У 2020 році американські виборці вирішили, що наступним президентом США стане колишній адвокат та університетський викладач Джо Байден замість одіозного Дональда Трампа. Багатьом ця поразка здавалася історичною, бо могла б означати повернення до колишніх ліберальних політик у США й загальну суспільну втому від популізму. Але не встигла родина Трампів звільнити кімнати Білого дому, як її прибічники вже штурмували Капітолій, а поліція вдалася до насилля.
Ця історія доводить, що прихильників антисистемних політиків у Штатах досі багато. Та навіть у традиційно поміркованішому Європейському Союзі Британія досі оговтується від Брекзиту й кампанії Vote Leave. Вперше з 2000-х в Євросоюзі з’явилася країна, категоризована Freedom House як «частково вільна», — Угорщина, через діяльність прем’єра Віктора Орбана та його партії Fidesz. А в сусідній Польщі націоналістична правляча партія PiS успішно ініціює повну заборону абортів.
Протестувальники біля Білого дому, 6 січня 2021 року
Політологи найчастіше пояснюють підйом цих антисистемних сил зростанням антиміграційних настроїв на тлі міграційної кризи та загальним посиленням правих сентиментів. Але, по-перше, всі спроби знайти кореляцію між міграцією та голосуванням провалилися: найбільше її бояться в регіонах, де мігрантів найменше, а мешканці глобалізованих міст голосують поміркованіше. А по-друге, стає популярнішим і лівий популізм. Згадати хоча б іспанську Podemos, яка вибухнула на виборах 2014 року, ставши другою найбільшою силою в парламенті. Або грецьку Syriza, що виграла вибори 2015 року.
"В тих країнах, де антикризові заходи були особливо жорсткими, виборці почали схилятися до політичних сил, які поставили під сумнів політику жорсткої економії."
Професор Лондонської школи економіки Джонатан Хопкін у своїй останній книзі «Антисистемна політика: криза ринкового лібералізму в багатих демократіях», яка вийшла минулого року, дає зовсім інше пояснення. На його думку, причини вибуху популярності антисистемних політиків слід шукати в економічних факторах. Криза державних боргів у 2009—2019 років змусила багаті демократії затягувати пасок соціальних виплат усе тугіше. І в тих країнах, де антикризові заходи були особливо жорсткими, виборці почали схилятися до політичних сил, які поставили під сумнів політику жорсткої економії. Але про все по черзі.
Джонатан Хопкін тримає книгу «Антисистемна політика: криза ринкового лібералізму в багатих демократіях». Джерело: Twitter
Що таке антисистемна політика?
Джонатан Хопкін принципово вживає термін антисистемна політика щодо трампізму та інших подібних явищ. Популізм у його розумінні — це стиль поведінки й тактика, до якої більшою чи меншою мірою вдаються всі сучасні політики. Книга Хопкіна розглядає саме антисистемних а́кторів, які ставлять під сумнів ідеї ліберальної демократії, панівної в західному світі.
Сторонники Fidesz.
«It's the Economy, Stupid»
Хопкін називає сучасну політичну систему Заходу «неоліберальною демократією». Її головна проблема в тому, що «відкритий ринок вже не є об’єктом політичних дискусій». Провідні партії взагалі не сумніваються в доцільності підтримки капіталістичної системи. Зверніть увагу, як на графіку нижче економічні позиції основних партій у демократичних країнах уподібнюються останніми роками.
Усереднена економічна позиція кожної партійної групи в 14—16 демократичних державах, 1945—2017 роки (відсоток правих заяв мінус відсоток лівих). Португалія та Іспанія включені після 1975 року. Джерело: Hopkin, J., 2020. Anti-System PoliticsThe Crisis of Market Liberalism in Rich Democracies
Перефразовуючи Френсіса Фукуяму, наприкінці XX століття переміг не лібералізм в цілому, а ліберальні уявлення про ринок. Переміг капіталізм. Згідно з цими уявленнями, держава як «нічний сторож» не мусить втручатися в ринок, а найголовніше — не повинна організовувати перерозподіл ресурсів, щоб нівелювати економічну нерівність в суспільстві. Прогресивне оподаткування й збільшення соцвиплат не вписуються в ліберальну модель ринку.
"Наприкінці XX століття переміг не лібералізм в цілому, а ліберальні уявлення про ринок."
Додайте сюди суцільну дерегуляцію ринку та приватизацію — і маємо ситуацію, коли держава взагалі втрачає контроль над економікою, яка дедалі більше залежить від недержавних акторів. Наприклад, у країнах Єврозони монетарна політика була повністю вилучена з-під національного контролю, а фіскальна політика підлягає жорстким обмеженням. Усе це частина ширшого процесу спустошення держави, коли все більше суспільних інтересів забезпечується послугами приватного сектору або іншими неурядовими акторами, поки державні органи зберігають лише символічний контроль.
Прихильники Podemos в Іспанії
Таким чином, відданий за звичайну центристську партію голос взагалі не дуже впливає на особисту економічну ситуацію виборця. Ця партія не попередить кризу й не захистить його. Звідси, на думку Хопкіна, різке зменшення партійного членства громадян та зростання їхньої виборчої мінливості. Сьогодні вони оберуть одну політичну силу, а через чотири роки — геть іншу. Ніщо особливо не зміниться. Період тісної прив’язаності до партії через належність до певного класу (або кліважу, за Ліпсетом і Рокканом) минув.
"Громадяни, сподіваючись покращити свою економічну ситуацію, не мають іншого вибору, крім як обрати антисистемну партію."
У довгостроковому плані це породжує кризу представницької демократії. Більшість партій у своєму змаганні не пропонують виборцям різні моделі економічної системи. Вони однакові й не висловлюють альтернативні погляди економічний розвиток. Тому громадяни, сподіваючись покращити свою економічну ситуацію, не мають іншого вибору, крім як обрати антисистемну партію — єдину, яка в цих умовах може запропонувати альтернативу.
Нерівність та пік голосування за антисистемні партії, Західна Європа та США, 2010-ті роки. Джерело: Hopkin, J., 2020. Anti-System PoliticsThe Crisis of Market Liberalism in Rich Democracies
Але теорія Хопкіна корисна не тільки тим, що пояснює підйом антисистемних сил. Вчений також з’ясовує, чому в одних країнах на хвилі опинилися праві партії, а в інших — ліві. Хопкін доводить, що праві політики популярніші в країнах, де соціальний захист лишає осторонь людей старшого віку, схильних до консерватизму. Прикладами можуть слугувати Угорщина з Fidesz, Болгарія з «Атакою», Естонія з EKRE. Усі три країни мають одні з найнижчих пенсійних виплат у ЄС та націоналістичну, расистську партію в уряді або коаліції.
_ae2020.png)
Натомість ліві антисистемні актори популярніші в країнах, де від кризи більше страждають молоді люди. Наприклад, у Греції, Іспанії та Португалії, де передбачені високі пенсії для людей старшого віку, а допомога молодшим вразливим прошаркам населення незначна.
"Ліві антисистемні актори популярніші в країнах, де від кризи більше страждають молоді люди."
Але попри лаконічність теорії Хопкіна, не все так однозначно. По-перше, більшість досліджень, які намагалися довести кореляцію між низьким рівнем доходу та голосуванням за антисистемну партію, не принесли результатів. Тому модель Хопкіна може пояснити глобальні тренди, але не індивідуальну поведінку виборця. А механізм того, як скрутна економічна ситуація конкретного громадянина впливає на його голосування, вчений не розкриває.
По-друге, якщо бідність дійсно змушує людей голосувати за антисистемні сили, чому ці партії не згадують економічні проблеми частіше? Щонайменше це стосується правих сил. Трамп частіше згадував про стіну з Мексикою, ніж про соцвиплати. Орбан також налаштовує виборців проти іммігрантів та Сороса, а не робить заяви про зростання стандартів життя в Угорщині. Правда в тому, що антисистемні праві партії часто самі не здатні запропонувати альтернативу «неоліберальній демократії». І хоч у книзі Хопкін не висловлює особистих політичних симпатій, у своєму інтерв’ю він не приховував, що радше покладає надії на ліві політичні сили.
У будь-якому разі, книга «Антисистемна політика» точно заслуговує уваги. У 200 сторінках Хопкін доводить зв’язок між кризою та результатами виборів, звертаючись до прикладів і прогнозуючи розвиток ситуації. Його логіку важко спростувати, хоча й можна поставити під сумнів радикальний економічний детермінізм.
