Гомофобія – далеко не гомогенне явище. Її рівень може залежати від демографічних показників (місця проживання, віку та статі), освіти та професійної діяльності. Рівень освіти та професійна діяльність зазвичай корелюють з рівнем гомофобії обернено пропорційно (чим краща освіта – тим менший рівень гомофобії; чим складніша діяльність – тим менш гомофобна людина). Місцевий чинник найчастіше стосується країн (рідше — регіонів) та використовується як мірило демократизації та розвитку суспільства. Варто зазначити, що часто апелюють до позірної контрастності між європейськими та пострадянськими країнами (на користь, звісно, не останніх). Викликає інтерес розрізнення за статевим критерієм та значна різниця у рівні гомофобії у представників різних статей. Крім цієї різниці візією статті також є переосмислення трактування гомофобії як страху перед гомосексуальністю та розширення цього поняття.
Третій суб’єкт конфлікту
Через рік після заборони гей-прайду у Києві знову відбувся напад на мітинг проти прийняття закону про пропаганду гомосексуальності. Показово, що цей мітинг був зовсім нечисельним — не більше 50 осіб — і на ньому майже не було гомосексуалів. Тобто гомофобія в цьому випадку транслювалася не на гомосексуальних індивідів, а на гетеросексуалів, толерантних до них. З цього випливає головна теза мого есе про те, що гомофобність — це не фобія до гомосексуальності, а страх перед індивідами будь-якої сексуальної орієнтації, які виявляють щось (поки не будемо конкретизувати), що і є об’єктом нападок. Ось іще один приклад: більшість пасивних гомофобів — тут мається на увазі гомофобія, яка не приводить до активних дій, тобто людина не бере участі в гомофобних акціях чи організаціях, а лише відкрито (чи таємно, що не характерно для нашої країни) засудження таких форм стосунків — ніколи не мали змогу спілкуватися чи бодай бачити в реальності гомосексуала. Основна їхня «візія» — це постійний антагоністичний дискурс з індивідами, толерантними до гомосексуальності. Варто також зазначити, що пасивні гомофоби — це більшість, а меншістю є саме активні.
Гомофобія. Страх перед чим?
Щоб поглибити аналіз причин гомофобності через призму якості, якою теоретично може володіти будь-яка людина, розглянемо одну із загальноприйнятних версій причин виникнення гомофобних настроїв. Це розгляд гомосексуалів як причини неповноцінності у зв’язку з відбиранням у чоловіків чоловічності, а у жінок — жіночності. Це твердження є ключовим, адже воно показує, що джерелом гомофобності є не суб’єкт, а втрата рис фемінності чи маскулінності. Повертаючись до мітингу та до дискурсу пасивних гомофобів з гетеросексуалами, робимо припущення, що фобія спрямована на збереження нормативного еталону фемінності та маскулінності. Варто розглянути статеву диференціацію серед гомофобів та виділити переважання чоловіків над жінками. Причому зазвичай гомофобні настрої транслюються виключно на геїв, майже не зачіпаючи лесбійок. Частково це пояснюється тим, що чоловіки, намагаючись зберегти свою маскулінність, бояться будь-якої (само-) ідентифікації з геями, а лесбійки, які не мають ніякого стосунку до маскулінності, та і просто через фізичну неможливість чоловіку ідентифікувати себе як «лесбійка», залишаються осторонь. Тому гомофобія проявляється скоріше як ненависть до геїв. З цього робимо висновок, що гомофобія є певною ознакою маскулінності та спрямовується на тих, хто цієї ознаки не має.
Толерантність як ознака фемінності
Зазначимо, що під толерантністю мається на увазі відсутність гомофобії та терпиме чи схвальне ставлення до гомосексуалістів. І якщо гомофобія — це ознака маскулінності, то толерантність — це скоріше характеристика фемінності. У статевій диференціації явно видно переважання толерантності у жінок. Але поглибимо аналіз. Крім лояльного ставлення до лесбійок, гомофоби також терпимі до жінок, які толерантні до сексуальних меншин. Звісно, можна припустити, що жінкам взагалі більш близька тематика рівності, але, наприклад, сексизм, що теж є порушенням прав особи, у масовій свідомості жінок, на жаль, сприймається як норма.
Висновок
Отже, гомофобія — це скоріше ознака, характерна для маскулінності, а толерантність у вузькому значенні — фемінності. Тому, можливо, варто розглядати гомофобність не тільки як наслідок браку інформації про гомосексуалів, а і як один із аспектів проблеми кризи маскулінності. Можливо при вирішенні неоднозначної ролі чоловіка та очікування щодо нього гомофобія перестане існувати в глобальному контексті та перетвориться на пережиток.
