Розмовляв Артем Тідва
Респондентка: Тамара Терещенко, кондукторка п’ятого автопарку міста Києва, активістка Всеукраїнської профспілки залізничників України (ВПЗУ), підрозділу Конфедерації вільних профспілок України (КВПУ).
Артем Тідва: Скажіть, із якими проблемами стосовно умов праці ви стикалися останнім часом та із чим вони були пов’язані?
Тамара Терещенко: По-перше, нас змушують по півтори-дві зміни працювати: ми працюємо по 16, по 18 годин, при тому зараховують нам 8-годинний робочий день. В людей тиск піднімається, серце хапає, навіть в лікарню забирають. По-друге, плани колосальні, їх піднімають для того, аби зрізати нам зарплатню за невиконання плану, лише погодинну зарплатню хочуть виплачувати.
Їм вигідно так: раніше ми були вимушені доплачувати по 1200-1500 грн щомісяця, щоб отримати зарплатню в повному обсязі, якщо виконати план нам не вдавалось. Куди ті кошти йшли — невідомо. Коли проїзд коштував 1,50 грн, було простіше доплачувати їх, можна було реалізувати план і повернути собі ті ж гроші. Коли вартість проїзду виросла до 3 грн, стало складніше виконувати план. Отже, ми купували талони, і їх нам видавали. Зараз наш замдиректора — Артур Едісонович — повернувся… він, до речі, працював ще при Пушнові, перед Аснісом (Асніс Є.Є. — чинний директор АП-5 – Прим. ред.). Зараз він повернувся, і в нього свої принципи: аби лише пригноблювати працівників. Остання його «вигадка»: вивішують лист, в якому просто вказана сума, яку треба кому заплатити до виконання плану, а талони нам не видають при тому. Це все одно що купувати свою зарплатню. Ми вносимо гроші до виконання плану, а талони залишаються всі в касі. Куди ці зайві талони йдуть? Вони, виходить, не підлягають обліку.
А.Т.: А Вам які-небудь квитанції видають за це?
Т.Т.: Нічого не дають: тільки гроші платимо, і нас вносять до списку. Хто 2000, хто 1500, хто 300 грн, хто 200 грн доплачує. Із підвищенням плану дехто пробував сперечатися, потім затихло все, потім знову вивісили план без наказів, без нічого — просто «адміністрація» і все. А зараз Артур Едісонович сказав: «Хто не буде виконувати на 75% план і не буде доплачувати, тих будемо виселяти з гуртожитку». На якій основі? Хто він такий? Коли його звільнили минулого разу з 5-ого автопарку, він пройшов по всьому Київпастрансу: по депо і кругом, всі махінації ці його прибирали разом з ним — його ніде на роботу не брали. Потім він прийшов у 5-й автопарк, і директор Асніс його взяв на роботу, і всі його мутні схеми працюють далі. За соляру він знімає з водіїв, хоча по закону може лише один раз на 20% позбавити водія за яке-небудь порушення соляри.
А.Т.: А якщо його би змінили, на Вашу думку, чи змогла б інша людина всі ці самі «схеми мутити»? Як Ви думаєте, із чим пов’язані можливості, що є в цих людей?
Т.Т.: Напевне, є підтримка на вищих ланках керівництва — з боку директора нашого, з боку управління, держадміністрації, напевне, також. Інакше, як він, людина навіть без профільної освіти, міг зайняти таку посаду?!
А.Т.: А Ви не пробували звертатись до Майзеля (генеральний директор КП «Київпастранс» –Прим. ред.)?
Т.Т.: Звертались.
А.Т.: Яка реакція була?
Т.Т.: Приїхав заступник його, Литвинов, і говорить, що 5-й автопарк — «у гарному стані», «хороший директор» у нас, «жодних зауважень» у них! Але ми до Майзеля вже декілька разів звертались. Перевірки відбувались, але вони поверхові, глибші перевірки не проводять. Майзель звітує, що заробітну платню нам підвищили, але я не помічаю цього, коли ми змушені доплачувати ще більше грошей з власної кишені до виконання плану, а талони нам не дають. Яке підвищення, якщо ми в підсумку отримуємо по 1500 грн?
А.Т.: План встановлюється по сумі, яку ви повинні здавати чи за кількістю талонів?
Т.Т.: Від реалізації талонів.
А.Т.: Чому не виконуєте план — пасажирів поменшало із подорожчанням проїзду?
Т.Т.: Під час Новорічних свят, коли говорили про підвищення тарифів за проїзд, нам план підняли настільки, що ми не могли його виконувати. Тобто його ніхто не обкатував, не накатував ніхто, підняли собі і все. А потім раз — піднявся тариф проїзду, вони ще підняли на 50% план, який не виконувався і так. Розумієте, вони премії отримують, а ми на заробітній платні мінімальній сидимо. Щоб отримати зарплатню в розмірі 3000 грн, ми маємо 1500 грн заплатити.
А.Т.: Чи стикались ви із порушеннями умов праці, що стосуються лише жінок?
Т.Т.: Робота по півтори-дві зміни, це тяжко для жінок: цілий день стояти на ногах складно, а ще, буває, дві зміни потрапляють у дві години-пік на різних маршрутах. Виходить, що людина з одного маршруту біжить на інший, не встигаючи перекусити, відпочити як слід. Водіями працюють лише чоловіки, а ми по салону… ну і всі ці неприємності, про які я казала.
А.Т.: Чоловіки теж працюють понаднормово?
Т.Т.: Так, але вони не працюють на ногах увесь день. Чоловік в кабіні, жінка бігає по салону… особливо складно кондукторкам у час-пік.
А.Т.: Як жінки представлені в різних ланках управління?
Т.Т.: Думаю, в бюрократії більше жінок.
А.Т.: Чи є у Вас на підприємстві розподіл на типово чоловічу та типово жіночу роботу?
Т.Т.: «Чоловіча» праця в нас — це водій, слюсар, а кондуктора — це уже «жіноча робота». У нас в автобусному парку немає жінок-водіїв, а в тролейбусному є, в трамвайному є. Хоча чоловіки кондукторами працюють.
А.Т.: Тобто цей розподіл доволі умовний?
Т.Т.: Так, типу за бажанням.
А.Т.: Але зарплата водія вища?
Т.Т.: Виходить, що так.
А.Т.: Ви не пробували стати водієм?
Т.Т.: В нашому автопарку такого немає. Але, знаю, жінкам можна працювати водіями трамваю.
А.Т.: Тобто, згідно з «Переліком важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок», у вашому автопарку жінкам забороняється працювати водіями?
Т.Т.: Так. Роботу водіїв ми не виконуємо, але слюсарні роботи в салоні самі мусимо робити. Поламка в роботі дверей, які АТК випускає, або ж двері просто перемерзають взимку, то ми їх руками відкриваємо та зачиняємо, хоча ми цього робити не повинні за технікою безпеки. Але ми мусимо, щоб не вилетів який-небудь пасажир, адже тоді винні будуть водій і кондуктор. Хоча двері такими в АТК випускають, аби рейси всі були наповнені транспортом. В них все нормально, весь транспорт їде за графіком, вони отримують премії.
А.Т.: Виходить, у жінок зарплатня не може перевищувати чоловічку?
Т.Т.: Ну, зарплата в нас буває на рівних. Раніше, коли я тільки прийшла, були відповідні плани, які ми могли виконувати, до того ж, якщо ми переробляли відносно чоловіків, то і зарплата могла бути вищою. Я з одним водієм тривалий час разом працювала, то у нас зарплата, якщо ми по 200 годин напрацьовували та на 100% виконували план, то і до 7000-10000 грн його зарплата і моя 4000-5000 грн. Зараз нам не дають заробляти, піднімаючи плани, і водіїв теж за їх невиконання штрафують.
А.Т.: Як Ви ставитесь до підвищення пільгового пенсійного віку для жінок на 5 років та підвищення на 5 років страхового стажу для людей, які працюють за складних умов праці, згідно із прийнятими правками закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»? З якою метою, на Вашу думку, це робиться?
Т.Т.: Пенсія та сама буде, лише на 5 років довше потрібно буде працювати. Негативно ставлюсь. Мені здається, вони хочуть просто пригноблювати народ ще більше, менше витрачаючи коштів на нас.
А.Т.: Профспілка, членкинею якої ви є, брала участь у заходах стосовно цього закону — публічних обговореннях чи навіть у публічних демонстраціях, акціях протесту? Ви виступали проти цього закону?
Т.Т.: А-а, ні, ні.
А.Т.: Тобто обговорень щодо цього у профспілці теж не було?
Т.Т.: Ні.
А.Т.: Закон «Про профспілки» дає Вам право об’єднуватися в профспілки, представляти та захищати свої трудові інтереси…
Т.Т.: Так-так.
А.Т.: Чи були у вас у профспілці інциденти із масовим виходом чи входженням ваших співробітників до профспілок? Із чим це було пов’язано?
Т.Т.: В нас був конфлікт… Ми створювали незалежну профспілку через те, що адміністративна профспілка наші права не захищала — кого «треба було» звільнити — давала згоду на звільнення… і там ше шось… лише декілька разів на рік листівки присилали, на 8 березня, наприклад… Тоді, коли робітники створили свою профспілку, менеджмент це агресивно сприйняв. Ми коли добровільні внески на роботу своєї профспілки організовували, нам затримували процес реєстрації, не давали оформитись, говорили, що неправильно ми підписували — то одне, то інше, просто вони не могли змиритись, що люди переходили у Вільні профспілки (КВПУ – Прим. ред.) із Федерації (ФПУ –Прим. ред.).
А.Т.: Із ФПУ в КВПУ?
Т.Т.: Так. Сприймали нас так агресивно, що казали «Ви не наші робітники, ви нас не стосуєтесь» і в такому дусі. Нас не сприймали, доки ми не викликали Капліна (Каплін С.М. — депутат ВР 8 скликання –Прим. ред.). Він із нашим директором Аснісом зустрівся при робітниках, журналістах і пояснив йому, що ми такі самі люди, ми маємо право на свою профспілку, маємо право, як і решта робітників, не бути приниженими, аби наші права не порушувались. Тоді до нас дещо стриманіше стали ставитися.
А.Т.: Чому люди взагалі йшли з ФПУшної профспілки і створювали свою?
Т.Т.: Тому що там не можна нічого досягти, немає користі від того членства, там ніякого руху не було взагалі, там мертва точка — ніхто тебе не чує і слухати не хоче. Коли ми організували Вільні профспілки, щось потроху стало ворушитися, і навіть вони стали щось робити в цьому парку. Із нашою думкою почали рахуватися. Раніше стара профспілка нічого для нас не робила і навіть порушувала наші права.
А.Т.: За законом, робітників не можна звільнити без згоди профспілки, членами якої вони є, невже стара профспілка давала згоду на звільнення?
Т.Т.: Нас ніхто не інформував стосовно закону. У нас були випадки — тричі звільняли та відновлювали одного чоловіка: от тут звільнили, ось поновили, там звільнили, ми знову його поновили, сьогодні звільнили, ввечері вже його поновили.
А.Т.: А він в якій профспілці був?
Т.Т.: Спочатку він був членом ФПУ, а потім, після звільнення, при повторному працевлаштуванні до ФПУ вже не вступав. Тепер він у нашій профспілці. Те, що він прийшов до нашої профспілки, стало додатковим стимулом для тиску на нього, але роботодавець вже нічого не зміг вдіяти. Потім одну людину звільнили за 3 місяці до пенсії, — він не в нашій профспілці був — і коли ми пішли в управління до Майзеля (Майзель С.П. — чинний гендиректор КП «Київпастранс» – Прим. ред.), потім до Асніса, той сказав: «Я навіть не знав, що йому залишилось три місяці до пенсії». Поновили, він досі працює, зараз у відпустці.
А.Т.: Чим конкретно Ви займаєтесь у профспілці?
Т.Т.: Нещодавно дівчата написали лист до прокуратури Святошинського району, я його підтвердила — це стосовно цих всіх звільнень. Чекаємо на результат. Написали листи стосовно планів. Наступного тижня, коли повернеться Майзель, подамо йому своє звернення стосовно різних справ по парку.
А.Т.: Про які звільнення Ви говорите?
Т.Т.: Звільнення кондукторів. За невиконання плану, якщо ми не доплачуємо до його виконання зі своєї кишені, то змушені писати пояснювальну записку. При повторенні цього змушують писати заяву на звільнення та, за бажання, звільняють.
А.Т.: Чи є законною вимога до вас із виконання плану з продажу квитків?
Т.Т.: План є, але у нас план має бути реалістичним. Повинна здійснюватись обкатка, ревізія, контроль, накатка цих трафіків і маршрутів. Лише потому повинен складатися план. У нас цього не відбувається. Плани довільні.
А.Т.: Чи може профспілка вплинути на встановлення плану? Тобто щоб не лише роботодавець, а й робітники контролювали реалістичність плану?
Т.Т.: Правильно, вони повинні договір ініціювати стосовно цих планів із КВПУ та ФПУ. Але нас ніхто не запрошує туди.
А.Т.: Чи звертались Ви до різних інстанцій із цього приводу?
Т.Т.: Так, ми зверталися в управління «Київпастранс». Нам сказали, що розберуться і трохи знизили план, але те пониження було несерйозним — аби рахувалось.
А.Т.: Чому б Вам не звернутися в прокуратуру? Я бачу грубе порушення трудових прав у навмисне завищеній нормі виробітку. Це важелі тиску на робітників, аби завжди мати привід для звільнення.
Т.Т.: Щойно мова заходить за прокуратуру, нам говорять: «Не треба, все зміниться, припиніть».
А.Т.: Хто це говорить?
Т.Т.: І директор, якщо до нього піти — я ходила, а він мені говорить: «Будемо з Вами розходитись». Я йому що – наречена на виданні? Я вимагаю захисту своїх прав, а він говорить: «Будемо прощатись із Вами, якщо Ви писатимете в прокуратуру».
А.Т.: Чи залучені жінки до профспілкової діяльності? Якою мірою?
Т.Т.: Так, вони допомагають писати листи, запити, збирають різні докази погроз «виселення з гуртожитку», незаконних вимог «доплатити» за що-небудь, ненормативної поведінки з боку керівництва тощо. Але чоловіки задіяні більше.
А.Т.: Чи є відмінності у вимогах чоловіків та жінок?
Т.Т.: Немає — проблеми спільні.
А.Т.: Що ви робили стосовно 18-годинного робочого дня?
Т.Т.: Ми ходили до Гребюк — нашої рознарядчиці. Вона складає всі графіки. Вона на поступки не йде, ставить і все. Це жахлива проблема, і її складно викрити — вони роблять так, що по документації все йде нормально. Я знаю, що в нашій профспілці на інших підприємствах були прецеденти вирішення таких проблем.
А.Т.: Чи відомо Вам про існування мереж чи організацій, що об’єднують жінок, залучених до профспілкової діяльності, захищаючи їх права?
Т.Т.: Я чула про це, але ми туди не звертались, не було якось часу та нагоди. Основна робота забирає забагато часу.
А.Т.: До мене доходила інформація, що на кінцевих станціях ліквідували туалети для водіїв та кондукторів. Чи це правда?
Т.Т.: Немає туалетів. На жодному маршруті, на будь-якому графіку, якщо обід, немає куди сходити.
А.Т.: Як чоловіки, жінки із цим миряться?
Т.Т.: Ну, як…чоловікам простіше сходити в туалет. Ми ходили у профспілку, до того ж директора, говорили, але без успіху.
А.Т.: Чи не думали Ви звернутись в яку-небудь організацію по захисту прав жінок, аби більш системно протидіяти пригніченням з боку роботодавця?
Т.Т.: Ми обговорювали таку можливість і думаємо зробити це найближчим часом, але основна робота весь час забирає. Розумієте, я відпрацювала до 15:00 і піду в управління, а там вже нікого не застану. А зранку, якщо на другу зміну — на 13:00 — туди біжиш галопом і по дому нічого не встигаєш. Якби ми працювали хоча б по 8 годин, в нас було би більше часу на реалізацію своїх прав, тоді, можливо, така організація, що захищала мої жіночі права, була б корисною.
А.Т.: Чи співпрацює Ваша профспілка з іншими профспілками? Як відбувається співпраця?
Т.Т.: Так, із профспілками 1-го, 6-го парку. Зідзвонюємось, збираємось, дізнаємось, як в кого справи, ділимось досвідом, радимось.
А.Т.: Наскільки жінки задіяні в цих процесах?
Т.Т.: Їх дуже небагато… в основному чоловіки цим займаються.
Післямова
Розмова із кондукторкою п’ятого автопарку, як і розмова із працівницею пекарні, показала, що жінкам складно вимагати гідного ставлення до себе, коли на них висить понаднормовий робочий тиждень, родина, хатні обов’язки, виховання дітей тощо. Профспілкова діяльність Тамари, також потребує часу, але без неї, вільного часу було б іще менше: без забастовки на початку 2015 року, що стала поштовхом до виплати зарплатні, Тамарі довелося б іще десь підробляти. Іноді здається, що простіше змиритись і «не займатись фігнею», як того вимагає керівництво. Вимоги гідної праці відходять на другий план, коли навіть для реалізації законних трудових прав доводиться звертатись до неформальних стосунків, випрошуючи шматок хліба в босів, які визначають, де тобі можна зробити «поблажку», а де тебе варто оштрафувати чи звільнити. Трудові відносини не можуть будуватись на авторитеті, але скільки століть ще має пройти до того часу, коли роботодавці це зрозуміють?!