Минулого тижня десятки тисяч британських студентів вийшли на вулиці в рамках протесту проти планів коаліційного уряду підвищити плату за навчання з £3000 ($4,800) до £9,000 ($14,400) на рік[1]. Це підвищення є лише частиною цілого пакету заходів жорсткої економії, спрямованих, головним чином, проти робочого класу. В своєму звіті, написаному для Marxist-Humanist Initiative, Марк Харрісон аналізує реакцію студентів на ці урядові заходи.
Лондон, 10 листопада
Національна студентська профспілка та поліція були не готові зустріти 50 000 розгніваних студентів, які спустилися в центральну частину Лондона 10-го листопада. Демонстрація мала відверто хаотичний характер: люди пересувалися в різних напрямках, а в якості агітаційних матеріалів були представлені різноманітні плакати ручної роботи – починаючи від не надихаючих закликів стримувати апетити та саркастичних картинок (на кшталт, Девіда Кемерона, котрий займається анальним сексом з Ніком Клеггом[2]) до мрійливих гасел «Університет для кожного». Знайти представників «Блоку за безкоштовну освіту» (“Free education bloс” [3]) було неможливо, не кажучи вже про можливість зустрічі зі своїми товаришами.
Власне кажучи, вказівки демонстрантам були дані тільки тоді, коли управляючий Національною студентською профспілкою сказав мені: «Не повертайте праворуч – там знаходиться штаб-квартира торі; дотримуйтесь маршруту студентської профспілки – йдіть вперед.» Здавалося, що видатні люди мислять однаково, адже більшість учасників проігнорували натхненні виступи керівників Національної студентської профспілки та Союзу університетів та коледжів (фактично, спілки викладачів) і попрямували до штаб-квартир традиційних буржуазних партій.
Я не усвідомлював, що демонстрація якраз і була запланована задля подальшого входу в будівлю; якби я це розумів, то подальші події здавалися б очевидними. Молодь була розлючена, і, здавалося, що демонстранти були готові зайняти дахи всіх автобусних зупинок впродовж свого маршруту. Звичайно, напівкоспіративний задум міг мати місце, але ми в будь-якому разі стали б свідками подальших подій. Гнів було спрямовано на консервативну партію, тож заклик «Торі – мерзотники!» став гаслом дня.
Деяким протестуючим вдалося прорватися прямо в будівлю Мілбанк (штаб-квартиру Торі). Очевидці повідомляють про цілковитий хаос, та про студентів, котрі трощили все на своєму шляху. Вікна були розбиті навіть на вищих поверхах будівлі, і графіті виднілись навколо. Сотні студентів розвели багаття з плакатів поза будівлею, в той час як інші протестуючі вже з’являлись на даху. Деякі розгорнули прапор Революційної Інтернаціональної Організації, один з учасників вимахував прапором АнтиФа (бойової антифашистської групи), в той час як інший тримав в руках традиційний червоно-чорний прапор. Їх зустрічали схвальними оплесками, салютом з агітаційними наклейками, та демонстративним розкиданням примірників «Socialist Worker».
Нарешті, поліції вдалося зібрати достатню кількість своїх кадрів, аби зупинити масовий вхід людей в будівлю, хоча студенти повністю контролювали приймальню. Звукова система почала програвати звуки ударних інструментів аби створити карнавальну атмосферу. Другий поліцейський загін прибув аби спробувати розігнати натовп. Натомість, натовп кидав плакати в представників правопорядку, і згодом сама поліція була розігнана.
Насправді, було дві відповіді влади на ці протести: частина консерваторів зробила сміховинні заяви, мовляв, це був протест проти приватної власності (думаю, не варто пояснювати читачам, що факт розбиття вікон буде відзначений ще до моменту написання цих рядків, в той час як збитки від урізання соціального сектору матимуть значніші наслідки, але проявляться в більш довготерміновій перспективі.) По-друге, Аарон Портер, член Лейбористської партії, президент Національної студентської профспілки, основний доповідач на зустрічі Освітянської активістської мережі, котра відбулась у понеділок після демонстрації, заявив, що він хоче аби всі учасники вчорашніх дій були «виведені на чисту воду». Від цієї людини я тримаюсь якнайдалі з того часу, як він засудив студентську окупацію університету в 2009-му році проти ізраїльської атаки на Газу назвавши її «антисемітською» під час минулорічної конференції Національної студентської профспілки.
Ми повинні усвідомлювати чітку різницю між описаними подіями та акціями групи «Зупиніть війну», проведеною в середу з традиційною активістською піснею «Grand Old Duke of York». Рух за припинення війни був масовим рухом, який потерпів поразку через свою політику пацифізму та безперспективні стратегії. Натомість вторгнення в Мілбанк привернуло увагу мас-медіа до демонстрантів, а також остаточно переконало студентів у тому, що сила в кількості.
І хоча владні наступи на освітню галузь можуть бути зупинені завдяки робітничо-студентському об’єднанню, спостерігаючи поведінку Союзу університетів та коледжів, я не очікую жодних страйкових дій у найближчому майбутньому.
Окупація Манчестерського університету
Бажаючи скористатись моментом, керівники студентської профспілки Манчестерського університету скликали «нагальну» зустріч о першій годині дня 11-го листопада, котру відвідали близько ста студентів. Після 45 хвилин дискусії стосовно «руйнування коаліційного уряду», близько 80 студентів вийшли до адміністративної будівлі названої в честь Семюеля Александра з вимогою «відкрити книжки» [4]. Будь-хто з тих, хто раніше брав участь у таких «окупаціях» зрозуміє той ступінь хвилювання та безладу, котрий панував під час цих дій, хоча все проходило в доволі демократичній манері. Студенти захопили коридор будівлі факультету фінансів, де також проходять зустрічі Ради керівників університету.
Коли студенти опинилися всередині будівлі, охорона зачинила вхідні двері, тож ніхто не міг заходити та виходити. Кількість прихильників руху, котрі одночасно перебували ззовні будівлі, варіювалася від 15 до 45. Один з охоронців, який виконував роль посередника між студентами та ректором університету дозволив нам представити трьох лідерів для розмови з ректором. Оскільки всі студенти хотіли побачитися зі своїм ректором особисто, тож пропонований варіант було відхилено. Було очевидно, що Рада керівників університету відмовиться зустрітися з нами, хоча нас і переконували, що адміністрація обов’язково відповість нам у письмовому режимі…
Близько 5-ї години вечора нам повідомили, що у будівлі факультету фінансів відкрився чорний хід, тож ми можемо отримати офіційну довгоочікувану відповідь ректора університету. На жаль, тут я маю використати банальну фразу, адже ця відповідь не вартує навіть паперу, на якому його було написано.
Тим не менш, демократичним чином ми прийняли рішення покинути будівлю. Це була рішуча акція з підтекстом, мовляв, «це ще не кінець, це тільки початок». «День дії» був призначений на 24-е листопада, і я сподіваюсь, що цього дня відбуватимуться більш масштабні виступи по всій країні.
Звичайно, ці акції потрібно підтримати, тому що саме підтримка надає впевненості учасникам руху та залучає нових активістів, навіть якщо ця підтримка обмежиться поверхневим рівнем видовищності акцій. Однак, я вважаю, що з історичної перспективи вимога «відкрити облікові книжки» довела свою небезпечність. Якщо студенти зможуть домогтися виконання цієї умови, то ми зіткнемося з нелегким вибором, які саме статті витрат скорочувати.
Кінець-кінцем, беручи участь в окупації, ми не повинні відштовхнути працівників університету, які є нашими найближчими союзниками; також, не можна забувати, що окупація університету – це всього лише тактика дії, а не кінцева мета. Окрім того, варто бути обережними у відносинах з представниками Лейбористської партії та з лідерами Національної студентської профспілки, які за наш рахунок хочуть стати членами парламенту в складі ліберальних демократів та підтримувати ілюзію парламентаризму.
Переклала Дарина Коркач
Читайте також:
Культурократія та бюрологія (Олексій Радинський)
Освіта не на продаж: студентські протести 2009 між прагматикою та утопією (Вадим Гудима)
А. Бикбов о революциях личности и реформах образования
Освіта фаст-фуд. Чому Європою шириться студентський протест? (Олексій Вєдров, Кирило Ткаченко)
Свободные философы Хорватии – за бесплатное образование
Примітки
1. До слова кажучи, середня місячна заробітна плата в Британії медсестри становить близько $ 1,740, продавця — $ 1,419, а офісного працівника — $ 1,844.
2. Нік Клегг (Ніколас Вільям Пітер Клегг) — британський політик, лідер Ліберальних демократів з 2007 р., віце-прем’єр-міністр Великобританії.
3. «Блок за безкоштовну освіту» (“Free education bloс”) був утворений Національною кампанією проти платні і скорочення [соціальних виплат] – студентською організацією, натхненною ідеями троцкістської «Робітничої влади» та Союзом робітничої свободи. Ця організація має незначний вплив поза Лондоном, хоча члени організації спираються на більш демократичну основу, ніж, наприклад, Соціалістична робітнича партія (СРП), котра домінує в Освітянській активістській мережі, тобто саме люди з СРП представляли свої позиції на конференції Національної кампанії проти платні і скорочення [соціальних виплат].
4. Тут мається на увазі вимога студентів «відкрити» облікові книжки, тобто зробити звітність по фінансовим потокам університету прозорою. Як зазначає одна з учасниць окупації Манчестерського університету, студенти хотіли знати в який саме спосіб відбудеться скорочення фінансування університету, в якому зарплатня ректора в 10 разів вища, ніж середня заробітна плата по країні.