Дорогі доценти і професори

  • 06 марта 2015
  • 4185
Дорогі доценти і професори

Покращення життя доцентів і професорів не відбулося, отож вони будуть жити по-новому. Нещодавно МОН “порадувало” науковців – правила здобуття вченого звання зміняться. Взагалі, вони – ці правила – з плином років лише ставали жорсткішими. Так, батько співака Святослава Вакарчука, коли обіймав посаду головного освітянина країни, зініціював появу такої вимоги, як написання претендентом на вчене звання підручника чи навчального посібника, рекомендованого МОН. Якби в Україні існував свій Бірнамський ліс, штурму міністерства було б не уникнути. Хоча хтозна, може, повені на Прикарпатті якраз і були викликані тим, що більшість деревини вирубали для псевдонаукового непотрібу, виникнення якого було зумовлене не нагальними потребами освіти і науки, а бюрократичними вимогами. У 2010 році  прес-служба МОНу радісно звітувала про те, що це “збільшило кількість підручників втричі порівняно з минулим роком”. “Таким чином, ми подолали дефіцит україномовних підручників, особливо для технічних та математичних спеціальностей”, – раділи у МОН. Як не співай про “машінгвери – штурмгевери”, а стара радянська школа з діалектичним переходом кількості у якість дається взнаки. Пам’ятаю, що в ті часи набула популярності практика переписування підручників: двотомник ставав трьохтомником, але якісно і змістовно майже не змінювався. Окремо слід зазначити, що отримання графи від МОН теж було ще тим квестом. А якщо ще й згадати про політичні преференції, про які мені свого часу розповідали старожили (якщо твій ВНЗ вважався “ПР-івським[1]“, то отримання звання взагалі перетворювалося на восьмий подвиг Астерікса), виходило, що доцентами, а тим більше професорами можуть стати не тільки лиш всі – мало хто може ними стати.

Згодом до влади прийшли “регіонали”. Вони скасували норму про посібник для доцентів. Як пояснив тодішній профільний міністр Дмитро Табачник, кадрова потреба в доцентах на той момент становила від 5 до 7 тисяч осіб на рік, а “стільки неякісних підручників нам непотрібно”. Карпатські ліси було врятовано.  Стали м’якшими і вимоги до кандидатів на звання професора. Але водночас, “регіонали” збільшили навчальне навантаження. Цікаво, що тоді в полеміці з нардепом Максимом Луцьким тоді ще активістка Інна Совсун окремо вказувала на це і закликала звертатися до європейського досвіду. Але в той самий час кафедри буквально вигадували нові дисципліни, щоби зберегти “навантаження” і не звільняти “зайвий” педагогічний склад. Там, де було дві дисципліни, постало три, де була одна – дві. Хто сказав, що, наприклад, “Міжнародна журналістика”, “Зарубіжна журналістика”, “Робота міжнародного відділу ЗМІ”, “Зовнішня політика України в закордонних ЗМІ” (був у мене і такий курс) подекуди дублюють один одного? Тільки невіглас міг таке сказати. З огляду на таке навантаження, часу на наукову діяльність майже не залишалося. Не варто забувати про те, що багато викладачів має не одне місце роботи. Додам, що у деяких ВНЗ ще за президентства Ющенка вирішили запровадити “європейські стандарти”. Й окрім кредитів, з якими зрештою влітку розправилося МОН, запровадили “систему менеджменту якості”. Фактично тоді, замість освітніх стандартів, певні ВНЗ “підписалися” на стандарти бюрократичні. І абревіатура СМЯ [2] стала з’являтися викладачам у нічних жахіттях. Навчальні програми постійно перероблялися. Але не змістовно. Скажімо, в нових розроблених рекомендаціях з’явився колонтитул і нові розрахунки навантаження (загальна кількість годин на предмет могла залишатися тою ж самою, але змінювалося співвідношення, скажімо, індивідуальних занять і семінарів). Отож всі мали змінювати і наново затверджувати ці програми, що коштувало годин часу і “спалених” нервових клітин. Разом із великим навантаженням, це ускладнювало наукову роботу.

Після ганебної втечі Віктора Януковича, нова влада серед інших реформ взялася і за освіту. Керувати нею призначили колишнього члена “Тризуба” і президента Києво-Могилянської Академії Сергія Квіта. Те, що він призначив своєю заступницею пані Совсун, а та – погодилася, мене спочатку дуже здивувало: чи може ультраправий працювати із прихильницею європейських лівих (на мій “хлопський розум”, те, як Совсун свого часу критикувала “Свободу” і захищала “Пряму дію”, принаймні вказувало на її симпатії). Потім я списав це на корпоративну солідарність – чого б це “могилянцям” і не попрацювати разом? Може, Совсун і перевиховає Квіта. Але вийшло назворот. Країна, якщо вірити владі, потребувала неоліберальних реформ і призовників. «Кава – тільки офіцерам, від кави – нерви», – казали у фільмі «ДМБ». Тож досі обговорюється пропозиція позбавити частини студентів стипендій, яких, на думку деяких працівників МОН, і вистачає хіба що «пару разів гульнути», вочевидь, в кафе, а сама стипендія – такий собі «приємний бонус». Звичайно, міністерство не оминуло своєю увагою і питання вчених зварнь.

Скажу чесно, на перший погляд нові вимоги МОН справедливі. Але якщо починати детально в них розбиратися, все виявиться не настільки вже й добрим. Отже, перша вимога – знання англійської мови (не нижче рівня В2), підтверджене міжнародним сертифікатом. Це, звичайно, прекрасно. Англійська – lingua franca сучасного світу. Її мусить знати кожна освічена людина.

Але мій товариш-доцент скаржиться, що його зарплатня становить 60 доларів у перерахунку (він працює на півставки). Вартість іспиту IELTS у British Council становить трохи вище 100 доларів. Зараз – Великий Піст, отож, викладачі-християни мають певну фору у накопиченні коштів на іспит.

Окрім того, незважаючи на те, що англійська стала мовою науки, не розумніше було б, якщо фахівець знав ту мову, яка потрібна йому в його окремій галузі? Поясню, що маю на увазі. За часів моєї аспірантури ходили легенди про доктора наук, який захищався з японської тематики, не знаючи японської мови. І він такий – не один. У деяких вузах (чи, сучасніше, вишах) можна захистити дисертацію, присвячену аспектам філософії Канта, знаючи з німецької: “Хенде хох” чи “Гітлер капутт”. У нас сила-силенна вчених, які першоджерела зі спеціальності читають тільки у перекладах. І я не думаю, що якщо мова перекладів зміниться з російської на англійську, вітчизняні гуманітарні науки виграють. Окреме вітання українським філологам. Мова наша, звичайно ж, калинова. Але вивчити ви маєте англійську.

До другої вимоги – публікації у виданнях, що враховуються у Scopus чи  Web of Science – я майже не маю зауважень. Хіба що хотілося б нагадати про зменшення навантаження і поліпшення умов для науково-дослідницької праці. В іншому разі ми ризикуємо стати другими “науковими спамерами” після Китаю, де через “партия сказала надо” в закордонні вісники масово відсилаються відверто “сирі” статті, які викликають шалену лють у наукових редакторів. Якщо те, що подекуди публікується у деяких наших “наукових” журналах, потрапить англомовному редактору, українська наука отримає потужну рекламу. Але не таку, яку б їй хотілося. Зауважте, і це без “страшних пропагандистів з Росії”. Добровільно і власним коштом.

Ще одна вимога – стажування в країні, що входить до ОЕСР та ЄС. Прекрасна вимога з точки зору дарвінізму. Не зміг виграти грант на стажування – прощавай, любий друже. Окремо хотілося б нагадати, що до ОЕСР не входить така країна, як Китай. Привіт синологам. Але якщо КНР і залучена до співробітництва з ОЕСР, то ось арабські країни – ні. Привіт арабістам. І знову, привіт українським філологам.

Остання вимога теж “радує” – участь у роботі не менше однієї наукової конференції, що проводилася в країнах ОЕСР та ЄС. З огляду на напіввійськовий стан і можливі складнощі для пересування чоловіків за межі України, виходить така собі гендерна дискримінація. І знову ж – вартість подібної подорожі для кишені пересічного науковця чимала.Якщо замовляти у тому ж Wizzair рейс до Катовіце і назад за місяць, сума може скласти 2 798 гривень. І я вже не кажу про трансфер з аеропорту і вартість проживання. Бідних з науки? Непогано. І де гарантія, що інші країни врешті-решт не втомляться спонсорувати українську науку, надаючи гранти, стипендії (кількість яких, до речі, обмежена) і т.п.? Крім того, на ідеальному для наших неолібералів Заході не все так однозначно. Є різні ВНЗ. Є навіть  доволі сумнівні академії, як от Нью-Йоркська академія наук. Цікаво, що, незважаючи на скандали з останньою (як виявляється, вона Alma mater багатьох українських чиновників), членство в ній навіть у сучасних медіа подається як щось позитивне. Конференції в цій “академії” теж будуть враховані?

Я розумію, що стан української науки дуже суперечливий. Я також розумію, що існує чимало “проффесорів” та “дОцентів”. Але ж вони нікуди не зникнуть. А вищезгадані вимоги є доволі неоднозначними. Звичайно, деякі з них доволі цікаві і повинні обговорюватися і уточнюватися (як, наприклад, норма про мову), але не в нинішній економічній ситуації. До речі, за часів боротьби з Дмитром Табачником пані Совсун сама неодноразово вказувала на необхідність покращення матеріального стану педагогів. Як на мене, кращим виходом було б дозволити університетам право присвоювати ці вчені звання на свій розсуд, користуючись власними критеріями. “Дабы дурь каждого всем видна была”. Щоби відповідальність за “липового” доцента чи професора ніс той “університет”, який і надав йому це звання. Але, боюся, в цьому випадку ми дізнаємося багато поганого про наші університети.

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

НАСЛІДКИ ОСВІТНІХ РЕФОРМ ДЛЯ УЧНІВ СІЛЬСЬКИХ ШКІЛ (Вікторія Мулявка)

ФІЛОСОФІЯ В УНІВЕРСИТЕТАХ: бути чи не бути? (Олег Хома)

УНІВЕРСИТЕТ НА БАРИКАДАХ: СТУДЕНТСЬКИЙ ПРОТЕСТ В УКРАЇНСЬКОМУ КОНТЕКСТІ (Дарина Коркач)

ЧИМ АКАДЕМІЯ НАГАДУЄ НАРКОКАРТЕЛЬ? (Александре Афонсо)

Notes:

1. Тодiшнiй перший проректор Нацiонального авiацiйного унiверситету – Максим Луцький – вiдомий своєю прихильністю до Партії Регіонів та родинними зв’язками із тодішнім Міністром освіти Дмитром Табачником .

2. Система менеджменту якості .

 

 

Рекомендуемые

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Наши партнёры