Депутатка Європарламенту Корнелія Ернст: «Європарламент не цікавить українське громадянське суспільство»

  • 22 грудня 2017
  • 1448
Депутатка Європарламенту Корнелія Ернст: «Європарламент не цікавить українське громадянське суспільство»

Інтерв'ю з Корнелією Ернст і

 Бйорном Райхелем

Україна залишається «білою плямою» для європейських демократичних структур, таких як Європейський парламент. Декілька місяців тому депутатка Европарламенту Корнелія Ернст та її помічник Бйорн Райхель приїхали в Україну, щоб побачити нашу країну як вона є: не очима політиків чи мейнстримних ЗМІ, а так, як її бачать самі українці: студенти, низові та профспілкові активісти, правозахисники. Корнелія — депутатка від німецької партії лівих Die Linke, вона працює в двох комітетах — з внутрішніх відносин та з питань промисловості, досліджеть та енергетики.

 

Михайло Хохлович: Партія Die Linke, до якої ви належите, голосувала проти підписання асоціації між Україною та ЄС. Чи могли б ви пояснити, чому?

Корнелія Ернст: Ми робили все для підписання асоціації ЄС з іншими країнами, але цього разу вирішили діяти інакше. Перед нами опинилася велика країна, погляди населення якої на сході та на заході дуже відрізнялись. Це не давало змоги дійти одностайного рішення. Для ЄС важливо мати партнерські відносини з країнами Східної Європи, але у випадку з Україною однієї лише угоди про асоціацію недостатньо.

МХ: Чи можна сказати, що угода в її нинішньому вигляді орієнтує Україну на торгівлю з ЄС?

КЕ: Так, і це важливо. Крім цього, необхідно підтримувати відносини і в інших галузях.

МХ: Зараз Україна жваво веде торгівлю з Європою, й левову частку її експорту складає сільськогосподарська продукція та сировина. Як ЄС бачить Україну в системі загальноєвропейської економіки?

КЕ: Від початку йшлося про безмитну торгівлю. Існує також багато квот для українських продуктів. Я бачу в цьому як позитивні, так і негативні наслідки. Щодо сільськогосподарських продуктів, то маємо більш позитивний результат. Але в ЄС ця галузь також розвинена, і нам досить складно знайти місце для українських товарів. ЄС захищає власну економіку, що не грає на користь України. Є також торгові угоди з іншими країнами, хоча Україна цілком могла би бути посередником між різними світами. Я вважаю, що експорт сільськогосподарської продукції та сировини не має бути пріоритетом для України. На мою думку, до України мають увійти нові технології, аби вона могла постачати до Європи більше технологічної продукції.

МХ: Україна підписала угоду про безвізовий режим з ЄС. Чи становить це загрозу переповнення ЄС трудовими мігрантами з України?

КЕ: Коли ми відкрили двері для країн Західних Балкан, європейці з більш заможних країн злякалися такого сусідства й не знали, що буде далі. Загалом, на мою думку, це не є загрозою. Люди шукають можливості отримати кращу роботу в країнах-членах ЄС. Думаю, це цілком нормально. Потрібно це вважати не загрозою, а можливістю. Не лише для українців, але й, наприклад, для Німеччини. У вас є досвід, якого ми не маємо.

МХ: Українці, що працюють за кордоном, погоджуються на довгий робочий день та вкрай низьку зарплатню. Чи можна сказати, що це негативно впливає на оплату праці в цілому та призводить до більшої закритості ринку для працівників?

КЕ: Ні, тому що життєві умови в країнах ЄС досить різні. Зарплатня не може бути однаковою в Польщі, Німеччині та Швеції. Ми, звісно ж, бажаємо поліпшити життєві умови працівників, але маємо зважати на економічну ситуацію в кожній країні, аби забезпечити кращу зарплатню.

Бйорн Райхель: Думаю, що є загроза можливості зниження зарплатні в нижньому економічному секторі в Польщі через наплив трудових мігрантів з України чи будь-яких інших країн. Це може спричинити нижчу оплату праці навіть на «чорному» ринку. Ми ж маємо знати, як цього уникнути. Саме тому я й кажу, що наша мета — забезпечувати однакову оплату кожного типу праці для робітників із будь-якої країни. Це завдання профспілок в Німеччині й не тільки: однакова зарплатня в одній країні для кожного працівника.

МХ: Одна з причин, через яку українці виїжджають на Захід, — це зниження платоспроможності населення, а також режим жорсткої економії, подорожчання комунальних послуг та зменшення витрат на медицину й освіту. Чи обговорюється ця проблема в контексті «українського питання»?

КЕ: Ні, дебати навколо України мають чорно-біле забарвлення без проміжних кольорів. Всі стурбовані ситуацією на Сході, але великого та різностороннього обговорення немає. Саме тому я тут: аби подивитися на реалії цієї країни, бо переважно ми говоримо про «російську агресію» й подібні речі.

МХ: Одним з основних чинників режиму економії є співпраця з МВФ, який підписав спільний з українським урядом меморандум та наполягає на впровадженні пенсійної, медичної та освітньої реформи, які були затверджені Верховною Радою. Чи вважаєте ви, що Європейський парламент повинен висловитися проти таких практик?

БР: Перш за все, ми маємо точно знати, в чому полягає сутність цих реформ та чи корисні вони для суспільства.

КЕ: Вони спрямовані на лібералізацію та приватизацію. Оскільки ми є лівими, ми проти цих реформ. Звісно ж, системні реформи потрібні, але лібералізація та приватизація не є шляхом до покращення становища людей. Існує багатий досвід таких країн, як Греція, Румунія та Болгарія, де подібна ситуація не сприяла покращенню. Тож ми критично ставимося до таких реформ, шукаючи можливостей покращити життєві умови населення.

МХ: Цього року український уряд заблокував популярні соціальні мережі. Як би ви розцінили таку заборону?

КЕ: Я вважаю це неприпустимим: це порушує європейські норми. Ми в Європарламенті боремося проти подібних практик, маючи чимало прикладів в Угорщині та Польщі. Інтернет — це платформа для комунікації, де кожен має право на свободу висловлювань. Обмеження свободи в інтернеті порушує фундаментальні права, які ми захищаємо.

МХ: Як би ви оцінили ситуацію з ультраправими в Німеччині та Європі?

КЕ: Така тенденція поглиблюється. Ультраправі досить активні в багатьох країнах ЄС, наприклад в Угорщині та Польщі. В законодавчих органах північних країн, таких як Фінляндія та Швеція, є багато правих популістів. Є також правопопулістські партії в Європарламенті, що висловлюються проти біженців, загальноєвропейських тенденцій та дотримуються антимусульманських поглядів. В парламенті ми шукаємо спільні способи протидії цим силам разом із «зеленими» та соціалістами, але це досить непросто.

МХ: Як можна протистояти цьому?

КЕ: На вулицях. Ми маємо влаштовувати демонстрації та показувати, що багато людей проти правих популістів — не лише серед лівих, а й загалом серед різних верств населення. Ми також маємо протидіяти виштовхуванню біженців. Одним із важливих для Європи питань є взаємодія з біженцями. Праві переважно висловлюються проти надання їм притулку. Члени правопопулістської партії «Альтернативи для Німеччини» (Alternative für Deutschland) навіть сказали, що підуть проти біженців зі зброєю.

БР: Основна проблема полягає в тому, що «АдН» приховують свої ідеї під маскою демократії. Вони користуються популістською риторикою, пропонуючи надто прості відповіді на дуже складні питання. Ми ж намагаємося боротися з популізмом фактами.

КЕ: Вони кажуть про вихід з ЄС та вигнання біженців. Звісно, це набагато простіше, аніж думати про надання їм допомоги, реформування ЄС та збереження європейських засад у нашій політиці. Такі речі складно пояснити. Не всі розуміють сутність глобалізації та її аспектів, шукаючи натомість легких відповідей. Це створює значні перепони для нашої аргументації. З побаченого в Україні можна сказати, що націоналізм є проблемою й для вас. З націоналістичних позицій дуже просто розділяти людей на про- та антиукраїнських. Мені складно сказати, як люди можуть працювати за таких умов. Це майже неможливо.

МХ: Звернімося до досвіду Сербії. Це гарний приклад однопартійної держави. Її прем’єр-міністр та президент належать до однієї партії, а нинішній президент раніше був прем’єр-міністром. ЗМІ знаходяться під впливом уряду, та в цілому ситуація зі свободою в Сербії дуже погана, і про це є чимало звітів. Але незважаючи на це, Сербія є важливим партнером ЄС, а європейський курс складає важливу частину внутрішньополітичного дискурсу. Однак ЄС не може та не хоче нічого з цим робити. І цей факт виглядає ще цікавіше з огляду на те, що після свого обрання президент Вучич призначив нового прем’єр-міністра — жінку-лесбійку. Проте це не показник прогресу. З одного боку, це спроба таким чином «відбілити» режим, який пригноблює права робітників та профспілки, а також дає західним інвесторам зелене світло для експлуатації та субсидує їх задля вливання грошей в економіку та створення нових, але низькооплачуваних робочих місць. Є випадки самогубства серед працівників, а деякі навіть користуються підгузками через неможливість відвідати туалет. І водночас вони призначають прем’єра-лесбійку для створення необхідного Заходові образу Сербії як толерантної західної країни. Однак зрозуміло, що якщо вона піде проти ядра партії, то її орієнтація може стати важливим фактором її відсторонення.

КЕ: В угоді про вступ Сербії до ЄС є багато пунктів про права людини. Зараз ведуться активні перемовини про них, але процес ще не закінчено. Ця сфера потребує реформ, і я вважаю, що ЄС може зробити більше, ставлячи докорінні зміни як вимоги для вступу Сербії.

МХ: Але ці поступки нерідко декларативні, як, наприклад, одностатеві шлюби. Вони мало впливають на життя ЛГБТ-спільноти. Нещодавній прайд мав продемонструвати, що Україна — це Європа. Варто сказати, що уряд зробив свою справу, забезпечивши порядок і належну поліцейську охорону. Але водночас цей самий уряд покриває та фінансує праворадикальне насильство. Я вважаю це дуже лицемірною позицією, яку Європарламент має розглядати ширше. Чи вважаєте ви, що потрібен більш цілісний підхід до проблеми прав людини в Україні?

БР: Звичайно, але ми маємо справу з підходом ЄС. Історично його було засновано на ідеї підтримувати мир в Європі за допомогою торгівлі, тобто створити торговий союз, але без соціального забарвлення. Зараз Єврокомісія замовчує факти загрози людським правам у Сербії. ЄС та Єврокомісія мають бути реформовані, ми потребуємо суспільно-орієнтованого порядку денного.

КЕ: Але цього немає. Якщо подивитися на історію виникнення ЄС, то все починалося з єдиного ринку. В процесі подальших змін уряди країн-членів вирішили, що потрібно додати трохи демократичних «приправ», як-от Європарламент. Якщо ж повернутися до Сербії, то зараз найбільш важливими питаннями для Єврокомісії є визнання Косово та корупція, а не права людини.

МХ: Так само і в Україні основними проблемами є війна та корупція, що стали такими собі «священними коровами» серед суспільних проблем. Ви сказали, що ЄС потребує реформ, чи не так? Але це величезне утворення, і багато хто задоволений станом речей. Останнім часом багато проєвропейських кандидатів виграли в ключових виборах. Отже, якщо ЄС не має реалістичного плану реформ на найближчі 5–10 років, то чи потрібен такий ЄС Україні? Якщо так, то чи не мають ліві відсторонитися та виступити проти євроінтеграції?

КЕ: Потрібно думати про наслідки. Простого невдоволення ЄС замало. Якщо повернутися до національного контексту, то, як представник лівих у Німеччині, я вважаю, що потрібно боротися за реформування ЄС та недопущення правих на загальноєвропейський рівень, адже це важливіше. Тому я не погоджуюся з вами: потрібно будувати гарні взаємини з Україною, Росією та іншими країнами.

МХ: Якщо ж вважати, що неможливо реформувати ЄС, припинити політику економії та експлуатацію України як джерела дешевих товарів та робочої сили, а також сприяти розвитку демократії тут, то можна сказати, що це не той ЄС, до якого прагне наша країна. І якщо це так, то чи має ліва Європа, яка піклується про Україну, підтримати цей ультиматум? Чи мають ліві в Україні говорити, що нам не потрібна Європа та що остання має відмовитися від України?

БР: Я вважаю, що потрібно тимчасово зробити крок назад, щоб скласти власну думку про ЄС. Він має багато проблем, наприклад суспільних, що потребують вирішення. Отже, якщо під час власних міркувань ви дійдете висновку, що ваша держава не може забезпечити того, що може дати ЄС, вам слід буде звернутися до ЄС із власними вимогами та вказати як на ті аспекти його політики, що можуть поліпшити ситуацію, так і на ті, що призведуть до руйнування вашої держави. Вам слід сказати, що ви, наприклад, бажаєте бачити ЄС, в якому можливо вільно виражати власну думку під захистом держави та поліції. Загалом, потрібно встановити власні пріоритети. Така моя думка.

КЕ: Потрібно реформувати ЄС. З іншого ж боку, ваша країна має рухатися у власному напрямку, співпрацюючи з нами. Ніхто в ЄС не веде мову про вступ України. Ми говоримо про співпрацю та мирний розвиток. Справа не в членстві — вам потрібна власна позиція. Угода про асоціацію не вирішить всіх ваших проблем, але це не свідчить про наше небажання співпрацювати. Бажаючи заснувати ліві Європу та ЄС, ми муситимемо відштовхуватися від тих урядів та країн, які там вже є. Як жінка з лівими поглядами, я багато критикую власну країну, але не бажаю покидати її. Попри гострі дебати, я вважаю, що Україні потрібен власний шлях розвитку.

Розмовляв Михайло Хохлович

 

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери