Напередодні католицького Різдва, 22 грудня 2010 року президент США Барак Обама підписав акт, який відміняє політику «Не питай, не кажи» (Don’t ask, don’t tell, DADT) – компромісне рішення Біла Клінтона, згідно з яким військовим заборонялось цікавитись сексуальністю колег, водночас відкриті геї, лесбійки та бісексуали не могли служити в армії. Відміна DADT була однією з передвиборних обіцянок Обами, на реалізацію якої пішло близько року. Активно підтримувала кампанію співачка леді Гага.
Відміна DADT презентується як етапна перемога ідей рівності та прав людини. Водночас співпраця активістів і активісток та владного істеблішменту піднімає питання про співвідношення між альтруїзмом і прагматизмом у цьому рішенні з боку влади, і про потенціал руху за права меншин у руйнуванні самих владних структур. Останнє – в якості вибору вірної цілі, базованого на критичному ставленні до альянсу капіталізму і різних форм дискримінації – є проблемою №1 сучасних правозахисних рухів, ЛГБТ та фемінізму зокрема. Згідно Заяви квір-руху за економічну справделивість, військова служба фактично є державною роботою для бідних та робітничого класу, третина бездомних у США — ветерани, і ще 1,5 мільйонів ветеранів знаходяться на межі бездомності, у той же час у 2009 році половина бюджетних витрат стосувалась військових видатків. Війна з DADT не є війною проти воєн узагалі, а залучення меншин до репресивного апарату капіталізму, як ми можемо бачити, не руйнує його зсередини.
Оцінку цієї перемоги дає блогерка Саммер М. на Black Youth Project, проекті, який поєднує академічні дослідження та веб-простір освіти і спілкування для афро-американської молоді.
ПИТАЙ, КАЖИ
Саммер М.
Я відкрила очі та облишила власні нігілістські упередження щоб дізнатись, що Різдво прийшло раніше для багатьох із ЛГБТ спільноти. На минулих вихідних Сенат анулював «Не питай, не кажи», політику, котра забороняла геям та лесбійкам відкрито служити у Збройних Силах. Встановлена у 1993, політика DADT була компромісом від президента Клінтона, який обіцяв скасувати заборону служби для геїв та лесбійок під час своєї першої президентської кампанії. Підписуючи законопроект, президент Обама виконує власну подібну обіцянку. Іншими словами, він не припинить війни, але ви можете бути певні – геям та лесбійкам не доведеться критися зі своєю ідентичністю під час боїв.Як пацифістка, віддана ідеї рівних прав для всіх, не можу уникнути дещиці сумнівів, вітаючи активістів, що так важко працювали заради цього анулювання. DADT, м’яко кажучи, був неймовірно некоректною політикою. І для такої визначної нагоди привітальні поплескування по плечі цілком доречні. Усе ж мій внутрішній цинік/ненависник/пацифіст не хоче ковтнути новину без деякої паузи (анти-антигейської). Цинічна/ненависницька частина мене цікавиться, як саме той факт, що більш ніж 13 000 військовослужбовців було звільнено з 1993 року, і невизначена кількість потенційних кандидатів та кандидаток відмовились від ідеї служби, зумовили важливість відміни DADT сьогодні. Ми, врешті решт, ведемо війну. Американські війська є начебто всюди. Ураган Катріна, окрім усього іншого, показав наскільки негусто з військами удома; боротьба у двох війнах залишила геть анемічні сили для домашніх справ. Звідси питання: наскільки відкликання DADT задовольняє певні сегменти прихильників Обами, і наскільки воно також адресовано тілам, необхідним для продовження американської неоімперіалістичної повістки дня? Наскільки важлива свобода – навіть громадянська свобода «захищати» свободу як відкрито гомосексуальна особа – якщо вона уможливлює маргіналізацію інших?
Я думаю про те, як подібні перемоги посилюють структури домінування, проти яких ми б мали боротись. Знаю, знаю. Ніколи не прагнеш потрапити до клубу, який складається з таких як ти. Усе ж, ми святкуємо досягнення яке дозволить людям відкрито служити в інституції, що є насильницькою за своєю суттю, замість підривати її саму. Щоб не було сумнівів, я є адвокаткою рівності і загалом підтримую ідеї однакового доступу до усіх інституцій, з яких складається наше суспільство. Але я також підтримую спроби детальніше дослідити структури, до яких ми начебто хочемо долучитися. Боюсь що бажання належати до культурних бастіонів, з яких складається наше суспільство, гальмує зусилля, які могли б бути спрямовані на викриття гнітючості цих бастіонів. Можливо, замість боротись за право узяти шлюб, ми б мали працювати над анулюванням і/або серйозним переглядом логіки санкціонованої державою, загальноприйнятої примусової моногамії. І нам вартує аналогічно замислитись про те що ж це означає, служити в армії – відкрито чи ні.
Отож так, хтось може тепер спитати і навіть розказати про сексуальну орієнтацію без ризику звільнення з армії. Але ті самі бомби і ті самі війни оплачуються в ім’я корумпованої свободи, яка не завдає собі клопоту ні спитати, ні сказати імена своїх жертв.
Вітання.
Переклад здійснено у мережі liva_dumka. Переклала Тамара Злобіна.
Читайте також:
Социальный базис капитализма, сексизма и queer-фобии (Джесс Мур)
Політика особистого. ¼ відповідальності замість п’єдесталу материнства (Тамара Злобіна)
На сторожі достатку (Джонатан Чейт)