ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
11 березня 2010
8 березня весь світ відзначав день боротьби за права жінок. Не стала винятком і Україна, де цей день є визнаним державним святом. Однак, Україні, на відміну від багатьох країн, відзначати, власне, нічого. У нашій державі, на жаль, ситуація як з правами жінок, так і з боротьбою за ці права, залишає бажати кращого.
За даними моніторингу протестної активності, який проводить Центр дослідження суспільства, з жовтня 2009 року в Україні відбулося п’ять вуличних акцій, які піднімали питання, насамперед, прав жінок. Три з них були організовані ініціативою Femen. У жовтні 2009 року на Майдані Незалежності в Києві активістки виступали проти секс-туризму. У листопаді під Міністерством освіти і науки України вони намагалися привернути увагу чиновників до проблеми сексуальних домагань у вищих навчальних закладах. А в грудні Femen знову підняли питання сексуальної експлуатації жінок, однак уже в контексті організації «Євро-2012». Акції цієї ініціативи піднімають важливі соціальні проблеми й викликають певний резонанс в засобах масової інформації, насамперед, через формат, за яким часто губиться головний меседж. Більш того, еротична «родзинка» акцій Femen втрачає сенсаційну привабливість через багаторазове повторення. Те, що Femen не бажають шукати нових методів привернення уваги до проблемних питань, може незабаром перетворити їх активність на «протест заради протесту» або ритуал, за яким буде втрачатися суть.
Дві вуличні акції, які піднімали проблеми жінок в Україні, відбулися 8 березня 2010 року. Одна з них пройшла в Тернополі й була організована представниками молодіжного крила Тернопільського осередку політичної партії «Єдиний Центр». Під час акції дівчата з осередку закликали перехожих жінок приносити брудний посуд, а хлопці мили його посеред вулиці. Організатори намагалися продемонструвати, що окрім традиційних подарунків, чоловіки можуть порадувати жінок і реальною допомогою, при цьому не лише на 8 березня.
Друга акція відбулася 8 березня в Києві в рамках кампанії «Більше, ніж тіло», яка намагається привернути увагу до проблеми сексизму в рекламі. В акції прийняли участь анархо-феміністський колектив «Свободна», громадська ЛГБТ-організація «Інсайт», незалежна студентська профспілка «Пряма дія», Антифашистська дія України, та інші активісти. Демонстранти пройшлися від Майдану Незалежності до Центрального універмагу. Їх обличчя були перев’язані червоними бантами, а на чолі колони везли продуктовий візок із манекеном, який був обвішаний цінниками. Цей марш символізував експлуатацію жіночого тіла в комерційній рекламі. Після маршу учасники акції провели театральне дійство, яке наголошувало на традиційних ролях, котрі суспільство нав’язує чоловікам і жінкам через засоби масової інформації. Мітингувальники виступали проти нав’язування як єдино можливої схеми, коли головне місце жінці відводиться на кухні, а єдина функція чоловіка в сім’ї – заробляння грошей.
Моніторинг Центру дослідження суспільства фіксує протестні колективні дії та реакцію на них органів влади. Окрім них відбуваються й заходи іншого характеру, які присвячені проблемам жінок в Україні: різного роду круглі столи, дискусії, семінари та конференції. Однак саме протестні акції демонструють готовність (а в даному випадку — неготовність) публічно боротися за свої права. При цьому кількість жіночих громадських організацій постійно зростає (в 1997 р. нараховувалося 575 організацій, а в 2004 р. уже більше тисячі). Таке зростання кількості організацій і така низька вулична активність свідчать про те, що ці організації не готові або не здатні мобілізувати соціальну базу для того, щоб виносити проблеми жінок на публічне масове обговорення та домагатися від держави реальних кроків у вирішенні цих проблем. Поки що колективний протест за права жінок в Україні є рідкісним винятком.
А тим часом проблем вистачає. Жінки складають лише 8 відсотків серед депутатів Верховної Ради і контролюють лише 5-10% економічних ресурсів. Вони отримують в середньому на 30-40% меншу заробітну платню, ніж чоловіки, а рівень їх заробітної платні в жодній зі сфер зайнятості не дотягує до рівня заробітної плати чоловіків. При цьому, жінки становлять більшість населення України і мають в середньому вищий рівень освіти, ніж чоловіки.
Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС проводить дослідження протестних подій та реакції на них влади в Україні за методологією European Protest and Coercion Data на основі регулярного моніторингу більше 100 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.
Контакти:
Володимир Іщенко + 38 097 3964499
Оксана Дутчак + 38 050 7019871