ПРОТЕСТИ, ПЕРЕМОГИ І РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ: Результати моніторингу, жовтень 2009 - вересень 2010

«Спільне» публікує частину аналітичного звіту Центру дослідження суспільства (ЦДС), який є результатом першої в Україні спроби систематично збирати інформацію про всі (незалежно від тематики та чисельності) фактичні протестні дії, їхню форму, учасників, цілі, вимоги, місце і час проведення, позитивну і негативну реакцію на них з боку цілей протестів і т.п., що відбуваються в реальному часі на території нашої країни на основі моніторингу більше 100 національних, обласних та активістських веб-медіа. Крім загального аналізу протестної активності окремі розділи присвячені робітничим, антизабудовним, студентським, екологічним протестам, а також протестам, що піднімають питання захисту громадянських прав, інтересів дрібних підприємців та пов’язані з історичною політикою. Повністю звіт можна скачати на сайті ЦДС.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРОТЕСТНОЇ АКТИВНОСТІ В УКРАЇНІ

За період з 1 жовтня 2009 до 30 вересня 2010 було закодовано загалом 3 621 дію, з них 2 788 підпадають під визначення протестних дій.

Як було зазначено в вище, за методологією моніторингу кодуються окремі протестні дії, а не події, тому наведені нижче дані означатимуть саме окремі протестні дії, яких могло бути від однієї до кількох десятків в межах одного протесту. Таким чином, на певні протестні події, які тривали довше або супроводжувалися складною конфронтацією, припадає більше протестних дій. Отже, чим конфліктніша подія, тим більше протестних дій на неї припадає.

2 788 протестних дій означає, що в Україні за рік моніторингу в середньому відбувалося майже 8 протестних дій щодня.

Слід зазначити, що як загальна кількість протестних дій та реакцій на них, так і кількість дій по окремих категоріях може бути дещо вищою, оскільки про деякі події повідомляється іноді з великим запізненням. Однак кількість таких «запізнілих» подій зазвичай досить незначна і малоймовірно, що вони можуть справити помітний вплив на викладені у звіті тенденції та закономірності.

Графік 1.1 Динаміка протестів за рік

Як видно з Графіку 1.1, найбільший ріст протестної активності припадає на період після президентських виборів 2010 р. з березня по червень, з подальшим поступовим спадом. Період безпосередньо після другого туру президентських виборів, які відбулися 7 лютого 2010, пройшов відносно спокійно, і загалом тижні до і після виборів характеризуються чи не найбільшим затишшям за рік. Цікаво, що така сама тенденція спостерігається у вересні, напередодні місцевих виборів.

 Графік 1.2. Географія протестів

Як показує графік 1.2, за цей час найбільша протестна активність мала місце в Київській, Одеській, Львівській, Харківській областях та в Криму. Найспокійнішими областями були Кіровоградська, Сумська, Закарпатська та Рівненська. Переважна більшість згаданих в ЗМІ протестних дій сталися в обласних центрах. Це може свідчити як про концентрацію конфліктів у великих містах, так і про те, що протести в містечках і селах рідше потрапляють навіть в обласні новини.

Сплески високої протестної активності в областях найчастіше пов’язані з довготривалими протестами: насамперед страйками і наметовими містечками. Одеська область характеризувалася високою протестною активністю до березня включно, але це зумовлено тривалим (понад півроку) наметовим містечком проти виселення з гуртожитку заводу сільськогосподарського машинобудування «Одесселмаш». Оскільки за нашою методологією ми кодуємо кожен день тривалого протесту як окрему протестну дію, протест, що тривав кілька місяців, дав відповідну кількість протестних днів. Також Крим став гарячою точкою з жовтня по грудень у зв’язку з тримісячним наметовим містечком Центру з прав людини «Свобода» проти зловживань міліції та грудневим земельним конфліктом місцевих мешканців з агрофірмою «Крим» біля села Новопавлівка. Харківська область відзначилася тривалим та особливо жорстким протистоянням з травня по серпень з зв’язку із побудовою траси у парку Горького. У Львівській області понад два місяці тривало голодування арештованого колишнього голови Адміністративного апеляційного суду у Львові Ігоря Зварича через антиконституційні дії В. Ющенка. У Тернопільській області мешканці декількох сіл перекривали дорогу в грудні-січні та в липні проти побудови сміттєзвалища в їхній місцевості. Полтавська область була особливо активною у листопаді та серпні (через «італійський страйк» робітників Гірничозбагачувального комбінату у м. Комсомольськ). Волинська область – у жовтні і травні-червні у зв’язку з багатоденними страйками водіїв тролейбусів Луцького підприємства електротранспорту через затримку виплати заробітної платні. Луганська область активно протестувала в червні (через багатоденні протести мешканців Свердловська проти екологічного забруднення місцевою шахтою). Натомість сусідня Донецька область є відносно спокійною. У Чернігівській області найбільшим протестом був травневий страйк робітників заводу «Білкозін», які вимагали покращення умов праці та виплати заборгованої заробітної платні. А у Черкаській області – місячний страйк водіїв та кондукторів Черкаселектротрансу з вимогами виплати заборгованостей у квітні.

Таблиця 1.1 Розподіл протестів за регіонами до та після другого туру президентських виборів 7 лютого 2010 р. [1]

Загалом протестна активність між регіонами за рік розподілена більш-менш рівномірно з менш активним Східним та більш активним Центральним регіоном, але помітні суттєві регіональні відмінності у період до та після виборів. Різко спала частота протестних дій у Південному регіоні, але підвищилася в Східному та Центральному, що пов’язане з припиненням тривалих наметових містечок в Одесі проти виселення з гуртожитку та Центру захисту прав людини «Свобода» в Криму проти зловживань міліції.

Тематика протестів

За тематикою протести можна об’єднати в чотири широкі категорії [2]:

• Боротьба за владу – протести проти або на підтримку конкретних політиків / політичних партій чи уряду загалом, включаючи протести в рамках електоральних кампаній на підтримку того чи іншого кандидата;
• Ідеологічні конфлікти – історичні та ідеологічні питання, в більшості випадків пов’язані з регіональним поділом в Україні: український та російський націоналізми, ставлення до СРСР, ОУН-УПА та інші проблеми, які стосуються Другої світової війни, питання розміщення Російського чорноморського флоту в Севастополі, конфлікти навколо розколу Української православної церкви тощо;
• Соціально-економічні конфлікти – протести навколо соціально-економічних питань; найчастіше до них належали антизабудовні конфлікти, робітничі протести (насамперед, через затримку заробітної платні),  житлові права (зокрема, протести проти виселення з гуртожитків), екологічні конфлікти, комунальні послуги, громадський транспорт, охорона здоров’я, освіта та багато інших;
• Громадянські права – захист громадянських прав і свобод (насамперед свободи слова), протести проти зловживань міліції, незаконних дій державних службовців та корупції.

Таблиця 1.2. Тематика протестних дій до та після другого туру президентських виборів 7 лютого 2010 р.

Учасники протестів

Незважаючи на відносно високу кількість протестних дій в Україні, у 63,0% протестних дій (для яких була повідомлена чисельність учасників [3]) брали участь менше 100 протестувальників, а майже 30% протестних дій були проведені менш ніж 10 учасниками.

Таблиця 1.3. Розподіл чисельності учасників протестів за тематикою

Таблиця 1.3. певною мірою підтверджує та доповнює висновки численних попередніх досліджень «громадянського суспільства» в Україні [4]: у нашій країні протестні ініціативи в середньому мають низький мобілізаційний потенціал. Більше того, соціально-економічні протести та протести на захист громадянських прав у середньому були значно менш чисельними, ніж протестні дії, пов’язані з боротьбою за владу або ідеологічними конфліктами.

Наші дані свідчать не тільки про слабкість «громадянського» суспільства, а й про його розкол: інституціоналізоване «громадянське суспільство» відірване від низових протестних ініціатив. Політичні партії або політики брали участь тільки в 24,4% протестних дій, а неурядові організації (НУО)[5] – в 16,4%. З іншого боку, в 40,2% протестних дій брали участь виключно представники групи, яких безпосередньо торкалася проблема, організовані не більше ніж у неформальні ініціативи (це могли бути спонтанні зібрання громадян, робітників у випадку трудових конфліктів або мешканців сусідніх будинків в антизабудовних та екологічних протестах, студентів у випадку протестів через освітні проблеми тощо). У таких випадках не повідомлялося про участь жодних політичних партій, НУО, профспілок і навіть непартійних ідеологічних груп, включно з екологічними.

Таблиця 1.4. Розподіл основних учасників протестів за тематикою

При тому, що більшість протестних дій порушували соціально-економічні питання, менш ніж 20% протестів за участі політиків або політичних партій були пов’язані, насамперед з соціально-економічними проблемами. Протестні дії за участі НУО стосувалися соціально-економічних проблем удвічі частіше (40,3%), тим не менше, значно рідше, ніж у середньому. Натомість переважна більшість протестів за участі виключно неформальних ініціатив (84,2%) зосереджувались саме на соціально-економічних проблемах. У випадку ідеологічних конфліктів ситуація цілком протилежна: ці питання вдвічі частіше, ніж у середньому (35,9% до 18,3%), висувалися в протестних діях за участі політичних партій або політиків, у той час як для протестів за участі виключно неформальних ініціатив їх частка була надзвичайно малою.

Загалом дані свідчать про низьку увагу до соціально-економічних проблем інституціоналізованим «громадянським суспільством» при підвищеній увазі до ідеологічних конфліктів, пов’язаних з регіональними культурно-історичними відмінностями, в протестних мобілізаціях з боку політиків та політичних партій. Соціально-економічні ж питання в середньому викликають найбільшу кількість протестних дій, які проводяться переважно неформальними протестними ініціативами (59,9% від усіх соціально-економічних протестів), без участі жодних політичних партій, НУО, профспілок або ідеологічних непартійних об’єднань. З іншого боку, це свідчить про те, що соціально-економічні протести розпорошені, мають менші ресурси для мобілізації та менш політизовані, спрямовані, насамперед, проти локальних опонентів, проблем та рідко коли зачіпають глибші структурні причини на національному рівні.

Цілі протестів

З даних, наведених у Таблиці 1.5, видно, що залежно від тематики протестів протестувальники можуть атакувати, критикувати або апелювати до різних цілей, об’єктів протестів організацій або осіб. Найчастіше, але далеко не в більшості випадків (25,2%), серед цілей протестів були органи місцевої влади, особливо якщо тематика протестів була пов’язана з соціально-економічними проблемами (36,1%). При цьому центральні органи державної влади були цілями лише 13,2% соціально-економічних протестів, а конкретні політики або політичні партії ставали об’єктами протестів надзвичайно рідко. Це підтверджує попередній висновок про локалізацію, розпорошеність і деполітизацію соціально-економічних протестів. До центральних органів державної влади найчастіше зверталися або критикували під час протестів на захист громадянських прав (34,5%). Правоохоронні органи також ставали частим об’єктом протестів за громадянські права (39,4%), оскільки значна кількість таких протестів стосувалося зловживань міліції. Особливістю ідеологічних конфліктів було те, що вони не мали конкретної цілі протесту у майже половині випадків (46,8%), тобто були орієнтовані виключно на привернення уваги медіа та ствердження ідентичності учасників. Очікувано, що політики або партії є ціллю трохи більше ніж половини всіх протестів, пов’язаних із боротьбою за владу (53,4%).

Таблиця 1.5. Розподіл цілей протестів за тематикою

Стратегія і тактика протестів

Для аналізу форм протестів була використана класифікація логік протестних стратегій італійських дослідників Д. делла Порта та М. Діані [7]:

• Логіка чисельності означає дії, успіх яких прямо залежить від кількості учасників, наприклад, марші, мітинги, демонстрації;
• Логіка шкоди означає дії, які мають на меті завдання шкоди об’єктам протесту, включаючи не тільки пряме насильство проти людей чи власності, але також дії, що передбачають завдання шкоди у непрямий спосіб, як страйки або бойкоти.
• Логіка відданості означає дії, що демонструють відданість справі шляхом власної самопожертви протестувальників, наприклад, голодування, чергування, наметові містечка;
• Символічна логіка – ця стратегія не входить до класифікації Донателли дела Порта і Маріо Діані, але деякі протестні дії намагаються досягнути мети, кидаючи виклик символам або ідентичностям у непрямий (хепенінги чи театральні перформанси) або прямий спосіб (атакуючи символічні об’єкти, наприклад, пам’ятники).

Таблиця 1.6. Розподіл стратегій протестних дій за тематикою протестів

В Таблицях 1.6, 1.7 і 1.8 наведені дані про розподіл стратегій, які використовувались протестувальниками, відповідно до тематики, учасників та цілей протестів. Наведені цифри у Таблицях 1.7 та 1.8 включають усі випадки, коли ці учасники або цілі протестних дій згадуються, навіть якщо вони фігурують разом з іншими учасниками або цілями. Згідно з Таблицею 1.6, майже в половині випадків протестувальники послуговувались логікою чисельності (43,9%), особливо в ідеологічних та політичних протестах (приблизно 56%). Такі протести найбільше підтримувалися політиками або партіями (66,3%), трохи менше — НУО (51,6%), та найчастіше спрямовувалися проти уряду або місцевої влади (53,3% та 60,1% відповідно). Найтиповішими формами таких протестів були пікети та мітинги.

Майже у чверті всіх дій учасники протестів зверталися до логіки шкоди (22,7%), особливо до страйків в трудових та перекриття дороги в антизабудовних конфліктах. Загалом ця логіка найчастіше використовувалася саме під час соціально-економічних конфліктів (31,7%). Неформальні ініціативи використовували її в чотири рази частіше, ніж політичні партії або НУО (у 36,0% випадків) У таких протестних діях брали участь переважно неформальні ініціативи, і вони відносно частіше використовувалися проти місцевої влади.

Таблиця 1.7. Розподіл стратегій протестних дій за основними учасниками протестів

У 18,0% протестних дій застосовувалась логіка відданості, причому майже виключно під час протестів через соціально-економічні питання та на захист громадянських прав. Найчастішими формами, до яких звертались протестуючі, були наметові містечка (68,5%) та голодування (26,1%). Неформальні ініціативи зверталися до таких протестів частіше  за НУО та політичні партії. Саме логіку відданості найчастіше застосовували в протестах проти правоохоронних органів, рідше — в протестах, що зверталися до органів державної влади, політиків або політичних партій. Іншою особливістю протестних дій за логікою відданості була їх малочисельність: в 93% в них брали участь менше 10 осіб.

Лише 15,4% від усіх протестних дій відбувалися за символічною логікою, причому найменше вона використовувалася неформальними ініціативами та під час соціально-економічних протестів.

Загалом після виборів зменшилася частка протестів за логікою відданості та збільшилася частка протестів за логікою чисельності.

Таблиця 1.8. Розподіл стратегії протестних дій за головними цілями протестів

Окрім стратегії, протестні дії аналізувалися також за тактикою дії, яку ми класифікували наступним чином:

• Конвенційні протести – відомі і загальноприйняті форми протесту, які не здійснюють безпосередній тиск на цілі протесту. Наприклад, пікети, мітинги, демонстрації, перформанси.
• Конфронтаційні протести – протестні дії, що передбачають безпосередній тиск на цілі протесту («пряма дія»), але не супроводжуються нанесенням безпосередньої шкоди людям або майну. Наприклад, блокування, перекривання руху, страйк, голодування.
• Насильство – протестні дії з нанесенням безпосередньої шкоди людям або майну. Наприклад, побиття або вандалізм

Таблиця 1.9. Розподіл тактики протестних дій за тематикою протестів

Як і слід було очікувати, більшість протестних дій мали загальноприйнятні, конвенційні форми, при цьому насильницькі дії становлять менше 5% від усіх протестів. Однак використання певного типу тактики відрізняється залежно від тематики протестів. Найчастіше до конфронтаційної тактики вдавалися під час соціально-економічних протестів і дещо рідше в протестах на захист громадянських прав, насамперед, у формі страйків, перекривання руху та голодувань. Натомість в ідеологічних протестах та в протестах, пов’язаних з боротьбою за владу, була більша частка як конвенційних, так і насильницьких дій, переважно у формі бійок та актів вандалізму.

Таким чином, соціально-економічні протести виявлялися більш радикальними за формою, частіше застосовуючи логіку шкоди та конфронтаційні дії (хоч і рідше вдаючись до безпосереднього насильства), ніж протестні дії, пов’язані з ідеологічними конфліктами або боротьбою за владу. Як і слід було очікувати, неформальні ініціативи були більш готовими до радикальних дій, натомість представники інституціоналізованого «громадянського суспільства» схилялися до загальноприйнятих конвенційних форм протестів, насамперед за логікою чисельності.

Наслідки протестних дій: поступки і репресії

У середньому за весь час моніторингу на кожні 100 протестів припадало 13,7 репресивних дій та 5,5 випадків поступок. Якщо порівнювати період до президентських виборів (жовтень 2009 р. – лютий 2010 р.) та після них (березень – вересень 2010 р.), можна спостерігати тенденцію до зростання кількості негативних реакцій влади у поствиборчий період. До виборів на 100 протестів налічувалося в середньому 10,8 негативних реакцій, а після них – 15,2 негативних реакцій на 100 протестів. Тенденція зберігається навіть якщо врахувати той факт, що влада неоднаково реагує на протести різної тематики. Іншими словами, зростання негативних реакцій влади не можна пояснити тематикою протестів у поствиборчий період.

Ідеться як про безпосередні дії правоохоронних органів проти активістів (арешти, сутички, блокування руху), так і про судові справи, заборони проведення заходів, обшуки причетних до протестної активності та інші форми прямого чи опосередкованого перешкоджання з боку уповноважених державою осіб.

Графік 1.3. Динаміка наслідків протестних дій за жовтень 2009 – вересень 2010 (кількість реакцій, що припадає на 100 протестів)

Як стверджує політична опозиція діючому уряду, новий Президент та уряд систематично порушують Конституцію, погіршують ситуацію щодо дотримання прав людини, перешкоджають свободі слова та можливості висловити протест проти влади. Харківська правозахисна група та Український Гельсинська спілка з прав людини були стурбовані репресіями проти профспілкових активістів та намірами ліквідувати Управління моніторингу прав людини у складі МВС. Резонанс викликало позбавлення судом опозиційного телеканалу «5 канал» права користуватись частиною ефірних частот. Партія «Батьківщина» заявляла про тиск, який чинить влада на журналістів, аби ті не відвідували прес-конференції партії, та про «брутальні репресії» проти її представників. Таким чином, доцільно з’ясувати, як позначилась зміна уряду на ставленні влади до протестів.

Логічно, що негативна реакція за минулого та за діючого уряду спрямована на різних суб’єктів протестної активності, наприклад, на політичних опонентів. Справді, дещо зросла кількість відповідних дій влади по відношенню до політичних партій (до виборів на 100 протестів припадало 14,4 випадків репресій, а після виборів їх відносна кількість зросла до 18,4). Якщо до виборів під негативні дії влади деколи підпадала Партія Регіонів, то тепер вона користується привілеями. Натомість Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) та партія «Батьківщина», що з’явилися на протестній арені, одразу потрапили під приціл правоохоронних органів. Так, у травні представникам БЮТ у регіонах як мінімум тричі не вдавалося добратись до Києва, щоб взяти участь у протестах, оскільки їх зупиняла міліція. У серпні СБУ обшукала Кримський офіс партії «Батьківщина». Проте основна мішень репресій, як і раніше, найактивніша партія-протестувальник – ВО «Свобода».

Зі зміною влади дещо змінилось реагування на різні тематики конфліктів. Співвідношення репресій до протестуючих з проблем громадянських прав зросло з 9:100 до 13:100. Також зросла негативна реакція на протести з ідеологічних питань (включно з протестами щодо спірних проросійських рішень влади): якщо раніше одна репресивна дія припадає на кожен шостий протестний епізод, то тепер – на кожен четвертий. З іншого боку, відношення влади до різних типів протестів багато в чому залишилось незмінним. Найбільше уваги, як і раніше, привертають конфлікти навколо ідеології та боротьби за владу, найменше – соціально-економічні. Влада частіше йде на поступки, коли конфлікт стосується саме економіки, державних послуг або власності. Наразі соціально-економічні протести рідко коли ставлять питання системних змін і часто навіть не зачіпають позиції конкретних представників влади. Вимоги протестувальників переважно конкретні і локальні, щодо яких легко надати обіцянки та піти на часткові поступки. У свою чергу, політичні та ідеологічні протести частіше супроводжуються пошкодженням майна та сутичками між опонентами, даючи правоохоронцям більше приводів для втручання. Нарешті, не можна не враховувати тенденцію до зростання репресивних дій влади проти опозиції та у випадках, коли під сумнів ставляться її політичні рішення чи ідеологічній курс.

Репресії у третині випадків відбуваються у формі арештів та затримань, вдвічі рідше це заборони на проведення протестних акцій. Наведені дані не дають повної картини форм негативних реакцій влади, оскільки про частину репресивних дій майже не повідомляють в медіа, як, скажімо, про звільнення за активний протест під час трудового конфлікту на підприємствах.

Таким чином, звинувачення діючого уряду в антидемократичних діях мають під собою певні підстави, хоч і є дещо перебільшеними. Загальна кількість репресивних дій  зросла, але якісні особливості реагування влади на протести лишилися багато в чому незмінними в порівнянні з останніми місяцями президентства В. Ющенка, тому зарано говорити про повернення «кучмізму» чи встановлення в Україні авторитарного режиму. Тим більше, що домінуюча тактика влади по відношенню до протестувальників, як і раніше, ігнорування.

Читайте також:

Протестувати в Україні стало небезпечніше: з приходом нової влади репресій побільшало

Класова боротьба в Україні: проблеми робітників турбують лише робітників

Пацієнт радше мертвий, ніж живий: права жінок та боротьба за них в Україні

Радикальні протести: чому в Україні пошкоджують пам’ятники, підпалюють машини і руйнують паркани

Протестна активність в Україні у січні 2010 року

Кількість акцій протесту скоротилась на час дії заборони на масові заходи

Криміналізація соціального протесту, профспілкової діяльності та лівого руху в Росії (Віталій Атанасов)

Симферополь против «796»: провинциальный протест национального значения (Алексей Арунян)

Парк конфліктів: боротьба в парку Горького як дзеркало харківського суспільства (Олексій Вєдров)

Ліс за деревами. Рух «Зеленого фронту» від локального протесту до широкої платформи (Олексій Вєдров)

Ненасильство неефективне (Пітер Гелдерлус)

Примітки