Останні смерті біженців у декількох країнах Європи, а точніше на їх кордонах, підняли у європейських медіа доволі стару дискусію: послаблення кордонів чи їх мілітаризація? Вона дійшла і до українського інтернет-простору, де зараз активно обговорюється, як крок за кроком мусульмани захоплюють ЄС. На кшталт, побаченого мною у обговоренні новини про смерть 71 мігранта: “Бедные европейцы, а потом они сидят поголовно на пособиях. Если бы не платили пособия, никто бы не лез туда. Европу надо закрыть.» Такі розмови окрім того, що показують рівень ксенофобії українських інтернет-коментувальників(ць), ще більше показують їх некомпетентність. На основі упереджень не можливо сформувати адекватного ставлення до питання. Тому дозволю собі спробувати поставити під сумнів деякі із них.
Найбільш контроверсійне ставлення поміж усіх мігрантів у ЄС до мусульман, і за останні роки вони посилюються. Останні декілька років я вивчаю мусульман у Європі, активно спілкуюсь з ними, а також сперечаюся на різні дотичні теми із людьми різних поглядів на проблему “міграційної кризи”. За цей час я, на жаль, не встигла виробити (хоча б для себе) бачення необхідних практичних кроків щодо питань кордонів, соціальної інклюзії та релігійності. Але зіштовхнулась із низкою упереджень, які постійно звучать із різних джерел, після останньої хвилі новин – вже й з українських. Тому нижче хочу представити колекцію найбільш поширених стереотипів та, власне, показати їх безглуздість. Отже, почнемо розбиратись.
Посилення контролю пересікання кордонів зможе вирішити кризу міграції, якщо їх не будуть чекати, то вони і не поїдуть.
Посилення мілітаризації Шенгенського кордону – це процес, що набирає обертів із дня у день. Стіна в Угорщині, яка має зупиняти мігрантів зі сторони Сербії, плани атакувати човни з лівійцями на водному кордоні Італії, а також ускладнення правил отримання візи для українців – це все частинки одного пазлу. Країни ЄС намагаються зменшити кількість мігрантів. Єдине, що можна зменшити такою політикою, – це кількість легальних мігрантів. Кількість незадокументованих та померлих – зросте. Чому? Бо окрім локальних причин мігрувати, як-то толерантність тієї чи іншої країни до мігрантів, є глобальні причини міграційних потоків. Наприклад, призов до армії, обмеження прав людини або ж безробіття у рідній країні мігрантів. Воєнні конфлікти у мусульманських країнах є серйозною причиною мігрувати. Така дрібниця як жорсткіший контроль на кордонах не зупинить втікачів. Набагато продуктивнішим було б проведення реальної миротворчої політики у місцях, звідки мігранти їдуть. Для “вирішення” конфліктів в Іраку, Сирії чи Ємені, країни центру схвалюють одну із сторін в медіа, надають їм невоєнну та воєнну допомогу. Такі дії зумовлені інтересами країн ЄС впливати на перебіг подій в країнах, з якими вони мають тісні економічні зв’язки, але війни мають наслідки, наприклад, потоки біженців. Непровокація та невтручання у збройні конфлікти – це перший крок до вирішення проблеми. Закриття ж кордонів від біженців лише збільшить кількість незадокументованих мігрантів.
Вони їдуть сидіти на соціальних виплатах та витрачають податки, які вони не платили.
У такому дискурсі правих та анти-мігрантських сил в ЄС одразу дві помилки. Перша – звинувачення когось в отриманні соціальних виплат. Реципієнтами соціальної допомоги є особи, які не мають можливості забезпечувати себе або не мають достатньо доходу для оренди житла або інших благ. В основному – через відсутність роботи, але й через низький дохід, прекарну зайнятість. Мігранти часто поставлені в таку позицію. Соціальні виплати зменшують бідність, бездомність, рівень криміналу. Це нормальна практика для держав, які претендують на розвиненість, хоча й має багато своїх підводних каменів. Друга помилка – це ігнорування того факту, що економічні досягнення країн ЄС нерозривно пов’язані із експлуатацією ними ресурсів та робочої сили в інших країнах, що зменшує шанси останніх на економічний розвиток. Тут можна приводити приклади від нафтових родовищ Іраку, що розробляються компанією Shell, до легкої індустрії Бангладешу, що належить компаніям типу H&M. Неолібералізаційні процеси, як-то приватизація надр корисних копалин, перенесення виробництва до країн з дешевшою робочою силою, у країни Азії та Африки підштовхувалися корпораціями ЄС, які шукали нових джерел сировини, дешевої робочої сили та ринків збиту своєї продукції. Така міжнародна економічна активність європейських компаній не дає розвиватись локальній економіці, збільшує нерівність погіршує умови життя, в кінці кінців – підштовхує до еміграції. В той же час, компанії, як,і поглинають мусульманські країни, платять податки в локальний бюджет країн ЄС, де знаходяться їх головні офіси. Частина цих податків витрачається на ті самі соціальні виплати, від яких українські коментатори подій радять європейцям відрізати мігрантів.
Мусульмани – радикали та терористи.
Бачити в кожній жінці в хіджабі прихильницю Ісламської Держави є примітивнішими за прирівняння загонів армії Новоросії або полку Азов до переселенців з Донбасу. Скільки мусульман, стільки й їх політичних поглядів та культурних звичок. І лише ідентичність мусульманина або практикування ритуалів не роблять із мігранта радикала або терориста. В той же час, виступаючи проти ісламофобії, не варто забувати, що в більшості своїй політичний іслам – це ще один із різновидів правої ідеології, яка є деструктивною, бо протиставляє різні групи одна одній та використовується для пригноблення, в основному є сексистською та гомофобною. Але протистояння цій ідеології шляхом пригноблення її носіїв лише посилить проблему. Антирелігійна трансформація суспільства має проходити через освіту та соціальну інклюзію. Проте у сучасній Європі мова не йде про доступ усіх верст населення до безкоштовної вищої освіти, і мігранти, як незахищена верства населення, не завжди мають можливість емансипуватися від релігійних переконань в університетах. Крім цього, живучи в найдешевших районах-”гетто”, працюючи у сфері низько оплачуваної, некваліфікованої праці, бачачи правий дискурс в медіа, вони сегрегуються та закриваються у своїх спільнотах. За таких умов очікувати від мусульман припинити відвідувати мечеть – наївно.
Толерантність та інтеркультуралізм вирішать усі проблеми.
Ліберальний, про-мігрантський дискурс пропонує пігулку мультикультуралізму та толерантності. Вона має вирішити усі конфлікти та побудувати місточки поваги між різними національними та релігійними групами. Такий підхід має перспективи подолати культурну дискримінацію. Але повага до людей іншої релігії не означає, що політична дискримінація (криміналізація мігрантів, обмеження прав негромадянам країни) та соціально-економічна нерівність зникне. Не маючи документів, роботи, достойних умов праці, доступу до освіти та медичного забезпечення, інтегруватися у суспільство не є можливим, навіть за умов співчуття з боку “білих людей” та відсутності відкритого расизму.
З нами такого ніколи не буде.
Для того, щоб оперувати усіма вищепредставленими упередженнями, фізично знаходячись в Україні, необхідно бути впевненим, що вірогідність того, що завтра тобі доведеться збирати найнеобхідніше у валізу, повністю відсутня. Але статистичні звіти про міграцію та біженство впродовж останніх двох років демонструють, що Україна стала фігурувати у “топах” разом із країнами, де також відбуваються збройні конфлікти та різко погіршується соціально-економічна ситуація – Сирією, Еритреєю, Косово та Афганістаном. Із продовженням війни та кризи усе більше українців намагатимуться “звалити” усіма можливими шляхами – отримуючи статус біженця у Польщі, їдучи до родичів в Італію, знаходячи роботу прибиральницями у Португалії, чи подаючись на навчання у Швецію. Україна й раніше була активним постачальником некваліфікованої та кваліфікованої праці до ЄС, особливо Сходу та Півдня, але останні роки ці потоки зростають, через очевидні причини. Точно такі ж причини штовхають й переселенців з ісламських країн.
Дістатися мети подорожі можливо лише зрозумівши, що ми всі в одному човні і маємо грести разом, не звертаючи увагу на те, що хтось із нас у хіджабі, хтось – із хрестиком на грудях. Разом читати Фойєрбаха будемо, якщо допливемо.