Кале Тріш
«Складно заперечити, що вони виявляються такими передбачуваними, коли нарешті стаються». Такий висновок зробив Мерлін Чокваньюн, дослідник з університету Вісконсина-Медісона, у статті для Washington Post, у якій він порівнював вибух протестів і заворушень у Фергюсоні, Міссурі, з великою кількістю подібних заворушень в інших містах з шістдесятих років і донині.
Цілий світ знає про Фергюсон після смерті Майка Брауна, неозброєного афроамериканського підлітка, від рук білого поліцейського, який спочатку зупинив хлопця просто через те, що той ішов посеред вулиці.
Злочин був мерзенний, та поліцейські вбивства неозброєних чорношкірих чоловіків є аж занадто звичними у Сполучених Штатах — одне таке вбивство відбувається кожні 28 годин, згідно зі звітом Низового руху Малькольма Ікс. Те ж, що виділяє випадок у Фергюсоні — це тривала мобілізація з вимогами справедливого покарання за вбивство Майка Брауна, в центрі якої — афроамериканські мешканці передмістя Сент-Луїс.
Ніхто б і не здогадався, що Фергюсон стане місцем, можливо, найбільш стійкого повстання проти поліцейського насильства щонайменше за останні два десятиліття. Водночас протягом останніх півтора тижнів з’ясовувалися показник за показником, що свідчать про те, наскільки ж легко було передбачити це повстання.
* * *
Населення міста Фергюсон, розташованого трохи північніше від Сент-Луїса, згідно з переписом 2010 року, складається з 67,4% чорних мешканців і 29,3% білих. Однак білі становлять п’ять із шести членів міської ради Фергюсона і шість із семи членів шкільної комісії (сьомий є латиноамериканцем). Із 53 службовців у поліцейському відділку Фергюсона афроамериканцями є три.
Білий мер міста Джеймс Ноулз має безглузде і викривлене ставлення до проблеми раси у своєму місті. «Ми ніколи не бачили такої… фрустрації, такої напруги між расами, — запевняє він. — Я знаю, що ми завжди добре ладнали».
Чому дедалі крихітніша меншість білих і досі панує у владних структурах Фергюсона? Відповідь одна: Під час міських виборів 2013 року лише 11,7% зареєстрованих у Фергюсоні виборців прийшли до дільниць. Цей відсоток був набагато нижчим серед афроамериканців: у виборах узяли участь близько 17% білих зареєстрованих виборців, у порівнянні з 6% чорних зареєстрованих виборців. У результаті, згідно з аналізом Washington Post, білі насправді становили більшу частку електорату, ніж чорні — попри те, що серед цілого населення вони є меншістю.
Ліберальні засоби масової інформації прив’язували цю відмінність до часу проведення виборів — у середині квітня. Це, безперечно, також один із чинників, але існують більш важливі причини. Люди, з якими я спілкувався у Фергюсоні, не відчувають особливого політичного інтересу до участі у місцевих виборах. Перш за все, через особливості владних структур у місцевості Сент-Луїс для того, щоб зміни щось значили, вони мали б відбутися на рівні цілого округу — а для цього потрібно, щоб зрушення серед виборців виходили за межі численних маленьких муніципалітетів.
Також поміж афроамериканців існує глибше розчарування, за словами Леслі Броднакс, корінна мешканка Фергюсона, яка на останніх виборах змагалася з чинним прокурором Сент-Луїса і програла: «Я гадаю, що існує величезна недовіра до системи. Багато чорних думають: якщо це все одно не матиме значення, то один мій голос нічого не важить».
Ось іще один показник, що унаочнює економічне спустошення, котре, як і скрізь, неспівмірно сильно вдарило по афроамериканцях: згідно зі звітом Reuters,
Дорожні штрафи є другим за розміром джерелом доходу для передмість Сент-Луїса — і практично єдиним, що помітно зростає. Муніципальні судові штрафи, більшість із яких пов’язані з порушеннями правил дорожнього руху, минулого року становили 21% загального притоку коштів — 2,63 мільйони доларів — і були еквівалентні 81% зарплат поліцейських без урахування понаднормових годин.
Якщо додати до цієї інформації той факт, що чорні становлять 86% тих, кого зупиняє на дорозі поліція Фергюсона, це змушує замислитися, чи не мав офіцер Даррен Вілсон фінансового мотиву, коли дев’ятого серпня виходив із патрульної машини, щоб зупинити вісімнадцятирічного Майка Брауна.
Як би там не було, якщо скласти всі ці факти та числа докупи, стає ясно, що тривала історія Фергюсона, пронизана расизмом і соціальним пригнобленням, допомогла підготувати ґрунт як для вбивства Майка Брауна, так і для потужного протестного підйому, що почався після цієї події і триває досі.
* * *
Багато в чому історія Фергюсона є втіленням відомого твердження Вільяма Дюбуа, що «проблема ХХ століття — це проблема кольору». Зі статистики про сьогоденний Фергюсон чітко видно, що расизм структурує повсякденне життя афроамериканського населення — але так само зрозуміло, що в цьому немає нічого нового.
Існування Фергюсона як окремого міста, відділеного від сусіднього Сент-Луїса, коренями сягає невдач епохи Відбудови після Громадянської війни і зростання ку-клукс-клану в колишніх штатах Конфедерації. Місто й округ Сент-Луїс розірвали свій правовий зв’язок у 1877 через питання недостатньої представленості міських жителів у політиці округу — цей самий рік позначив і кінець епохи Відбудови та спроб федеральної влади «відбудувати» політичні системи колишніх рабовласницьких штатів, які свого часу відділилися, почавши Громадянську війну.
Цей розкол загострив історичне розділення між містом і округом — і, тоді як із відступом Реконструкції розвинулася расистська реакція, багато чорних мешканців Півдня тікали до міст, серед яких був і Сент-Луїс. Але хай місто й надавало певний захист від клану, це навряд чи означало, що Сент-Луїс був маяком расового прогресу. Місто, змовившись із округом, розпочало проект сегрегації, яка після цього залишалася законною протягом майже століття.
Штат Міссурі видав закон, який передбачав, що
Для освіти дітей африканського походження мають бути засновані окремі безкоштовні школи; незаконно будь-якій чорній дитині відвідувати будь-яку білу школу або будь-якій білій дитині відвідувати «кольорову» школу.
В іншому законі було написано:
Усі шлюби між… білими особами та неграми або білими особами та монголоїдами… заборонено і оголошено абсолютно недійсними… Жодній особі, яка має одну восьму або більше негритянської крові, не дозволено брати шлюб з будь-якою білою особою.
Житло було першочерговою ціллю системи Джима Кроу. Як і багато інших із 91 муніципалітетів, що оточують місто Сент-Луїс, Фергюсон був закритий для чорних мешканців через расистські житлові угоди. Чорні мешканці Міссурі залишалися зосередженими переважно у місті, тоді як у сільській місцевості тривав расистський терор.
Всередині міста чорні робітники стикалися з нерівною оплатою праці, дискримінацією при прийомі на роботу і постійним занепадом, який переживали всі афроамериканці за часів Джима Кроу. Неможливість жити за межею міста обмежувала їхній доступ до кращих шкіл, громадських служб і робочих місць. Для чорних районів характерна гірша якість житла, перенаселення і погані санітарні умови.
Житлові права стали важливою сферою боротьби за громадянські права в Сент-Луїсі. Історичне рішення Верховного Суду Сполучених Штатів у справі Шеллі проти Креймера, яке затвердило антиконституційність расових обмежень у житлових угодах, оберталося навколо випадку в Сент-Луїсі. Та хоча рішення, за яке одноголосно проголосували шестеро суддів, було прийняте у 1948, знадобилися ще два десятиліття, щоб нарешті прибрати житлові обмеження.
* * *
До 1970-х активісти забезпечили усунення житлових обмежень, і чорні мешканці міста Сент-Луїс отримали змогу виїжджати до інших міст округу, серед яких був і Фергюсон. У 1980 році населення Фергюсона все ще було на 85% білим і на 14% чорним. Сьогодні ці цифри майже протилежні.
Афроамериканці здобули важливу перемогу, усунувши житлові обмеження, але коли чорне міське населення виїжджало до передмість, багато білих тікали, залишаючи не лише містечка на кшталт Фергюсона, а й узагалі цей штат: вони переїжджали через річку до Іллінойса або до осередків білого достатку на зразок сусіднього Кантрі-Лайф-Ейкрз (Country Life Acres) — крихітного містечка з 96% білого населення і медіанним доходом домогосподарства у 200 000 доларів на рік. Для порівняння, медіанний річний дохід домогосподарств Фергюсона становить 37 500 доларів.
Сьогодні агломерація Сент-Луїса залишається однією з найбільш сегрегованих у країні. Цей розрив поширюється і на безробіття, яке на 20 відсоткових пунктів більше серед чорних, ніж 6,2-відсотковий рівень безробіття для білих на території навколо Фергюсона.
Житлова дискримінація триває попри визнання легалізованої дискримінації через житлові договори незаконною. Як писав для Think Progress Брайс Коверт:
Расова житлова сегрегація вплинула не лише на склад спільнот, які вона зачіпає, але й на їхню економіку. Враховуючи, що чорні були відсторонені від купівлі будинків — величезного джерела багатства — і дискримінаційні практики зменшували цінність нерухомості для тих, кому таки вдавалося купити будинок, зовсім не дивно, що між расами досі існує величезний розрив у достатку. Середньостатистичне чорне домогосподарство зберігає вдома речей на 75 040 доларів, тоді як середньостатистичне біле володіє майном на понад 217 150 доларів. У цілому розрив у достатку між чорними та білими домогосподарствами у 2011 році становив 84 960 доларів. Такий розрив очевидний і в Фергюсоні, де медіанний дохід домогосподарства становить 37 500 доларів, тоді як в окрузі Сент-Луїс у цілому — 58 500 доларів.
Отже, стійкий, всепроникний структурний расизм — набагато ширший, ніж проблеми з поліцією. Існування офіційно відокремлених, але все одно тісно пов’язаних міських спільнот справило чіткий і неуникний вплив. Переважно чорні муніципалітети округу Сент-Луїс мають високий рівень бідності, що коренями сягає десятиліть недостатніх інвестицій, дискримінації при працевлаштуванні тощо.
У самому Фергюсоні рівень бідності становить 22% — на 10 повних відсоткових пунктів більше, ніж у середньому по країні (і на 22 відсоткові пункти більше, ніж у на 96% білому муніципалітеті з медіанним доходом у 200 000 доларів).
Структура округу, який складається з багатьох дрібних муніципалітетів у великій приміській зоні, поглиблює наслідки бідності. В бідніших муніципалітетах школам бракує фінансування. Ресурсів на громадські служби не вистачає, щоб задовольнити попит на них. Муніципалітети змагаються у перегонах до дна, щоб забезпечити податкові стимули для бізнесу, лиш би власники розташовували свої заклади в їхньому місті чи містечку — наприклад, субсидують мережеві магазини, що вишикувалися вздовж вулиць Фергюсона, за рахунок бідних мешканців.
Структура округу Сент-Луїс на практиці допомогла замкнути чорних мешканців у вкрай сегрегованих спільнотах без засобів виїхати, з диспропорційним рівнем бідності за будь-якими мірками — чи в порівнянні з округом, чи зі штатом, чи з країною.
Emerson Electric, Boeing та Express Scripts — усі вони наймають багатьох людей у районі Фергюсона, але завдяки роздрібненим муніципалітетам ці корпорації-гіганти не просто отримують величезні податкові пільги, а й узагалі уникають будь-яких виплат до бюджету, що з нього мало б надходити фінансування громадських шкіл і соціальних служб, від яких залежать їхні працівники.
Фергюсон є прикладом того, що сегрегація, поліцейське насильство та економічна несправедливість тісно переплетені.
* * *
Двадцять років відтоку інвестицій і зубожіння, поки Фергюсон ставав переважно чорним містом, завдали помітних збитків.
Одразу за поворотом із траси у місто стоїть зовсім темний торговий центр. Компанії з надання короткострокових позик повідкривалися майже на кожному розі. Оголошення про безкоштовну клініку для дорослих по суботах висить на емблемі закладу, який уже давненько зачинений.
Канави вздовж доріг, колись давно акуратно вибудувані для послаблення повеней річки Міссісіпі та укріплені бетоном, тепер заросли такими густими бур’янами, що вони аж блокують належне відведення води — байдуже, що місто знаходиться в лічених хвилинах ходи від берега річки.
Але це не все, що варто знати про Фергюсон.
Репортажі у медіа, які звинувачують Майка Брауна у власному вбивстві, зосереджують увагу на опублікованому поліцією відео з камер спостереження, яке нібито зображає Брауна у конфронтації з працівником магазина, а також звинувачують протестувальників у розбраті в їхній спільноті. Але ніщо не може бути більш далеким від правди. Майка Брауна вбила поліція, і вона ж намагається зруйнувати ту солідарність, що її спільнота Фергюсона вибудувала за останні півтора тижні.
Якщо ви поїдете до Фергюсона, зупиніться біля крамниці QuikTrip — і ви помітите натхненне відчуття довіри і спільності, що з-поміж інших історичних прикладів боротьби найбільше нагадує відносини між активістами під час окупації Капітолію штату Вісконсин у 2011 році.
Люди Фергюсона пишаються своєю спільнотою. Бездоганні галявини біля більшості будинків, на багатьох із них турботливо викладені сади з каміння й акуратно підстрижені кущі — але все це розташоване вздовж доріг, що відчайдушно потребують ремонту. Ми зустрічаємося з Крістіан Блекмон, яка прожила все життя у Фергюсоні і протестувала кожного дня відтоді, як убили Майка Брауна — в її голосі явно звучить гордість, коли вона повідомляє кожному зустрічному, що «народилася і виросла» в Фергюсоні.
Історія Фергюсона — до вбивства Майка Брауна, в обставинах самого вбивства і під час повстання, яке ми спостерігаємо останні півтора тижні — на глибокому рівні сформована расизмом і нерівністю, вбудованими в це місце з самого його заснування.
У результаті мешканці Фергюсона, які згуртувалися проти вбивства беззбройного вісімнадцятирічного юнака і панування поліцейського терору в їхній спільноті, цим кидають виклик і іншим формам расизму та нерівності, які загрожують їхньому життю.
Стоячи разом із ними, ми будемо боротися, щоб зупинити ментів, расистів і вбивць, — і знатимемо, що ми також боремося проти расизму, вбудованого в самий фундамент Фергюсона і кожного іншого міста у цій країні.
Переклав Роман Дрямов за: Trish Kahle. The roots of racism and rebellion in Ferguson. In: Socialist Worker.
Читайте також:
З буднів війни проти бідних: цілі поліцейського свавілля у Сполучених Штатах (Кирило Ткаченко)
Легітимація міліцейської ксенофобії у ЗМІ (Ольга Ворожбит, Тарас Доронюк, Андрій Пилипенко)
Капіталізм — це расизм (Денис Горбач)
Расизм и классовые отношения (Малкольм Браун, Роберт Майлз)
Кілька думок з приводу расизму (Корнеліус Касторіадіс)