Вікторія Мулявка
Вразливим місцем лівої критики неоліберальних реформ, поступово впроваджуваних у сферу освіти українською владою, є брак теоретичних і практичних розробок, які можна було б запропонувати натомість. Основна проблема тут полягає в тому, що комерціалізація освіти є характерною рисою більшої частини західних суспільств, орієнтація на які панує в публічному дискурсі; тому такі трансформації освітньої сфери на перший погляд здаються цілком закономірними. Проте, альтернатива є, про що свідчить приклад Боліваріанського університету Венесуели. Болгарська антропологиня Марія Іванчева, яка здійснила кількарічне дослідження у Венесуелі, звертає увагу на труднощі, з якими доводиться стикатися прогресивному державному навчальному закладу напів-периферії у глобальному полі вищої освіти з його гомогенізуючими стандартами (Ivancheva 2013). Спираючись на статтю Марії Іванчевої “The Bolivarian University of Venezuela: A radical alternative in the global field of higher education?”, розкажемо про латиноамериканську модель вищої освіти, зокрема, як працює Боліваріаньский університет Венесуели і яких результатів вдалося досягти.
Описуючи глобальний контекст, в якому виникла альтернатива у вигляді Боліваріанського університету, авторка звертає увагу на світову рейтингову систему, що базується на кількісних проявах якості. Процес ранжування і спричинена ним орієнтація на досягнення вищих показників якості за академічними стандартами стали поштовхом до розвитку конкуренції, маркетизації і приватизації у сфері вищої освіти. Як наслідок, це вплинуло не лише на управління і фінансову структуру, а й на змістовні аспекти вищої освіти, надаючи публікаціям і заповненню заявок на дослідницькі гранти пріоритетність над викладанням.
Західні стандарти якості були швидко підхоплені країнами Азії, Африки та пострадянського блоку. Орієнтація на таку модель як уособлення якісної освіти спостерігається зараз і в українському суспільстві, яскравим проявом чого є, зокрема, останні кроки МОН стосовно підвищення вимог до претендентів на звання доцента та професора. Ставлячи здобуття наукових звань в залежність від фінансових можливостей (не всі викладачі мають можливість безкоштовно відвідувати міжнародні конференції, а підтвердження відповідного рівня знання англійської мови потребує складання іспитів, за які також потрібно платити) (Рудь 2015); така висока планка, у той самий час, потенційно значно “підвищить” якість українських університетів відповідно до всіх критеріїв міжнародних рейтингів, не обтяжуючи міністерство особливими зусиллями. Адже, орієнтуючись на західні стандарти, для чого вкладати кошти в підготовку якісних спеціалістів та покращувати умови викладання і навчання, якщо можна перекласти всю відповідальність на викладачів і створити такі вимоги, відповідно до яких в університетах вже і так працюватимуть доценти та професори, що публікуються у міжнародних виданнях і відвідують конференції? Такий поверховий підхід до вирішення проблеми неякісної освіти справді може дати хороші результати, підкріплені кількісними показниками якості та позиціями українських університетів у міжнародних рейтингах, змістовно при цьому мало що змінюючи, окрім обмеження доступу до академічної сфери.
Як сформувалися латиноамериканська альтернативна модель вищої освіти?
Латиноамериканська альтернативна модель вищої освіти є наслідком розгортання справжньої політичної, економічної і соціальної боротьби, потужну силу в якій становили інтелектуали. Ряд базових принципів було сформульовано ще освітньою реформою 1918 року, спрямованою на задоволення вимог студентів:
- Вільний доступ до вищої освіти (на той час забезпечувався лише для білошкірих);
- Поділ управління між студентами, факультетами й адміністрацією;
- Фінансова й адміністративна автономія університету;
- Застосування прикладних знань на практиці з метою вирішення важливих соціальних проблем;
- Також у Південній Америці сформувалися ідеї альтернативної педагогіки – теологія звільнення і визвольна педагогіка Пауло Фрейре.
Проте у 80-х роках розпочатий Університетом Кордови процес масифікації вищої освіти було призупинено глибокою політичною і економічною кризою, що змусила місцевий уряд підписати угоду з МВФ, ставлячи його в залежність від неоліберальної політики. На освітній системі Венесуели це позначилося спробами запровадити вступні іспити, плату за навчання і, в кінцевому рахунку, приватизувати університетський сектор. Ці події супроводжувалися проявами непокори студентів традиційно автономних університетів Венесуели, ключовою подією яких стала так звана Академічна Реновація (1968-1970) і подальші хвилі студентських протестів 80-х і 90-х років.
Ситуація кардинально змінилася подіями Боліваріанської Революції 1998 і приходом до влади шляхом перемоги на виборах представника лівоцентристської коаліції Уго Чавеса, якого зацікавила ідея реформування вищої освіти. Хоча початково планувалася реорганізація освітньої мережі, а не створення нових університетів, опозиційний тиск з боку існуючих навчальних закладів став однією з причин створення у 2003 році Боліваріанського університету Венесуели (надалі UBV), що мав на меті задовольнити три ключові потреби:
- Формування лояльних до нової соціалістичної влади освітніх кадрів;
- Розширення доступу до вищої освіти;
- Принципове реформування системи.
Як наслідок, 340 000 студентів за три роки стали випускниками різних освітніх програм, запропонованих UBV, що відображає значне розширення доступу до вищої освіти місцевого населення.
Більше ніж просто університет, UBV є розгалуженою по всій країні системою кампусів, у яких навчається 180 000 студентів (станом на 2006 рік), а також засновником і адміністратором Misión Sucre – мережі ВНЗ, що охоплює майже 100% території держави. Основна ідея цієї програми полягала в тому, щоб зробити вищу освіту географічно доступною для всіх, адже до реформування з 325 муніципалітетів (адміністративних одиниць) заклади вищої освіти пропонували лише 71. Як зазначає в інтерв’ю колишній ректор університету Елой Руїс, особливий успіх мають програми підготовки лікарів і вчителів, локалізовані безпосередньо при місцевих школах і лікарнях, в яких мають змогу працювати студенти. Медична програма готує за один рік близько 14 000 лікарів. Також, UBV вже підготувало 100 000 вчителів, які сприяють впровадженню суспільних змін на рівні соціалізації дітей у школах (Gilbert 2006).
Політика Misión Sucre є хорошим прикладом того, як можна оптимізувати мережу навчальних закладів, орієнтуючись на розширення доступу до неї представників різних соціальних категорій. Фінансування рівномірного розвитку ВНЗ в різних регіонах, на противагу рекомендаціям закрити “неякісні” ВНЗ (Лист МОН № 1/9 від 28.11.14 року) в контексті українського суспільства могли б значно вирівняти шанси вступу до університету, роблячи їх незалежними від фінансових витрат на пересування і проживання у великому місті.
Як працює UBV і Misión Sucre?
Своїми цінностями й організаційною структурою UBV дещо суперечить традиційним західним механізмам оцінювання вищих навчальних закладів. Перш за все, університет надає пріоритет викладанню над дослідженнями, а також застосуванню на практиці прикладних знань над публікаціями та фандрейзингом. Проте це не виключає поняття якості, якій надається нове розуміння у рівності доступу та релевантності набутих знань для вирішення актуальних соціальних проблем.
Єдиною вимогою вступу до університету є наявність диплому про закінчення школи чи його еквіваленту. UBV не передбачає вступних іспитів чи будь-яких інших механізмів селекції студентів, що попереджає дискримінацію у здобутті вищої освіти, роблячи її, освіту, доступною для всіх. Навчання починається зі вступної програми, яка заповнює прогалини в знаннях, дозволяючи поступово ввести в навчальний процес як абітурієнтів, що лише закінчили школу, так і тих, хто тривалий час знаходився поза освітньою системою.
Пропонуючи широкий спектр актуальних і практично орієнтованих освітніх напрямків (агроекологія, архітектура, соціальні комунікації, освіта, екологічний менеджмент, соціальне управління місцевого розвитку, управління охорони здоров’я, медицина, інформаційні технології соціального управління, політичні студії), UBV сприяє інтеграції студентів у суспільство на економічному та соціальному рівнях. Політика Misión Sucre відкриває можливість вступу до університету для категорії бідних людей, які попередньо були виключені зі сфери вищої освіти й орієнтується на те, що нові професіонали сприятимуть соціальній реорієнтації неоліберальної структури правової, політичної і економічної системи Венесуели на більш самостійну та децентралізовану модель розвитку.
Ще однією характерною рисою UBV є унікальність навчальної програми. Весь процес навчання тут обертається навколо польового проекту, що передбачає залучення студентів до соціальної роботи та застосування їхніх знань на практиці, дозволяє працювати із маргіналізованими міськими чи віддаленими сільськими спільнотами. Це спростовує необхідність традиційного обмеження академічної сфери університетськими кампусами й аудиторіями, переносячи процес навчання саме туди, де потрібна допомога.
Викладачів UBV також важко назвати традиційними академічно-орієнтованими дослідниками. Для більшості з них робота в університеті є першим досвідом викладання після зайнятості в таких сферах, як хімічна інженерія, вчителювання у школі, соціальна робота чи право. Як говорить в інтерв’ю професорка місцевого управління, яка походить з родини секретарки та водія: «В UBV ми отримали шанс зробити щось задля подолання нерівності, яку студенти, на зразок мене, відчували в традиційних університетах. Це система освіти, яка має на меті ствердження справедливості».
Зважаючи на невелику кількість здобувачів післядипломної освіти у Венесуелі, UBV не може наймати лише висококваліфікований персонал. Проте, навчальний заклад дозволяє викладачам набувати професійних якостей в процесі роботи, заохочуючи їх паралельно здобувати відповідні кваліфікації за допомогою наявних в університеті програм післядипломної освіти та навчального курсу для викладачів, що значно спрощує вимоги до прийняття на роботу, при цьому не знижуючи якості освіти.
Використання альтернативного підходу UBV до процесу селекції і організації навчального процесу також є релевантним у контексті українського суспільства, враховуючи залежність залучення до академічної сфери від фінансових можливостей, що потенційно лише поглибиться неоліберальними реформами МОН. Спрощення вимог до студентів і викладачів (на відміну від перетворення їх на елітарну групу, долучитися до якої мають змогу лише власники відповідного економічного та культурного капіталу) і створення при університетах спеціальних вступних курсів задля здобуття базових знань та навичок могли б змістовно підвищити якість освіти, при цьому розширюючи доступ до неї представників вразливих соціальних категорій (якими зараз можна вважати більшу частину населення), а не поглиблюючи нерівність.
Чи працює UBV?
Індикатори якості відомих світових рейтингів університетів, таких як: Chinese Academic Ranking of World Universities (ARWU), а також Times Higher Education World University Rankings (THE), базуються на уявленнях, що суперечать ідеям UBV. Наприклад, основними критеріями ARWU є:
- Кількість випускників і персоналу, що одержали Нобелівську премію і Медаль Філдса;
- Кількість цитованих дослідників згідно з Thomson Scientific;
- Кількість статей, опублікованих у Nature and Science і їх цитувань, зафіксованих Science Citation Index.
Спроби оцінити UBV за шкалами традиційних рейтингових систем показали, що університет не може бути лідером за жодною з категорій, адже у його випадку якість інтерпретується як рівність доступу та актуальність застосування на практиці набутих знань, маючи на меті подолання систематичної ексклюзії і надання доступу до вищої освіти більшій частині населення Венесуели. Як результат, «якість» професорів полягає не в званнях і кількості досліджень, а в здібностях, які не можуть бути кількісно виміряні:
- Здатність викладачів нівелювати вищий статус по відношенню до студентів;
- Розуміння культурних кодів спільнот, що живуть в умовах злиднів;
- Організаційний досвід і хороші комунікативні навички.
Соціальна дистанція між викладачем і студентом у UBV має місце лише в тому випадку, коли викладачу необхідно залучити групу до колективної співпраці в маргіналізованому середовищі. Викладацькі здібності тут оцінюються не кількістю досліджень та винагород, а ефективною соціальною роботою. Публікації є важливими лише з огляду на те, наскільки добре вони розкривають актуальні суспільні проблеми та пропонують шляхи їх вирішення. Вони пишуться простою, зрозумілою для усіх мовою, і, відповідно, друкуються здебільшого в популярних, а не наукових журналах.
Тиск зовнішнього середовища з приводу задоволення традиційних вимог «якісної» освіти спричинив багато проблем, пов’язаних із браком «кваліфікації» випускників і викладачів UBV, які потребували вирішення. Як наслідок, у 2011 році було розроблено Програму стимулювання вчених, згідно з якою, окрім традиційних вимог, висуваються критерії інновативності та внеску в задоволення потреб населення Венесуели, а публікації оцінюються не лише за кількістю цитувань, а й за змістовним наповненням. Діяльність в якості наукового керівника на всіх рівнях, індустріальні дослідження, вступні курси та інші види практичного застосування знань згідно з новою програмою також вважаються академічними досягненнями. Науковці розподіляються не за кількісними критеріями, а номінальним чином на дві категорії «інноваторів» і три категорії «дослідників». Лише дослідники потребують наявності диплому про вищу освіту і лише дві з трьох категорій вимагають рівня магістра.
Так чи інакше, UBV важко протистояти зовнішнім впливам, адже попередні еліти у Венесуелі не втратили свого контролю над освітнім полем, зосереджуючи свою владу над традиційними університетами. Оскільки академічна успішність ще досі визначається більш традиційними навчальними закладами, присутніми як у регіональних, так і в світових рейтингах, уряду не залишається нічого іншого, окрім тиску на UBV з метою його інституціоналізації в якості традиційного університету. Як наслідок, UBV i Misión Sucre поступово втрачають свої основні якості: децентралізацію, розширення доступу до вищої освіти й академічну автономію через впровадження механізмів акредитації освітніх програм і висування вимог до науковців згідно з європейськими стандартами.
Суперечності та труднощі є неминучими. Досвід UBV не виник сам по собі, він є результатом специфічних геополітичних обставин і соціально-історичних процесів багатої на нафту країни, що знаходиться у напівпериферії світ-системи. Потужне виробництво палива, алюмінію і заліза у Венесуелі привертає увагу американських інвесторів, які надають субсидії для підготовки відповідних спеціалістів, вкладаючи кошти у вищу освіту та контролюючи її. У той час, коли державне регулювання економіки зменшилося з прийняттям Вашингтонського консенсусу, боліваріанський уряд став одним з небагатьох у світі, який намагався протистояти гегемонним неоліберальним цінностям глобального поля вищої освіти. Приклад UBV показує, що опір панівній системі можливий, головне – наважитися принаймні уявити існування альтернативи.
Чи можливе застосування латиноамериканської альтернативної моделі в українському контексті?
Усвідомлення наявності альтернативи західній моделі є важливим в контексті трансформації української освітньої системи, яка зараз набуває активних обертів. Орієнтація з цією метою на західні стандарти якості є суперечливим методом вирішення проблем неефективної освітньої мережі. Відповідність університетів критеріям міжнародних рейтингів може сприяти кар’єрному розвитку окремих представників академічної сфери, але не дуже зрозумілими є механізми, за якими кількість цитувань викладачів у міжнародних виданнях покращує умови навчання і засвоєння знань студентами.
Називаючи впроваджувані реформи “радикальними”, було б добре, якби МОН і справді орієнтувалося на альтернативні моделі вищої освіти, а не механічно підлаштовувало українські університети під критерії міжнародних рейтингів. Зокрема, важливим кроком, який потенційно міг би сприяти формуванню в межах академічного поля українського суспільства освітньої мережі на зразок боліваріанської Misión Sucre, є впровадження автономії не лише у сфері формування освітньої програми, а й на етапі відбору студентів і присвоєння наукових ступенів викладачам, що наразі не передбачено новим Законом «Про вищу освіту», і постановами, які вимагають зарахування студентів на навчання за результатами ЗНО та висувають чіткі критерії отримання наукових ступенів.
Важливо також враховувати досвід UBV з метою уникнення потенційних проблем впровадження альтернативної моделі. Зростання залежності України від ЄС та МВФ може спричинити включення освітньої інституції до сфери економічних інвестицій закордонного капіталу, що призведе до контролю західних урядів над академічним полем і встановленню у його межах відповідних правил гри. Крім того, варто створити ефективні антикорупційні механізми і методи контролю громадськості над прозорістю прийняття рішень в процесі відбору студентів і надання наукових звань викладачам з метою попередження будь-яких проявів дискримінації, оскільки за відсутності таких механізмів автономія університетів може стати причиною підвищення вимог до відповідних позицій і розвитку корупції, а не розширенню доступу до академічної сфери.
Посилання:
Gilbert C. Pascual Marquiana C. A Leap Forward: Higher Education in the Bolivarian Revolution. Available 09.03.15 at: [link]
Ivancheva, M., 2013. “The Bolivarian University of Venezuela: A radical alternative in the global field of higher education?”. Learning and Teaching, 6(1), pp. 3-25.
Міністерство освіти і науки України 2015. МОН пропонує 53-ом ВНЗ визначитися з їхньою діяльністю до травня 2015 року. Доступ 11.03.2015 за адресою: [link]
Рудь Б., 2015. “Дорогі доценти і професори” В: Спільне. Доступ 11.03.2015 за адресою: [link]
Титиш Г. Інна Совсун: Вузам простіше казати, що хтось затвердив поганий стандарт, ніж самостійно сформувати хорошу програму. В: Українська правда. Доступ 11.03.2015 за адресою: [link]
Цензор.нет 2015. В Украине повысят требования к соискателям званий доцента и профессора. Доступ 28.02.2015 за адресою: [link]