Додаток про «Борг» Ґребера

06.02.2014
|
Інґо Штюцле
10149

Імовірно, більшість ускладнень у сучасній етнології та антропології
виникають внаслідок підходу цих дисциплін до «фактів», «даних»
(описової) етнографії без теоретичної перестороги щодо конструювання
свого об’єкта: цей недогляд підштовхує їх проектувати на реальність
категорії, які визначають для них економіку на практиці — іншими
словами, категорій економіки сучасного суспільства, що, гірше того,
часто й самі є емпіричними. Цього достатньо, аби множити апорії.
Альтюссер/Балібар «Читаючи “Капітал”»

Звичка завжди казати «будь ласка» та «дякую» спершу поширилася
під час комерційної революції шістнадцятого-сімнадцятого століть
серед саме тих середніх класів, які були за цю революцію найбільше
відповідальні. Це мова бюро, крамниць та офісів, і протягом останніх
п’ятисот років вона рознеслася світом разом із ними. Це тільки
один із символів набагато ширшої філософії, набору припущень щодо
того, чим є людські істоти і що вони одна одній винні. Ці припущення
вже настільки глибоко вкорінилися, що ми їх не помічаємо.
(Gra­eber 2011: 124)

Я вже написав доповнення для німецької версії моєї рецензії на «Борг» Девіда Ґребера для газети  «ak — analyse und kritik». Деякі пункти були тільки побіжно зачеплені; стосовно інших мої наміри були відомі тільки тим, хто знайомий із певними дискусіями (на які натякалося між рядків). З цієї причини я написав коротке доповнення-підсумок 1. У цьому перекладі я переробив те доповнення, уточнивши деякі пункти після того, як Девід Ґребер розкритикував мою рецензію. Жвава реакція як з боку, так і на адресу деяких осіб, занепокоїла мене і досі непокоїть — до того ж, її навряд чи можна зарахувати до суперечностей щодо суті речей. Також, можливо, не є простим збігом те, що висловилися тільки чоловіки. До того ж, стаккато у 140 літер на Твіттері та в коментарях на різних Інтерет-сторінках  (а не там, де з’явився первинний текст) не заохочувало до посутніх дискусій, заснованих на взаєморозумінні. Тим часом полеміка про «Борг» Ґребера розвивалася. Вкрай насичена дискусія досі триває, наприклад, навколо рецензії Майка Беґґса в журналі «Джакобін» («Jacobin») та на блозі Crooked Timber. На жаль, я не мав змоги розглянути нові аспекти чи аргументи, що виникли в цій дискусії.

Одна попередня заувага у зв’язку з тим, що лінія фронту між «марксистами» та «анархістами» була проведена надто квапливо. Багато моментів моєї критики концептуального та теоретичного підходу «Боргу» також стосується історичних праць марксистів. У їхньому випадку виробничі сили або класова боротьба — це позаісторичні константи. Через це вони також є «антиісторичними», попри історичну самоідентифікацію. Я зупинюся на цьому трохи нижче.

Із наведених міркувань і зі сподіваннями на краще розуміння я попрохав перекласти також і доповнення. Тож я хотів би висловити велику подяку.

Дебати навколо моєї критики книжки Ґребера неминуче відійшли від самої книжки до розуміння її теоретичних та практичних передумов. Також можна помітити відмінне розуміння Маркса, наприклад, на основі довідок про історію у Grundrisse, а також концептуальної репрезентації та аналізу. Маркс у так званому «розділі про метод» наполягає: населення — це абстракція (навіть якщо вона і здається чимось конкретним), якщо не говорити про класи, які її становлять. Тим не менш, ці класи теж є «пустою фразою» (Маркс), якщо не називати елементи, на яких вони ґрунтуються. На цьому тлі Маркс навіть стверджує, що «праця» — це категорія нового часу, бо вона виражає байдужість щодо конкретних типів праці. Скажу виразніше: не можна казати, що «праця» існувала в докапіталістичних суспільствах — це неточно чи взагалі неправильно. Радше існувало теслярство, ковальство тощо.

Цей приклад праці разюче показує, як навіть найбільш абстрактні категорії, попри їхню чинність — саме завдяки абстрактності — для всіх епох, усе ж, через специфіку цієї абстракції, самі є продуктом історичних відносин і цілковито чинні тільки для цих відносин і в їхніх рамках (Marx, Grundrisse: 105).

Такі терміни як населення, клас або навіть гроші чи кредит, таким чином, відповідають конкретній реальності лише у випадку, якщо вони були теоретично засвоєні як вирази численних чинників та зв’язків. Це важливо для Маркса, бо інакше історичну специфіку капіталістичних відносин можна спроектувати на минуле і вбачати там тільки відносини сучасного капіталізму. Так, наприклад, Адам Сміт вбачає людську «схильність до товарообміну, бартеру та розміни» на будь-якому відтинку історії (або марксисти завжди і всюди знаходять розвиток виробничих сил та класову боротьбу). Але обмін — це не базова людська потреба; це радше форма суспільної взаємодії, що є виразом та результатом панування капіталістичного способу виробництва.

Маркс узагальнює цей методологічний підхід, підкреслюючи, що «буржуазна економіка, отже, надає ключ до древньої економіки і т. д.», і що «зрозуміти данину, десятину тощо можна, ознайомившись із земельною рентою. Проте їх не можна ототожнювати». Зважаючи на це, доречно сказати, що гроші — це не просто гроші, вони мають специфічні історичні та соціальні передумови. Це не схоластика, в якій мене звинувачує Ґребер, — це скоріше спроба закріпити написання історії у поняттях соціальної теорії.

Мою критику «антиісторичності» підходу Ґребера слід розуміти в цьому контексті. Звісно, «Борг» — це історична книга. Вона є антиісторичною в тому сенсі, що вона оголошує суспільну взаємодію (обіцянку) в її абстрактній формі позаісторичним феноменом, тільки описуючи, а не аналізуючи її історично відмінні прояви. Виглядає, ніби історичний розрив спричиняють тільки гроші. Із грошима обіцянки стало можливо передавати іншим людям — відтепер вони не ґрунтуються на особистих зв’язках.

Зараз спробуємо розібратися з двома моментами, в яких цю відмінність можна прояснити за допомогою історичного матеріалу.

Ґребер зосереджується на класичному питанні політичної економії: що таке гроші? Він різко критикує мейнстрім і в першій частині книги розгромлює своєю критикою економічну теорію — і має рацію. Мейнстрімна економіка зазвичай виходить із припущеннь про неісторичні уявні суспільства, в яких люди слідують своїм природним схильностям, серед яких «схильність до товарообміну, бартеру, розміни». Ґребер справедливо критикує підручники з економіки за те, що вони зазвичай починаються з бартеру, простого обміну продуктами без участі грошей 2. У своїй аргументації Ґребер дискутує, серед інших, зі Смітом, Менґером, Джевонсом, Кейнсом, Кнаппом, Семюелсоном, Арістотелем та Агліеттою.

Кого Ґребер не критикує і не обговорює на початку, так це Маркса, — попри те, що цей автор також починає із товарообміну (чи принаймні так прийнято думати). І саме тут стає очевидною фундаментальна проблема Ґребера. Він нагромаджує величезний історичний та антропологічний матеріал, але не осягає його теоретично та концептуально. Таке осягнення вимагає теорії капіталістичного способу виробництва, критеріїв того, чим є капіталізм — аналізу і критики суспільних форм.

Якраз такий аналіз та критику формулює Маркс у «Капіталі», де на початку, шляхом концептуального конструювання зв’язків між товарами, ці товари вдається пов’язати один з одним як вартості за допомогою грошей 3. Саме гроші уможливлюють універсально чинні суспільні відносини між різними актами праці, що виробляє товари. Саме гроші конституюють сумарну працю суспільства в умовах суспільства незалежних приватних виробників. Маркс продовжує цей аналіз із метою не тільки простежити визначальний зв’язок між товаром і грошима, а й дійти до нових категорій (серед інших, до поняття капіталу, відсотків тощо).

Цей систематичний підхід дає Марксу можливість ромежувати зв’язок між економічними категоріями в капіталістичному способі виробництва, з одного боку, та в історії — з іншого 4. Маркс неодноразово підкреслює, що історична послідовність (або порядок виникнення) категорій не збігається з їхнім зв’язком між собою за капіталізму. Цей аналіз та критика категорій робить можливою реконструкцію історичного процесу побудови капіталізму та унаочнює відмінності між суспільними формаціями. Це можна показати чітіше за допомогою кількох тез.

 

Ринок та поява капіталізму

Історик Еллен Мейксінс-Вуд (Meiksins-Wood 1999) показує (покликаючись на так звані дебати Бреннера про історичну появу капіталізму), що логіка капіталізму розвинулася в сільській місцевості в Англії як економічний імператив, що виник від простої можливості ринку. Навіть до остаточного позбавлення власності безпосередніх виробників, яке описав Маркс у «Капіталі», збільшення продуктивності праці (а отже, конкурентоспроможності) стало для виробників, так само як і для землевласників, важливішим, аніж форми «політичної експлуатації», тобто забезпечення додаткової праці прямим застосуванням сили 5. Економічні суспільні форми, такі як конкуренція, дедалі більше панували над неекономічними й дали поштовх динамічному зростанню, що зрештою витіснило багатьох дрібних виробників і цим дало свободу виробникам. Відбулося це на тлі особливих умов Англії.

Інші автори, у свою чергу, показали, що першопочатково саме тиск економічної конкуренції з Англії нав’язав капіталістичну логіку іншим країнам 6. Ані масове виробництво в державах, що воюють, ані розширення торгівлі (в містах-державах Італії чи пізнішій Голландії) не були вирішальними для встановлення капіталістичного способу виробництва 7. Це також стосується доіндустріального масового виробництва, тобто матеріально-організаційного боку організації праці, який Ґребер уже ототожнює з капіталом. Нижче про це ще йтиметься.

 

Держава та війна

Ґребер не розповідає вигаданих або безглуздих історій. Це можна побачити на прикладі ролі грошей у виникненні армій найманців. Скоріше, історичний матеріал, наданий Ґребером, ставить питання про те, як слід розглядати історію і які висновки можна зробити з прикладів 8. Маркс теж доводить зв’язок між  грошима та найманими арміями, про який згадує Ґребер. Його друг Фрідріх Енґельс написав тлумачення слова «Армія» для Нової американської енциклопедії (The New American Cyclopædia) в 1857 році і надіслав копію Марксові. Після прочитання цього тексту Маркс написав Енґельсу (29 вересня 1857):

…історія армії демонструє правильність наших поглядів на зв’язок між виробничими силами та суспільними відносинами. Загалом, армія відіграє важливу роль в економічному розвиткові. Наприклад, саме в античній армії вперше вповні розвинулася salaire [зарплата]. Так само peculium castrense в Римі став першою законною формою визнання власності на рухоме майно, що не належало батькам сімей. Те саме із системою гільдій у корпорації фабрі. Тут також — перше масштабне використання машин. Навіть особлива вартість металів та їхнє використання в якості грошей, схоже, первісно ґрунтувалася […] на їхній значущості під час війни. Знову ж таки, розподіл праці в межах галузі спершу запровадили на практиці саме армії. Більше того, усе це — вкрай яскраве втілення всієї історії громадянських суспільств. Якщо ви коли-небудь матимете час, ви могли би попрацювати над цим предметом з такої точки зору 9.

Тож іще навіть до Вернера Зомбарта (Sombart 1913) та Ґребера ці історичні факти були відомі Марксу. Але що вони означають теоретично й аналітично для відповіді на питання (про панування в суспільстві) капіталістичного способу виробництва?

Хоча військові та найманці започаткували багато елементів пізнішого буржуазного суспільства, ці елементи — не достатня причина того факту, що капіталістичний спосіб виробництва зміг розповсюдитися як панівний спосіб виробництва. Також вони не становлять елементи капіталізму як індивідуальні явища (або й у сукупності) 10.

Маркс висловив цю ідею в листі до «Отечественных записок», де він підкреслює, що формально вільні селяни в Римі (плебеї) стикнулися (після позбавлення їх засобів виробництва та виживання) із новоявленою земельною власністю та великими грошовими статками. «Отже, схоже, було створено парадигматичну ситуацію, що в західній Європі призвела до історичного встановлення особливих відносин між найманою працею та капіталом» (Wolf 2006: 172). І все ж, «римські пролетарі стали не найманими робітниками, а юрбою нероб», і капіталістичний спосіб виробництва не зміг установитися 11. Причиною став не стан виробничих сил, а, швидше, різні історичні обставини (середовища), які, попри подібності, призвели до вкрай відмінних наслідків (там само).

Ще одним прикладом можуть бути Афіни V ст. до н.е., де фети спромоглися уникнути повної залежності від заробітної плати «через демократичне утвердження їхньої суспільної допомоги з щоденним утриманням та робочими завданнями». Або Китай, де бюрократія запобігала ситуації, в якій безземельні селяни протистояли б експлуататорському капіталові (Lorenz 1977: 67f., 70ff.).

На цьому тлі можна встановити, що недостатньо стверджувати, ніби певні явища (такі як гроші, промислове виробництво, кредит тощо) вже існували «раніше». Вирішальним є, скоріше, становлення їхніх взаємозв’язків: чи ці зв’язки спричинені капіталистичним способом виробництва і, відповідно, якої конкретної форми набули ці явища. Це, зрештою, передумова ситуації, в якій прибуток (як безпосередня мета виробництва) встановлює динаміку та зв’язки, які можна описати як капіталістичні. Саме так, якщо ви хочете дізнатися з історії, чи може бути життя після капіталізму і яким воно може бути, питання про передісторію капіталізму виявляється не таким уже й недоречним чи безглуздим.

 

Вільний у подвійному сенсі робітник

Ґребер особливо підкреслює, що вільний у подвійному сенсі робітник відіграє важливу роль лише у Марксовій теорії «так ніби» — на противагу реальності. Звісно, реальність є іншою, адже об’єктом для Маркса в «Капіталі» є не емпірична реальність, як і не англійський капіталізм ХІХ ст. Майкл Гайнріх пише:

Маркс змальовує в «Капіталі» капіталістичні особливості капіталізму — тобто те, що відрізняє цей спосіб виробництва від усіх докапіталістичних способів виробництва. Одна з цих особливостей полягає в тому, що експлуатацію можна підтримувати безвідносно до примусу між експлуататорами й експлуатованими. Примус може обмежуватися «примусом без суб’єкта» (cf. Gerstenberger 2007) з боку буржуазної держави, що змушує буржуазію так само, як і пролетаріат, коритися однаковим правилам: кожна людина вільна та рівна, власність забезпечена, звичною формою відносин є контракт, а відмова від дотримання контракту карається санкціями. Відносини експлуатації між нерівними сторонами та експлуатація невільників існують в усіх докапіталістичних способах виробництва. Однак той факт, що між особистою свободою та юридичною рівністю, з одного боку, та експлуатацією, з іншого, не обов’язково існує протистояння — це щось принципово нове. Проте історичний капіталізм не збігається з усередненою ідеальною моделлю, натомість є радше поєднанням капіталістичних та некапіталістичних елементів. Але щоб проаналізувати ці зв’язки, а не просто описати їх, необхідно усвідомлювати, що є «капіталістичним».

Для Маркса наймана праця є узагальненням рабства у формі примусу до праці — найманої праці. Це безособовий примус, який водночас породжує особливу видимість свободи, але не в значенні «ідеології», як про це пише Ґребер. Протиставлення вільної та невільної праці заважає зрозуміти суть прагнення Маркса дослідити форму експлуатації, і саме є результатом встановлення найманої праці як гегемонної форми експлуатації. Клінікал Вейстман також наголошує на цьому в рецензії на «Борг» Ґребера в журналі Mute:

Ґребер ілюструє відкриття «таємного скандалу» [існування невільної праці] за допомогою «Повішеного Лондона» (The London Hanged) Пітера Лайнбоха, але велика книга Лайнбоха саме про те, як капітал, «організований навколо» формально вільної праці, залучає сторонні суспільні практики та живиться ними — як повністю асимілюючи їх до системи «вільної» заробітної плати, так і без цього.  Ідея, що організація капіталу простягається тільки доти, доки сягає її формальна досконалість, цікаво відображає найчистіший заводоцентричний робітникізм. Скандал постійної неоплачуваної складової капіталу має багато спільного із нездатністю Applе будувати фізичні комп’ютери в збільшеному гаражі в Пало-Альто, або з відмовою мафіозного боса власноруч стріляти в людей 12.

У своїй книжці «Геґель, Гаїті та універсальна історія» (Hegel, Haiti, and Universal History) Сьюзен Бак-Морсс обговорює це питання і погоджується із Лайнбахом і Редекером («Багатоголова гідра» — The Many-Headed Hydra) та Девідом Брайоном Дейвісом («Проблема рабства в епоху революції» — Problem of Slavery in the Age of Revolution). Акт дистанціювання від невільної праці був засадничим для закріплення найманої праці та призвів до програшу робітничого руху.

Критикувати Маркса за нехтування «невільною» працею — означає не розуміти його. У «Капіталі» він демонструє, як різні форми експлуатації плавно й мінливо перетікають одна в одну: дитяче рабство, використання патріархального насильства для жіночої праці тощо.

Наймана праця спромагається надати примусовій праці форму гегемонії — про що свідчать повстання рабів (перш за все на Гаїті), і що змусило Англію, на її шляху до гегемонії, стати «поборником» формального скасування рабства, яке мало, серед інших, і економічні причини.

Після запровадження капіталістичного способу виробництва та найманої праці рабство також зазнало перетворень 13. Воно набуває нової ролі за панування капіталістичного способу виробництва. Панування капіталістичного способу виробництва призводить до нових схем легітимації (в поєднанні зі змінами в природі расизму) та політичного й економічного відтворення невільної праці. Це, знову ж таки, показав іще Сан-Домінго (сьогоднішній Гаїті), де більш ніж ¾ продуктів харчування були не вирощені самими рабами, а імпортовані як товари з Франції. У класичній античності раби все ще забезпечували власне відтворення. Твердження, що невільна праця все ще панує, заважає побачити нову конфігурацію суспільних відносин панування та експлуатації.

 

Старі добрі гроші

Гроші теж не у всіх суспільствам є «грошима», вони не завжди однаково засадничі для суспільства чи суспільного поділу праці. Історик Жак Ле Ґофф наочно демонструє це на прикладі Середніх віків. Сірий кардинал медієвістики підкреслює, що до Середньовіччя не існувало «єдиного терміну» на позначення грошей. Але ж саме про це пише Ґребер. Так він проектує сучасне поняття грошей на минуле і згладжує цим відмінності та розрізнення.

Гроші були реальністю, з якою середньовічному суспільству дедалі частіше доводилося рахуватися і яка стала набувати своїх унікальних властивостей у нові часи. Але середньовічні люди, включно з крамарями, церковниками та теологами, ніколи не мали чіткого, єдиного уявлення про те, що ми сьогодні маємо на увазі під цим поняттям.

Та якщо гроші як соціальну реальність і як єдине поняття не можна «застосувати» до докапіталістичних суспільств, те саме має стосуватися і кредиту, котрий є найважливішим поняттям для Ґребера. І саме на цьому тлі перестає триматися купи центральна теза Ґребера — а саме, ідея, що кредит передує грошам.

 

Позика та кредит

Твердженню Ґребера, буцімто кредитні відносини передують грошам, суперечить і економічний історик, про якого пише Ґребер, — Карл Поланьї. Гроші можуть уперше стати засобом оплати, що означає обіцянку сплати (кредит), коли вони вже стали загальноприйнятим засобом обміну (с. 183). Гроші мусять бути здатними виконувати обіцянку сплати. Для цього потрібні «гроші без статусу». Що це означає? Тільки якщо «гроші» не слідують логіці та структурі суспільства, заснованого на особистих відносинах панування і залежності, можна говорити про гроші у сучасному значенні, що виражає конкретну суспільну властивість 14.

Саме тут Поланьї сходиться з Марксом. Оцінка кількості (через гроші) мусить ґрунтуватися на  спільній якості. Ця спільна, тобто узагальнена суспільна якість вперше з’явлаєть тільки за панування капіталістичного способу виробництва. Саме товарне виробництво вперше прирівнює всі види людської праці, які тільки за товарного виробництва вважають суспільно рівними — гроші водночас є посередником цього урівнення та його об’єктивним вираженням. У свою чергу, передумовою цього є «вільна в подвійному сенсі праця» — наймана праця, що підкоряється капіталу 15. Також саме тому кредит у докапіталістичних суспільствах не можна просто ототожнити з капіталістичним кредитом 16. Згідно з Поланьї, в докапіталістичних суспільствах «зобов’язання зазвичай конкретні, тож їхнє виконання є справою якості, тож тут бракує суті оплати — кількісного виміру».

Поланьї веде далі:

Порушення сакральних і суспільних зобов’язань перед богом, племенем, тотемом, поселенням, віковою групою, кастою або гільдією слід відшкодовувати не платою, а дією відповідної якості. Сватання, одруження, уникання, танці, спів, одягання, бенкети, плачі, калічення чи навіть самогубство можуть служити виконанню обов’язків, але через це вони не стають оплатою.

Тож суспільні обов’язки не є кредитом, і навіть сам кредит не є кредитом. Маркс також працював над цим у Grundrisse: «Раніше теж існували позики, а лихварський відсоток — найдавніша з допотопних форм капіталу. Але позики не обов’язково є кредитами, так само як робота не обов’язково є промисловою чи вільнонайманою працею». Що тут має на увазі Маркс? Як мануфактура, промислово організована праця чи розподіл праці не забезпечують та не передбачають вільнонайманої праці — а отже, капіталістичної логіки або форми виробництва, — так і позика не дорівнює кредиту 17.

 

І що тепер?

Книга Ґребера вибухнула як бомба — особливо в Німеччині. Згідно з Ґребером, з липня 2011 до травня 2012 було продано 60 000 примірників англомовного оригіналу. Уже за перший тиждень німецького перекладу було продано 30 000 копій, і вже вийшло його сьоме перевидання. Тільки протягом 2012 року було перекладено німецькою чотири книжки Ґребера.

Німецька преса не тямить себе від захвату 18.  Єдиним, хто розкритикував книжку Ґребера, досі залишається Райнер Ханк у Frankfurter Allgemeine Sonntagszeitung 13 травня 2012 19. Згідно з Ханком, ніхто досі не переміг Адама Сміта. Цей упевнений тон виказує, перш за все, що буржуазний клас у своїй самовпевненості, яку зміцнює неокласична економіка, не вважає своє становище загроженим чи сумнівним. Зрештою, теорію та засновки Сміта критикували і після Маркса 20. Рецензія Ханка дуже мила: вона не оминає жодного кліше буржуазного словоблуду: людям властива природна схильність до товарообміну, бартеру та розмінювання, вони егоїстичні, а гроші розвинулися як засіб спростити бартер 21.

Коли у FAZ не лише постійно обговорювали книгу Ґребера, а й навіть надрукували уривок із неї, Франк просто не міг не помітити територію: він звинувачує Ґребера в «ненависті до кредиторів»; його нападки спрямовані на лівого антрополога, але його справжньою мішенню є радикальні ліві в Греції на чолі з Алексісом Ціпрасом. Згідно з Ханком, Ґребер інструменталізує свої «джерела з ідеологічною метою (на користь власного світогляду), а не у науковий спосіб» 22.

Штеффен Фоґель у лівому тижневику Freitag дивиться на речі інакше: книга Ґребера — це «повчальна й ангажована книга політичного мислителя, і разом з тим старанно документована праця вченого, котрий оглядає історію з висоти пташиного польоту, щоб прояснити нагальні сучасні проблеми». О, як далеко можуть розходитися думки щодо «вченості».

Також у Freitag Флоріан Шмід навіть бачить, як повільно руйнується «фронт, що засуджує позиції радикальних лівих». Однак кожен, хто прочитає статтю «вчителя» Ґребера Майкла Хадсона (також опубліковану в FAZ), матиме сумніви щодо того, про що насправді йдеться в цій дискусії — про конфлікт навколо того, як капіталізм треба і можна перерегулювати, — такого ефекту Ґребер точно не передбачав. Це мало пов’язано з тим, що буржуазні сили буцімто стають антикапіталістичними чи раптом відкрили в собі співчуття комуністичним ідеям. Скоріше, вони дискутують між собою, як буржуазний клас, про можливе майбутнє капіталізму 23. Цей конфлікт відкрито тривав на сторінках FAZ протягом місяців — в економічному відділі та відділі, присвяченому стилю життя. Цей конфлікт нічого не дасть лівим, якщо вони самі не будуть критикувати таких критиків капіталізму як Ґребер, яких буржуазні сили підносять на п’єдестал поп-зірок. Ліві мають зрозуміти, до чого це все йде і якою має бути сучасна критика капіталізму. Відділ про стиль життя  у FAZ не зробить це за нас.

Це не означає, що книгу Ґребера треба відкласти. Якраз навпаки. Це означає, що Ґребера слід критично залучити до лівої дискусії про борг і капіталізм. Коли буржуазія обговорює книгу Ґребера, у неї виникають інші питання, ніж у лівих, котрі прагнуть скасувати буржуазне правління. Втім, критично залучати — означає й сперечатися з книгою Ґребера та про неї, щодо того, про яке «правління» йдеться та що означає панування капіталістичного виробничого ладу. Саме специфіка капіталістичної влади і її форм так ускладнює опір та просвіту. Розуміння панування — це передумова для критики його, і цього розуміння не досягти довідками з тривалої історії людської спільноти.

 


Посилання:

Brandon, Pepijn (2011): Marxism and the ›Dutch Miracle‹: The Dutch Republic and the Transition-Debate, in: Historical Materialism, 19.Jg., H.3, 106–146.

Comninel, Georg C. (1987): Rethinking the French Revolution. Marxism and the Revisionist Challenge, London-New York 1990

Gerstenberger, Heide (2007): Impersonal Power. History and Theory of the Bourgeois State, Leiden

Graeber, David (2011): Debt. The First 5000 Years, New York

Heinrich, Michael (1999): Die Wissenschaft vom Wert. Die Marxsche Kritik der politischen Ökonomie zwischen wissenschaftlicher Revolution und klassischer Tradition, Münster

Heinsohn, Gunnar/ Steiger, Otto (2006): Eigentumsökonomik, Marburg

Le Goff, Jacques (2010): Geld im Mittelalter, Stuttgart 2011

Lorenz, Richard (1977: Die traditionale chinesische Gesellschaft: Eine Interpretation sowjetischer Forschungsergebnisse, in: ders. (Hg.), Umwälzung einer Gesellschaft: Zur Sozialgeschichte der chinesischen Revolution (1911–1949), Frankfurt/M, 11–93.

Polanyi, Karl (1968): Primitive, Archaic, and Modern Economics, Boston

Reichelt, Helmut (2008): Neue Marx-Lektüre. Zur Kritik sozialwissenschaftlicher Logik, Hamburg

Sombart, Werner (1913): Krieg und Kapitalismus (Studien zur Entwicklungsgeschichte des modernen Kapitalismus, Bd.2), München-Leipzig

Siegelberg, Jens (1994): Kapitalismus und Krieg. Eine Theorie des Krieges in der Weltgesellschaft, Kriege und militante Konflikte, Nr.5, Münster-Hamburg

Stützle, Ingo (2011): The order of knowledge: the state as a knoeledge apparatus, in: Gallas, Alexander/ Bretthauer, Lars/ Kannankulam, John/ Stützle, Ingo (Eds.): Reading Poulantzas, 170–185, London.

Teschke, Benno (2003): The Myth of 1648: Class, Geopolitics, and the Making of Modern International Relations, London

Van der Linden, Marcel (1997): Marx and Engels, Dutch Marxism and the ›Model Capitalist Nation of the Seventeenth Century‹, in: Science & Society, 61.Jg., H.2, 161–193.

Wolf, Frieder Otto (2004): The »limits of dialectical presentation« as a key category of Marx’s theoretical self-reflection, Capitalism Nature Socialism, 15:3, 79–85.

Wolf, Frieder Otto (2006): Marx’ Konzept der ›Grenzen der dialektischen Darstellung‹, in: Hoff, Jan/ Petrioli, Alexis, et al. (Hg.): Das Kapital neu lesen. Beiträge zur radikalen Philosophie, Münster, 159–188.

Wood, Ellen Meiksins (1999): The origin of capitalism. A longer view, London – New York, 2002

Wood, Ellen Meiksins/ Wood, Neal (1978): Class Ideology and Ancient Political Theory. Socrates, Plato, and Aristotle in Social Context, Oxford

 

Notes:

1.Той, хто не читав мою рецензію в «ak», має спершу його прочитати. Я не висловлюю чітко деяких моментів, до яких уже звертався там.

2. Щодо цього рекомендую працю Гайнзона і Штайґера (Heinsohn/Steiger 2006), які висміюють схожі речі у класичній та неокласичній економіці та намагаються заперечити їхній статус як теорій. Райхельт (Reichelt 2008: 275) сформулював ретельну критику їхнього підходу.

3. Це пов’язано з класовими відносинами лиша остільки, оскільки Маркс припускає, що товарна форма стає загальною й панівною, щойно робоча сила починає циркулювати як товар. Відповідно, моя позиція не в тому, що «форма та зміст капіталістичних грошей з’являється з цих відносин», у тому сенсі, що «капіталізм заснований на виробничих відносинах між вільнонайманим робітником та власником капіталу», як Ґребер неправильно узагальнює мою позицію. Про дискусію щодо теорії Маркса як грошової теорії вартості, див. Michael Heinrich, An Introduction to the Three Volumes of Karl Marx’s Capital (Monthly Review Press, 2012) та The Science of Value (Brill/Historical Materialism, forthcoming) того ж автора.

4. Маркс також не аналізує «капіталізм» як такий. Він аналізує капіталістичний спосіб виробництва (у його ідеальному середньому зрізі) та його панування. Це зовсім не та теорія «так ніби», яку приписує Марксу Ґребер.

5. В Empire of Capital Мейксінс-Вуд показує, що груба сила, позаекономічна влада була засадничою рисою італійських полісів, а також Республіки Нідерландів. Республіка Нідерландів відіграє певну виняткову роль, як нещодавно підкреслив Брендон (Brandon 2011; див. також van der Linden 1997). Однак не можна говорити про панування капіталістичної логіки у Республіці Нідерландів. Цей аргумент спрямований передусім проти тез світ-системної теорії (відсилаю до Роберта Бреннера).

6. Так, Комнінел (Comninel 1987) та Ґерштенберґер (Gerstenberger 2007) демонструють, що Велику французьку революцію не можна розуміти як встановлення капіталістичного способу виробництва, і, звісно, не можна пояснити капіталістичною логікою.

7. Те саме можна сказати про роль держави (та будови сучасної держави, заснованої на податках), яка розвивалася дуже різними шляхами, як показали історичні дослідження.

8. Тому з книги Ґребера можна багато чого добути, якщо при цьому не забувати Марксової критики політичної економії.

9. Маркс писав Grundrisse в той самий період, коли й цього листа.

10. Форма та зміст «війни» також змінюється, як показують Тешке (Teschke 2003), Ґерштенберґер (Gerstenberger 1990) та Зіґельберґ (Siegelberg 1994).

11. На цьому тлі Маркс формулює тезу, що робітників «спершу треба примусити працювати в умовах, у які їх поставив капітал. Люди без майна більше схильні ставати пройдисвітами, крадіями та жебраками, ніж робітниками. Останнє стає нормою тільки за розвиненого капіталістичного способу виробництва» (Grundrisse).

12. Кумедно, що ця рецензія, з одного боку, стверджує: «Звинувачувати немарксистського автора в нехтуванні марксистськими категоріями — марнославство, гідне кандидата на штатну професорську посаду». Однак водночас автор саме цим і займається. Наприклад: «Окрім карикатурного зображення дискусії про капіталістичне виробництво як примітивного дуалізму базису та надбудови, Ґребер пропонує шокуюче спрощену теорію історії, де хронологічна першість дорівнює онтологічній. Якщо фінансовий апарат з’являється раніше за інші явища, які пов’язують з “капіталізмом”, —  значить, він мусить містити суть капіталізму. За цією логікою, суть капіталізму з таким самим успіхом можна шукати  у феодальному землеробстві, абсолютній монархії чи перших походах по рабів через Атлантику, як свідчать приклади з самої книги».

13. Стислий переказ дискусії про це можна знайти у третьому томі Валлерстайнової «Сучасної світ-системи» (The Modern World-System).

14. Ось чому треба говорити про історичну зумовленість абстракцій. Утім, Маркс це не досліджував і не займався цим більш конкретно.

15. Ґребер  постійно говорить про характер безособового панування. Тим не менш, для Ґребера ця безособовість не є властивістю капіталістичного суспільства. Не встановлює він і причин, чому панування стає безособовим. Після його наполягань на важливості невільної праці для капіталізму, мені неясно, яку тоді роль відіграє безособова влада.

16. Те саме стосується і державного боргу, тлумачення якого я надавав в іншому місці.

17. «Тут слід згадати, що для Маркса “промисловість” означає всього лиш систематичне застосування наукового знання як технологій до виробничого процесу, а не, наприклад, конкретне матеріально окреслене поле людського виробництва» (Wolf 2006: 184).

18. Інші рецензії можна знайти в die tageszeitung, Die Zeit, Die Welt, Berliner Zeitung, Tagesspiegel, DeutschlandRadio Kultur I, DeutschlandRadio Kultur II, ttt на громадському телеканалі ARD. Лівої критики ще досі мало. Презентація книги у Jungle World відбулася вже у лютому. Konkret, що пропонує книжку як бонус за підписку, несподівано також сповнився ентузіазму. Також див. відповідь Райнерy Ханкy в блозі Krisenblog та на wobblies.de.

19. Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ) та її недільне видання FAS — одна з найбільших та найвпливовіших консервативних щоденних газет у Німеччині.

20. Див. мій текст про Кейнса.

21. Знову не можу не процитувати Маркса, так чудово він це формулює: «Потім, вони постійно поводяться з бартером як із формою, добре пристосованою до товарообміну, якій заважають лише певні технічні незручності, для подолання яких і було дотепно винайдено гроші».

22. Франк Шіррмахер уже написав рецензію на англійське видання у 2011 році. Після нього це зробив Райнер Ханк, згодом Вернер Плумпе, а Франк Люббердінґ прокоментував появу Ґребера на ток-шоу, яке веде Майбрітт Іллнер.

23. Поле знань політекономії належить до центральних сфер суспільної саморефлексії: «У політичній економії буржуазне суспільство набуває уявлення про себе» (Heinrich, The Science of Value).

Автор: Інґо Штюцле

Переклала Ганна Гнедкова за: Ingo Stutzle. Addendum on Graeber’s Debt

Поділитись