головного героя, а людей – як матеріал, із яким ця лопата працює, так само як із землею, хлібом і водою? Адже справді, саперна лопата може різати плоть.

Лопата примушує батька з сином іти на порожнє поле й копати в ньому ями, хоча хитрий режисер хоче, щоб ми сприймали це як художній прийом. Ні, це буквально так і є. Ці двоє – ізольовані від усього суспільства, можливо, безробітні або перебиваються підробітками. Або ж вони працюють, але грошей ледве вистачає на компослуги та одяг, а у вільний час вони мають працювати на присадибній ділянці з технологією часів палеоліту. Вони живуть у своїй приватній сфері, але ця сфера – що складається з будинку, його опалювальної системи, електромережі, із їхніх голодних шлунків та шлунків домочадців – є лише хитрим силовим полем, яке використовує садова лопата, щоб контролювати дії рільників. Вона приковує до себе їхні руки, утворює ними ями в землі, заповнює за посередництва цього батька з сином ямки картоплинами. Далі лопата змусить їх витягувати цю картоплю, частково перетворювати на продукти харчування, а частково – виводити в контакт із іншими товарами через ринок. Ринок – це старший бізнес-партнер лопати, можна сказати, що всі лопати працюють на побігеньках у базару. І базар через них проникає в рухові центри людських мізків, присипляючи їх і змушуючи до потрібних базару скорочень м’язів.

Той же самий механізм використовує й совкова лопата у своєму пануванні над людьми. Тільки вона вже не хлопчик на побігеньках, а офіційний представник ринку будівельних послуг. Попри немилозвучне прізвище, Совкова Лопата носить краватку.

Яке ж становище посідає мала піхотна лопата в цьому товаристві? Її механізми керування людьми досить химерні. З одного боку, вона респектабельний агент ринку праці, і то її державного сектора. Вона має набагато більше повноважень і влади, ніж звичайна садова чи совкова лопати, адже може пообіцяти значно кращу винагороду, ніж у сфері присадибного господарства чи навіть некваліфікованих послуг на будівництві. З іншого боку, мала саперна лопата – це рабовласник на півставки. Якщо, скажімо, совкова лопата керує рухами людських м’язів тільки півдня й не може ні на що впливати ні в репродуктивній сфері, ні в сфері споживання, – то мала саперна лопата стоїть із батогом над своїми державними рабами цілодобово. Вона вказує їм, коли прокидатися, у що вдягатися, як їсти й куди ходити в туалет. За потреби вона може в процесі експлуатації розібрати тіло на запчастини. У випадку совкової лопати це трапляється не так часто і є радше небажаним.

Отже, й у такому прочитанні ми бачимо серію еквіваленцій та відмінностей. Справді, прості речі однаково керують діями людей: чи то через звичайний голод, чи то за посередництва базару. Тільки через них люди можуть існувати – самостійно чи зв’язуючись у суспільство. Але, з іншого боку, мала саперна лопата має ту відмінність, що за посередництва ринку вона керує людьми не впродовж певної частини доби, а цілодобово. Керує не тільки їхніми моторними центрами, але й центрами пам’яті, афектів та мотивації. Не тільки сумою калорій, перетворюваною в рух, але й усією матерією тіла, аж до можливості його дезінтеграції. Тож як перестати бути «свинопасом» і стати «лицарем», згідно з таким прочитанням цього ролика? Треба перейти від лопати-наймача, лопати-менеджера під керівництво лопати-рабовласника. «Лицар» – це раб малої саперної лопати, що хоча й продався в рабство за гроші й на певний час, але віддав увесь матеріал свого тіла, волі й розуму.

Насамкінець я попрошу читачів ще раз передивитися ролик і обрати одне з прочитань для себе.

 

Рекомендуемые

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Наши партнёры