Якщо вірити Вікіпедії, благодійністю є «безкорисливе надання допомоги потребуючим, які не є пов’язаними з благодійником».
Мою увагу привернула частина «не є пов’язаними». Чому?
Щоразу коли відкриваю сторінки освітньої тематики, натрапляю на матеріали, пов’язані з тим, що батьки несуть гроші до школи: на потреби класу, на потреби школи, за друковані зошити, на щось інше. Особливо чіпляє необхідність складатися грішми батькам першокласників, як то сталося в Сумах. Чому чіпляє? Фраза з розмови: «Було зроблено ремонт. Нові меблі. Обладнання». І згадується мені перший клас молодшої сестрички, яка з плачем ходила до дитячого садочка в радянські часи (не всі дітки полюбляють дитячі садочки, от і вона не любила ні садочка, ні піонерського табору, де була аж цілий тиждень). А для того, щоб узяли до школи, за законом бракувало місяця (у листопаді народилася). Іде мама до директора, просить узяти сестричку до школи. Директор висловив пропозицію (бо ж і класи переповнені, і вік дитини не шкільний іще) запитати безпосередньо вчительку. Якщо вчителька погодиться – то візьмуть Свєту навчатися. От лишень – сьогодні 30 серпня, а завтра до обіду треба й у вчительки поспитати, і форму купити. А батьки на роботі… Ранок. Веду сестру до садочка, а сама мушу йти до вчительки додому, бо якраз моя перша вчителька набирала клас; іти неблизько, ще й дощ надворі. Можливо, через той дощ, можливо, через те, що 12-річне дитя прийшло просити, але вчителька погодилася. Вертаюсь. Гроші на столі батьки зраночку лишили. За них – та за сестрою в садочок, уже разом – у магазин по форму. Готово. Справу зроблено! Іде наступного дня моя менша сестричка вже не в садочок, а у свій перший клас. Отримує букварика – єдиний підручник, що в радянській школі видавався безкоштовно, а книжки вже пізніше докуповували, якщо вдома від нас, старших, не було.
До чого веду – от подумаймо, чи змогли б тепер батьки так, за добу, «записати» й зібрати дитя до школи? Чи змогли б внести кошти, які зараз мусять вносити батьки в складку, або знайти відразу тисячу гривень, як то довелося робити батькам першокласників у цьому репортажі.
Тепер щодо випадку в Сумах. Батьки не водять сина до школи – за заявою. Та коли приведуть, однокласники обов’язково зачеплять хлопця тим, що тато-мама не хотіли здавати гроші. Як то відобразиться на дитині, покаже лише час. Та що не мине безслідно – однозначно. Певно, багато чого залежатиме від самих батьків та їхніх стосунків у родині. Та чим далі, тим більше буде таких випадків, коли батьки «не мають доброї волі» складатися на потреби школи. Та чи усвідомить основна маса батьків, що податки, із яких мають фінансувати школи, вони вже сплатили. Тобто, фінансуючи заклади освіти, батьки обкладають самі себе податком удруге: перший раз вони сплатили свої податки офіційно, атепер роблять добровільно-примусові внески. Чому добровільно-примусові? А варто лише подивитися на ставлення в батьківському колективі, послухати інтонацію, з якою спілкуються батьки.
Слухаю розмову, яку записали інші кореспонденти. «Поняття благодійні внески не передбачає обов’язковості» – цікаво, що людина наголошує на цьому, адже ці внески насправді давно стали обов’язковими.
Можемо лише уявити стан дитини, батьки якої тої необов’язковості уникнуть. Діти, спілкуючись між собою на перервах, не обходять і тему «А ти не приніс…». Мої власні спостереження: двоє хлопчиків, котрі один без одного жодної шкоди зробити не могли з першого класу (сусідами були), посварилися лише через те, що один другому дорікнув за непринесені 20 гривень, які діти на щось там збирали. Я як класний керівник тему збору коштів повністю передала батькам, хоча на всі потреби вносила стільки само, скільки мали внести батьки моїх учнів. У класі разом спілкуємося, тож разом і ремонтуємо чи оформлюємо. Та все ж трапилася ця прикра сварка щирих друзяк. І можна лиш уявити, скільки їх по країні. А коли ще вчителі учням нагадують про необхідність сплати коштів? Оголошують це на весь клас? Як кілька років тому вчителька однієї зі шкіл посадила дітей за нефарбовані парти лише через те, що їхні батьки не змогли принести гроші на ремонт.
Гроші до школи несуть не лише на ремонти класних кімнат – несуть на ремонт шкільного приміщення, на обладнання, на розвиток, на… Школи нині утримуються батьківським коштом. За рахунок «благодійних внесків», які жодного стосунку до благодійності не мають.
А якщо подивитися на ситуацію з іншої точки зору – діти змалечку опиняються в умовах, коли їхні батьки несуть гроші за те, за що вже заплатили власними податками. Мені можуть дорікнути, що не всі батьки відкрито отримують заробітну плату. Добре. Але ми – кожен – платимо податки не лише відкрито, а й завуальовано. Ті самі 20% із кожної офіційної покупки, плата за електроенергію та газ, що також включають податкові нарахування. Хіба ні? Тобто, формується бачення в майбутнього покоління, що податки – то одне, і йдуть вони невідомо на що, а життя – то інше. І, в завуальованій формі, нав’язується мотивація уникати офіційної заробітної платні. До того ж, таким самим чином формується корупційна свідомість. Чому? Вчителі збирають гроші з батьків, щоб впоратися з браком коштів на догляд за приміщенням, отримати доплати (у деяких школах і таке буває, за інформацією інтернет-джерел), придбати обладнання. А батьки платять за те, щоб у дитини не було проблем. Чим не корупційне оточення для дитини, яке формує її особистість? А далі формується й ставлення до корупції як до норми. І що ми можемо отримати через 10-20 років, якщо нинішня ситуація не буде змінюватися?