Лекція в Київському політехнічному інституті, прочитана 29 жовтня 2015 року
Дякую Павлові Кутуєву та Володимирові Іщенку за те, що запросили мене до Київського політехнічного. Мою лекцію «Кіберпролетаріат: глобальна праця в цифровому вихорі» засновано на однойменній книзі. Що було контекстом мого проекту й звідки він узявся? Сьогодні не можна приїхати до Києва й не сказати нічого про повстання на Майдані. Проте Майдан був частиною ширшого циклу чи дуги заворушень, що прокотилися від Китаю до Єгипту, від Стамбулу до Ріо з 2008 по 2014 рік. Я сам брав участь у північноамериканському русі «Окупуй Вол-Стріт», частково організованому через мережі соціальних медіа та стільникових телефонів, як і решта рухів тієї всесвітньої хвилі протестів. Тож потім було багато розмов про так звані «фейсбук-революції», про те, наскільки вони реальні й бажані – чи нереальні й небажані.
Коли я взявся за «Кіберпролетаріат», я хотів написати про ці суперечки щодо фейсбук-революцій, справді важливі суперечки. Проте в перебігу дослідження я побачив, що за дискусією про тактичне використання цифрових медіа в протестах ховається ширше стратегічне питання про те, як цифрові технології формують умови праці та безробіття, що відобразилися в протестах на площах та вулицях усієї планети. Це і є основне питання моєї лекції: яку роль кібернетична революція відіграла в зміні класової композиції сучасного капіталізму. Але я не експерт у питаннях політичної економії України, Східної Європи чи Росії. Тож я запропоную кілька гіпотез про кібернетичний капіталізм, які слід випробувати реальністю сучасної України.
Що таке вихор? Вихор – це обертальний рух повітря довкола певної осі, торнадо. Капітал – це вихоровий процес, торнадоподібний колообіг саморозширюваної вартості. Виробництво – це вузька лійчаста частина вихору, що висмоктує додаткову вартість і перетворює її на товари, які далі циркулюють із дедалі більшою швидкістю обертання та більшим розмахом на всесвітньому ринку. А от фінансіалізація – це турбулентність, у якій гроші шукають способу помножитися. Капіталістичний вихор машинний. Під тиском конкуренції, конфліктів із іншими системами, а найголовніше – імперативу контролювати й збільшувати продуктивність праці капітал використовує дедалі більше машин на одиницю робочої сили, яку він задіює. Машинна інтенсифікація відбувається вибухово, через періоди раптової кондексації: самопрядка «Дженні» 1 для бавовни, паровий двигун, автоматична прядильна машина, залізниця, пароплави на вугіллі, телеграф, напівавтоматичний конвеєр. Останнє з цього ряду машинних проривів – це кібернетична революція, прискорена Світовими війнами та Холодною війною. У її основі були теорії Норберта Вінера, Джона фон Ноймана, Клода Шеннона та інших дослідників, чия робота заклала підґрунтя для поколінь комп’ютерів, мереж, роботів і «ройового» штучного інтелекту (штучного інтелекту в складних роботизованих комплексах та системах із застосуванням великої кількості роботів – прим. перекладача). Розроблені в «залізному трикутнику» військових, корпоративних та академічних інтересів США, кібернетичні технології швидко стали основою комерційної комп’ютерної індустрії. Оскільки розвитком кібернетики керують два великі «закони» цифрового виробництва – закон Мура, згідно з яким потужність комп’ютера тої самої вартості подвоюється приблизно кожні вісімнадцять місяців, та закон Меткалфа, за яким корисність мережі пропорційна квадрату кількості її вузлів, – то цей розвиток відбувається дуже стрімко.
Крім того, нові кібернетичні технології майже від самого їхнього зародження, а особливо з 1970-х років, застосовували на внутрішньому фронті розвинутого капіталізму для того, щоб зламати індустріальний робітничий клас, чия здатність страйкувати забезпечувала зростання заробітної платні й розвиток соціальної сфери. Цей процес включає:
а) автоматизацію фабрик – класичну механічну ліквідацію робочої сили, застосовану на більш просунутому рівні завдяки самокерованим знаряддям;
б) переміщення промислового виробництва ланцюжками постачання, залежними від телекомунікаційної інфраструктури, модульних інтерфейсів, штрихових кодів та технологій радіочастотної ідентифікації; це логістичний аспект кібернетики, який не замінює робочу силу, а розширює її глобально, але з нижчою заробітною платою і з максимальною гнучкістю;
в) фінансіалізацію, розробку таких інструментів, як деривативи та ф’ючерси, спочатку покликаних захищати закордонні інвестиції шляхом хеджування, а потім перетворених на знаряддя ризикованих спекуляцій, що спираються на комп’ютерне моделювання й високошвидкісну торгівлю.
Цю трійцю автоматизації, переміщення виробництва й фінансіалізації я називаю цифровим вихором. Десь за сорок років він зруйнував промислову базу класичного робітничого класу, масового робітника північного заходу планети, в основному чоловічої статі й забезпеченого на той час відносно високою платнею. Таким чином ціла культура класової боротьби майже зовсім випарувалася.
Так виникла технічна база нової класової композиції – технічна база глобального пролетаріату, чи радше фрагментованих глобальних «пролетаріатів», розпорошених уздовж ланцюжків постачання. Ця ситуація забезпечує капітал пропозицією робочої сили в світовому масштабі навіть тоді, коли автоматизація зменшила потребу капіталу в робітниках. З 1980 по 2010 рік світова доступна робоча сила капіталу зросла з 1,2 до 3 мільярдів не тільки завдяки зростанню населення, але й завдяки глибшому проникненню ринку: саме лише зникнення соціалістичного блоку подвоїло кількість доступних робітників.
Капіталізм завжди черпав із глобального запасу робочої сили: торгівля рабами, надексплуатація колоніальних робітників, селянство на периферії. Але зараз цю робочу силу систематично організовано в системи виробництва й циркуляції з таким масштабом, гнучкістю та структурованістю, які були б неможливі без кібернетичних технологій.
Це пролетаріат фемінізований, расіалізований, мігруючий, прекарний і з непевним забезпеченням платнею. Я вживаю слово «пролетаріат», а не словосполуку «робітничий клас», віддаючи належне факту, що зараз, як то кажуть, «капіталізм не працює», що велика частина робітничого класу не має роботи. Зараз, як і в часи Маркса, пролетаріат переживає постійне чергування праці та безпраців’я, прекарність класу, що живе з праці.
Пролетаріат сегментовано й розсортовано в ієрархії розділених кордонами зон із відмінною заробітною платнею, що простягаються від Бангладеш до Балтимору. Він також організований у мережу, сполучений, хоча і з різною інтенсивністю, з капіталом, товарами й самим собою через 2 мільярди інтернет сполучень і 7 мільярдів мобільних телефонів. У цьому сенсі він – кіберпролетаріат. Я виокремлюю низку пунктів цього процесу пролетаризації.
Зникнення селянства в усьому світі. По всьому світу натуральне сільське господарство, що впродовж тисячоліть забезпечувало потреби більшості людей на планеті, скорочувалося під впливом різних чинників, серед яких автоматизовані жатні машини й генетично модифіковане насіння високотехнологічного монокультурного агробізнесу, включеного до ланцюжків постачання глобальної харчової промисловості. Як наслідок – усесвітньо-історична втеча з землі, масштабний новий раунд первісного накопичення, що дав капіталу найперший пролетаріат. Дедалі більше людей залежать від обміну товарами, і тільки деякі можуть продавати за зарплату єдиний товар, який у них є: свою робочу силу. Понад половину робітників у світі не отримують зарплати – це «вразливо працевлаштовані» неоплачувані сімейні робітники та робітники, що займаються неформальною діяльністю на свій страх і ризик. Строкового закабалення, підневільної праці, неприхованого рабства та погодинної роботи в жалюгідних умовах вистачає й нині, не в останню чергу в самих кібернетичних галузях – чи то у випадку експлуатації дітей на колтанових шахтах Конго, чи серед збиральників сміття в Гані та Індії.
Обмежена міграція в нові промислові зони. Усупереч твердженням про деіндустріалізацію, частка промислових робітників серед робочої сили в світі протягом останніх чотирьох десятиліть залишалася відносно стабільною. Проте промислова праця все-таки зазнала міжнародної реорганізації: частка індустріальних робітників у старих індустріальних країнах зменшувалася, перетікаючи спочатку до спеціальних експортних зон у Центральній Америці, Східній Європі та Азії, а потім до Китаю. Так постають нові формації промислового пролетаріату, що не тільки перебуває на найнижчих ланках кібернетичних ланцюжків постачання, але й виробляють кібернетичні машини. Про їхні умови праці свідчать такі катастрофи, як обвал будівлі Рані-Плаза чи сітки проти самогубців у Foxconn.
Якщо кількість працівників у сільському господарстві падає, а в промисловості тримається на одному рівні, то зайнятість у сфері послуг зростає. Послуги – це дуже розмита категорія, що в основному включає працю в сфері циркуляції (роздрібна торгівля, реклама, продажі) та соціального відтворення (домашня праця, охорона здоров’я, освіта). Зростання сфери послуг дуже пов’язано з тим, що (хибно) називають «фемінізацією праці», а саме працею жінок у дві зміни, оплачувану і неоплачувану, всередині й поза домом. Деякі види праці в сфері послуг, наприклад, робота в перукарні чи готельному бізнесі, нині виконуються за посередництва інформаційних технологій. Це, наприклад, рутинна інформаційна робота, що її в кол-центрах виконують «білі комірці» з коричневою чи жовтою шкірою, а також різні форми «тіньової роботи»: від «фармерства» (отримання ігрової валюти, яку можна продати за реальні гроші – прим. перекладача) для комп’ютерних ігор до віртуальної сексуальної праці, а також спроби контролювати таку незаконну діяльність. Ще слід згадати комерційне модерування контенту для фільтрування того, що показується в соціальних медіа.
Неформальна праця, нова промислова праця та праця у сфері кібер-послуг – це сегменти класичної пролетаризації, вбудовані в кібернетичну матрицю; робітники зобов’язані продавати робочу силу, не контролюючи, що вони виробляють і як вони це виробляють, у нещадній конкуренції за робочі місця, працюючи в жалюгідних екологічних умовах: це щось геть інше, ніж обіцяна з приходом кібернетики розумова праця, заснована на знанні й більшому контролі над умовами праці.
Певною мірою така праця існує серед цифрових професіоналів – нового проміжного прошарку між працею й капіталом, що складається з тих, хто розробляє нові технології або тренує, навчає, управляє або наглядає за тими, хто працюють із цими технологіями, у студіях розробки відеоігор, у медичному чи військовому апараті, у великих інформаційних корпораціях, у фінансовому секторі. Міжнародна організація праці (МОП) стверджує, що за останнє десятиліття «частка “професіоналів і технічних спеціалістів” серед зайнятого населення зросла в більшості економік, налічуючи в Європі понад чверть усіх зайнятих, а серед країн, що розвиваються, – близько п’ятнадцяти відсотків». Ось де можна натрапити на «хороші роботи», добре оплачувані, з певною автономією праці, що свідчить про тенденцію депролетаризації в широкому розумінні. Проте й на цих роботах позначилися протиріччя. Ці професії дедалі більше зазнають аутсорсу та автоматизації, що їх вони самі й запустили. Їхню прекарність підсилено доступністю «вільної праці».
Безоплатна праця в соціальних медіа 2. Добре відомо, що пошуковий двигун і соціальні медіа у Web 2.0 залежать від безоплатної праці користувачів, котрі виробляють контент та результати пошуку. Розширення таких компаній, як Google, Facebook і Twitter, несуттєво збільшує обсяг технічної роботи, але приводить до масштабного залучення безоплатних «виробників-споживачів (prosumer)», що постачають безкоштовний контент.
Схоже зростання прекарності спричинено розвитком «фабрики освіти (edu-factory)». Технічно-наукові потреби кібернетичного капіталу відображаються на зростанні освітнього сектору по всьому світу. «Із 2000 року частка населення світу відповідної вікової групи, що залучена до вищої освіти, зросла з 19% до 32%; у Європі та Північній Америці – до 70%». «Фабрика освіти» пов’язує професійну місію, моделі корпоративного управління, наголос на природничих науках, технології, інженерії й математиці (STEM) та тісні зв’язки з високотехнологічних сектором, для якого вона існує як інкубатор і як ринок. Капітал отримує вигоду від надлишкової пропозиції висококваліфікованої робочої сили. Усередині університету про це свідчить розділення між персоналом, що має пожиттєвий контракт, та викладачами на контракті, і ширше – потік низько- чи взагалі неоплачуваних стажувальників у технічних і медіа-секторах.
Отже, капіталістична кібернетика деконструює тенденції пролетаризації, депролетаризації та репролетаризації. Після занепаду класичного масового робітника, що залишив по собі невелику групу захищених робітників на повну ставку й із соціальним пакетом, робоча сила капіталу не тільки розширилася до планетарного масштабу, але й розділилися, ніби якась амеба, на окремі сегменти: з одного боку, на прошарок технологічних професіоналів та технічних спеціалістів, що тяжіють до ототожнення з цифровим капіталом, хоч і подекуди мають хакерські нахили; а з другого – на широкі маси безробітних, працівників із неповною та незахищеною зайнятістю, що живуть у тіньовій зоні між працею й безробіттям, із дуже нетривкими гарантіями заробітної плати. Водночас професійний сектор сам певною мірою репролетаризується завдяки вільній і прекарній праці. Але найрадикальнішим залишається розрив між капіталом й усіма іншими.
Кремнієві султани. Десять років тому автори скандально відомої доповідної записки інвестиційного банку Citigroup зазначили, що «світ поділено на два блоки – Плутономію та решту»; верхівка магнатів Кремнієвої долини 3 регулярно потрапляє до щорічного списку найбагатших людей планети за версією Forbes: згідно з виданням The Economist за 2015 рік, «кремнієві султани» являють собою найзначнішу концентрацію бізнесового багатства в світі. Але це скупчення високотехнологічних статків – не єдиний і не найзначніший внесок кібернетики в збагачення 1%, цей внесок набагато більший.
Кібернетичне висмоктування. За період швидкого застосування кібернетики в технологіях – починаючи з 1970-х років – по всьому світу частка капіталу в ВВП відносно частки праці постійно зростала. Згідно з ВОП (2011), частка праці у ВВП шістнадцяти розвинутих країн впала з приблизно 75% у 1970-х роках до 65% перед фінансовою кризою. Цей спад очевидний і в «багатих», і у «бідних» економіках. У Китаї частка праці у ВВП становила приблизно 65% у 1992 році, а на 2008 рік вона впала до 50%. Є різні пояснення цього процесу, але вони явно чи неявно свідчать про роль кібернетики.
За оцінками ВОП, 45% від загального падіння частки праці в ВВП спричинено розширенням фінансового сектору. Фінанси – це один із найбільш висококібернетичних секторів капіталу, який нині залежить від алгоритмів, комп’ютерного моделювання ризиків та високошвидкісної мережевої торгівлі. OECD, у свою чергу, приписує 80% від скорочення частки праці «поглибленню капіталу» завдяки новим технологіям, що дозволяють бізнесу присвоювати зростання продуктивності праці та замінювати робітників на машини, особливо на рутинних роботах. Яке б пояснення не було правильнішим, обидва означають одне: кібернетика допомагає відсмоктувати в широких масштабах вартість із праці на користь капіталу. Наслідки цього суперечливі, складні та вибухонебезпечні.
Нерівність: Нові хвилі кібернетичної індустріалізації пом’якшують «абсолютне зубожіння» – тобто, загрозливу для життя бідність – і повільно зменшують нездоланну прірву між деякими країнами, що розвиваються, – як-то між Китаєм та розвинутим світом. І все ж, у крайньому разі в національному масштабі, «відносне зубожіння» – тобто нерівність – зростає.
Прекарність: Надмір пропозиції робочої сили, що став результатом поєднання автоматизації, ланцюжків постачання та фінансіалізації, спричинився не так до безробіття, як до нормалізації неповної зайнятості. Згідно з опитуванням Gallup 2014 року, проведеним у 136 країнах, тільки 26% із усього дорослого населення працюють на роботодавця більше ніж 30 годин на тиждень.
Криза: Кібернетичний капітал нестійкий. Фінансова криза 2008 року була результатом кібернетичної реструктуризації капіталу. Цю кризу спровокувала не сила світового робітничого класу, а його слабкість 4. Кібернетична економіка, заснована на малих зарплатах, організована в ланцюжки постачання та дедалі більш автоматизована, породжує недостатнє споживання в глобальних масштабах, що змушує капітал перекидати інвестиції зі сфери виробництва в сферу спекулювання, наприклад, субстандартних іпотек, що веде до масивних обвалів, звуження ринку праці та – на глобальній Півночі – масової репролетаризації молоді, що мріє потрапити до «середнього класу».
Каскад. Парадоксальним чином ця криза вилилася в перше велике політичне перегрупування глобального пролетаріату, що сталося в каскаді повстань 2010-2012 років від площі Тахрір до парку Гезі, від Foxconn до Вол-Стріт. Страйки, тимчасові припинення праці та захоплення робочих місць були елементами нового циклу, особливо в Китаї. Боротьба у сфері виробництва триває. Але в Європі, Північній Африці та Північній Америці значущішими були бунти на вулицях, захоплення «площ» – привілейованих міць для викинутих із роботи й тих, кого ніколи туди й не запрошували, або тих, хто виявилися зайвими на робочому місці, витіснені автоматами й гнучкими мережами капіталу.
Звісно, кожне з цих повстань мало свої особливості, продиктовані національними та регіональними умовами. Мало з них (якщо такі взагалі були) представляли себе як бунти проти кібернетичного капіталу самого по собі, здебільшого вони говорили мовою лібералізму, популізму та націоналізму. Проте більшість із них відбувалися в ситуації, зумовленій наслідками фінансового краху 2008 року. Ця ситуація відображалася по-різному: часто як високий рівень безробіття та неповної зайнятості, але також й у вигляді зростання цін на продукти харчування в Єгипті та політики бюджетної економії в Єврозоні. У всіх них були спільні теми: сильне обурення проти корупції, клептократичної олігархії, еліт – глобальних вигодонабувачів від грандіозного висхідного всмоктування додаткової вартості кібернетичним капіталом. Це також включало в себе оздоровлення кібернетики.
Медіа так фетишизували троп фейсбучної революції, ніби це соціальні мережі, а не, скажімо, безробіття породили бунти, чи ніби ніяких повстань і не існувало до появи Twitter. Це дурня. І все ж повстання вибухнули серед людей, для яких кібернетика була буденною річчю, навіть якщо доступ до неї й далі був стратифікований за класами, прошарками та зонами. Усе це відбувалося в контексті, у якому, за словами Джека Кві, поділ на тих, хто має доступ до цифрового світу, і тих, хто його не має (have and have-nots), поступається місцем градаціям доступу до нього (haves and have-lesses).
Але перекваліфікування кібернетичних медіа із засобу циркуляції товарів на засіб циркуляції повстань – це амбівалентний проект. Антикапіталістичні рухи повинні використовувати цифрові системи, тому що вони глибоко занурені в системи, сформовані в умовах технологічного підпорядкування, яке впродовж поколінь кшталтувало робочі місця, суб’єктивності та культури: було б складно бунтувати, організовуватися й окуповувати щось, не використовуючи мережі. Водночас кібернетику, може, більшою мірою, ніж будь-яку іншу технологічну систему, позначено пріоритетами капіталу: швидкістю, відслідковуванням та постійним оновленням абстрактної вартості. Цифрові медіа розносять новини швидше, ніж може сформуватися солідарність; полегшують початок боротьби, але й провокують ефемерну фрагментацію; роблять видимим активізм, але піддають його загрозі повсюдного нагляду. Широкий масштаб – слабкі зв’язки; швидко – але ефемерно; розносить без перешкод – але робить прозорим для нагляду; частково ці властивості винні в тому, що повстання 2011 року «злітали, як ракета, і падали, як гілляка».
Тож тільки організація за допомогою соціальних медіа не може вирішити найскладніші проблеми, з якими нині стикаються соціальні рухи, а саме з фрагментованою й сегментованою класовою композицією робочої сили кібернетичного капіталу, що розривається між професіоналізацією та пролетаризацією. Хоча ці фракції класу разом і зазнають капіталістичної експлуатації, між ними часто виникає тертя: хоча нова технічна класова композиція очевидна, класову політичну композицію уражено суперечностями. Справді, один із уроків циклу боротьби цього століття полягав у тому, що існує амбівалентність усередині пролетарських повстань, що може себе виявляти й у реакційних формах фундаменталізму й етно-політики та бажанні повернутися до міфічних часів перед капіталізмом, і в прогресивному прагненні переступити за капітал.
Тією мірою, якою так звані фейсбучні революції не стають на важку дорогу політики, що відверто закликає до справедливіших форм розподілу багатства й більш публічного контролю над виробництвом багатства, вони прирікають себе на сповзання до атавістичних конфліктів під керівництвом плутократів та олігархів із заходу та сходу. Цей каскад повстань породив величезне сум’яття, а в багатьох випадках – перемогу реакції та повернення старих порядків, або навіть гірше – такі війни, як в Україні та Сирії.
Зараз світ номінально переживає економічне відновлення після великої кризи 2008 року – відновлення надзвичайно судомне й неповне. Цифровий вихор стає інтенсивнішим із новими хвилями роботизації на службі у військових, мережевим аутсорсингом на зразок Uber, триваючою алгоритмічною фінансіалізацією, високими рівнями державного та корпоративного нагляду.
Гіпотеза «Кіберпролетаріату» в тому, що розвиток цифрових технологій так змінив органічну структуру капіталу, – співвідношення людей до машин, – що парадоксальним чином дає можливість включати в себе все більше і більше населення планети, роблячи при цьому цих робітників, як людських істот, все менш і менш життєво необхідними для його функціонування як класу капіталістичного суспільства.
Таким чином цифрові технології утворили технічну базу для нової класової композиції, що охоплює пролетарів, які є різною мірою й різними способами експлуатованими й, разом із тим, виключеними з колообігів виробництва. Деякі з них животіють у жахливій бідності, а доходи інших хоч і ростуть, але нівелює їх іще швидше зростання нерівності. І всі вони потерпають від постійної прекарності населення, що чим далі, тим більше робиться зайвим для потреб капіталу. Кібернетичний вихор охоплює планету мережевими ланцюжками постачання, даючи доступ капіталу до праці в світовому масштабі. Водночас він розробляє вигадливі автомати та штучний розум, що роблять таку працю зайвою, одночасно приваблюючи дедалі більше глобального багатства до майже повністю автоматизованих фінансових спекуляцій, створюючи величезну «надлишкову пропозицію» робочої сили відносно тієї кількості, якій капітал бажає платити. Робітничий клас, що власною працею виштовхує себе з роботи, без упину трудячись над розробкою систем роботів і мереж, мережевих роботів та роботизованих мереж.
Тому ми й далі можемо чекати бунтівних рухів проти нерівності, незахищеності, кризи й корупції. Нетривала синхронізація соціальних рухів, що виникла між 2011 і 2014 роками, розладналася. Та хоч хвиля заворушень спала, численні соціальні протести тривають. Тому пошук пролетарської політичної композиції пролетаріату не припиниться. Він передбачатиме кібернетику. У контексті посиленого нагляду соціальні медіа, такі важливі для рухів 2011 року, скоріше за все ставатимуть менш прихильними до активістів. Будуть спроби знайти форми організації, що поєднуватимуть тривкість вертикальної організації з горизонтальною плинністю мереж; не авангардні, а розподілені мережі партії. Відмова та реапропріація ставатимуть інтенсивнішими. Відмова груп, що ведуть діяльність поза системою, яка полягатиме в блокадах, окупаціях і зриві діяльності; реапропріація через іще нахабніші хакерські атаки й шифрування, анонімізацію та автентифікацію. Тепер ми всередині цифрового вихору й належимо до нього. Нові повстання, більш і менш кібернетичні, можуть проторувати шлях виходу із нього. Але перший крок на цій дорозі для активістів – це розпізнати нові кібернетичні умови глобальної класової композиції.
