Джеймс Кемпбел Скотт: in memoriam

1888

19 липня у віці 87 років помер Джеймс Кемпбел Скотт, чиє ім’я добре знають соціальні антропологи по всьому світу. Хотілося б вірити, що й в Україні теж; утім, жодна його праця у нас досі не була видана.

Гадаю, життя Джеймса К. Скотта можна назвати насиченим і плідним: він зумів поєднати солідну академічну кар’єру та пригоди під час тривалих польових досліджень із розведенням овець на віддаленій фермі у Коннектикуті. Теодор Шанін якось зазначив, що Скотт прямо з офісу професора політичних наук в Єлі відбував на своє ранчо, де сусіди знали його як вправного фермера, а не дивакуватого дослідника хмонгів та каренів [Шанин, с. 8]. Була в його житті й сторінка дещо сумнівної політичної активності: як стверджує Карен Паджет [Paget, p. 235, 395, 407-408], на початку 1960-х років Скотт активно співпрацював із Національною студентською асоціацією, що на той момент підтримувалася ЦРУ як противага марксистським гурткам і організаціям в студентському середовищі. 

Хоча наукові зацікавлення Скотта охоплювали широкі географічні простори й тисячі років історії, вони оберталися довкола схожих питань і проблем. По-перше, це спроможність «звичайних» людей, які жили у так званих аграрних традиційних суспільствах, досягати своїх цілей всупереч інтересам та вказівкам влади. По-друге, дисфункціональність і низька ефективність державних інституцій, покликаних вести облік, наглядати й «піклуватися» про довкілля і населення з метою отримання подальших прибутків за рахунок їхньої експлуатації. По-третє, у своїх книгах Скотт раз по разу повертається до динамічних відносин державної влади і периферійних спільнот, які вислизають з-під її контролю, однак часом все ж взаємодіють із нею. 

 

Скотт

Соціолог Джеймс К. Скотт. Фото: Майкл Марсленд

 

Відтак, основні дослідження Скотта можна розглядати в рамках проєкту, який його колега Девід Ґребер назвав «анархістською антропологією». Ще Петро Кропоткін, наприклад, у праці «Взаємодопомога як фактор еволюції» на конкретному матеріалі намагався описати, як паралельно ієрархії, домінуванню та егоїстичній поведінці люди в різні часи виробляли горизонтальні, егалітарні структури, що іноді формували в буквальному сенсі «паралельне суспільство» [Кропоткин, 1907]. Цей анархіст-аристократ працював у рамках доступної йому на межі ХІХ-ХХ століть методології, позитивістської та еволюціоністської. Сучасна «анархістська антропологія», представниками якої, крім Джеймса К. Скотта і самого Девіда Ґребера, можна вважати П’єра Кластра і Гарольда Барклі, впевнено відмовляється від еволюціонізму. Ці автори показують, наскільки вигадливими були та залишаються люди у питаннях соціальної організації, варіанти якої зовсім не обмежуються ані суспільно-економічними формаціями, ані принципом «ускладнення» по мірі зростання кількості її членів. 

Як і будь-який фаховий науковець, Джеймс К. Скотт мав вузьку спеціалізацію — в його випадку це соціальна та політична історія Південно-Східної Азії. Якщо точніше, його особливо цікавив регіон, окрему назву для якого він сам популяризував. Зомія — високогір'я на межі Китаю, Лаосу, М’янми, Таїланду, В'єтнаму і Камбоджі; уперше цей регіон виділив нідерландський історик Віллем ван Схендел у 2002 році [van Schendel]. Як з’ясували подальші дослідження, зокрема «The Art of Not Being Governed» (2009) самого Скотта, населення цих країв всіляко уникало державного контролю аж до ХХ століття, а державні структури практично не освоювали ці землі через важкодоступність. Всупереч критичним зауваженням, буцімто Скотт однобоко розглядає відносини горців Зомії та рівнинних держав як антагоністичні [Наранович], у своїй праці американський дослідник описує цілий спектр можливих відносин між ними і визнає, що вони зазвичай були вкрай складними і заплутаними. Селяни, які працювали на рисових полях, нерідко тікали в гори в пошуках свободи, однак, скажімо, в часи голоду поверталися назад — тихо підселяючись скраєчку контрольованої державою зони або нападаючи у складі «варварських» загонів, часто розбурхуючи селянські повстання. 

Чимало сторінок Скотт приділяє аналізу того, як китайська або тайська держави конструювали «варварів» в рамках своєї офіційної ідеології. Він доводить, що держави активно торгували з горянами, а також використовували негативний образ «варварів» для додаткового контролю над населенням. З іншого боку, горяни, на думку Скотта, свідомо намагалися тримати державу на відстані — настільки, наскільки могли це зробити, а в разі невдачі просто розсіювались по хребтах гір. На прикладі заплутаних етнічних категорій, якими характеризують хмонгів (вони ж мяо), лаху, акха, каренів та інших мешканців Зомії, він показує справедливість деяких положень соціального конструктивізму щодо племен і народів минулого: нерідко самі ці племена і народи виникали буквально в уяві, а потім в офіційних документах тих, хто намагався їх підкорити — бо як підкорити й облікувати плинний потік людей, яких складно охопити єдиною назвою? 

 

обкладинка

Обкладинка до «The Art of Not Being Governed» Джеймса К. Скотта. Видавництво: Yale University Press

 

Одним із найбільш гострих вражень від «The Art of Not Being Governed» є усвідомлення, що політична карта світу безсовісно бреше. Материки планети навіть зараз, у 2024 році, не є суцільно розмежованими строгою сіткою державних кордонів. У ній присутні лакуни, плями, сліпі зони. Концепція Зомії в цьому сенсі дещо нагадує іншу концепцію, яка виникла серед американських істориків і згодом була застосована для Європи, Азії і України зокрема — мова йде, звичайно, про ідею фронтиру. Опускаючи багато важливих нюансів, дбайливо описаних, наприклад, у праці Ігоря Чорновола [Чорновол], можна провести прямі паралелі між високогір’ями Зомії та рівниною Дикого поля, куди також століттями тікали люди від політичного та економічного гніту, де етнічні категорії також складалися у вигадливі комбінації, де не надто шанували писемність й покладалися на ті форми господарювання, які слабко піддаються обліку й оподаткуванню. Утім, в самій книзі автор порівнює Зомію із прип’ятськими болотами на кордоні України та Білорусі.

Крім назви «Зомія», Джеймс К. Скотт доклався до популяризації або залучення до наукового дискурсу й інших цікавих понять. Наприклад, в середині ХХ століття британський історик Едвард П. Томпсон заснував такий напрямок досліджень, як студії з моральної економіки певної соціальної групи. Власне, одна з перших монографій Скотта була присвячена моральній економіці селян Південно-Східної Азії: у ній шляхом аналізу підстав і контекстів селянських бунтів він описує етичну систему, яка була нерозривно пов’язана з економічним укладом цих громад і порушення норм якої призводило до соціальних катаклізмів. 

В іншій роботі, «Weapons of the Weak: Everyday Forms of Peasant Resistance» (1985), Скотт запроваджує поняття інфраполітики, яке охоплює повсякденні, умовно мовчазні форми саботажу й непокори, тою чи іншою мірою поширені у будь-якому ієрархічному суспільстві. За допомогою різноманітних дрібних порушень «трудової дисципліни» та соціально-економічних зобов’язань, поширення пліток нижчі соціальні прошарки протягом багатьох поколінь досягали і досягають власних інтересів всупереч спробам можновладців (економічних і політичних) встановити тотальну гегемонію. Цікаво, що цей сюжет також піднімав свого часу Петро Кропоткін: «Насправді робітники чудово знають, що якщо вони в момент великодушності поступляться наполяганням хазяїна й погодяться працювати більш енергійно, заради виконання яких-небудь термінових замовлень, то ця напружена робота буде надалі завжди вимагатися від них при встановленні розмірів заробітної плати… [вони] прямо передають один одному пароль: “go canny” (“потихеньку”)» [Кропоткин, 1919, с. 194-195].

Одним із найцікавіших особисто для мене понять, популяризованих Скоттом, є ме͐тис. У праці «Seeing Like a State: How Certain Schemes to Improve the Human Condition Have Failed» (1997) він задається питанням: як назвати уміння і навички, отримані завдяки тривалому практичному досвіду в конкретній місцевості? Зокрема, уміння визначати час посіву певних городніх культур задовго до поширення ботаніки й журналів типу «Садовод»? Власне, на допомогу приходить це специфічне давньогрецьке слово — метис, яким Скотт узагальнює такі поняття, як «локальне (місцеве) знання», «практичний сенс» (П.Бурдьє), «народна мудрість». Різноманітні народні прикмети, які видаються сьогоднішнім поціновувачам «критичного мислення» дурними забобонами (наприклад, висаджувати кукурудзу, коли дубове листя стане величиною з вушко білки), нерідко були результатом тривалих спостережень мешканців певного села за природними циклами і успішної діяльності відповідно до цих спостережень. Утім, записані етнографами без урахування контексту, вони дійсно швидко перетворюються на сухий гербарій уявлень та звичаїв, адже не можуть бути застосовані з тією ж ефективністю в інших умовах. Близькими до метиса поняттями може слугувати габітус у роботах П’єра Бурдьє (схеми поведінки, вироблені практичним досвідом, які майже не піддаються рефлексії), а також новомодне лайфхак

 

обкладинка книги

Обкладинка до «Seeing Like a State» Джеймса К. Скотта. Видавництво: Yale University Press

 

Однією з рис методології Джеймса К. Скотта була увага не тільки до вироблених людьми речей, уявлень та суспільних відносин, але також і до екологічних умов, в яких ці люди жили. Тема взаємодії людини й довкілля пронизує декілька його праць: у «Seeing Like a State» автор описує провальні проєкти з упорядкування державою довкілля (спроба прусських лісоводів висадити геометрично правильний ліс зі стандартними деревами, завдяки яким можна було б отримати стандартний і передбачуваний обсяг деревини, закінчився загибеллю цього лісу); у «The Art of Not Being Governed» чимало місця приділяє культурам, які вирощують або збирають мешканці Зомії (зокрема, аргументує, що вирощування коренеплодів суттєво гальмувало просування держав, адже їхні посланці не мали можливості передбачити майбутній врожай, погрожувати його знищенням або змусити людей збирати його в якості данини).

Практично повністю відносинам людей та природи присвячена одна з останніх його праць, «Against the Grain: A Deep History of the Earliest States» (2017). У ній Скотт узагальнює нові археологічні дані та дослідження з приводу одвічного, «проклятого» питання всіх політичних філософів і антропологів — питання про виникнення соціальної нерівності й держави як феномену. Він наголошує, що підручникове поняття «неолітичної революції» в академічних колах сьогодні вже не витримує жодної критики, адже, судячи з наявних даних, процес одомашнення рослин, тварин і людей тривав багато тисячоліть і не корелював прямо із появою глиняних виробів чи новими формами кам’яної індустрії. Скотт робить висновок, що перші ознаки осілого життя пов’язані не стільки з доместикацією, скільки з природним розмаїттям рослин і тварин — у нижній течії Тигра та Євфрату, в Японії (культура дзьомон) та Україні. Вони не передбачали створення ієрархічних суспільств, як не передбачали цього й перші неолітичні протоміста на кшталт Чатал-Гьоюк. Утім, саме вирощування зернових культур у великих обсягах, пов’язане з цим зростання населення, його концентрація у міському поселенні, на думку Скотта, стали передумовами появи держави як апарату контролю над виробництвом і розподілом надлишків, а також апаратом захоплення нової робочої сили для цього. 

Першим містом, що задовільняє такі критерії державності, він вважає Урук близько 3200 р. до н.е. Скотт намагається довести, що міські стіни, красномовно описані в епосі про Гільгамеша, слугували не тільки прихистком для мешканців, але також і бар’єром, який мав запобігти їхній втечі, образно кажучи, заради привільного життя Енкіду. Такі ранні міста-держави були ідеальним місцем поширення зоонозів — регулярних епідемій через інфекції, що передавалися людям від тварин. Такі епідемії виявляли крихкість ранніх держав, населення яких, обмежене міськими стінами, значно зменшувалось або вимирало. З іншого боку, Скотт описує випадки, коли населення просто полишало місто й держава, утворена ним, фактично зникала. 

Утім, згаданий вище Девід Ґребер та археолог Девід Венґров у праці «The Dawn of Everything: A New History of Humanity» (2021) розлого критикують теорію Джеймса К. Скотта, доводячи, що перші аграрні міста радше справляють враження демократичних і відносно егалітарних, натомість перші войовничі, дуже маленькі за розміром політії виникають на пагорбах і плато Месопотамії та лише у ІІІ тис. до н.е. їхні характерні риси «перекочовують» до міст [Graeber, Wengrow, pp. 445-447]. Однак, навіть тоді міста залишаються складною амальгамою різних конкуруючих груп — воїнських, жрецьких, торговельних, територіальних і професійних. Раніше подібних висновків дійшов американський археолог Норман Йоффі у праці «Myths of the Archaic State» (2005). Проте, на мою думку, ці точки зору можна поєднати, адже головна ідея Скотта — вирощування зернових культур (причому, як правило, однієї або кількох з усього можливого різноманіття, так зване монокультурне землеробство) як передумова виникнення держави — цими аргументами не підважується. Зрештою, історія справді не знає картопляних автократій (окрім, можливо, сучасної Білорусі). 

 

Джеймс Скотт

Джеймс К. Скотт у Берліні отримує премію A.SK Social Science Award за дослідження аграрних суспільств, 2021 рік. Фото: з відкритих джерел

 

У 2012 році Джеймс К. Скотт видав публіцистичну працю «Two Cheers for Anarchism: Six Easy Pieces on Autonomy, Dignity, and Meaningful Work and Play», в якій ясно відображає свої політичні погляди й уявлення про анархізм зокрема. У ній Скотт, як і в своєму академічному доробку, виступає противником стандартизації, захисником різноманіття, повсякденних практик непокори, а також селян і дрібної буржуазії — від запеклої критики з боку марксистів. Дрібна буржуазія, на його думку, в добу модерну виступає першопроходцями у застосуванні багатьох нових технологій, інновацій, які потім апропріюються і ставляться на потік крупним капіталом. Звертаючись до напрацювань відомої дослідниці міських середовищ Джейн Джейкобс, Скотт наголошує на значенні дрібної буржуазії у моральній економіці сучасного міста, витворенню локальних соціальних зв’язків. Пригадайте, чи не збиралися і ви зі своїм лівацьким гуртком у якій-небудь затишній кав’ярні (яка, власне, належить певному буржуа)?

Обширна критика марксистських поглядів міститься у вже згаданій праці Скотта «Seeing Like a State». Хто як не послідовники Маркса (і особливо Леніна) намагалися покращити умови людського життя завдяки важелям держави? Іноді дещо у них навіть виходило, як визнає сам Скотт на прикладі поселень уджамаа в Танзанії у 1973-1976 роках. Утім, сам примусовий (почасти навіть насильницький), бюрократичний і плановий характер таких заходів нівелює нібито «благі наміри» державних мужів. Окремий розділ Скотт приділяє колективізації в СРСР, наголошує на яскраво вираженій соціальній нетерпимості більшовиків відносно селян, яка досягла апогею під час Голодомору (американський дослідник наголошує, що за браком місця змушений відкласти питання про те, «чи прагнув Сталін ліквідувати українців та українську культуру»). Партійному авторитаризму Леніна Скотт протиставляє погляди Рози Люксембург та Олександри Коллонтай, спадок яких оцінює більш позитивно.

Можна зробити невеселий висновок, що зі смертю Джеймса К. Скотта відійшла плеяда сміливих і талановитих антропологів, які зробили дуже багато для того, щоб прорвати наші уявлення про можливості соціальної організації, «природний стан» людства, витоки нерівності й держави. Восени 2021 року від хвороби помер Девід Ґребер, а за пів року — його наставник Маршал Салінс, якого хоч і не можна зарахувати до плеяди антропологів-анархістів, але важко заперечувати його вплив на цей інтелектуальний проєкт. 

Ідея анархістської антропології знайшла відлуння у різних країнах, і нам слід подбати про те, щоб ці мислителі не перетворились на завмерлих кумирів, твори яких сприймають як строгий канон або часто цитують, але ніколи вдумливо не читають. Відтак, варто пройти стежинами їхніх думок, щоб відкрити свої власні шляхи до досі прихованих Зомій, піратських утопій і радісних економік, заснованих на дарі й карнавалі.

 

Основні праці Джеймса К. Скотта:

1968 - Political Ideology in Malaysia: Reality and the Beliefs of an Elite.

1971 - Comparative Political Corruption.

1976 - The Moral Economy of the Peasant: Subsistence and Rebellion in Southeast Asia.

1985 - Weapons of the Weak: Everyday Forms of Peasant Resistance.

1997 - Seeing Like a State: How Certain Schemes to Improve the Human Condition have Failed.

2009 -  The Art of Not Being Governed: An Anarchist History of Upland Southeast Asia.

2012 - Two Cheers for Anarchism: Six Easy Pieces on Autonomy, Dignity, and Meaningful Work and Play.

2017 - Against the Grain: A Deep History of the First Agrarian States.

 

Список використаної літератури

1. Кропоткин П.А. Взаимная помощь как фактор эволюции. — Санкт-Петербург, 1907. — 354 с.

2. Кропоткин П.А. Хлеб и воля. — Пб.-М.: Голос труда, 1919 // 

3. Наранович С. Главное — это жить, не имея дела с государством // https://gorky.media/context/glavnoe-eto-zhit-ne-imeya-dela-s-gosudarstvom/

4. Чорновол І. Компаративні фронтири: світовий і вітчизняний вимір. — К.: Критика, 2015. — 376 с.

5. Шанин Т. Джеймс Скотт и социология смысла // Скотт Дж. К. Благими намерениями государства. — М.: Университетская книга, 2005. — 568 с.

6. Graeber D., Wengrow D. The Dawn of Everything: A New History of Humanity. — Allen Lane, 2021. — 704 p.

7. Paget K. Patriotic Betrayal: The Inside Story of the CIA's Secret Campaign to Enroll American Students in the Crusade Against Communism. — New Haven, CT: Yale University Press, 2015. — 552 p.

8. van Schendel W. Geographies of Knowing, Geographies of Ignorance: Jumping Scale in Southeast Asia // Environment and Planning. D: Society and Space. — 2002, vol. 20. — pp. 647-668.

Автор: Валентин Долгочуб

Обкладинка: Катерина Грицева

Поділитись