Цими днями для випускників середніх шкіл стартує основна сесія зовнішнього незалежного оцінювання-2016. ЗНО вже стало звичною ланкою переходу шкільних випускників до навчання у ВНЗ. Воно досить успішно виконує покладені на нього завдання — ранжує абітурієнтів за рівнем підготовки та мінімізує корупційну складову вступу в університети. Проте ЗНО в його нинішньому вигляді в Україні приречене на відмирання.
Одна з очевидних причин полягає в тому, що кількість місць в університетах значно більша за кількість випускників середніх шкіл. Всі, хто бажає отримати вищу освіту, можуть це зробити. Нині половина студентів здобувають вищу освіту за кошти держбюджету, а інші за неї платять із власної кишені. ЗНО — фільтр, що визначає, хто отримає бюджетне місце та стипендію від держави, а хто платитиме самотужки.
Це незабаром зміниться. Держава задекларувала перехід до нової моделі фінансування ВНЗ, за якої фінансуватимуться конкретні навчальні заклади за окремими договорами, укладеними з кожним із них, а не студентські бюджетні місця [1; 2]. За такого формату студенти, котрі вступили до університетів, шукатимуть фінансування власного навчання в різних фондах, зокрема в тих, які планує заснувати держава. Очевидно, що залежно від формату фінансування (грант, кредит із відсотками, кредит без відсотків, стипендія на навчання…) і напряму підготовки до претендентів на ці кошти висуватимуть вимоги за різними критеріями (від фінансової спроможності родини абітурієнта до вмотивованості й планів працювати за спеціальністю), і результати ЗНО тут будуть не вирішальними. Цей тест не «працюватиме» в новій моделі фінансування вищої освіти.
Але зміна моделі фінансування — питання стратегії. Можливо, вона відбудеться цього року, а може, через десятиліття. Та ЗНО має проблеми вже зараз.
Перша з них — підміна об’єкта оцінювання. Теоретично ЗНО оцінює результати навчання в школі за основними предметами. На практиці — оцінюється, по-перше, робота репетиторів, які підготували найкращих школярів до тестів за кошти їхніх батьків і, по-друге, те, наскільки значна кількість учнів НЕ опанували базову шкільну програму. Друге твердження випливає з того, що позитивний бал за підсумками ЗНО отримують учні, які дають правильні відповіді, за різними предметами, на 9–32% питань тесту. Тоді як прохідний поріг таких тестів, що дає можливість претендувати на вступ до ВНЗ, у світі становить, як правило, 60% і, як виняток, 50%. У нас же, аби отримати «задовільно» на ЗНО з математики, у 2014 р. учень мав дати 9% правильних відповідей, у 2015 р. — 21%. ЗНО, отже, не виконує функцію фільтра для осіб, котрі явно не мають достатньої для продуктивного навчання в університеті підготовки; я про це вже писав – детальніше, із цифрами, даними й аналізом [3]. Таким чином ЗНО приховує й проблеми низької якості шкільної підготовки. В умовах масового вступу до ВНЗ це, схоже, усіх влаштовує.
Друге — якість самих тестів. Якщо повториться торішня ситуація, коли всі випускники писали абсолютно некоректно складений тест із української мови та літератури, довіра до ЗНО в суспільстві різко впаде.
Третя проблема — у межах системи ЗНО задається модель, за якої одинадцятикласники ретельно вивчають ті предмети, з яких складатимуть тести, й ігнорують решту (хоча й вимушені робити якийсь мінімум, аби отримати позитивні оцінки). Мені в цьому плані здається виправданою англійська система випускних класів, коли впродовж двох заключних років навчання в школі ти вивчаєш ті чотири предмети (три з них — за власним вибором!), які складатимеш на ЗНО, плюс у тебе є фізкультура й час на дозвілля або гуртки. Створення профільної старшої школи, на мою думку, має наближати нас до цієї моделі, але, схоже, поки що ніхто не наважується говорити про таку радикальну зміну освіти старшокласників.
Четверте — прийдешнє «розмивання» самої вищої освіти, коли вона почасти трансформуватиметься в онлайн-формати, почасти — у тренінги, почасти залишатиметься орієнтованою на аудиторну роботу в стінах університетів, але з застосуванням нових технологій. У нових форматах освіти зникає поняття вступних випробувань як таких, головне — те, що ти прийшов і виявив бажання навчатися. Інакше кажучи, гнучкі форми освіти передбачатимуть гнучкі правила доступу до цієї освіти.
Отже, треба розуміти, що ЗНО — не абсолют, а певний інструмент із певними функціями й можливостями, які в конкретних умовах дають можливість досягти певної сукупності цілей. Ці цілі вже змінюються, виникають нові, важливіші. Вони потребуватимуть нового інструментарію.
А поки ми цього ще не дочекалися, зичу цьогорічним випускникам високих ЗНО-балів, а університетам — зацікавлених нових студентів!
Посилання
- Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)».
- Концептуальна модель державного фінансування ВНЗ за результатами діяльності.
- Ніколаєв Є. На часі вдосконалення стандартів ЗНО // Освітні тренди. — 05.06.2015 р.