Річард Сеймур
Не помиліться – саме європейські уряди є винуватцями смертоносної міграційної кризи.
Канали моїх соціальних мереж рясніють мертвими дітьми. Крихітними тілами, які викинуло хвилями на берег середземноморського пляжу.
Чому їх прибило до берега? Європейські уряди прагнуть, щоб ми звинуватили в цьому нелегальних перевізників. Такі звинувачення будуть зручними для цих урядів, адже розв’яжуть їм руки для запровадження ще більш репресивних заходів. Перевізники, втім, лише заробляють швидкі гроші на системі, яку створили уряди Європи.
Проникнути до «фортеці Європи» як біженець неймовірно складно. Окрім усіх юридичних перешкод, що їх встановила Європейська рада в справах біженців та вигнанців, шукачі притулку стикаються з політикою протидії «незаконному буксируванню», коли грецькі урядові війська незаконно вдаються до погроз і насильства, щоб перешкодити біженцям, чимало з яких прямують із Сирії через Туреччину, дістатися до Європейського Союзу.
Якщо вони прямують через територію Болгарії, то потрапляють у тюремні «табори». Вони живуть на скупих раціонах харчування, в умовах, які Amnesty International називає жорстокими й нелюдськими, у страху перед загрозою расистських нападів. Якщо вони намагаються перебратися з Марокко до Іспанії або з Лівії до Італії – їхні ризики «знижуються» до смерті на просторах Середземного моря.
Це і є той контекст, у якому стаються надзвичайні ситуації на морі. Як вказує Міжнародна організація з міграції, у Європі відбулося різке посилення прикордонного контролю, зокрема морського прикордонного контролю, в тому числі у вигляді операції «Тритон» – репресивного контрмігрантського заходу, котрий часто помилково називають «пошуково-рятувальними операціями».
Частково це пояснює, чому рівень смертності в Середземному морі різко зростає, тоді як у інших частинах світу він зменшується. Позбавлені інших способів пересування, позбавлені права легального в’їзду як біженці, мігранти обирають човен. І цей хисткий човен пливе в складних умовах, під постійною загрозою виявлення.
Як повідомляла торік Al Jazeera, кількість смертей у Середземному морі зростає – вона перевищила тисячу в перші дев’ять місяців 2014 року, що стало найгіршим показником від початку століття, враховуючи назагал 40 тисяч тих, хто, за інформацією CNN, загинув до 2000-х років у той самий спосіб. Це гуманітарна катастрофа.
Більшість тіл не прибиває до берега. Більшість із них ніколи не знайдуть, до того ж, ці люди зазвичай не мають документів. Нікому невідомо, хто вони, невідомо в більшості випадків навіть якої вони статі.
Зрештою, існує певний люфт. Люди можуть бути по самі вуха занурені в расистську пропаганду, однак ніхто не схоче визнати себе аж таким безжальним, щоб схвалювати втоплення дітей у морі. Наразі багато європейських урядів виглядають присоромленими, вони змушені приймати біженців, тоді як уряд Великобританії лишається непохитним. Повідомляє Financial Times:
«Один європейський дипломат розповів, як у перебігу переговорів щодо переміщення 40,000 біженців на початку цього літа британські чиновники жартували, мовляв, вони не приймуть жодного біженця і “подвоять цифру, якщо їх будуть до цього змушувати”».
Важливо зазначити, що біженці – лише незначна меншість серед усіх іммігрантів, котрі прибувають до Євросоюзу чи вже перебувають на його території. Успіх антиіммігрантського расизму залежить від того, наскільки ми приймаємо позицію, що Європа «не може прийняти» так багато мігрантів. Водночас, за фактом, більшість іммігрантів прибувають до Європи повітряним шляхом, маючи робочі візи. Коли ви бачите статистку, що вказує на велику кількість «нелегальних іммігрантів», більша частина цих мігрантів – ті, в кого вичерпався термін візи, доки вони були зайняті на своїх робочих місцях.
Таким чином, ідеться зовсім не про те, що Європа «не здатна прийняти» мігрантів у такій кількості, яку розглядають виключно як тимчасовий захід у надзвичайній ситуації. Мова про те, що європейські економіки потребують мігрантів і є залежними від їх притоку. Визначення Євросоюзу як «фортеці» в облозі не має нічого спільного з матеріальним навантаженням біженців на держави-реципієнти, і ще менше спільного з політичним адмініструванням робочої сили.
Проте видаючи не-громадян за паразитів, за тягар, за узурпаторів національних ресурсів і Таке інше, європейські уряди та лояльні до них ЗМІ витворюють небезпечну політичну фантазію.
Урешті-решт, якщо мігранти, котрі прибувають до Європи, є проблемою – тоді проблемою мають бути й ті, хто вже перебуває там (перше, друге, третє покоління – в залежності від расових упереджень щодо них). Незважаючи на їхнє європейське громадянство, той факт, що ми миримося з таким тягарем, за цією логікою, є ознакою «нашої» доброзичливості, щедрості й толерантності.
Однак такого стану речей можна лише прагнути, і в кризові моменти, коли економіка в депресії, коли газети переконують нас у тому, що через імміграцію Європа котиться до громадянської війни, коли розмови про культурне розмаїття більше не є ввічливим мультикультурним шібболетом, а справді перетворюються на мову ворожнечі… Гаразд, якщо «вони» є проблемою, чи не було б краще, якби якимось чином ми більше не мусили жити поруч із «ними»? Це та фантазія, котра угноює ґрунт для підтримки фараджизму, трампізму, або, у гіршому разі – Марін Ле Пен та «Золотого світанку».
Крім того, у поточній ситуації це ще й обмеження гуманізму. Як мені видається, навіть не беручи до уваги весь расизм і ксенофобію, мова про те, що було відкинуто якесь базове, фундаментальне людське співчуття.
Швидше за все, ми спостерігаємо, як на наших очах розігрується те, що в старій добрій марксистській термінології можна назвати суперечностями панівної ідеології. Ліберально-гуманістичний елемент європейської ідеології увійшов у жорсткий і очевидний конфлікт із націоналістичним і расистським елементом.
І те, що ліберально-гуманістичний рефлекс наразі переважає – це добре. Це справді дає антирасистам простір для дій і кут, під яким можна атакувати фортецю: наразі гасло «Біженці, ласкаво просимо!» має чіткий резонанс. Але саме собою це не впливає на основні ідеологічні координати, згідно з якими іммігранти є тягарем, загрозою, проблемою з точки зору демографічного контролю.
Ми не повинні сподіватися, що миттєвий шок від видовищ руїни та лиха зробить нашу політичну роботу за нас.
Переклав Андрій Мовчан
Перекладено за Jacobin