Дисципліна та самоорганізація. Китайський карантин очима українського науковця

  • 09 апреля 2020
  • 1731
Дисципліна та самоорганізація. Китайський карантин очима українського науковця

Китай став першою країною, яка змогла зупинити поширення епідемії коронавірусу. З одного боку, її владу критикують за жорсткі авторитарні заходи, які ще недавно здавались неможливими у нас. З іншого — Китаю віддають належне за ефективність антиепідімічних методів і звертаються по допомогу в боротьбі з хворобою.

Ми поговорили про особливості карантину по-китайськи з Дмитром Михайловим, який шість місяців працює науковим співробітником (postdoctoral fellow) у Нанкінському педагогічному університеті (Nanjing Normal University, NNU). 

Що зараз відбувається у твоєму місті? Якими були карантинні заходи й коли вони закінчаться? 

Я живу в Нанкіні, провінція Дзянсу, в південно-західному Китаї. Карантин у нас ввели 25 січня — одразу після китайського Нового Року. Якщо не буде продовження, то він триватиме до 13 квітня. Ситуація поступово змінювалася від «екстремально напруженої» до «стабільної». Одразу було запроваджено жорсткі заходи — соціальну дистанцію, вимогу носити маски, регулярне вимірювання температури, заборона на пересування містом. У перші тижні майже ніхто не виходив на вулицю. Громадський транспорт хоч і скоротив сполучення, але продовжував роботу. Новорічні свята подовжили на кілька тижнів. Цілий місяць увесь Китай не працював, окрім стратегічних секторів, і то переважно пов’язаних із медициною.

 

Нанкінський педагогічний університет (Nanjing Normal University, NNU)

 

Оскільки я живу в університетському кампусі, то мій карантин відрізняється від карантину мешканців звичайних будинків. Він суворіший, бо керівництво університету несе пряму відповідальність за стан людей, які перебувають на території кампусу. Коли всі студенти поїхали на свята додому, лишилися винятково іноземні працівники. В моїй двадцятиповерховій будівлі зараз живе лише 14 людей. Виходити за межі кампусу заборонено: на прохідній стоять охоронці й нікого не випускають. Єдине місце куди, можна було ходити, — це їдальня. Протягом усього карантину вона працювала для кількох людей, які залишилися в кампусі. Щоб потрапити в їдальню, потрібно записати свої дані та виміряти температуру. Зрозуміло, що ти маєш бути в масці, якими нас від початку карантину забезпечив університет.

 

"У Китаї відбувся справжній «бум» різноманітних програм і додатків для виявлення хвороби та боротьби з нею."

 

Чи повідомляють оперативно влада та ЗМІ про кількість і стан інфікованих?

Система інформування — один зі стратегічних пріоритетів китайської системи охорони здоров’я. Із самого початку було розроблено онлайн-платформу з інформацією про всі зареєстровані випадки захворювань. Вона оновлювалась в режимі реального часу. Там була інформація про загальну кількість хворих, летальні випадки, кількість людей, які одужали, і тих, які перебувають на карантині. Окрім цього, чимало додаткових програм надавали актуальну інформацію за конкретним регіоном. Я користувався програмою, яка аналізувала ситуацію в моєму місті та пропонувала онлайн-мапу з усіма зареєстрованими випадками. Я міг подивитись кількість хворих у моєму районі та побачити, де саме ці випадки сталися (назву вулиці, номер будівлі тощо). Такі програми дають можливість уникнути небажаних контактів і відвідування потенційно «небезпечних» районів. 

У Китаї відбувся справжній «бум» різноманітних програм і додатків для виявлення хвороби та боротьби з нею. Нові інформаційні екосистеми, роботи та дрони, штучний інтелект у діагностуванні хвороби — все це почали активно використовувати протягом кількох місяців. Усі інноваційні рішення, до яких вдався Китай під час боротьби з вірусом, заслуговують на окреме аналітичне дослідження. Цей досвід показав усьому світу, що інноваційні технології можуть бути дуже корисними під час епідемії.

 

 

Чи були випадки паніки та громадського невдоволення, зокрема щодо роботи органів влади в твоєму регіоні?

Жодних випадків паніки або громадської непокори в моєму місті не було. І це характерно для усього Китаю. Китайці — досить дисципліновані люди. Певні нарікання на роботу органів влади були. Головне невдоволення — через занадто пізнє рішення про оголошення карантину. З одного боку, я згоден, що карантин необхідно було вводити раніше. Але тут треба враховувати масштабність засобів, до яких китайський уряд зрештою вдався. Повна ізоляція міста Ухань (одного з найбільших міст у центральному Китаї) з усіма подальшими наслідками — це дуже складне та вкрай «непопулярне» політичне рішення. Мабуть, через це карантин не оголосили раніше. 

Як ти оціниш рівень дисциплінованості населення з дотримання вимог карантину? Що про нього думають місцеві жителі?

Якщо оцінювати його за десятибальною шкалою, я б поставив одинадцять. І це не жарт. Я був по-справжньому вражений, як дисципліновано й скрупульозно китайці всіх поколінь та соціальних прошарків дотримуються карантину. Тож не дивно, що Китай зміг майже повністю впоратись з епідемією дуже швидко. З огляду на демографію та високий рівень заразності вірусу, цей успіх відверто надихає. Останні зафіксовані випадки хвороби були привезені в Китай з інших країн. Місцеві жителі самоорганізовуються в громади, які охороняють свої райони від «чужинців». Лише на моїй вулиці таких блокпостів більше як п’ять. Люди самовільно побудували огорожу, поряд із якою цілий день чергує 5—7 добровольців. У них є експрес-термометри та списки жителів району. Чергові знають усіх «своїх» в обличчя й просто не пропускають чужинців. Такий дивний, на перший погляд, соціальний феномен унаочнює рівень відповідальності та дисциплінованості населення. Для китайців взагалі дуже характерна культура волонтерства, особливо з-поміж студентів. Для більшості з них побути волонтером — вкрай престижно й почесно. 

 

 

Як відбувається дистанційне навчання? Чи приводить воно до певних труднощів? Як організований навчальний та викладацький процес?

Дистанційне навчання у Китаї можна поділити на дві категорії: середня та вища освіта. У школах навчання переважно відбувається через платформу WeChat. Учні отримують щоденне домашнє завдання й мусять виконати його до певного дедлайну. Діти виконують його найчастіше разом зі своїми батьками. Подекуди трапляються випадки, коли батьки виконують домашню роботу замість своїх дітей. Такий феномен досить розповсюджений у Китаї. Школярам щодня задають дуже багато завдань, і дитина просто фізично не може впоратись із таким навантаженням. Водночас успішність дитини в школі — це важлива складова колективної поваги. Батьків у Китаї часто оцінюють за успіхами їхніх дітей. Тож, вони часто вимушені брати на себе шкільні завдання, підвищуючи таким чином свій соціальний авторитет.

 

"Я не раз чув від інших викладачів, що онлайн-заняття, за їхнім переконанням, ефективніші за «стандартну» освітню модель."

 

Якщо говорити про вищу освіту, то заняття здебільшого проходять у програмі Zoom. Є випадки складніших інформаційних екосистем, де студенти мають зареєструватись у спеціальній базі університету й після цього отримати доступ до лекційних та практичних занять. Обидві моделі досить ефективні. Судячи з відгуків викладачів та студентів, вони мають низку об’єктивних переваг. З-поміж найголовніших: не треба їхати на роботу. В такому мегаполісі, як Нанкін, це економить щонайменше три години щодня. Загалом система онлайн-освіти у Китаї (принаймні в моїй провінції) налагоджена непогано. Я не раз чув від інших викладачів, що такі заняття, за їхнім переконанням, ефективніші за «стандартну» освітню модель. 

Чи були у вас труднощі з продовольством? Як працює сервіси з доставки їжі, ліків, інших побутових засобів першої необхідності? Чи продовжують роботу якісь публічні заклади?

Із продовольством труднощів не було. Приблизно через місяць від початку карантину, почали активно працювати служби доставки. Там можна замовити абсолютно все — від молока до електроніки. Товар можуть залишити в певному місці, де ти його можеш забрати в будь-який зручний для тебе час. Цікаво, що Taobao — найбільший онлайн магазин в Китаї — з’явився у 2003 році під час епідемії SARS саме як інструмент зниження соціальної взаємодії. Сьогодні це найпопулярніший сервіс у Китаї. 

 

 

Офіційні заклади відновили роботу десь через місяць після оголошення карантину. Зараз працює все: банки, аптеки, кафе, торгівельні центри. Країна потроху повертається до нормального життя.

Скільки іноземних студентів і викладачів досі перебуває в місті? Як вони реагують на епідемію й загалом на дії влади Китаю в умовах епідемії?

Точну кількість іноземців, які перебувають в моєму регіоні, назвати важко. У мене на кампусі разом зі мною залишається до 30 іноземців. Це працівники університету та студенти. Реакція тих іноземців, з якими мені вдається підтримувати регулярний контакт, досить спокійна. Усі розуміють, до яких наслідків може призвести халатність, і чітко дотримуються правил карантину. Загалом вони схвалюють роботу китайської влади.

 

"Іноземців, які порушили карантин, депортують із країни із забороною на повернення на п’ять років."
 

Сприятливий фактор — це можливість гуляти кампусом. Територія досить велика. Тут є і спортивний стадіон, і парк, і маленьке озеро, і баскетбольні майданчики та корти для гри у бадмінтон і теніс. Є чим зайняти час і відволіктись від карантину. 

Що відомо про кримінальні переслідування за порушення умов карантину? Чи були покарані посадовці, які не впоралися з виконанням службових обов'язків?

За порушення карантину карають дуже сурово. Іноземців, які порушили карантин, депортують із країни із забороною на повернення на п’ять років. Це фактично означає заборону на в’їзд у Китай, бо після депортації отримати візу неможливо. Тим паче в останні роки КНР змінила візову політику для українців. Тепер отримати візу, навіть туристичну, дуже важко. 

 

 

Я чув про кілька випадків покарання високопосадовців під час карантину. Найвідоміший — звільнення мера міста Ухань. На його місце прийшов мер Шанхаю. Це звільнення було радше стратегічним, аніж показовим, бо колишній мер відверто не зміг впоратись із кризовою ситуацією в місті. Тож уряду довелося в стислі строки шукати нову, компетентнішу людину, якою, власне, і став мер Шанхаю. 

Одна з пекінських аптек була показово оштрафована за підвищення цін на медикаменти. Після цього випадку китайське керівництво видало законопроєкт про смертну кару для тих, хто бере участь у фінансових махінаціях із медикаментами, та для тих, хто свідомо розповсюджує COVID-19.

 

Читайте також:

Коронавирус в Китае. Гражданская война против невидимого врага (Редакція «Chuǎng»)

Летучие мыши, медреформа, коронавирус и все-все-все (Александра «Renoire» Алексеева)

Політичне випробування пандемією (П’єр Дардо, Крістіан Лаваль)

Рекомендуемые

Оставить комментарий

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Наши партнёры

Помочь