Соціально-економічний протест у Києві: політичні партії та ультраправі

Саламанюк, Тарас

  • 27 октября 2014
  • 3629

Я пишу ці рядки, ще коли нема нового парламенту. Вибори будуть завтра. Як вони змінять політичне та соціальне поле нашого суспільства? Не знаю, хоч і маю певні бентежні очікування. Ви ж читатимете цей текст, скоріше за все, вже після виборів, і значно ясніше бачитимете ті чи інші відповіді на це питання. Тому я не буду відбирати хліб від експертів і аналітиків майбутнього. Тим не менш, мене хвилюють деякі тенденції в нашому суспільстві, пов’язані з розвоєм правих сил, зокрема з ультраправими та (або) партіями, що зараз упевнено пруть на вибори. Тож усе, про що я зараз можу розповісти — це аналіз їхньої соціально-економічної протестної активності за останні роки та відповідні висновки з нього. Якщо у вашому майбутньому такого правого розвою не трапилося, можете сміливо закривати цю статтю вже зараз: вона не принесе вам нічого корисного і цікавого. Якщо ж, навпаки, вибори лише загострили націоналістичний консенсус у суспільстві, то пропоную вам дочитати статтю до кінця: у ній ви знайдете чимало корисної інформації для роздумів про протести, виведені з цієї інформації слабини партій та ультраправих та, як наслідок, деякі рекомендації для успішного протистояння їм у соціально-економічній політиці.

Чому ж саме соціально-економічні протести? Резонне питання. Найперше тому, що за даними моніторингу протестів ЦСТД, на який ми опираємося тут, вони до недавнього часу переважно становили більшість від усіх протестів в Україні. Також тому, що понад половину від цієї більшості займали виключно неформальні аполітичні протестні ініціативи. Цьому, власне, і були присвячені минулі статті з цієї серії. Ґрунтуючись на детальному розгляді київської «соціалки», в одній із цих статей була показана досить непроста ситуація: в соціально-економічній тематиці, як і в інших, столиця впевнено лідирує — разом із тим, частка негативних, репресивних реакцій на такі протести змушує засумніватися в успішності таких активних протестних дій. В іншій же статті ми (також на прикладі Києва) звернули увагу на найактивніших діячів соціально-економічних протестів — неформальні аполітичні ініціативи. Там були показані основні причини їхніх невдач (а через це, певною мірою, і невдач усієї «соціалки» столиці), а також запропоновані деякі рекомендації щодо ефективного долучення до них (лівих) політичних сил.

Що ж до політичних партій та ультраправих, то для них соціально-економічний протест — умовно «ліва територія» — не є чимось питомо своїм. Тим не менш, як буде показано далі, хоч їхня активність у цьому напрямку й менша порівняно з іншими, вона мала тенденцію наростати впродовж останніх років. Особливо ж тривожною ситуація видається зараз, коли кожен соціально-економічний виступ ризикує бути стигматизованим, якщо не використовує належну патріотичні атрибутику та риторику. Таким чином, важливим видається розгляд досвіду протестів партій і ультраправих за останні роки саме в соціально-економічній сфері: адже тут вони (якщо все буде погано) прикінчуватимуть низові та ліві протестні ініціативи — але також звідси (якщо все буде добре) проти них можна буде вести якийсь масований політичний наступ.

Одразу зазначимо, що співставлення політичних партій та ультраправих не є ідеологічною примхою. Воно опирається, як буде показано далі, на розгляд помітних в Україні, зокрема в Києві, протестних партійних сил, що тісно співпрацюють з ультраправими. Можна припустити, що якась ліва чи навіть по-справжньому ліберальна партія на протестах поводила би себе інакше. Однак ця стаття виходить із конкретного фактажу. А згідно з ним, на даний момент партії з ультраправими є прямими конкурентами «нових лівих» за гегемонію в соціально-економічних протестах, і зокрема за інтервенцію в ті з них, які проводять «аполіти».

 

Кількість протестів

На відміну від неформальних аполітичних ініціатив, соціально-економічні протести в Києві не є чимось прикметним ні для партій, ні для ультраправих. Навпаки, основною цариною цих діячів є ідеологічна та політична тематики, де вони протестують значно (в середньому в два рази) частіше. Водночас за останній рік кількість «соціалки» і для партій, і для ультраправих суттєво зросла, лише 20% не добравши до сумарних показників двох попередніх років.

 

Характеристики 2011 2012 2013 Разом
Кількість соціально-економічних протестів партій 34 32 57 123
Частка партій у соціально-економічних протестах 17% 12% 19% 16%
Частка ВОС* у соціально-економічних протестах партій 29% 38% 67% 49%
Кількість усіх протестів партій 123 191 295 609
Частка партій у всіх протестах 30% 30% 37% 33%
Кількість соціально-економічних протестів ультраправих 26 20 42 88
Частка ультраправих у соціально-економічних протестах 13% 7% 14% 11%
Частка ВОС* у соціально-економічних протестах ультраправих 38% 60% 90% 68%
Кількість усіх протестів ультраправих 79 136 210 425
Частка ультраправих у всіх протестах 19% 21% 26% 23%

*Всеукраїнське об’єднання «Свобода»

Таблиця 1. Кількісна характеристика соціально-економічних протестів партій, ультраправих та ВО «Свобода» у Києві.

 

Власне, такий приріст протестів партій та ультраправих, як і дивна одностайність у загальних кількісних показниках між ними? пояснюються дуже просто — наростанням протестної активності ультраправої партії ВО «Свобода». Потрапляючи одразу і в ту, і в ту категорію, вона в останній рік виступає таким собі політичним локомотивом у темі «соціалки» (див. Табл. 2). До таких позицій ВОС дійшло поступово, упродовж трьох років нарощуючи свою участь у протестах по Києву. Цікавим при цьому, однак, є те, що відносно загального зростання протестної активності «Свободи» її «соціалка» зростала далеко не однорідно. Абсолютна кількість соціально-економічних протестів за участі «Свободи» залишалася практично однаковою у 2011 та 2012 роках (всього лише 10 та 12 протестів відповідно), а відносна частка серед усіх протестів ВОС навіть скоротилася (із 32% до 15%). І тільки в 2013 «соціалка» ВОС відчутно зросла (до 38 протестів), залишаючись, однак, не надто високою у відносному вимірі (всього 21% від загальної кількості протестів за участі ВОС). Таким чином, бачимо, що різке зростання активності «Свободи» у соціально-економічних протестах пов’язане не з якоюсь особливою її увагою до цієї тематики, а з поступовим загальним наростанням її протестної потуги, підкресленим, до того ж, певним переключенням уваги з «соціалки» на іншу тематику протестів у 2012 році.

 

Теми протестів

Зрештою, потрібно відзначити вибірковість наростання активності партій та ультраправих у «соціалці». Основою приросту тут виступає антизабудовна тема. За 2013 рік у Києві кількість протестів партій (щонайменше 29) чи ультраправих (щонайменше 24) на цю тему перевищила суму цих самих протестів за 2011 і 2012 роки. Саме на цій темі зосередила виняткову увагу партія «Свобода» — вона та суміжні з нею бойовики (на кшталт угрупування С14) у 2013 році взяли участь у не менш ніж 22 протестах, чим, фактично, і задали весь тренд зростання. Інші протестні теми «соціалки» мало пророблені партіями та ультраправими. Вони або слугують відлунням масштабніших політико-ідеологічних кампаній 1, або взагалі підіймаються вкрай рідко 2.

 

Теми (діячі) 2011 2012 2013 Разом
Конфлікти щодо забудов (партії) 6 10 29 45
Конфлікти щодо забудов (ультраправі) 4 8 24 36
Конфлікти щодо забудов (у цілому по Києву) 48 93 96 237
Соціальні виплати (партії) 12 3 5 20
Соціальні виплати (ультраправі) 2 2 4 8
Соціальні виплати (у цілому по Києву) 34 17 15 66
Комунальні послуги (партії) 2 1 7 10
Комунальні послуги (ультраправі) 2 1 2 5
Комунальні послуги (в цілому по Києву) 6 2 22 30
Проти рейдерства (партії) 2 2 4 8
Проти рейдерства (ультраправі) 2 3 4 9
Проти рейдерства (в цілому по Києву) 7 12 17 36

Таблиця 2. Кількість протестів на найпопулярніші соціально-економічні теми в Києві серед партій і ультраправих.

 

Чисельність протестів

Відповідними виходять показники і для чисельності протестів. Без масових протестних кампаній і з акцентом на антизабудовах, що зазвичай мало кого виводять, крім місцевих мешканців і професійних активістів, чисельність соціально-економічних протестів за участі партій та ультраправих здебільшого утримується у звичних для Києва межах від 10 до 100 учасників. Хоча справедливо буде зазначити, що на протести на соціально-економічну проблематику за участі партій — очевидно, за рахунок їхнього перетину з політичними та ідеологічними кампаніями —  часто виходять і кілька сотень людей. Усього таких протестів було зафіксовано не менше 27, що дорівнює 30% від усієї кількості соціально-економічних протестів за участі політичних партій 3.

 

Діячі по роках <10 <100 <1000 <10000 >10000 Невідомо
Партії, 2011 1 10 12 6 0 5
Партії, 2012 5 13 5 0 0 9
Партії, 2013 0 25 10 1 3 18
Партії в цілому 6 48 27 7 3 32
Ультраправі, 2011 0 10 3 1 0 12
Ультраправі, 2012 2 6 4 0 0 8
Ультраправі, 2013 1 18 6 1 2 14
Ультраправі в цілому 3 34 13 2 2 34

Таблиця 3. Розподіл соціально-економічних протестів за участі партій та ультраправих у Києві за чисельністю.

 

Тактики протестів

Що ж до тактик, то в них очікувано вивищується насильство. Порівняно з середнім київським рівнем для «соціалки» (8%), у партій частка насильства вища на 5 відсоткових пунктів, а в ультраправих — на 12. Прикметно, що перетворення партійних протестувальників на «нахаб» відбулося саме останнього року, з наростанням активності «Свободи» (особливо антизабудовної). До цього ж як партії, так і ультраправі поводилися вельми сумирно. Це особливо помітно на млявому (особливо для крайніх правих) співвідношенні насильства по «соціалці» з насильством, що здійснювалося на інші протестні тематики. Так, у 2012 році в Києві партії провели 23 насильницькі протестні акції, а ультраправі — 22. Це істотно відрізняється від аналогічних показників по «соціалці» — 3 і 5 відповідно. Звісно, таку значну різницю можна пояснити передвиборчою кампанією, де різними, в тому числі силовими методами розгорталася конкурентна боротьба (зокрема, з боку ВОС). У всякому разі, насильство партій та ультраправих у соціально-економічних протестах наблизилося до високих показників насильства в інших протестах тільки в 2013 році.

 

Діячі по роках Конвенційні тактики Конфронтаційні тактики Насильницькі тактики
Партії, 2011 29 3 2
Партії, 2012 24 5 3
Партії, 2013 34 12 11
Партії в цілому 87  (71%) 20  (16%) 16  (13%)
Ультраправі, 2011 23 2 1
Ультраправі, 2012 14 1 5
Ультраправі, 2013 19 11 12
Ультраправі в цілому 56  (64%) 14  (16%) 18  (20%)

Таблиця 4. Тактики соціально-економічних протестів за участі партій та ультраправих у Києві.

 

Результати протестів

Зрештою, не можна стверджувати, що описане наростання кількості соціально-економічних протестів за участі партій та ультраправих у Києві принесло їм неабиякий успіх. Так, акцент на насильницьких антизабудовах закономірно виявився вкрай суперечливим. З одного боку, антизабудовні протести партій та ультраправих у 2013 нарешті почали добиватися поступок від влади — щонайменше у 4 випадках для партій і 2 для ультраправих 4 — із яких одне повне скасування будівництва і три тимчасові чи не визначені в часі зупинки забудов. З іншого боку, на кожну з цих поступок припало по 4 та 5 репресій (для партій та ультраправих відповідно). Крім того, співвідношення між соціально-економічними протестами партій та ультраправих і негативними реакціями на них у цілому залишається досить високим (див. Табл. 5) навіть для Києва, який узагалі вирізняється високим рівнем репресивності (26 репресій на 100 соціально-економічних протестів). Прикметно, що більшу частку цих репресій, на відміну від протестів «аполітів», здійснювали не приватні структури чи невідомі, а державні силові служби. Все це можна пов’язати з високою часткою насильства у протестах обох діячів, на що передусім і реагують держсиловики. А також із більш політизованими акціями, які критикували частіше саме владу, а не приватні компанії 5.

 

Реакції на протести партій або ультраправих 2011 2012 2013 Разом Всього протестів На 100 протестів
Поступки (партії) 2 2 6 10 123 8
Репресії (партії) 6 11 22 39   32
Поступки (ультраправі) 2 2 4 8 88 9
Репресії (ультраправі) 1 7 13 21   24

Таблиця 5. Реакції на соціально-економічні протести партій та ультраправих у Києві.

 

Висновки

Таким чином, резюмуючи, можемо виділити низку засадничих слабких місць, характерних для партій та ультраправих у соціально-економічних протестах.

Першою слабиною, яку можна помітити і в партій, і в ультраправих, є їхня фрагментарна залученість до соціально-економічних протестів. Навіть у найактивнішій для себе протестній темі — антизабудовній — вони беруть участь менш ніж в одному з п’яти протестів. У протестах щодо комунальних послуг чи проти рейдерства вони мають дещо вищі показники участі — від четвертини до третини всіх подібних протестів у Києві — однак це радше пов’язано з невисокою популярністю цих тем у цілому, аніж із особливими досягненнями партій та ультраправих у цій малорезультативній для них царині. У протестах щодо решти тем — зокрема, таких популярних та відносно успішних тем як права робітників, фінансові афери, затримка зарплати — партії та ультраправі беруть участь істотно менше.

І тут ми підходимо до другої слабини. Партії та ультраправі, беручи участь лише щонайбільше в чверті чи третині протестів, навряд чи можуть претендувати там на гегемонію. Частка їхньої участі часто менша за частку протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив, громадських організацій або профспілок. Прикметною є ситуація з антизабудовними протестами. Безумовно, що партії та ультраправі, а особливо ВО «Свобода», доклали чимало зусиль, аби освоїти цю перспективну для Києва протестну тему. Кількість антизабудовних протестів за їхньої участі у 2013 році становила орієнтовно третину від усіх подібних протестів. Але при цьому кількість антизабудовних протестів за участі виключно аполітичних неформальних ініціатив  досі становить більше половини за період з 2011 до 2013 року — щонайменше 50 протестів «аполітів» порівняно з 45 за участі партій і 36 за участі ультраправих. Крім того, порівняно з протестами за участі виключно «аполітів», партії та ультраправі приносять антизабудовним протестам удвічі більше репресій при таких самих показниках поступок.

Врешті, все це підводить нас до третьої слабини — і водночас до висновку. Третя слабина полягає в тому, що і партії, і ультраправі мають специфічний фреймінг — спосіб, у який група визначає більш-менш конкретну проблему, називає її причини, пропонує шляхи подолання і мотивує мобілізацію. Для партій він орієнтований на популізм, для ультраправих — на вуличне насильство, і, очевидно, ні в тих, ні в тих не надто пасує до реального вирішення соціально-економічних проблем, а радше до їхнього корисливого обігрування. Тож, коли доводиться брати і розробляти тему, партії радше орієнтуються на «де мілкіше», аби легко конвертувати зусилля своїх оплачуваних функціонерів у політичний піар; а ультраправі — на «де гарячіше», щоби бути в змозі звично застосовувати насильство своїх бойових активістських мереж. Усе це поєднується у штурмуванні «соціалки» з боку ультраправої партії «Свобода» 6. По суті, вона приносить у локальні соціально-економічні проблеми «велику політику», пропонуючи взамін послуги «супергероя» (достатньо сумнівні, зважаючи на великий відсоток насильства і репресій) або взагалі нічого (нахабно влазячи зі своїми партійними прапорами до автономного протесту). Такий підхід кардинально неправильно працює з протестними ініціативами та темами, оскільки замість самоорганізації та солідаризації протестувальників він передбачає політичну благодійність і світіння мармизами партфункціонерів. Тож не дивно, що ВОС, навіть попри геройські чини таких його неонацистських угруповань як С14, так і не вдалося захопити гегемонію в жодній соціально-економічній темі — як не дивно і те, що неформальні аполітичні ініціативи, навіть попри своє скрутне становище, не переметнулися миттю під ультраправе партійне крило.

Звісно, все це ще не свідчить про те, що партії та ультраправі в принципі не зможуть підкорити «соціалку» ось таким штурмуванням. За належних надзатрат і протестної монополії все це цілком здійсненно. Особливо досяжним таке підкорення стає зараз, коли державний апарат щодуху працює на націоналістичну істерію. В результаті цього, як свідчать останні дані, соціально-економічну тематику (вперше з часу виникнення моніторингу ЦСТД!) затьмарила переважаюча кількість ідеологічних чи політичних протестів. Тож, у принципі, не було би дивно, якби читачі цієї статті після парламентських виборів стали свідками неоковирного явища соціального протесту проти неоліберального уряду на чолі з ультраправими під стягами Нації. Однак, як свідчить ця сама стаття, для лівих є принципова надія. Вона полягає у грамотному опонуванні (ультра)правим партіям — насамперед, в увазі до тих тем протестів, які ці діячі ігнорують, та правильній роботі на випередження з неформальними аполітичними ініціативами. Саме в такий спосіб ліві мають шанс почати долати і відвертати у минуле праву протестну гегемонію.

 

Читайте також:

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: ОГЛЯД (Тарас Саламанюк)

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОТЕСТ У КИЄВІ: АПОЛІТИЧНІ НЕФОРМАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ (Тарас Саламанюк)

ПРО ПЕРЕТВОРЕННЯ ПРОТЕСТУ (Олексій Вєдров)

ПРО ФАШИСТОВ, КОТОРЫХ НЕТ, И ФАШИСТОВ, КОТОРЫЕ ЕСТЬ (Сергей Мовчан)

ШЛЯХИ ЛІВИХ У ПІТЬМІ: МІЖ РЕГІОНАЛЬНИМИ МАЙДАНАМИ ТА АНТИМАЙДАНАМИ (Тарас Саламанюк)

МАРШ УПА: ЯКІ ПОЛІТТЕХНОЛОГІЇ ПОТРІБНІ ІДЕЇ, ЧАС ЯКОЇ НАСТАВ (Тарас Саламанюк)

Notes:

1. Наприклад, тема соціальних виплат при кампанії «Вставай, Україно!» чи різні соціально-економічні пасажі на початку протестів Євромайдану.

2. Єдиним винятком із цього серед протестів партій є тема соціальних виплат у 2011 році, але не варто забувати про тодішні масові виступи ліквідаторів ЧАЕС, у яких саме і брала активну участь партійна опозиція.

3. Якщо рахувати від загальної кількості таких протестів із відомою чисельністю учасників.

4. Цікаво, що поступка по такій резонансній антизабудовній темі як Десятинний провулок була здобута партіями та громадськими активістами без помітної участі «Свободи» чи інших ультраправих.

5. Звісно, тут варто зробити деяку поправку на те, що це подекуди могло бути просто голосіння для привернення уваги чи банальний «чорний піар»: адже партії та ультраправі (особливо партії) зі своїм медіаресурсом можуть краще (ніж ті самі «аполіти») повідомляти про свої конфлікти та виставляти їх у вигідному жертовному світлі. Таким чином, репресії щодо них не потрібно неодмінно вважати негативом. Скоріше, це результати — хай і суперечливі — розгорнутої ними інтенсивної боротьби по антизабудовних протестах.

6. Детальніше з описом націонал-популізму ВОС можна ознайомитися в ось цьому соціологічному репортажі.

Рекомендуемые