Ви відчували себе коли-небудь біоматеріалом? Витратним біоматеріалом, чиї переживання, сподівання, світогляд, відчуття — словом, уся ця м’якотка «внутрішнього світу» — слугують лише для одної цілі: бути черговою «червоною ганчіркою» для хтонічно ненажерливої Ненависті, а відтак і новим пунктиком для нелюдськи жорсткого Насильства. Іншими словами, ви наче розмінна монетка в безрозсудній Забаві злісної Стихії. Хлопчик для биття. Шавка.
Ну, як, бували такі відчуття?
Бо я відчуваю зараз саме це. Знову і знову. Як тільки подумки звертаюся до позавчорашнього жахливого побиття ультраправими Василя Черепанина. Викладач Могилянки, людина лівих поглядів і активіст Центру візуальної культури, він ще кілька років тому став об’єктом ненависної уваги та погроз з боку ультраправих сил. І ось тепер настигла ненависницька розплата…
Та найгірше те, що такі вчинки, які зводять цінність людей до витратної біомаси, в нашому суспільстві, в принципі-то, прямують до норми. Тиждень тому неподалік від місця нападу на Василя на Подолі у Києві, так само серед білого дня, я був свідком того, як чорношкірому хлопцю через вулицю неонацистські патріоти кричали «Зіг хайль!». Зовсім безкарно. Ким був цей хлопець? Куди він ішов? Що вони про нього знали? Запевне, тільки те, що його треба люто «пиздити».
І справа, звісно, не в «хунті», якою так зручно пояснювати той розбій, що трапляється зараз в Україні. Суть — значно глибше. В тих суспільних рамках, у яких зараз розглядають насильство, сприймають його та виправдовують тих, хто його творить ім’ям Єдиної Країни. Іншими словами, справа у Війні, яка стала не тільки подією десь там на Сході, але й отримала свою всюдисущу пошесть у вигляді патріотичної істерії.
Згадайте, наскільки легко тепер шовіністично затаврувати будь-яку жертву на Донбасі з табору «ополченців» у тому, що вона винна сама. Це терорист. Найманець. Рука Кремля. І байдуже, ким насправді була ця людина, з яких міркувань вона стала на бік «ополченців». А може, вона взагалі була цивілом, що потрапила не в те місце і не в той час? Яка різниця: м’ясорубці Війни байдуже до людей. Їй потрібен витратний біоматеріал.
Чому б тепер не перенести цей прийом і на інші території? І справді: достатньо звинуватити будь-якого опонента, що він «сепаратист», «запроданець» чи «комуняка» — і його можна брати тепленьким прямо на очах у перехожих. І тут однаково, хто виявиться підставленим у цю роль цапа-відбувайла. Боротьбист з Одеси, що був затятим активістом Антимайдану, чи молодий лівий викладач Могилянки, що всім серцем симпатизує Майдану. Результат один і той же. Біоматеріал.
Зрозуміло, можна далі вірити, що рамки ці мають чіткі критерії. Що все-таки можна ясно розрізнити «своїх» від «колорадів». Що сталася прикра помилка, і тупоголові «агресивні молодики, що начепили військову форму» замість того, щоб піти воювати на фронт, напали як невігласи на «університетського викладача»… Наївні! Скільки ще нападів у Києві потрібно, щоб ви зрозуміли, що фронт пролягає і тут. Саме тут. Поряд з кожним із нас. На вулиці. В тих рамках сприйняття, що виправдовують його насильство.
Наостанок для найбільших скептиків наведу деякі дані про те, що ця країна невтримно котиться до насильства. У серпні моніторинг протестів ЦСТД зафіксував безпрецедентний рівень насилля під час протестних подій — 15%. Це перевищує навіть майданівські часи. До того ж, це без урахування АТО. На, так би мовити, «мирній» території. Аналогічно зашкалює й ідеологічна тематика, розгорнута переважно навколо всіляких проукраїнських кампаній — 54 %. Тож соціологічно можна сказати, що репертуар протестів змінюється: насильство (особливо ідеологічно мотивоване) стає більш звичним.
Чи закривати очі на все це, вірячи, що існують чіткі критерії і доля біомаси вас омине — чи, навпаки, зрозуміти нарешті, що всі ми в одному човні, в самісінькому епіцентрі стихії Війни, і спробувати разом звідти виборсуватися — це це залежить тільки від вас. Хоча я б особисто радив усе-таки останній варіант.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НЕОФАШИСТИ НАПАЛИ НА ОРГАНІЗАТОРІВ ПРЕЗЕНТАЦІЇ ЖУРНАЛУ «СПІЛЬНЕ» В ТЕРНОПОЛІ
ПРО ФАШИСТОВ, КОТОРЫХ НЕТ, И ФАШИСТОВ, КОТОРЫЕ ЕСТЬ (Сергей Мовчан)
ПРО ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОТЕСТУ (Олексій Вєдров)
ЧИ НЕ ЧАС ВЖЕ ОФІЦІЙНО ВИЗНАТИ ВО «СВОБОДА» КРИМІНАЛЬНОЮ БАНДОЮ? (Захар Попович)
МІКРОСОЦІОЛОГІЯ НАСИЛЬСТВА (Ренделл Коллінз)