ЦЕНТР ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬСТВА
Дайджест № 5, 22 вересня 2010
За даними моніторингу протестів в Україні, що здійснюється Центром дослідження суспільства, весна 2010 року позначилась рекордним сплеском протестної активності. Натомість, влітку кількість подій знову скоротилась, у серпні ледь не досягши лютневого мінімуму. Найприкметнішими особливостями періоду з квітня по серпень 2010 року є «ланцюгова реакція» страйків та зростання репресивних дій влади по відношенню до протестувальників.
Найактивнішими областями з квітня по серпень були Київська та Харківська (по 180 протестів), Львівська (106) та Одеська (93). Також гарячими точками стали Крим у квітні, Луганська область у червні (через багатоденні протести мешканців Свердловська проти екологічного забрудення місцевою шахтою), Полтавська – у серпні (через «італійський страйк» робітників Гірничозбагачувального комбінату в м. Комсомольськ). Найменш активні – Закарпаття, Сумська область (по 14 подій), Рівненська та Кіровоградська області (по 17 подій).
Протягом квітня-травня першість належала ідеологічним конфліктам (32%) – окрім традиційних тем (ОУН-УПА, українського націоналізму, неофашизму та антикомунізму), протести стосувались навчань військових сил НАТО «Sea Breath» в Україні, ратифікації російсько-українського договору щодо Чорноморського флоту та святкування 1 та 9 травня. У червні загострились конфлікти навколо прав людини та громадянина (25%) – поштовхом послугувало вбивство студента Ігоря Індило на міліцейській дільниці та спроби прийняття законопроекту №2450, що обмежує свободу зібрань, а також проекту щодо впровадження комендантського часу для дітей та підлітків. У липні та серпні на перший план вийшли економічні проблеми (26%) та конфлікти навколо власності (22%): передусім йдеться про затримку зарплат та антизабудовні конфлікти.
Після лютневого затишшя після виборів, партійна протестна участь всю весну протрималась на високому рівні (досягнувши в травні 33% від усіх подій за місяць) і трохи знизилась влітку (проте, все ще залишаючись на рівні 17% від всіх протестів). Половина всіх протестів стосувалась ідеологічних проблем (російського та українського націоналізму, радянських та національних свят, історичних та релігійних суперечностей та ратифікації договору про Чорноморський флот), і лише четверта частина – політичних конфліктів щодо владних відносин у суспільстві та окремих представників влади, спрямованих переважно проти уряду та Президента. Слід зазначити, що партії, котрі беруть участь в протестах, – це, здебільшого, представники крайніх позицій в політичному спектрі. Праві представлені переважно Всеукраїнським об’єднанням «Свобода», що значно випереджає всіх інших за рівнем протестної активності, «ліві» – Комуністичною партією України та Прогресивною соціалістичною партією. Решта політичних сил помітно рідше використовують протест як метод боротьби, принаймні, у поствиборчий період.
Активізація природозахисників у травні-серпні пов’язана з конфліктом, котрий розгорівся у Харкові навколо вирубки парку Горького заради будівництва дороги. 20 травня почалось знищення зелених насаджень з дозволу Харківської міської ради. Цей факт збурив громадськість: почасти тому, що парк був місцем відпочинку для багатьох, почасти через побоювання, що будівництво дороги – це лише привід для дерибану громадської землі під приватні оселі. Протягом наступних двох тижнів відбувались жорсткі сутички між захисниками дерев та муніципальною охороною: активісти захищали дерева власними тілами, найбільш підготовані з них оселялися на деревах на декілька днів, здійснювали шипування стовбурів. У відповідь робітники та муніципальна охорона вдавалися до насильницьких дій, чому посприяло невтручання міліції (не рахуючи адміністративних покарань самих активістів). Масло у вогонь підливали дві обставини: вирубка явно перевищувала дозволений за документами обсяг, а в липні будівельники почали знаходити в ході робіт людські кістки. Аж до офіційного відкриття дороги 23 серпня активісти «Зеленого фронту» продовжували чергування, намагаючись завадити будівельним роботам.
Також почастішали страйки робітників (див. також дайджест №4 Центру дослідження суспільства від 8 квітня 2010 р.). 25 березня розпочався страйк працівників комунального підприємства «Черкасиелектротранс», викликаний затримкою зарплат. 29 квітня керівництво підприємства та Черкаська міська рада досягли компромісу з робітниками, виплативши їм частину заборгованості, і міський електротранспорт знову вийшов на маршрути. З 20 квітня по 7 травня відбувся аналогічний страйк херсонських водіїв тролейбусів; гроші врешті були перераховані підприємству. З 12 травня по 14 червня страйкували вже робітники «Луцького підприємства електротранспорту»; протест закінчився після часткового погашення заборгованості. З 31 травня до 15 червня зупинився рух громадського електротранспорту в Миколаєві. 9-12 серпня страйк водіїв тролейбусів спалахнув у Чернігові, скінчившись з рішенням суду, котрий визнав протест незаконним. Події нагадують ланцюгову реакцію, коли приклад протестів на одному підприємстві надихає інших робітників відстоювати свої інтереси.
Страйками комунальних електротранспортних підприємств боротьба робітників за свої права не закінчується. 29 липня розпочався «італійський страйк» робітників Гірничозбагачувального комбінату міста Комсомольск, зумовлений невиплатою зарплат, незадовільними умовами праці та скасуванням підвищених пенсій для робітників. Робітники умисно почали дотримуватися усіх можливих інструкцій з безпеки та технології праці, що суттєво сповільнило роботу. Протест зіткнувся з протидією зі сторони керівництва компанії та держави: страйкарі повідомляли про завезених з інших міст штрейкбрехерів під контролем охоронців з автоматами, про виклики до прокуратури членів профспілки-організатора, про звільнення кількох страйкуючих робітників. 15 серпня страйк скінчився, оскільки почала роботу спеціальна комісія з розслідування стану справ на підприємстві, проте станом на початок вересня вимоги робітників так і не були виконані.
2 дні, починаючи з 25 червня, тривав страйк на шахті «Червоний профінтерн» в Єнакієво, внаслідок чого робітники отримали зарплату. З 24 червня по 3 липня припинили роботу працівники рівненської компанії «Таврбуд».
Реакція влади на протести
Разом з тим, влада частіше стала негативно реагувати на протести. Якщо в середньому за весь час моніторингу на кожні 100 протестів припадало 12 репресивних дій, то в травні та липні це співвідношення зросло до 20 репресивних дій на 100 протестних. Ідеться як про безпосередні дії правоохоронців проти активістів (арешти, сутички, блокади), так і про судові справи, заборони проведення заходів, обшуки причетних до протестної активності та інші форми прямого чи опосередкованого перешкоджання з боку уповноважених державою осіб.
Як стверджує політична опозиція діючого уряду, новий Президент та уряд систематично порушують Конституцію, погіршують ситуацію щодо дотримання прав людини, перешкоджають свободі слова та можливості висловити протест проти влади. Харківська правозахисна група та Український Гельсинський союз з прав людини стурбовані репресіями проти профспілкових активістів, намірами ліквідації Управління моніторингу прав людини у складі МВС. Резонанс викликало позбавлення судом опозиційного телеканалу «5 канал» права користуватись частиною ефірних частот. Партія «Батьківщина» заявляє про перешкоди, що чинить влада по відношенню до журналістів, аби ті не відвідували прес-конференції партії; про брутальні репресії проти своїх представників. Таким чином, доцільно з’ясувати, як позначилась зміна уряду на ставленні влади до протестів.
Загалом, якщо порівнювати період до виборів (жовтень 2009 р. – лютий 2010 р.) та після них (березень – серпень 2010 р.), можна спостерігати тенденцію до зростання кількості негативних реакцій влади у поствиборчий період. До виборів на 100 протестів налічувалося в середньому 9 негативних реакцій, а після них – у середньому 13 негативних реакцій на 100 протестів. Тенденція зберігається і в тому випадку, якщо врахувати той факт, що влада неоднаково реагує на протести різної проблематики. Іншими словами, зростання негативних реакцій влади не можна пояснити тематикою протестів у поствиборчий період.
Логічно припустити, що негативна реакція за минулого та за діючого уряду спрямована на різних суб’єктів протестної активності, наприклад, на політичних опонентів. Справді, дещо зросла кількість відповідних дій влади по відношенню до політичних партій (до виборів на 100 протестів припадало 14 випадків репресій, то після виборів їх відносна кількість зросла до 20). Якщо до виборів під негативні дії влади деколи підпадала Партія Регіонів, то тепер вона користується привілеями. Натомість БЮТ та «Батьківщина», що з’явилися на протестній арені, одразу потрапили під приціл правоохоронців. Так, у травні представникам БЮТ у регіонах як мінімум тричі не вдавалося добратись до Києва, щоб взяти участь у протестах, оскільки їх зупиняла міліція. У серпні СБУ обшукала Кримський офіс партії «Батьківщина». Проте основна мішень репресій, як і раніше, найактивніша партія-протестувальник – «Свобода».
Що стосується решти акторів протестів, зі зміною уряду для них мало що змінилось. Винятком є захисники природи (співвідношення протестів та репресій для них зросло у три рази, від 7:100 до 22:100) насамперед унаслідок жорсткого протистояння у харківському парку Горького. Як і раніше, майже на кожну п’яту подію за участю радикальних позапартійних правих та лівих припадає один випадок репресій. Ще гірший стан справ для мас-медіа та журналістів: на кожну другу подію за їх участю припадає одна негативна реакція влади (через невелику кількість подій ми не можемо зробити достовірні висновки про динаміку репресій проти медіа). Робітники, профспілки, малий бізнес та групи місцевих мешканців значно рідше стикаються з негативною реакцією влади як за старого, так і за нового уряду.
Зі зміною влади дещо змінилось реагування на різні тематики конфліктів. Співвідношення репресій до протестуючих з проблем громадянских прав зросло з 9:100 до 14:100. Також зросла негативна реакція на протести з ідеологічних питань (включно з протестами щодо спірних проросійських рішень влади): якщо раніше одна репресивна дія припадає на кожен шостий протестний епізод, то тепер – на кожен четвертий. З іншого боку, відношеня влади до різних типів протестів багато в чому залишилось незмінним. Найбільше уваги, як і раніше, привертають конфлікти навколо ідеології та владних відносин, найменше – проблеми економічні та державних послуг. Влада частіше йде на поступки, коли конфлікт стосується саме економіки, державних послуг чи власності. Наразі соціально-економічні протести рідко коли ставлять питання системних змін і часто навіть не зачіпають позиції конкретних представників влади. Вимоги протестувальників переважно конкретні і локальні, щодо яких легко надати обіцянки та піти на часткові поступки. У свою чергу, політичні та ідеологічні протести частіше супроводжуються пошкодженням майна та сутичками між опонентами, даючи правоохоронцям більше приводів для втручання. Нарешті, не можна скидати з рахунку тенденцію до зростання репресивних дій влади проти опозиції та у тих випадках, коли під сумнів ставляться її політичні рішення чи ідеологічній курс.
Репресії у третині випадків відбуваються у формі арештів та затримань, вдвічі рідше це заборони проведення протестних акцій.
Таким чином, звинувачення діючого уряду в антидемократичних діях мають під собою певне підґрунтя, хоч і перебільшені. Загальна кількість репресивних дій дещо зросла, але якісні особливості реагування влади на протести лишилися багато в чому незмінними в порівнянні з останніми місяцями президентства В. Ющенка, тому зарано говорити про повернення «кучмізму» чи встановлення в Україні авторитарного режиму. Тим більше, що домінуюча тактика влади по відношенню протестувальників, як і раніше, – ігнорування.
Центр дослідження суспільства (ЦДС) – незалежний некомерційний центр дослідження соціальних проблем і колективних протестів. З вересня 2009 року ЦДС проводить дослідження протестних подій та реакції на них влади в Україні за методологією European Protest and Coercion Data на основі регулярного моніторингу більше 100 національних, обласних та активістських засобів масової інформації.
Контакти:
Володимир Іщенко + 38 097 3964499
Марина Шпікер + 38 068 1733122