ЧИ БОЇШСЯ ТИ ТЕМРЯВИ?

  • 03 липня 2013
  • 1950
ЧИ БОЇШСЯ ТИ ТЕМРЯВИ?

У січні цього року новинні канали безперестанку демонстрували масові протести у Делі та інших індійських містах. Подією, яка викликала гнів і обурення багатьох тисяч людей, стало жорстоке зґвалтування студентки, яка поверталася із вечірнього кіносеансу разом зі своїм другом. Шестеро злочинців напали на них не в якомусь темному провулку, а у звичайному міському автобусі. Багато моїх знайомих з України тоді поставилися до цього факту як до чогось неймовірного й екзотичного: мовляв, мало того, що в Індії суцільна бідність і антисанітарія, так тепер ще й у громадському транспорті ґвалтують. Одне слово, дика країна.

Я ж пригадувала, як за кілька місяців до випадку в Делі, живучи в невеликому індійському місті, дозволила собі пройтися о дев’ятій вечора від автобусної зупинки до себе додому. Наступного ранку директор школи, у якій я тоді працювала, сумішшю англійської, гінді, жестів і добірної пенджабської лайки намагався донести до мене думку про те, що тепер мені краще взагалі поїхати з міста: «Ти зганьбила себе! Тебе бачили саму увечері на автобусній станції! Що тепер скажуть люди? Ти розумієш, що надворі за тебе ніхто не відповідає?» За логікою консервативного північноіндійського містечка, дівчина сама винна, якщо «зганьбила себе», опинившись у неправильний час у неправильному місці. Нічого не нагадує?

Порівняння статистики злочинів проти жінок в Індії та Україні неможливе і навряд чи доцільне, адже для обох країн кількість офіційно зареєстрованих випадків зґвалтувань буде суттєво меншою за реальний показник. (Так, у 2011 році в Індії було зареєстровано 24 206 таких злочинів, у той час як, наприклад, у США — 83 425. В Україні у 2011 році було порушено 630 кримінальних справ за статтею «Згвалтування».) Проте так само, як випадок у Делі, події у Врадіївці Миколаївської області є не просто обуреною реакцією на злочин. Вони виявляють набагато складніші проблеми, які за звичайних умов замовчуються або сприймаються як належне.

На жаль, жорстокі й цинічні злочини стаються щодня, але досить рідко вони перетворюються на щось більше, аніж рядок у кримінальній хроніці. Навіть справа Оксани Макар, попри широкий розголос і обурення, наскільки пригадую, не обійшлася без обвинувачень жертви, причому не лише. Перекладання частини відповідальності за злочин на оточення, сім’ю, або й на саму дівчину (як-от головний виконавець злочину, який «ні про що не пошкодував») разюче контрастує із симпатією та співчуттям, із яким відгукувалися про дівчину з Делі індійські ЗМІ.

Зґвалтування у Делі та хвиля протестів, спричинена ним, радикально змінили ставлення індійського суспільства до цієї проблеми. Випадок, що випадав зі статистики, викрив цілу низку симптомів хвороб, що довго накопичувалися в індійському суспільстві. Багато людей, вихованих у патріархальних традиціях, вперше замислилися, чому таке взагалі могло статися з людиною, яка «не зробила нічого поганого». Газети й телебачення зробили із дівчини мало не національну героїню, протестувальники в усіх великих і маленьких містах вимагали смертної кари для злочинців. Але найголовніше — ставлення суспільства до проблеми кардинально змінилося, адже про неї вперше почали відкрито говорити, не перекладаючи при цьому провину на жертву.

ЗМІ, аби не згадувати ім’я постраждалої дівчини, назвали її по-індійському пишномовно — Даміні (можна перекласти як «спалах», «блискавка»), вважаючи, що її приклад звільнив індійських жінок від багатьох століть страху й темряви. Протести у Врадіївці також можуть стати таким спалахом, адже страх і мовчання ще ніколи не перемагали несправедливість. Цікаво, що, за свідченнями індійських громадських активістів, одним із результатів масових протестів стало значне зростання кількості жінок, які більше не бояться заявляти про злочини в поліцію й добиватися справедливості, — ось що по-справжньому гідне подиву.

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери