ЧИ ПОТРІБНА ЛІВИМ ДУХОВНІСТЬ?

  • 14 січня 2015
  • 2324
ЧИ ПОТРІБНА ЛІВИМ ДУХОВНІСТЬ?

Вперше опубліковано в: Спільне, №8, 2014: Релігія між експлуатацією і емансипацією

Фото Костянтина Смолянінова

В Україні сфера духовності та моралі всеціло віддана правим. Настільки, що самі ці поняття сприймаються виключно в рамках правого дискурсу як його породження; за межами консервативних, традиціоналістських, націоналістичних наративів їх начебто не існує. Ліву дискусію щодо духовності складно уявити: розмірковуючи на цю тему, ти наче виходиш із «лівої» зони тематик (класовий аналіз, революційна боротьба, критика капіталістичного способу виробництва тощо) і потрапляєш на «ворожу» територію.

Однак будь-які терміни мають договірне значення. Правий спектр смислів, якими сьогодні наповнені слова «духовність», «духовні цінності», «мораль», і навіть «традиція» та «релігія», є ситуативним, а отже — змінним. У таких випадках корисно дивитись у тлумачний словник. Значення прикметника «духовний» і похідного від нього іменника «духовність» у своїх перших смислах не пов’язані з релігійно-містичним, а позначають сфери внутрішнього психічного життя людини, спільності ідей, поглядів, прагнень спільнот і сферу  нематеріальних цінностей. Якщо це узагальнити й висловити де-містифікованою мовою, поняття духовності позначає систему цінностей, витворену спільнотою, яку людина засвоює у процесі первинної соціалізації та надалі використовує як базову матрицю своїх психічних процесів, у процесі дорослішання розвиваючи її, звіряючи з тією, яка продовжує існувати в соціальному просторі (іншими словами – колективному несвідомому). Тут закодовані уявлення про добро і зло, належну й неналежну поведінку, цілі, ідеали, життєвий успіх і провал, красу, любов, щастя, покору й бунт, владу. Це сфера внутрішнього світу, особистісного росту, психологічної індивідуації та вдосконалення. Тут народжується певність, що бути багатим — те саме, що бути щасливим, а одягатись на секонд-хенді – це соромно. Або що розуміння, емпатія, відповідальність і солідарність — духовнимі потреби, значніші за статки. Саме ця матриця починає давати збій та опиратись, якщо ти намагаєшся замінити соціальну систему цінностей своєю власною, а отже, стаєш не такою/не таким, як інші. Чи справді це все нецікаво лівим? Не думаю.

ВСТАВКА:

ДУХО́ВНИЙ, а, е.

1. Зв’язаний з внутрішнім психічним життям людини, моральним світом її. [Орест:] Окрім того, для літературної роботи треба духовної рівноваги (Леся Українка, II, 1951, 52); Невтомне піклування партії про виховання радянського народу привело до докорінної зміни його духовного обличчя (Комуніст України, 11, 1959, 35);
//  Зв’язаний з спільністю ідей, поглядів, прагнень і т. ін. Народи наші [український, російський і білоруський] бувалії адміністративно розрізнені, але ніколи, ні за яких обставин не втрачали вони свідомості своєї духовної спільності (Максим Рильський, III, 1956, 16);
//  розм. Нематеріальний, нетілесний. — За духовним хлібом нам нічого їздить в Європу! — обізвалась одна лиса голова (Нечуй-Левицький, I, 1956, 564); Творцем усіх матеріальних і духовних цінностей на землі є трудящий народ (Іван І. Волошин, Сади.., 1950, 185).

2. Стос. до релігії, церкви, належний їм; протилежне світський. Графиня відповіла, що в бібліотеці таких духовних книжок нема, там усе світські (Олесь Донченко, III, 1956, 47);
//  Який готує служителів культу; який відає, управляє церковними справами. — Тепер студенти з духовних академій чомусь вже не йдуть у ченці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 368); Ні мати,.. ні тим більше батько — добросовісний чиновник духовної консисторії, не змогли.. пояснити дочці, що ж таке людське щастя (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 22);
//  Який є служителем релігійного культу. — Адже ж я черничка, духовна особа, така сама, як і піп (Іван Франко, IV, 1950, 80); Наставник духовний наставно пощупав грішну курятину: чи хватить на суп дванадцяти апостолам (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 5);
//  Який належить, присвоюється і т. ін. служителям церкви. Обидва [женихи] були кандидатами духовного сану, та не одного були походження (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 7);
//  у знач. ім. духовні, них, мн., розм. Служителі релігійного культу. Я бачив духовних, що прилюдно обурювалися на кождого, хто посмів хоч несмілим слівцем осудити їх хиби (Іван Франко, IV, 1950, 323); Він знав, що в Терлецького не бувають духовні, а тільки панки (Нечуй-Левицький, III, 1956, 57).

3. у знач. ім. духовна, ної, жін., заст. Те саме, що духівниця. [Захарко:] Чи дома ж то старшина? Піду та й скажу, нехай пише духовну!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 166).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 445.

Однією з передумов успіху в майбутньому є вектор погляду. Дивитись назад чи вперед? Сьогодні це особливо гостро відчувається при погляді на прогресивну частину громадянського суспільства України, яка намагається створити власне бачення майбутнього, відшукати, майже навпомацки, свої демократичні, егалітарні смисли для переозначення державного політичного проекту. Водночас йому протистоять традиціоналістські, націоналістичні — в етнічному розумінні — риторики, а також пост-радянська інерційна пасивність і корумпованість, подібні до гідри, яка вміє наново відрощувати відрубані голови. І хто знає, що переможе в цій війні риторик. З іншого боку, існує чи не гірший державницький дискурс Росії, який підживлює нафтокоштами вихолощені конструкти імперської величі, сильної руки, радянської стабільності. Та йому також протистоять енергійні громадянські ініціативи росіян, виступаючи з антивоєнними, антитрадиціоналістськими, соціальними риториками.

Куди дивляться в цей час українські ліві? Песимістичною відповіддю є знайомі всім сектантські суперечки між дрібними групами. Це однозначний погляд у минуле — туди, де «великі» сказали своє слово про єдиновірний шлях, — і, якщо його дотримуватись, все буде добре. Однак ліва думка з часів Томаса Мора і Томазо Кампанелли була не реактивною, а проактивною та утопічною, тобто створювала цілісний образ соціального ладу, візію-мрію кращого майбутнього для людства.

Марксистський аналіз ролі пролетаріату як єдиного класу, здатного змінити соціальний лад, був вражаюче вірним в умовах індустріального капіталізму ХІХ століття. Клас, якому нічого не належить (на відміну від селян, дрібної і крупної буржуазії), який продає лише свою працю (здає в оренду своє тіло і час), дійсно має шанс через саме життя усвідомити структуру несправедливості, зрозуміти свій класовий інтерес та усуспільнити засоби виробництва, перерозподіливши матеріальні блага рівномірно. Таке усвідомлення дається легше, коли пролетарі живуть згуртовано в робітничому районі та цілком дидактично сприймають враження від того, як насолоджуються виробленими ними багатствами буржуа з сусідньої вулиці. В ХІХ столітті класовий поділ було видно з відстані, яку можна подолати пішки. ХХ і, тим більше, ХХІ століття, не дають такої підказки. Для того, щоб зрозуміти фінансові махінації та токсичність глобального капіталізму, потрібно володіти чималими знаннями і навичками аналізу, а також виходити за межі власного повсякдення. Класова свідомість ХХІ століття вимагає набагато більшого ступеню абстрактності мислення, її складно віднайти чуттєво та інтуїтивно, виходячи виключно з матеріальних обставин власного життя. Таким чином, це розуміння саме по собі не з’явиться у пролетарів — кого б ми не мали сьогодні на увазі під цією категорією, від робітників фабрик до найманих менеджерів і творчого прекаріату.

Чуттєве, матеріалістичне існування підказує зовсім інші стратегії виживання і маршрути мислення. Працівнику бюджетної сфери зручніше брати хабарі, чиновнику – красти, робітникові заводу – займатись сільським господарством, художнику – переїхати до Європи, а менеджеру середньої ланки – бухати з начальством. Ми, ліві, чомусь наївно чекаємо, що ось-ось, ще одна криза – і всі відмовляться від своїх облаштованих міщанських світів і пожертвують усіма своїми солодкими досягненнями, зручними уявленнями й перевіреними навичками на благо цілей, таких логічних і переконливих для нас, але туманних, дивних і нераціональних для інших.

01

До чого тут духовність? Якось мій приятель-активіст розповідав про досвід спілкування з робітниками східноукраїнського заводу. Їх світ був дуже простим: на 60 відсотків він складався з роботи, решта 40 відсотків – це сім’я, домашнє господарство, телевізор, випвка з друзями, рибалка. Переписати алгоритм «рибалка» на «розвиток профсоюзу» виявилось майже неможливим, хоча об’єктивно таке дозвілля було б кориснішим. У ситуації нестачі внутрішніх ресурсів – насамперед, знань і психологічного здоров’я – раціональні аргументи не працюють, дискусії перетворюються на невротичне обговорення травм, перетворення світу – на вибудовування своєї зони комфорту, що добре видно сьогодні в українському публічному, а іноді – й в активістському, контексті.

Якщо в соціальній системі нематеріальні (духовні) цінності любові, взаємоповаги, творчості, гуманізму, гармонії, емпатії домінують над матеріальними – як-то багатством, статусом, владою, то соціум неминуче тяжітиме до лівого, егалітарного розподілу матеріальних благ. Я розумію, що захожу зараз на територію класичного марксистського «курка чи яйце», «буття визначає свідомість» і аксіоми про необхідність зміни базису, наслідком чого буде зміна надбудови. Однак останню тезу я не заперечую, класовий аналіз вважаю необхідним і цінним, хоч і не бачу конфлікту в одночасній роботі і з матеріальними обставинами життя суспільства, і з його духовно-ціннісною сферою. Навпаки, комплексний, синергійний підхід видається продуктивнішим, особливо в обставинах, коли українські ліві надто слабкі політично, щоб реально змінювати матеріальні основи життя спільноти, а запит на переозначення духовної/нематеріальної/ціннісної сфери в суспільстві існує вже сьогодні.

Цей запит помітно насамперед у самовизначенні Майдану 2013/2014 як Революції Гідності й Цінностей. Можна – і варто – критикувати правих, показувати, які стратегії виключення й дискримінації існували за поверхнею майданної риторики. Але також варто дослухатись до самовизначення спільноти, поміркувати, про що говорять озвучені нею гасла, наприклад, «воля або смерть», помітити, як уже рік значна кількість громадян – і громадянок – України жертвують матеріальним: комфортом, грошима, часом, здоров’ям і навіть життям. «За нашу і вашу свободу – як на роботу» – моє улюблене гасло Майдану, яке висіло на мості над Інституцькою. Свобода – це духовна цінність.

Одним із перших проектів, який спробував створити для України образ майбутнього, є громадянська платформа «Нова країна». Протягом певного часу профільні групи, набрані з усіх бажаючих (зі сфер економіки, медицини, освіти, податків, духовності, культури тощо), формулювали бажане – те, якою прагнуть бачити Україну в 2022 році. Це цікава спроба створити локальну утопію. Нехай у чомусь наївний та еклектичний, цей проект претендує на проактивність, самоорганізацію не «проти», а «задля»: заради досягнення не абстрактних, а конкретизованих цілей в усіх сферах діяльності людини і держави. Духовність у цій візії є ядром – корінням, з яким взаємодіють усі інші сфери. Саме вона, наповнена досить розмитими ідеями про синергію, вільний творчий розвиток, етичну взаємодію і духовне перезавантаження, впливає на формулювання всього іншого.

Ціннісна криза є логічним наслідком кількох сучасних процесів, найважливішими з яких мені видаються технологічний розвиток і домінування культури споживання. В якості ліків праві пропонують «традиційні» цінності сім’ї, жорстке гендерне розмежування, формальну релігійність і мораль, яка зводиться до банального контролю за чиїмось сексуальним життям. Отримавши духовність у своє повне користування, праві риторики не здатні наповнити її новими орієнтирами та осучаснити систему цінностей – за своєю суттю вони скеровані в минуле. Репродукція для них – сімейні цінності, кровна спорідненість – етнос; їх розмаїті правила і заборони видаються вірними не завдяки раціональності, а через освяченість «традицією», чи радше тим, що сьогодні комусь вигідно вважати «традицією». Натомість, на горизонті людства, згідно деяких прогнозів – не далі, ніж за кілька десятків років, – повна інтернетизація щоденного життя, польоти в космос, роботизація тіл, значне продовження тривалості життя і винайдення штучного інтелекту – після цього майбутнє втрачає певність.

_MG_8756-2

Техногенна цивілізація з її перспективами міграції інтелекту на триваліші, ніж людське тіло, носії – це радикально зняте матеріальне. Своєрідним чином футуристична утопія продовжує марксистську традицію, адже цінним залишається лише інтелект, обмін інформацією та емоціями, нескінченне пізнання і розвиток. Саме те, що було найвищою ціллю комуністичного проекту – звільнення людини від тягаря виживання та всебічний її розвиток.

Ця начебто далека перспектива здійснюється вже сьогодні і кидає свої виклики. Одним із них є зміна сценаріїв репродуктивної поведінки: від розширення уявлень про форми сім’ї до новітніх репродуктивних технологій. Вже сьогодні широко поширені штучне запліднення, сурогатне материнство, в перспективі – клонування і позаутробний розвиток плоду. Праві, прив’язані до уявлень минулих епох, нездатні раціонально обговорювати такі питання. Права відповідь – це швидкий та однозначний осуд, неприйняття, страх, заборона. Ліва відповідь симетрична – це пряме наполягання на праві людини розпоряджатись своїм тілом і зневага до правих та їх забобонів. Між цими двома позиціями створюється вакуум, у якому не лише не вдається спокійно та уважно обговорити поверхові, очевидні питання, але, що важливіше, неможливо усвідомити підсвідомі, архетипні аспекти цивілізаційних змін.

Клонування та інші репродуктивні інновації – це не лише зона науки, це ще й значний виклик божественному, помисленому в якості бога-творця, батьківської авторитетної фігури, яка дає людству віковічний закон і бере на себе відповідальність. Такі новації вводять нас у каламутну воду архетипів верховенства «вищої», «небесної» влади над людиною, моралі та етики, яка дається згори, недовіри до індивідуума як здатного робити відповідальні судження, діяти без шкоди для інших із власної волі, а не через зовнішній примус. Ці дискусії будуть усе більш непростими в Україні. Маленькі деталі – наприклад, розповсюджені під час Майдану плачі через відсутність Лідера, котрий би все вирішив і повів за собою, – говорять про неготовність значної частини суспільства усвідомити і прийняти власну свободу й відповідальність за як за свою долю свою, так і за долю спільноти.

З позиції представників середнього класу, які живуть у великому місті, з вищою освітою, з соціалізацією в ліво-інтелектуальному середовищі, легко скинути всю цю «езотерику» з повістки денної. Але для решти суспільства духовна сфера – у всьому розмаїтті трактувань – має значення. Зрештою, страх смерті ніхто не відміняв. Робота з духовністю, на мою думку, є раціоналістичною, позбавленою містицизму роботою з формами свідомості та системами цінностей, яка, однак, включає ширший набір засобів, аніж одні логічні аргументи. Вона може апелювати до емоційного, інтуїтивного і психологічного, користатись образами і метафорами, психотерапевтичними методиками аж до експериментів із модернізацією релігійних уявлень, колективних ритуалів і форм народної обрядовості.

Тож як і заради чого жити в ситуації практичного безсмертя? Чим займатись людству, коли тілесне (харчі, секс, дах над головою, розваги) – те, на що сьогодні спрямовано більшість наших зусиль, що є основним змістом економіки, – майже повністю втратить своє значення? Якою може бути етична взаємодія між людиною і кіборгом? Чим є єдність людини і природи? Для чого ми тут, врешті-решт? Цими дійсно актуальними питаннями можна – і варто – наповнювати сферу духовності: відкривати в ній нові перспективи й напрямки, переозначувати поняття; поступово, але наполегливо, зсувати риторики вліво – від інерційної консервативності та догматичної релігійності до егалітарної етики і світської філософії.

02

 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ОПІУМ НАРОДУ? КРИТИЧНИЙ МАРКСИЗМ ТА РЕЛІГІЯ (Міхаель Леві)

ВИЗВОЛЬНЕ ХРИСТИЯНСТВО У ЛАТИНСЬКІЙ АМЕРИЦІ: Теологія визволення та визвольне християнство (Міхаель Леві)

ПАРАД? ТАК, АЛЕ ЯКИЙ І ЧИЙ? Конкретний аналіз Прайду в Сербії (2010—2012) (Душан Мальковіч)

ХРИСТИЯНСТВО ТА РАДИКАЛЬНИЙ НАЦІОНАЛІЗМ: Митрополит Андрей Шептицький та бандерівський рух (Іван-Павло Химка)

МІКРОСОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ: колективні та індивідуальні релігійні практики (Ренделл Коллінз)

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери