Гаррі Чанг
Передмова Стаса Сергієнка
Марксова теорія вартості відіграла важливу роль у ХХ столітті. Георг Лукач, виходячи з неї, розвинув теорію оречевлення, Євген Пашуканіс — теорію права, Евальд Ільєнков — теорію ідеального. Два есе Гаррі Чанга, які ми публікуємо тут, є оригінальною спробою розвинути марксистську расову теорію та критику расизму, відштовхуючись саме від цієї частини «Капіталу». В них можна знайти багато моментів, які особливо актуальні у зв’язку із сучасними дискусіями навколо соціальної, а не біологічної природи раси, ототожнення раси з кастою або класом, а також теорією привілеїв.
Гаррі Чанг (1937–1979) народився в Південній Кореї в родині викладачів протестантської семінарії. В 1952 році він емігрував до США, щоб навчатися в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Там він разом із багатьма іншими студентами радикалізувався, брав участь в університетських марксистських гуртках, згодом і сам їх організовував, а в 1964 році одружився з дочкою відомого чорного комуніста. Незважаючи на те, що він мав математичну освіту, йому вдалося стати одним із найцікавіших марксистських теоретиків расизму. В його роздумах помітний вплив Олівера Кокса, але в протилежність до нього він підходить більш диференційовано, стверджуючи, що расові категорії відрізняються в різних країнах та змінюються протягом історії. Письменник та активіст Боб Вінг (Bob Wing) стверджував, що ідеї Чанга заклали основу для формування двох ключових теорій расизму — теорії расової формації (the theory of racial formation) та критичної расової теорії (critical race theory).Окрім того, вони мали значний вплив на політичну роботу активістів в агломерації Сан-Франциської затоки. Проте, за винятком полеміки «Критика тези про чорну націю» (1975), його тексти ніколи не публікувались за його життя. Два невеликих есе, які ми переклали, — це опрацьовані Полом Ліємом та Еріком Монтагю чернетки та нотатки, які вперше побачили світ лише 1985 року в журналі «Review of Radical Political Economics». В деяких місцях редактори оригінальної публікації в дужках вставили фрагменти з інших текстів Чанга.
Діалектика расових категорій
Здоровий глузд підказує, що людину називають чорною, бо вона належить до чорної раси, а білою, бо вона належить до білої. Тож видається, що логіка расового розрізнення проста й полягає в належності до тієї чи іншої раси. Це поширене уявлення передбачає, що концепт раси передує логіці расового розрізнення (якщо керуватись категорійним порядком). Нам треба поставити під питання такий силогізм, щоб «розплутати цю діалектику».
Історично концепт раси виник як мінімум через століття після того, як расовий поділ став соціально валідним способом партикуляризації. Найімовірнішим видається, що концепт раси сам по собі — це результат застосування до індивідів відмінностей, які ми тепер, post facto, називаємо «расовими» відмінностями. Лише після того, як таке розрізнення індивідів відбулося, партикулярності було організовано в расу. Расове не припускає расу (за винятком мови), але раса припускає расове. Узагальнення очевидно йде за партикуляризацією, а не передує їй. Розрізнення потребує спільного.
Біологічна раса
Проблем під час визначення раси в строго природничо-науковому сенсі багато. Тут не потрібно заглиблюватись в історію біологічної науки (а особливо генетики та фізичної антропології), щоб розгадати загадку раси. Нам достатньо лише поглянути зі сторони. Навіть так пасивно ми можемо досить надійно передбачити, що природнича наука зазнає невдачі в розробці точного поняття раси.
Модесто Брокос, «Спокута Хама». Картина присвячена популярній у XIX столітті расовій теорії «відбілення» бразильского населення.
Проблема номер один — це так звана гіподесцентна логіка відтворення раси: яким чином виражається «суміш» протилежностей у расових категоріях. В таких державах, як Сполучені Штати, змішане потомство чорних та білих батьків класифікується не відповідно до «адекватної логіки» серединного, а відповідно до загальноприйнятного правила витіснення до субординованої сторони цього поділу. Спрощуючи, «краплі чорної крові» достатньо, щоб проголосити «належність до чорної раси» (за винятком «тих, хто виглядає, як білий»). Натомість «критерій належності до білої раси» вимагає щонайменше абсолютну «чистоту», тобто жодних видимих виявів «домішок чорної крові». Інакше кажучи, логіка расового поділу також залучає логіку «чистих» проти «забруднених», «породистих» проти «дворняг». Отже, мішанка «чистого» та «забрудненого» рівнозначна останньому, як і мішанка «породистого» та «дворняги».
"Змішане потомство класу власників та класу без власності зазвичай належить до позбавлених власності."
Ця логіка цікавим чином схожа на правила полишення прав власності та спадкоємства (disinheritance-disfranchisement) в системі приватної власності. В такій системі теж переважає гіподесцентна логіка (за окремими винятками), тобто змішане потомство класу власників та класу без власності зазвичай належить до позбавлених власності. Наприклад, концепція «позашлюбної дитини» коріниться в потребі зробити це правило систематичною силою закону. І це також тягне за собою розрізнення біологічного та соціального батьківства. Інакше кажучи, біологічний син не обов’язково стає спадкоємцем у соціальному розумінні. Це не означає, що всі білі мають право власності, а всі чорні — ні. Така аналогія необхідна, щоб показати типово соціальний характер цього поділу, котрий врешті-решт заміщує навіть логіку, передбачену природою. Це показує ступінь, до якого соціальному вдалось заперечити колишню невинність природи.
Структура мексиканської кастової системи. Художник: Ігнасіо Марія Барреда.
Кастова система передбачає класифікацію населення з погляду расового походження та проценту тієї чи іншої «крові». З цієї системи походять такі терміни, як «мулат», «метис», «самбо» та інші.
Очевидно, такий соціальний звичай не має ні анатомічного, ні генетичного базису. Для концепту раси необхідно, щоб хтось навмисне вигадав такі міфічні структури, як «білі» та «чорні гени», а потім розробив (а не дослідив) правила, за якими «чорні гени» поглинаються, а «білі» — відкидаються, чи якусь подібну метафізику. Так, метафізика має виправдовувати себе ще більшою метафізикою, наприклад, через міфологізоване існування «чистих білих» та «чистих чорних» (або ж «чистих негрів»). Навіть якщо ця міфологія стала ідеологічно успішною, лишається потреба в подальшому міфологічному поясненні гіподесцентної логіки — це наступний діалектичний момент расового поділу. Якби расові закони в Сполучених Штатах керувалися б «гіпердесцентним» принципом замість «гіподесцентного», близько 70% чорних в США виявились би білими! Поняття «расової належності», тобто визначення расового статусу за «належністю до раси», всього-на-всього практичне операційне керівництво для расового поділу (обумовлене расизмом), але не причина поділу. Це поняття неспроможне навіть пояснити, чому гіподесцентну логіку включено до расових категорій.
Гіподесценція — логіка, розроблена безпосередньо для соціальної партикуляризації. Наслідки останньої неможливо об’єктивно схарактеризувати біологічними генетичними структурами без впадання в ірраціональність. Це твердження не рівнозначне припущенню, що не існує фенотипів (як протилежності генотипів) або що немає жодних варіацій у людській зовнішності. Справжня проблема полягає не в тому, що людина собою демонструє разюче розмаїття фенотипів, а в тому, що всі намагання помістити континуум у набір розрізнених категорій приречені на програш. Навіть посередньо-наукове судження з цієї теми вказуватиме на марність пошуків цієї логіки в генетиці.
"Біологи врешті зрозуміли той факт, що концепт раси — це необґрунтоване поняття для природничої науки."
Соціальний характер, так само як і партикуляризуючий характер расового розрізнення, стає очевидним, якщо ми згадаємо, що ця логіка різниться від країни до країни. Наприклад, не дивно, що людина, визначена як біла на Карибах, перевизначається як чорна в Сполучених Штатах. В Південній Африці гіподесцентне правило має таку особливість: суміш рас класифікується як «Cape Colored», тобто відмінна від «чистих європейців» та «чистих африканців». (Навіть більше, японці класифікуються як «почесно білі», але китайці — ні!)
Діти з «Cape Colored» в Кейптауні, Південна Африка
З огляду на це все, ірраціональність тих науковців-природознавців, що намагаються дати наукове обґрунтування концепції раси, полягає не стільки в неякісності їхніх результатів, скільки в тому, що сама така спроба вказує на відсутність наукового судження. Як би ми поставились до фізика, котрий витрачає час на те, щоб визначити, забарвлена довжина хвилі 800 ангстремів в червоний чи в жовтий колір? Проте це і є «поважна наука» сучасних теоретиків раси.
Дійсно, нещодавно біологи врешті зрозуміли той факт, що концепт раси — це необґрунтоване поняття для природничої науки. З огляду на це, більшість соціальних науковців віднині також надають перевагу концепту «соціальних рас» над «біологічними», тобто «расам», як вони представлені в соціальному звичаї. Але без діалектичного підходу до цього питання вони можуть навіть не сподіватись пояснити, як цей соціальний поділ виник, і, як наслідок, вони більшою мірою зійшли до позиції простого прийняття цих концептів як «функціональних інваріантів».
Соціальні раси
Якщо теорії «біологічних рас» помилкові у своєму віднесенні соціально-реляційних категорій расизму до природи, теорії «соціальних рас» розкривають зворотний бік цієї помилки. Вони абстрагують фенотипічне правило расового поділу від расових категорій в цілому. Расові категорії не природні, але вони так само й не є «чисто соціальними» з усіх боків. Расова належність індивідів не визначається самою лише біографією людини як соціальної істоти, але біологічно успадкованими природними фенотипічними маркерами. Отже, природа стає інструментом для расистської соціальної партикуляризації.
Єдиний правильний шлях розплутування цих методів соціальної ідентифікації — за допомогою концепту оречевлення. Оречевлення означає трансформацію відносин у речі. (Інакше кажучи, речі, детерміновані відносинами, перевертаються, ніби-то відносини — це внутрішня якість самих речей.) Оречевлення расових категорій у «кольорі шкіри» тощо — це інтегральна складова расової логіки, а обережна критика останньої може оприявнити, наприклад, історичну специфічність расизму. Простіше кажучи, расові категорії — це соціальні розрізнення, поділені так, що їх розрізнювальний момент можна звести до «забобонної» концепції природи. Це, зі свого боку, породжує ілюзію, що природа сама по собі диктує расові категорії для нас.
Заняття в середній школі Анакостія, Вашингтон, 1957 рік
Імовірно, буде простіше, якщо я порівняю діалектичний аспект расових категорій із відомішим випадком оречевлення. У Марксовій теорії грошей (див. главу 1 «Капіталу», Том 1) зазначається, що природа грошей (те, що Маркс називає їхньою «споживчою вартістю») — це бути виконавчим об’єктом (або суб’єктом як об’єктом) в оречевленні відносин вартості. Ця функція-обернена-на-об’єкт є невіддільною в категорії вартості з її внутрішньою діалектикою абстракції (тобто абстрактна праця на противагу конкретній праці), що також є об’єктивізацією. Ці соціальні гроші виражені природним золотом — це і є «секрет» грошей. Ті, хто розуміють гроші як невіддільну властивість золота (меркантилісти), — некритичні раби об’єктивізації грошей. Ті, хто розуміють гроші як чисто суб’єктивний соціальний символ («вільні торгівці»), — безтурботні вульгаристи, які випускають критичний діалектичний момент вартості, що об’єктивізує себе. Гроші неможливо уявити (принаймні спочатку) без цінних металів, бо не буде об’єкту для їхньої об’єктивізації, але гроші — це не цінні метали, бо їхня соціальна користь як грошей далека від представлення загальності цих природних хімікатів. Інакше кажучи, теоретики «біологічної раси» схожі на тих, хто помилково вважають гроші золотом, а теоретики «соціальної раси» схожі на тих, хто сприймає гроші чисто суб’єктивно — як соціальний символ, державний підзаконний акт, конвенцію торговців, звичай, що містичним чином диктує консенсус.
"Расова належність індивідів не визначається самою лише біографією людини як соціальної істоти."
Але не можна стверджувати, що «расизм — це соціальне зловживання природними відмінностями» більшим чином, ніж гроші — це соціальне зловживання золотом. У разі расових категорій принаймні це очевидне: (1) природа забезпечує нас чистою фенотипічною варіативністю, (2) але це — чиста відмінність, бо природа далека від пропонування дискретної схеми для своєї варіативності, (3) відповідно, вістря расових детермінацій людей — це соціальне, «нав’язане» природі. Але не просто суб’єктивне нав’язування (наприклад, коли астрологи прив’язують «долю» до астрономічних об’єктів), а «нав’язування», здатне на все те, що репрезентує оречевлення. Примітний факт про расизм полягає не лише в тому, що ці категорії «живуть» у природі, а в тому, що це «зачіпання природи» виявилось ідеологічно вкрай успішним для підтримки валідності расових категорій в реальному житті расових систем. Немає сенсу ставити питання про те, як расизм наштовхнувся на природу фенотипічних варіацій людства, адже причина оречевлення цих відносних категорій у фенотипічні розрізнення пояснить природу расизму. Гроші потребують золота для об’єктивації себе — золото не проситься ставати грошима.
Тож наша критика теорій «соціальної раси» — це критика теоретичних тенденцій абстрагування природного фенотипічного «моменту» з расових категорій. Теорія ж «расової схожості» на практиці перетворює створену діалектику схожості-не-схожості расизму в причину, або ж ця діалектика постулюється як «інстинктивна» на користь соціобіології, біосоціології та чого завгодно ще. Менш витончені підходи, що проводять аналогії між расовими групами та націями, національностями, кастами, етнічностями та навіть класами, ще більш нереальні через своє рішення позбутись діалектичного імпульсу расових категорій на користь «застиганню» в природі. І все ж специфічна форма «інтерпретацій» соціального та біологічного підґрунтя в расових категоріях не що інше, як (наскільки мені відомо) differentia specifica (відмінна ознака), дуже особливий характер расових категорій. Те, що расові категорії — ймовірно, дуже специфічний вид соціального розрізнення (здатний досягти валідності лише у вузько окресленому діапазоні способів виробництва), — це питання, яке навіть не ставиться цими винятково недіалектичними теоріями. Що заважає всім випадкам діалектики схожості-не-схожості перетворитись на расизм? Що заважає всім національним, кастовим формаціям, етнічним формаціям, класовим формаціям стати також расовими формаціями?
Протест проти спільного навчання білих та чорних дітей. Літл-Рок, штат Арканзас, 1959 рік
Расові категорії — це соціальна партикуляризація: вони передусім внутрішньосуспільні, а не міжсуспільні. Як кажуть китайці, це випадок, коли «одне стає двома», а не коли «двоє стають одним». Гегель сказав би, що расові категорії — це «внутрішні, а не «зовнішні розрізнення».
В основі нашої дискусії з теоріями «соціальної раси» лежить діалектика расових формацій. Філософи, такі як Маркс, вже давно розпізнали протилежну логіку в соціальних структурах під традиційними назвами Gemeinschaft та Gesellschaft: плем’я — це Gemeinschaft, а клас — це Gesellschaft. Які із цих протилежних сторін відповідають расовій формації та чому?
"Чоловік — капіталіст, відповідно, він належить до класу капіталістів, але чоловік — француз, тому що він належить до французької нації."
Розрізнення Gemeinschaft vs. Gesellschaft (що можемо необережно перекласти як «общинний» vs. «суспільний») — найкраще зробити в загальних рамках діалектичної логіки. Розрізнення пов’язане з логікою «належності». Gemeinschaft переважно передбачає логіку «я належу, відповідно, я є». В рамках Gesellschaft діє логіка «я є, відповідно, я належу». Кажучи діалектично, Gemeinschaft — це «більша єдність», що визначає своїх член/кинь, а Gesellschaft — це «спільне об’єднання» тих, хто вже визначен/і індивідуально. Абстрактніше кажучи, в Gemeinschaft універсальне веде до індивідуального як свого конкретного, а в Gesellschaft — партикулярне є результатом абстрактності індивідуального. Тож раса — це Gemeinschaft чи Gesellschaft?
Можливо, найважливіший сучасний приклад розрізнення можна віднайти в націях та класах, тобто національні формації слідують логіці Gemeinschaft, а класові, відповідно, — Gesellschaft. Національність людини виникає із соціально-історичної практики національного життя. Саме тому просте скупчення корейців (скажімо, в Лос Анджелесі) — це не корейська нація. Натомість класове положення людини визначається не його чи її належністю до класу, а індивідуальною залученістю до класових відносин, таких як рабство, володіння нерухомістю, наймана праця тощо. Таким чином, якась людина — капіталіст, бо передусім вона як індивід виконує економічну функцію отримання додаткової вартості через інвестиції капіталу. Клас капіталістів — це результат об’єднання цих індивідів, що знаходяться у схожій позиції. Чоловік — капіталіст, відповідно, він належить до класу капіталістів, але чоловік — француз, тому що він належить до французької нації.
Черга за їжею та засобами індивідуального захисту в Гарлемі, Нью-Йорк, 2020 рік
Ця протилежність також абстрактно проявляється в модусі заперечення. Клас є іншо-визначеним, бо його структура обов’язково залучає структуру протилежного класу: раби vs. господарі, кріпаки vs. землевласники, робітники vs. капіталісти тощо. Відповідно, дійсно, структура класу — це лиш один бік класового поділу суспільства: єдність проявляється в протилежностях. Але не в разі націй: становлення нації не обов’язково визначається іншими, що переживають схожі процеси. Наприклад, поява французької нації не залежить від постання ефіопів чи японців як нації. З цієї причини діалектична опозиція французів — це не німці або росіяни. Вона коріниться в самозапереченні: не-французах.
Тож чи расова формація наслідує логіку Gemeinschaft або ж Gesellschaft у соціальних структурах? Якщо перше, тоді раса живе «внутрішнім життям» як раса, навіть за відсутності інших рас. Але немає жодних історичних доказів цього. Європейці в Середньовіччі (аж до налагодження близьких міжконтинентальних контактів, скажімо, до XVI століття) навіть не усвідомлювали своєї «білизни» (Whiteness), не кажучи про структуризацію свого життя як білої раси. Так само й африканці аж до епохи работоргівлі не усвідомлювали своєї «чорноти» (Blackness), а спільне життя африканців як чорної раси — це модерний міф, який не враховує історичного факту племінної (на противагу расової) відданості, що переважала там до расизму. Логічно кажучи, нації є самовизначеними, але раси — безперечно, іншовизначені.
Отже, правило расових категорій проходить шляхом від індивідуальних детермінацій до колективних об’єднань в раси. Людина належить до чорної раси, тому що її визначили як чорну (незалежно від концепції раси), а не через перевернуту «логіку» здорового глузду, що проголошує людину чорною, тому що вона належить до чорної раси. Перекладаючи сказане мовою єдності протилежностей, «білизна» та «чорнота» — це збіжні соціальні визначення: біла, тому що хтось інший через це визначений чорним, та чорна, тому що хтось інший цим визначений як білий.
Підсумок
Спробуємо підсумувати всі ці незвичайні думки в пошуках концепції раси та діалектично розібратись в послідовності цих міфологічних сполук. Мовою категорій, расовий поділ — це логіка, розроблена спеціально для розрізнення найперше індивідів: чи є окрема особистість білою чи чорною. Це логічна інваріативність расових категорій. Після того, як індивідуальні розрізнення зроблені силою соціально обґрунтованої об'єктивності, теоретики раси починають приписувати нібито загальний характер сукупності плодів індивідуальних розрізнень. Чорний є чорним, незалежно від того, чи концепція чорної раси має «науковий» характер або ж ні; але в такому разі «чорнота» ідеологічно зображена як питання належності до чорної раси. Міфотворчість спрямовується в протилежний бік від руху категорій дійсних відносин. В реальному житті логіка расового розрізнення (пристосована до індивідів) приводить до ідеологічної потреби сформулювати концепцію раси. В нереальному світі міфів вважається, що концепція раси лишень чекає фінального наукового штриха, а расові ознаки індивідів вважаються лише питанням визначення належності до цієї ще-не-визначеної єдності. З погляду діалектики, партикуляризація расових розрізнень вимагає ідеологічного каналу, щоб представляти себе як «спільне об’єднання» загальних расових, національних, етнічних і тому подібних структур. Це найсильніша зброя для заплутування реальних відносин расизму.
Раса та клас
Потенційно будь-яка група індивідів може називатись класом за умови наявності певного відомого правила класифікації: ті, чий річний дохід становить від $10 000 до $15 000 («клас із середнім рівнем доходу»); ті, хто живуть в приміських будинках із трьома чи більше спальними кімнатами; ті, чия робота вимагає носіння «синіх комірців»; ті, хто мають «незалежне багатство» й не повинні працювати («бездіяльний клас»/«leisure class») тощо. В цілому цей вид «класу» залежить лише від існування правил класифікації, а отже, повідомляє нам всього-на-всього, що людські істоти — це тварини, що систематизують. У цьому тавтологічному значенні не може бути жодних серйозних заперечень для розуміння раси (чи расової групи в країні) як «класу». Ми класифікуємо, а відповідно, є класи.
Класи, визначені таким чином, позбавлені змісту й не здатні нічого повідомити про класову боротьбу. В найкращому разі такий погляд може вульгарно передати класовий інтерес як сукупність індивідуальних інтересів однаково класифікованих: клас бідняків має природну озлобленість на клас багатіїв, клас безвладних має вічний мотив протистояти можновладцям тощо. Таким чином, класи стають містичними соціальними структурами надприродної загальної згоди, а класова боротьба — вираженням того, що Маркс називав «загальними заздрощами». В теоретичному сенсі такий класовий аналіз — це не більше як нелогічний висновок, що за наявності відмінностей є конфлікт відмінностей. І не важливо, що часом класова боротьба не унаочнюється як соціальний конфлікт або, навпаки, що більшість соціальних конфліктів не належать до класової боротьби. Вона знає як діяти post-mortem, але неспроможна поставити терапевтичний діагноз.
"Класи — це не звичайні демографічні структури, а персонажі в п’єсі під назвою «Спосіб виробництва»".
Згідно з Марксом, класи — це полярні типи в межах певних соціально-економічних відносин, і вони часто систематизуються як соціально-економічні категорії. Це, якщо можна так сказати. Спосіб виробництва загалом та певні базові відносини способу виробництва, зокрема, становлять єдність, в якій класи формують протилежності. Виробничі відносини капіталу (the production relation of capital) створюють полярні типи капіталістів та робітників. Класи — це не звичайні демографічні структури, а персонажі в п’єсі під назвою «Спосіб виробництва». Вони — творці найабстрактніших філософських поглядів і найконкретніших економічних інтересів. Лише після такого визначення класу ми разом із Марксом можемо сказати, що класова боротьба — це рушійна сила історії.
Робітниці на металургійній фабриці, 1919 рік
Раси або расові групи не можуть бути класом у строгому економічно-соціальному сенсі поняття класу. Не існує економічних відносин, функціонування яких породжує полярні типи чорних та білих. Навіть впродовж періоду рабства до Громадянської війни економічні відносини рабовласництва породжували діалектику власності vs. власників, експлуатованих vs. експлуататорів тощо. І ця діалектика не перекладалась прямо на мову опозицій чорних та білих. Дійсно, рабство в Сполучених Штатах передбачало, що всі раби мають бути чорними, а всі рабовласники — білими. Але не те, що всі чорні повинні бути рабами, а всі білі — рабовласниками.
Інакше кажучи, класову поляризацію не можна пристосувати до расової поляризації, а расова дихотомія не передається прямо в термінах класового поділу. Насправді характерна відмінність, що відрізняє расовий режим від кастового (маркуючи расизм як модерне явище, а касти як стародавнє), полягає у відсутності прямого ототожнення расових якостей та економічно пов’язаних характеристик расизму. Простого расового факту, що людина є чорною, недостатньо для ствердження, що вона належить до класу робітників або капіталістів. Всі в один голос можуть сказати, що чорний, найімовірніше, є робітником, а не капіталістом, на відміну від білого, та це радше про статистичну кореляцію, ніж категоріальну точність.
"Простого расового факту, що людина є чорною, недостатньо для ствердження, що вона належить до класу робітників або капіталістів."
Ця нестача прямого ототожнення між расою та економічними відносинами, очевидно, не передбачає, що не існує ніякого зв’язку між расовими та класовими формаціями. Йдеться виключно про те, що цій діалектиці не вистачає посереднього агента. Те, що расизм має конкретні беззаперечні економічні наслідки (та причини), й те, що економічні структури расових режимів мають стійкі расові маркери, — це частина здорового глузду. Але здоровий глузд всього лише визнає існування зв’язків. Теорія ж мусить дослідити характер цих зв’язків. Отже, питання полягає в тому, яка природа цього посередництва між расовими та економічними зв’язками. Інакше кажучи, хоч раси й не є класами, расові та класові формації видаються пов’язаними структурами, і це потребує пояснення.
Чорна сім'я переїжджає до Флориди під час Великої Депресії
Для аналізу цього виду діалектики (непрямого ототожнення) існує вдалий теоретичний прецедент. [Специфіку класових утворень за капіталізму в порівнянні з докапіталістичними епохами вже озвучив Маркс. В докапіталістичні часи класові зв’язки були також і безпосередньо особистими зв’язками, тобто зв’язками особистого домінування. Буржуазні зв’язки розбивають їх. Соціально-економічні зв’язки самі по собі стали відчуженими (чи оречевленими), вони наносять по нас удар як «доля» або закон без законодавця, — те, що Маркс називає народженням політичної економії.]
"Безробітний — все ще пролетар, бо пов’язаний із «громадянським суспільством» як «громадянин» без власності."
Буржуа не завжди безпосередньо взаємодіє з конкретними пролетарями. Він може бути заочним капіталістом, що збирає дивіденди з біржевого ринку. Пролетар не завжди працює на конкретного буржуа — він може бути безробітним. Отже, існує певне посередництво між діалектикою працівників—роботодавців та діалектикою буржуа—пролетарів. Простіше кажучи, те, що Маркс називав «громадянським суспільством» (на противагу до домашнього господарства за античного рабовласництва та помістя за феодалізму), — це посередництво. «Заочний» капіталіст — все ще капіталіст, бо пов’язаний із «громадянським суспільством», із його біржовим та грошовим ринком. Безробітний — все ще пролетар, бо пов’язаний із «громадянським суспільством» як «громадянин» без власності. Навіть діалектика працівників—роботодавців визначається загальними соціальними умовами капіталістичного виробництва.
Максимально протилежною є діалектика раба та пана, господаря та слуги. Раб — це завжди особистий раб рабовласника, а слуга — це завжди особистий «підлеглий» господаря. [Тоді як класичні класові зв’язки догромадянського суспільства були безпосередньо особистими, класові зв’язки в громадянському суспільстві опосередковані через деякі чинники суспільства-в-цілому, зокрема вартість, гроші та капітал.]
Раби збирають бавовну, штат Джорджія
Подібним чином і расові категорії є «особливими», в тому сенсі, що вони не є полярними категоріями особистих зв’язків. Білий — це не чийсь білий, а чорний — це не чийсь чорний. Це показує, що расизм не виникає внаслідок зустрічі конкретної чорної та конкретної білої людини. Радше чорні та білі утворюють соціальні блоки в розвинених умовах «масового суспільства», в яких соціальні типи (замість осіб) виступають як базові єдності економічного та соціального управління. [Якщо расизм можна назвати системою стратифікації, то вона не діє на особистому рівні, а є соціально опосередкованою. Соціальне посередництво як надособистісна та історично розвинена умова — це необхідний крок для розрізнення білих та чорних, і вона можлива лише в громадянському суспільстві.]
Не можна оминути увагою й критичне втручання об’єктивізації, тобто реляційних полюсів, які сприймаються як невіддільні якості пов’язаних об’єктів. Расова структура в країні — це аспект класової структури, але причина того, чому раси не класи, лежить в процесі об’єктивізації (чи фетишизації), ключовому для расових відносин, але більш чи менш відсутньому в класових відносинах у їхньому абстрактному вигляді. Придатна аналогія полягає в «аналогічному» запитанні: золото — це гроші або гроші — це золото? За Марксовим аналізом, процес, внаслідок якого золото стає грошима, а гроші втілюються в золоті, пов’язаний з особливим способом мислення в товарному виробництві — з товарним фетишизмом. Звісно, гроші — це відносини, але здоровий глузд буржуазного суспільства розглядає гроші як невіддільну якість золота, незалежну від відносин обміну. Інакше кажучи, расова структура аналогічна структурі грошей, бо обидва ці зв’язки втілюють самі себе чи об’єктивізують самі себе як якості пов’язаних об’єктів.
"Можливість поневолення чорних не обов’язково виключає можливість чорних бути не-рабами."
Це важливий вклад для розуміння того, що було сказано вище: раб обов’язково повинен бути чорним, але чорний необов’язково має бути рабом. Золото, використане як гроші, не обов’язково виключає негрошове функціонування золота (як в індустріальному виробництві покриття). Можливість поневолення чорних не обов’язково виключає можливість чорних бути не-рабами.
[В цілому видається, що люди були поневолені, бо вони були чорними, тобто рабство виступає наслідком чорноти (Blackness). Але ймовірність того, що потреба рабства була передумовою, а поневолення в капіталістичних умовах має бути об’єктивованим в деяких неекономічних речах, наприклад фенотипі, значно більша. Йдеться не про те, що чорні мали бути поневолені без винятків, тобто силою категоричного імперативу. Радше мова про те, що поневолення було б соціально прийнятним, якби його реалізація обмежувалась людьми з деякими об’єктивізованими «ознаками» «придатності до поневолення» («enslavability»).]
Чорна служниця, США
[Отже, расизм не має наміру звести расову групу до одного класу — не всі чорні повинні бути рабами. Стосовно питання, хто мусить належати до якого класу, расизм не має наміру приходити до чітко передбачуваного результату. Правило фактично має працювати саме по собі. Замість особистого деспотизму докапіталістичної ери, заразу нас є розроблена система ймовірностей грального дому. Тому символічні дії (tokenism) ми справедливо уловлюємо як лебедину пісню; адже що таке ігрове мислення, якщо час від часу немає ніяких переможців? Все ж, абстрактна потреба класових відносин (наприклад, що мусять бути раби) вимагає конкретного демографічного рішення (наприклад, «чорних» як «кандидатів» у раби). Расове правило рабства не має наміру звести всіх чорних до рабів; втім, воно намагалося забезпечити демографічну життєздатність рабства через расизм. Расові групи — це не класи, але расові формації — дуже важливий епізод у драмі класових формацій.]
Отже, можна сказати, що посередництво між расовими та економічними зв’язками забезпечується реальністю певних історично розвинених умов суспільного виробництва й особливих форм мислення, що їх супроводжує (діалектика буржуазної епохи). Раси — це не класи, а джерело відсутності прямої ідентифікації — це ключове втручання процесу об’єктивізації в расовий поділ. Але ця об’єктивізація має конкретний історичний маркер, характерний для способу мислення в буржуазну епоху. Відповідно, расові формації пов’язані з конкретною формою абстрактних класових структур. Ця конкретика невиразно оприявнюється як політична культура чи економічна культура буржуазного розвитку (в аналогічному значенні золота як «культурного аспекту» об’єктивних грошових відносин).
"Рабство зазвичай несумісне з буржуазним розвитком, але втручання процесу об’єктивізації може посприяти стійкості деяких «аномальних механізмів»."
На практиці сенс існування (raison d'etre) політичної економії расових категорій полягає в залізобетонній соціальній валідності, яка можлива за умови, що відносини об’єктивізовані як невіддільні якості «расових ознак». Рабство зазвичай несумісне з буржуазним розвитком, але втручання процесу об’єктивізації може посприяти стійкості деяких «аномальних механізмів». Чорні як відсутність мінімальної гарантії буржуазних прав (проти поневолення та рабства) зумовлюють біле як гарантію імунітету від такої соціальної деградації. Якщо це «привілей», то не в міжособистісних справах, а характерний привілей за буржуазного режиму.
Чорні робітники на так званому ринку рабів у Бронксі намагалися знайти роботу домашньої прислуги хоча б на один день. Така практика існувала в 1930—1950-ті роки
Расизм поза рабством працює схожим чином. Якщо незалежне заняття торгівлею разом із незалежним землеробством — це «мінімальне» економічне прагнення до щастя молодої «буржуазної спільноти» («bourgeisdom»), тоді дуже примітно, що расизм в Сполучених Штатах також набуває економічного змісту позбавлення власності та спадкоємства, здійсненний через політичну культуру расового тероризму Ку-клукс-клану, популістської нетерпимості та синдикалістські погляди на організовану робочу силу. Цей аспект також відтворюється у вторинній расовій ситуації серед азійців на Західному узбережжі США. Акт про виключення китайців починався із руху за витіснення незалежних китайських торговців із міської торгівлі, а Земельні закони для іноземців (Alien Land Acts) починались як рух за витіснення незалежних японських фермерів з інтенсивного землеробства. На національному рівні інструмент расизму найвиразніше проявився в повному расовому розвороті ХІХ століття. В 1800 році кваліфікована робоча сила в Сполучених Штатах означала чорну робочу силу, чорні складали 70–100 % кваліфікованих професій. У 1900 році чорним було дозволено працювати лише на такій роботі, як домашня прислуга. Расизм — це в першу чергу боротьба дрібної буржуазії, корисна також для її розвинутішої сестри — буржуазії. Нагадаємо, що такий «поборник праці», як Джек Лондон, наполягав, що він був передусім білим, а вже потім робітником.
Міф про расистський робітничий клас Сполучених Штатів також коріниться в дрібнобуржуазній концепції робітничого класу. Той факт, що прототипом великої кількості представників робітничого класу є Арчі Банкер, — це лише демографічний коментар. Але потім цей коментар підноситься до категоричної передумови. Як неодноразово відзначав Маркс, робітники в капіталістичному виробництві втілюють два економічні аспекти. Як громадяни «нижчого класу» в структурі буржуазного режиму, вони є водночас і продавцями (особливого) товару — робочої сили, і покупцями товарів капіталістичного виробництва. Але як власники «економічного ресурсу» робочої сили (що виключає відсторонену власність — absentee ownership — над цим особливим ресурсом), вони раби делімітації заробітної плати. Отже, якщо робітничий клас розуміється лише як загальна сукупність робітників, тоді цей клас стає ні чим іншим, як «сирою» буржуазією, а його профспілки — це ніщо інше, як торгівельні палати, де забезпечується їхній приватний інтерес у політичній культурі буржуазної спільноти (bourgeisdom). Вони також стають оскаженілими расистами.
Але якщо робітничий клас визнається у всьому багатстві свого історичного імперативу, тоді можна запевнити, що попри заразність расизму в його рядах, цей клас врешті просуне свій історичний інтерес та, незважаючи на себе, «подолає» расизм у своїх рядах. Якщо робітничий клас бореться лише як буржуазія нижчого рівня, то в його колах будуть множитись расові забобони та фанатизм, а гасла його боротьби обмежуватимуться догмами «рівного розподілу багатств», «доходів від праці», «вислуги років», «штрейкбрехерів» (для характеристики класових побратимів, що тимчасово опинились на протилежному боці в якомусь конкретному конфлікті) тощо.
Протести проти расистського поліцейського насильства в США, 2020 рік
Все це показує важливість посередництва між расовим поділом та класовою належністю. Тією мірою, якою білі робітники мають користь із цього посередництва, окреслюючи свою боротьбу як буржуазія нижчого рівня, вони стають партнерами в політичній культурі расизму. Тією мірою, якою дрібнобуржуазний модус класової боротьби був подоланий, робітничий клас покаже свій революційний потенціал та поховає расизм разом з усіма його категоріальними передумовами. Історія робітничого класу в Сполучених Штатах ледь почалась. Питання расизму загалом, питання раси та класу зокрема, — це не більше як виробничі проблеми під час генеральної репетиції «фінального конфлікту». Лише тоді, коли ми зможемо розгледіти в робітничому класі клас-для-себе, ми зможемо сказати хоч щось конкретне про ймовірний «расизм» робітничого класу.
Переклала Наталя Дерев'янко за публікацією: Chang, H., 1985. "Towards a Marxist Theory of Racism". In: Review of Radical Political Economy, Vol. 17(3), pp. 34—35.
Стаття підготовлена за підтримки Quebec Institute for International Research and Education
Читайте також:
Субальтерные исследования и марксистская антикапиталистическая критика (Анна Петрович)
Раса: от научной классификации до социального конструирования (Марина Ларина)
Чому політика ідентичності більш вигідна правим, аніж лівим (Берман Шері)
«Вони просто не хочуть працювати!»: расові стереотипи та протести в США (Марта Гавришко)
