Джон Ґолдторп
Нерівність у відносній соціальній мобільності можна вирішити тільки за допомогою політики економічного й соціального розвитку
У політичних колах та серед оглядачів дуже поширена думка про те, що в сучасній Великобританії соціальна мобільність знижується. Проте за результатами нової дослідницької програми, яку очолює професорка Елізабет Букоді (Erzsébet Bukodi) з кафедри соціальної політики та втручання (Department of Social Policy and Intervention) в Оксфордському університеті, це насправді не так. А зацикленість на можливому зниженні відволікла від інших, важливіших проблем соціальної мобільності. Перш за все, є ключові питання про роль освіти. Черговий уряд, що прагне підвищити мобільність, розглядає політику в галузі освіти як основний засіб для досягнення цієї мети.
Період із кінця Другої світової війни й донині вирізнявся відносно безперервним розширенням доступу до освіти та реформами – від Закону про освіту Батлера 1944 року (Butler Act), що впровадив безкоштовну середню освіту для всіх, і переходу від вибіркової до обов’язкової середньої освіти – до швидкого розширення доступу до вищої освіти в 60-х та 90-х роках минулого століття.
Проте, попри розширення та реформи, нерівність у можливостях відносної мобільності залишилася майже незмінною.
Якщо розглядати мобільність лише в межах відсотка індивідів, які посідають соціальну позицію, що відмінна від тієї, яку посідали їхні батьки, цей відсоток залишився напрочуд стабільним серед вікових груп чоловіків та жінок із кінця Другої світової й аж до 80-х років ХХ ст. Якщо брати за основу вимірювання сім класів Соціо-економічної класифікації, розробленої Державною статистичною службою Великобританії (National Statistics Socio-economic Classification, NS-SEC), цей «загальний» рівень мобільності працює на рівні близько 80%.
Але зміни найбільш помітні у висхідних та низхідних компонентах вибірки. У 40-х – 60-х роках минулого століття, які вважаються «золотим віком» соціальної мобільності, висхідна мобільність траплялася частіше за низхідну, і перш за все це було результатом розширення управлінської та професійної зайнятості. «Нагорі» було більше місця. Але наразі позитивний вплив цих структурних класових змін послаблюється, тоді як негативний вплив посилюється.
Темним боком «золотої пори» є те, що більша частина індивідів нині частіше стикаються з низхідною мобільністю, ніж із висхідною, через збільшення кількості людей, що ризикують «спуститися вниз по драбині». Така ситуація склалася вперше в новітній британській історії. Молоді люди виходять на ринок праці з набагато нижчими шансами на висхідну мобільність, ніж їхні батьки чи бабусі з дідусями.
Щоправда, це цілковито є результатом змін у класовій структурі. Рівень соціальної рухливості всередині структури – властива «в’язкість» («stickiness») між класовими позиціями батьків та їхніх дітей – не змінився. І це, в свою чергу, піднімає питання про роль освіти.
Освіта – важливий чинник у визначенні того, хто є мобільним, а хто ні – у межах визначення індивідів. Але з цього не випливає, що освіта така ж важлива у визначенні загального рівня мобільності в суспільстві. Для того, аби освіта все ж впливала на це, потрібні дві речі. По-перше, зв’язок між соціальним походженням індивідів та їхнім рівнем освіти має ослабнути; по-друге, зв’язок між отриманою освітою та рівнем соціальних позицій, на яких опиняться освічені люди, має посилитися. Суспільство має просуватися в бік меритократії, що базується на освіті. Проте наразі існує мало свідчень такого руху.
Якщо розглядати освіту не лише як предмет споживання, а і як предмет інвестицій, пов’язаних із ринком праці, буде доцільніше говорити рівень освіти у відносному вираженні. Важливо не те, наскільки освіченими є індивіди загалом, а те, яким є їхній рівень освіти порівняно з рівнем освіти інших, перш за все – їхніх прямих конкурентів на ринку праці.
Тож, наприклад, випускні іспити (A-levels) мали б більшу вагу для людей, що народилися в 40-х роках, аніж для тих, що народилися у 80-х, коли ці іспити були більш популярними та вважалися першим кроком до диплому про вищу освіту. Якщо розглядати освіту з відносної точки зору, знову ж таки в око впадає неймовірна стабільність у часі. Серед послідовних вікових груп зв’язок між класовим походженням індивідів та їхнім рівнем освіти не змінюється. Так само не змінюється зв’язок між їхнім рівнем освіти та між класом, у якому вони опиняться.
Чому це так? Важливо усвідомлювати, що коли за умови зменшення притаманної в’язкості між класовими позиціями батьків та дітей збільшити соціальну мобільність, це означатиме збільшення низхідної мобільності у рівній мірі з висхідною. Але, на противагу математичній симетрії, існує психологічна асиметрія. Є підстави вважати, що, за психологічною теорією неприйняття збитків (loss aversion), батьки та їхні діти більше заклопотані униканням низхідної мобільності, аніж досяганням висхідної. Тож батьки, які посідають більш привілейовані класові позиції, у відповідь на будь-яке розширення чи реформу системи освіти задіють найкращі економічні, культурні та соціальні ресурси, аби допомогти своїм дітям зберегти конкурентну перевагу в системі, і зрештою, на ринку праці. Саме поєднання сильної мотивації уникнути пониження в класі (déclassement) та зазвичай відповідних засобів для цього є джерелом потужного опору змінам.
Які ж наслідки це зумовлює для політики? Якщо мета – збільшити мобільність через забезпечення більшої рівності у відносних можливостях мобільності, освітня політика не є достатнім для цього ресурсом, хоча й набагато потужнішим, ніж припускають політики. Базовим джерелом нерівності освітніх можливостей є нерівність умов та різних ресурсів, що існує в родинах із різних класів. Тож важливо розглядати саме цю нерівність.
Проте якщо мета – не підвищення мобільності загалом, а зміна її характеру та повернення до «золотої пори», коли переважала висхідна мобільність, то для цього потрібна така політика економічного й соціального розвитку, що створила б більшу кількість «топових» робочих місць. Політика, що спрямована на підвищення наразі низького рівня інвестицій у дослідження та розвиток, на створення сучасної та безпечної для довкілля інфраструктури та на прогресивне оновлення якості всіх соціальних та інших громадських послуг.
Переклала Валентина Колесник
Оригінал статті доступний за посиланням: Dr John Goldthorpe. Decades of investment in education have not improved social mobility