ПРОДАТИ ФЕМІНІЗМ ЗА КІЛОГРАМ ВИНОГРАДУ, ДВІ СЛИВИ, МАЛЮНОК ЇЖІ ТА ФОТО БЛОШИНОГО РИНКУ

  • 18 октября 2011
  • 2322
ПРОДАТИ ФЕМІНІЗМ ЗА КІЛОГРАМ ВИНОГРАДУ, ДВІ СЛИВИ, МАЛЮНОК ЇЖІ ТА ФОТО БЛОШИНОГО РИНКУ

13.10.2011 я потрапила у художню роботу «EIONOMETRY» міжнародної групи E.I.O. – «Суспільство однієї години» (Марія Барончеа (Maria Baroncea) та Едуард Габіа (Eduard Gabia) з Румунії, Драгана Булут (Dragana Bulut) з Сербії). Представлена у рамках фестивалю сучасного танцю Explore у Бухаресті, робота, жанр якої складно визначити (танець? перформанс? хепенінг?) мала форму базару, вірніше, гри у «вільний» ринок. На вході учасникам і учасницям роздавали реквізит для участі у проекті: план приміщення, на якому кольоровими аркушами були позначені столи для специфічної торгівлі – товари за гроші, знання за товари, знання за знання, послуги за послуги, послуги за товари, а також 1 стіл для торгівлі ґудзиками; бейдж, на якому слід було написати тип знань чи послуг, які особа готова обмінювати; різні ґудзики. Вхід коштував 10 лей (близько 25 гривень).

Свою концепцію художниці пояснили коротко: «EIONOMETRY означає – ми збираємо, ми вимірюємо, ми діємо, ми оцінюємо, для того, щоб створити розриви в уже існуючих ціннісних системах, поширенні інформації, грошовому потоці. Ми можемо стати багатими, розумними чи щасливими тільки через пізнання і знання, розподілені між індивідами, об’єктами, артефактами чи інструментами навколишнього середовища» (з каталогу). На роздатковому плані пояснювались також правила та мета гри: «EIONOMETRY сприяє побудові стосунків через альтернативні способи торгівлі – досвіди, які можуть бути продовжені поза EIONOMETRY-чним ринком, та впливати на нашу й інших реальність».

У просторій залі уже був створений простір торгівлі – 20 столів, деякі з них (10 з 20) з цілком матеріальними товарами та «автентичними» продавцями і продавчинями. Саме на них початково зосереджувалась увага розгублених відвідувач(ок)ів – спектакулярна піраміда з меду, яскраві красиві квіти, одяг, книжки. Я ж одразу пішла до позначеного рожевим столу «знання в обмін на знання» (3 з 20) – адже саме знання є моїм основним життєвим інтересом та цінністю. Там нікого не було. Тоді я почала блукати «базаром» і придивлятись, хто що робить і що продає, саме так зробили і решта – роздивляння товарів виявилось найзвичнішою соціальною практикою, яку пропонувала художня подія. Оскільки я не хотіла нічого купувати за гроші, знову повернулась до столів «знання в обмін на знання» – тепер уже там було багато людей, які переважно розповідали про себе, але румунською,  мені незручно було просити їх переходити заради мене на англійську, тому перемістилась до сусіднього (порожнього) столу – знання в обмін на товари (2 з 20). На моєму бейджі було написано «фемінізм».

Це було дещо хвилююче – хоча я перебувала у звичній ролі (у житті обмінюю власні знання на матеріальні блага – гонорари за статті чи виступи, подорожі на конференції, стипендії) однак так відверто продавати їх (себе?) мені ще не доводилось. Торгівля була успішною (думаю, через відсутність конкуренції й екзотичність товару). Спочатку я розповідала, який основний акцент мого фемінізму інженеру-власнику невеликої компанії по розробці металевих конструкцій (репродуктивні права жінок) – за кілограм винограду, потім – Адріані про феміністичну критику моди (засудження індустрій моди та краси, але поціновування особистої креативності і стилю) – за малюнок їжі. Жінці з бейджом «медсестра» відповіла на питання «навіщо бути феміністкою?» (щоб помічати патріархальні несправедливості і опиратись їм) за дві сливи, і дала консультацію продавцям книжок – про те, як вирішити конфлікт у проекті, у якому жінка-партнерка вважає, що чоловік бере на себе всю роботу та ініціативу, не залишаючи для неї простору (проговорити свої не-раціональні почуття і висловити повагу до них – з обох боків), за фото блошиного ринку. У цій оголеній символічній структурі кілька речей, знання про які я витісняла кудись у закутки свідомості, повстали з жорстокою очевидністю – пропагуючи фемінізм, я користуюсь своєю привабливою зовнішністю і сексуальністю (у житті ще й використовую дружбу та любов для вербовки). У залежності від співбесідника(ці), подаю інформацію так, щоб вона могла бути легко прийнята, але разом з тим залишались емансипуючою правдою. Я отримую більше у процесі торгівлі/обміну, ніж обумовлено – окрім товарів, якими заплатили за консультації, усі розповіли трішки про себе. Моя позиція продавчині знання і моя зовнішність полегшує контакт з іншими людьми, легітимує інтерес до їх приватного життя.

Отримавши дещо матеріальних благ і «напрацювавшись», я вирішила спробувати інший досвід – витратити їх, обмінявши товари на послуги (2 стола з 20, ще 2 – для обміну послуг на послуги). Навколо було кілька дівчат з пропозиціями «Обнімаю», «Цілую» (чоловіків з такими я не бачила) – і я поміняла жменю ґудзиків на поцілунки однієї з них, та попросила хлопця з «Будь-який сервіс, я голодний» віднести мій конверт з ґудзиками організаторам. Це ще один оголений досвід – відчуття садистської насолоди від влади, коли ти володієш певними ресурсами, і можеш змусити інших людей щось робити для твого задоволення.

Я би також могла спробувати продати свій виноград чи малюнок (чи тіло чи сервіс) – але товарно-грошові відносини, як і втрата владної позиції через надання послуг – виявились надто некомфортними навіть у якості опції.

Поки через безпосередній чуттєвий досвід рефлексувала над структурами економіки і обміну, поняттями символічного та матеріального капіталу і влади, навколо відбувалось багато інших цікавих речей, частину з яких я реконструюю завдяки розповідям Веди Попович. Наприклад, торгівля ґудзиками. Ґудзики – символічна валюта, яка отримувала цінність лише в межах цього одногодинного суспільства і лише у процесі обміну. Організатори ефективно ввімкнули жадібність і боротьбу за ресурси, оголосивши, що приймають конверти з комбінаціями ґудзиків (прозорі, зелені, чорні), і певна комбінація отримає приз – 1000 євро (значна сума для Румунії). Веда розповіла, що бачила кілька людей з бейджами «маркетинг», «консалтинг», які були активно залучені у торгівлю ґудзиками, намагались зібрати максимальну кількість – що було абсолютно безглуздо, за задумом організаторів, перемогла «середина середини» – виграшною комбінацією стало середнє число ґудзиків, покладених у конверти (гарна символічна репліка про всеперемагаючу сірість). Окрім того, митці оприявнили інстинктивну та афективну захланність людських істот і їх нездатність раціонально керувати ресурсами для спільної користі – повернули глядач(ам)кам гроші за квитки, які можна було використовувати індивідуально чи колективно. Ніхто не організувався заради спільного проекту, наприклад, благодійної пожертви (солідарність і планова економіка у капіталістичному суспільстві?) – їх просто взяли ті, хто був поблизу (знову ж, не заморочуючись підрахунком і рівним поділом між усіма присутніми) і досить бездумно потратили. Одна учасниця розповіла мені, що це були «безкоштовні гроші», які одразу ж, не замислюючись, витратила на щось солодке та іграшки – і потім пожалкувала, адже могла б зберегти і купити собі фарби у «зовнішньому світі».

За спільними спостереженнями мене і друзів, більшість глядачів та глядачок були максимально залучені у торгівлю речами та послугами, захоплені звичним спектаклем товарного фетишизму у начебто незвичному (мистецькому) контексті.  Але мистецтво саме по собі є певним видом торгівлі – обміну символічними цінностями, яке залучає також значний фінансовий елемент – завдяки зусиллям ПінчукАртЦентру в Україні, наприклад, сформувалось стереотипне бачення мистецтва як постачальника статусних ультра-дорогих товарів для багатих. Організувавши лотерею, митці відповіли на посполите «а навіщо мені це коштовне непрактичне шахрайство?», використовуючи найзрозуміліший аргумент – бабло («беріть участь, рефлексуйте в обмін на шанс отримати тисячу євро!»). До речі, ці гроші – з призу Prix Jardin d’Europe competition, 10 000 євро, які група отримала за попередню роботу, що також полягала у створенні одногодинного суспільства і «ставленні під питання способів виробництва у мистецтві і в житті, творення, поширення та цінності мистецтва» http://www.jardindeurope.eu/index.php?id=34&detail=294. Повертаючи їх через лотереї у своїх «EIONOMETRY» перформансах (другий відбувся 17.10 в Стамбулі),  художня група робить сильний жест-відмову від позиціонування своїх творів у якості символічних товарів на арт-ринку, глибше занурює власну творчість у процес творення (ситуацій для) критичного знання.

Одногодинне суспільство є саме такою ситуацією, яка уможливлює відсторонений аналіз власного повсякденного досвіду, проявлення тієї інформації, котрою ми уже володіємо, але витісняємо за межі свідомості (або ж не маємо часу свідомо відрефлексувати). Протягом цієї години мисткині створили дзеркальну копію суспільства, з усіма його обмінними процесами, але, через їх сконцентрованість у часі і просторі, оголили самі структури, зв’язок і співвідношення між ними – між монетарною і символічною вартостями, способами їх формування, стосунками між людьми, накопиченням капіталу, товарною ідеологією і споживацькими інстинктами, символічними ієрархіями. Осторонь цієї ситуації опинились «справжні» торговці – я спостерігала за молодими хлопцями-продавцями квітів, один з яких був повністю байдужий до навколишнього, інший же намагався зрозуміти, що відбувається, жваво реагував на оголошення про лотерею – але не наважувався долучитись. Їх присутність підкреслювала, що доступ до нового критичного знання, яке створюється у процесі художнього виробництва і спів-творчості з публікою, напряму залежить від попереднього досвіду та знань. Вартує поставити питання, де ж саме запрацювала ця ситуація творення нового знання? У критичному дискурсі (моїх реакціях, Веди, інших арт-критикинь та художників), чи у досвіді усіх учасників/учасниць – як той власник фабрики, з яким я розмовляла? Чи аналізуватимуть вони, що робили, постфактум? Чому намагались зібрати побільше ґудзиків, чому дівчата одразу ж стали цілувальницями? Чи став цей досвід для них також і само/освітнім?

Читайте також:

Киберпанк как зеркало позднего капитализма (Дмитрий Райдер, Светлана Попова)

Проговаривая городское пространство (Тамара Злобина)

Прикладні соціальні мистецтва (Артур Жмієвський)

25 років після (Тамара Злобіна)

Следущая конференция

Наши выпуски

Блоги

Facebook

Помочь

Наши партнёры