«Kein Schlussstrich!»: процес Націонал-соціалістичного підпілля в Німеччині

  • 18 липня 2018
  • 2641
«Kein Schlussstrich!»: процес Націонал-соціалістичного підпілля в Німеччині

Катерина Данілова, Стас Сергієнко

«Я посадив його на коліна, — говорить перед вищим земельним судом в Мюнхені 67-річний Алі Таскьопрю. — Я взяв його та погладив лице, він хотів мені щось сказати, але вже не міг» (Spiegel Online 2013). Чоловік знайшов свого смертельно пораненого сина в сімейному продуктовому магазині в Гамбурзі 27 червня 2001 року. Його син отримав три вогнепальних поранення в голову. Його звали Сюлейман. Це було третє з десяти вбивств, які вчинило Націонал-соціалістичне підпілля. Спочатку поліція «не помічала» расистського підґрунтя злочину, як і у всіх інших випадках, та вважала, що це все лише розборки «турецької мафії» (Spiegel Online 2013). Схоже у випадку з нападом на поліцейських у 2007 році. Тоді розслідування підозрювало групу ромів, яка знаходилась неподалік на площі (NSU Watch 2018). Терористичне угруповання було викрито абсолютно випадково в 2011 році.

Жертви НСП

 

Справа терористичної праворадикальної групи Націонал-соціалістичного підпілля (Nationalsozialistische Untergrund — NSU) була найбільш скандальною в Німеччині за останні десятиліття. Судовий процес тривав п’ять років, і нарешті в середу 11 липня суд виніс остаточний вирок. Терористична група діяла з 1998 по 2011 рік, залишаючись довго невідомою. Її члени пограбували 15 банків, поштові відділення та організували щонайменше три теракти. Серед десяти вбитих ними людей з 2000 по 2007 рік було вісім турків, один грек та поліцейська-німкеня (її напарнику вдалось вижити). Всі вбивства мали подібний стиль: в жертв стріляли, коли вони знаходились в магазині або в машині (якщо мова йде про поліцейських), після чого терористи тікали на велосипедах, згодом пересідаючи на автомобіль.

 

"Розслідування та судовий процес були дуже складними, адже перед слідством стояло дві головні проблеми: чи діяла ця група ізольовано від інших неонацистських угруповань та чому її так довго не могли викрити."

 

Кількість членів групи встановити важко, говорять про приблизно 200 прибічників, але ядро організації складалось з трьох людей. Уве Мундлос та Уве Бьонхардт покінчили життя самогубством, оскільки боялись арешту після невдалого пограбування банку в Айзенахі. Третя учасниця підпілля Беате Цшепе влаштувала згодом пожежу в їхній квартирі в місті Цвікау. Це призвело до вибуху та загрожувало життю трьох осіб. Приховати речові докази не вдалося, в будинку було знайдено багато зброї, вибухівка. Через декілька днів Цпеше здалася поліції. В проміжок між цими двома подіями Цшепе, ймовірно, надсилала копії відео з вбивствами лівим та мігрантським організаціям з метою залякування. Одну з копій цього відео було знайдено в згорілому будинку (Spiegel 2011).

 

Географія та хронологія злочинів НСП

 

В Мюнхені в травні 2013 року перед судом постали Беате Цшепе, Ральф Вольлебен, Андре Емінгер, Хольгер Герлах та Карстен С. Беате Цшепе, головна обвинувачувана, була засуджена до довічного ув’язнення з огляду на особливу тяжкість злочину. Прибічник групи Ральф Вольлебен, колишній заступник голови тюринзького відділу Націонал-демократичної партії, отримав десять років ув’язнення за сприяння, підбурювання до вбивства та забезпечення групи зброєю. Інші обвинувачувані Хольгер Герлах та Карстен С. (як неповнолітній, що допомагав у підготовці дев’яти вбивств) — по три роки. Андре Емінгер був засуджений до двох з половиною років, та його відпустили з зали суду на волю до вступу в дію остаточного вироку. Його праві побратими, що були глядачами, аплодували. Це було шоком для присутніх родичів загиблих (Jüttner 2018). Серед неонацистів у залі також сидів раніше вже засуджуваний ультраправий терорист Карл Хайнц С. (Jüttner 2018).

Розслідування та судовий процес були дуже складними, адже перед слідством стояло дві головні проблеми: чи діяла ця група ізольовано від інших неонацистських угруповань та чому її так довго не могли викрити.

 

Тріо чи мережа?

У квартирі трійці серед згорілих речей було знайдено багато речових доказів, серед яких так званий «список тисячі» або «список смерті НСП». Журналісти, адвокати жертв та політики з комісії по розслідуванню сумніваються, що такий великий список могли скласти самі терористи. Адвокат жертв Явус Нарін заявив: «Ми не знаємо ні наскільки великою була НСП, ні хто підтримував НСП. Багато питань могли б вирішити й прояснити органи влади через нормальну криміналістичну роботу та меншу вузьколобість» (ZDFzoom 2018). Інший адвокат жертв Себастіан Шармер також стверджує, що йому не відомі конкретні допити та слідчі дії, які б спрямовувались на викриття мережі НСП (ZDFzoom 2018). Відповідальними органами було перевірено понад 400 людей з оточення НСП, через що список підозрюваних значно звузився (Bewarder M. and Lutz M. 2013). Як повідомив політолог Хайе Функе, що супроводжував комітет з розслідування злочинів групи: «Декілька свідків [вбивства поліцейської в Гайльборні] незалежно один від одного повідомили про швидку втечу двох чоловіків у скривавленому одязі, а також про трьох інших, що допомагали втікачам» (NTV 2013). Політолог Штефен Каіліц вважає, що є деякі докази співучасті місцевих неонацистів в організації нападів. Свідчення охоронця, який бачив в 2000 році Цшепе, ймовірно, Уве Мундлос та ще двох невідомих біля берлінської синагоги на Рикештрассе з картою, також підтверджують, що група мала спільників. Ця синагога фігурує в знайденому у злочинців списку разом з 233 іншими єврейськими закладами (Frankfurter Allgemein 2017).

В 1998 році після обшуків гаражу Цшепе, в якому була знайдена вибухівка, група пішла в підпілля. Виживати за таких умов їм, найімовірніше, допомагала неонацистська мережа Blood & Honour, заборонена в 2000 році, того ж року, коли «підпілля» вчинило перше вбивство (Taz.de. 2012). Вони мали прихильників серед інших нацистських груп. Так, у 2002 році НСП відправило листа Давіду Петерайту, функціонеру Націонал-демократичної партії та редактору неонацистського видання «Білий вовк». У листі вони коротко декларували свої принципи та написали про надання фінансової підтримки, яку отримувач листа може використати за власним розсудом. У відповідь на лист Націонал-соціалістичного підпілля «Білий вовк» опублікував подяку угрупуванню й заявив, що підтримує їхню «боротьби». Схоже, це була перша публічна згадка про «підпілля», яке ще довгий час лишалось невідомим громадськості (NSU Watch 2012a, NSU Watch 2012b). Пролити світло на цю заплутану мережу взаємозв’язків та виявити всіх причетних могли б документи спецслужб, які мали своїх інформантів у середовищі неонацистів, включно з оточенням Мудлоза, Борнхардта та Цшепе.

 

Спецслужби та терористи

У 1995 році з ультраправого неформального угрупування «Анти-антифа східної Тюрінгії» виникла парасолькова організація «Тюрингського захисту вітчизни» (Thuringiner Heimatschutz, далі — ТЗВ), що мала об’єднувати всі праворадикальні групи федеральної землі. Одним із неформальних девізів «захисників» були перші рядки вірша Ернста Морітца Арндта: «Бог, що взрощував залізо, не потребував рабів» (Jüttner 2012). Кого «потребував» Бог на думку учасників групи, то це захисників Німеччини від мігрантів, біженців та євреїв. До 2001 року ТЗВ була найчисельнішою (до 170 членів) та найбільш войовничою ультраправою організацією Тюрингії. Саме з приналежного до ТЗВ братерства «Національного спротиву Єни»  розпочали ультраправу «кар’єру» Уве Бьонхардт, Уве Мундлос та Беата Цшепе.

 

Банер «Тюринзького захисту вітчизни»

 

Разом зі сформованою мережею неонацистських угруповань у спадок від своєї попередниці «Анти-антифа східної Тюрінгії» ТЗВ отримало декілька членів-інформантів Федеральної служби захисту конституції (спецслужба Міністерства внутрішніх справ, далі — ФСЗК). До інформаторської співпраці залучались не просто люди із доволі сумнівними політичними переконаннями, але й особи, що попередньо скоїли тяжкі злочини (NSU Watch 2013). Одним із найвідоміших інформантів спецслужб є Тіно Брандт. Офіційно Брандт був прес-секретарем ТЗВ, неофіційно — вважався його головою, а отже — був одним з ключових представників праворадикальної сцени Тюрингії. За час своєї співпраці з німецькими спецслужбами Брандт отримав 200 000 німецьких марок (Jütter 2012). Він стверджує, що більшу частину грошей витрачав на організацію ультраправих заходів.

«Я скеровую інформантів та сплачую їм гроші, або ж я не даю їм грошей і більше не маю жодних інформантів», — відповів з цього приводу керівник Брандта у ФСЗК Райнар Боде на слуханнях по процесу НСП 8—9 жовтня 2012 року. Зависокі гонорари голови нацистського угруповання, як Боде, так і тимчасово виконуючий обов’язки голови тюринзької ФСЗК Петер Нокен, виправдовували «незамінністю» Брандта, його високим положенням в ієрархії неонацистської сцени та високим рівнем поінформованості. Власне, Боде визнав, що ФСЗК Тюрингії не мало інших інформаторів відповідного рівня обізнаності, аби додатково перевіряти інформацію, надану Брандтом. Саме протягом головування Брандта у ТЗВ було сформоване Націонал-соціалістичне підпілля. Протягом слухань по процесу НСП Брандт підтвердив, що неодноразово надавав спецслужбам неправдиву інформацію. Брандт стверджував, що мав зв’язок із членами НСП, коли ті переховувались від поліції через знайдену в гаражі Цшепе вибухівку. Один зі свідків також казав, що частина грошей із фонду ТЗВ використовувалась для фінансування НСП (Friedrichsen 2016). Іншим інформатором ФСЗК у неонацистській сцені був член Blood and Honour — Ральф Маршнер. За твердженнями самого Маршнера, в останні два роки співпраці зі спецслужбою (2001—2002) він наймав Мундлоса на свою будівельну фірму за підробленими документами (Welt 2016).

Втім, не лише випадок Брандта та Маршнера кидає тінь на роботу ФСЗК у справі Націонал-соціалістичного підпілля. На місці одного з десяти вбивств, яке відбулося в інтернет-кафе міста Кассель було знайдено ДНК співробітника ФСЗК Андреаса Т. Протягом слідства було з’ясовано, що Андреас знаходився в кафе у майже той самий час, коли було скоєне вбивство. У такому разі він або покинув місце злочину за декілька хвилин до вбивства, або ж не почув пострілу через використання терористами глушника. Сам співробітник стверджував, що знаходився в кафе лише з метою анонімного спілкування з жінками в інтернет-чатах. При цьому в рідному селі Андреаса називали «маленьким Адольфом», а в його квартирі були знайдені копії матеріалів пропаганди Третього Рейху та екземпляр «Майн Кампф». Слідство не з’ясовувало з якою метою співробітник зберігав у своїй квартирі ці матеріали (Gebauer 2011).

Загалом, у період з 1997 по 2003 рік три різні служби (ФСЗК, Служба військової контррозвідки (СВК) та федеральна служба Ерфурту) займалися стеженням за неонацистською сценою Тюрингії. Разом вони мали близько 10 інформантів у праворадикальному середовищі. За шість років кожна зі служб повинна була назбирати значний масив інформації стосовно неонацистської сцени. Та коли розслідування по справі НСП розпочав слідчий комітет, спецслужби передали незначну кількість матеріалів за необхідний період часу. 11 листопада 2011 року, перед початком розслідування слідчого комітету, співробітники ФСЗК знищили у шредері частину матеріалів, що стосувались «Операції Ренштайг», тобто інформацію про ультраправі групи Тюрингії, зокрема ТЗВ (Frankfurter Allgemeine Zeitung 2012). Не лише Федеральна служба захисту Конституції була замішана у скандалі з приводу можливого приховування інформації. Іншим актором виступала Служба військової контррозвідки Німеччини. Слідчому комітету по справі НСП, Служба військової контррозвідки не надала матеріалів, зібраних протягом стеження за праворадикальними групами Тюрингії, мотивуючи це знищенням документів за «строком давності». Також працівники СВК стверджували, що у знищених матеріалах не було інформації про трійку терористів. Втім, усі знищені СВК документи були попередньо направлені у вигляді копій до ФСЗК та федеральної служби Ерфурту. В одному з документів за 1995 рік була інформація про те, що працівники СВК виходили на контакт з Уве Мундлосом, вірогідно аби завербувати його як інформатора. Спецслужба звернула увагу на Мундлоса протягом його служби в армії, де той відверто демонстрував неонацистські погляди. Відомо, що протягом зустрічі від Мундлоса намагались отримати інформацію про попередні расистськи вмотивовані напади на біженські притулки. Мундлос відмовився співпрацювати зі спецслужбами (Taz.de, 2012a).

 

"Ступінь відповідальності спецслужб залишається незрозумілим."
 

Нездатність німецьких спецслужб запобігти створенню чи вчасно зупинити угрупування, яке протягом 6 років тероризувало мешканців країни з міграційним минулим, а до цього роками знаходилося під стеженням співробітників німецьких органів до сьогодні викликає найбільшу кількість питань. Ступінь відповідальності спецслужб залишається незрозумілим. З огляду на секретний характер більшості документів та знищення частини з них, не відомо чи причини провалу німецьких спецслужб у цій справі стануть достеменно відомі.

 

Вирок та реакція

Недостаньо жорсткий вирок Андре Емінгеру був сприйнятий родичами жертв неонацистських терористів як тривіалізація злочинів. Він ніколи не приховував своїх неонацистських поглядів, його тіло вкрито нацистськими та расистськими татуюваннями. Емінгер допомагав членам групи переховуватись, орендував транспорт та житло, необхідне для організації злочинів. Були підозри, що він є тим можливим «четвертим» в групі. З огляду на це, Федеральна прокуратура вимагала 12 років позбавлення волі (Bräutigam 2018). Адвокати жертв заявили: «Ми не лише розчаровані, але й розлючені таким вердиктом!» (Speit 2018). В той час неонацистські групи тріумфували. Хоча праворадикальна Націонал-демократична партія залишилась невдоволена результатами процесу. На офіційному сайті вони закликають до розслідування участі спецслужб у діяльності групи та стверджують, що процес НСП використовувався проти партії, задля ініціації її заборони (Zasowk 2018). Один із депутатів Бундестагу від правої партії «Альтернатива для Німеччини» назвав у Twitter процес проти НПУ «показовим», критикуючи великі витрати (30 млн євро) на судову справу з бюджету (Kamann 2018).

 

"Приклад Націонал-соціалістичного підпілля поставив на порядок денний питання структурного расизму в німецькій державі."

 

 

Фотографія Андре Е.

 

Турецький уряд розкритикував вирок як недостатній, адже не розслідувано роль спецслужб (Spiegel 2018a). В день після оголошення вироку тисячі демонстрантів вийшли на вулиці в Мюнхені, Берліні, Гамбурзі, Бремені, Кілі та Ростоку з вимогами більш ретельного розслідування (Spiegel 2018b). Активісти по всій країні стверджують, що не припинять протестувати із закінченням судової справи, а й надалі вимагатимуть від влади Aufklärung[1]. Майже всі німецькі газети опублікували окремі колонки присвячені цьому процесу. І майже всі з них повторюють гасло: «Kein Schlussstrich!». Це значить, що, незважаючи на вирок, розслідування має продовжуватись (Focus 2018). Приклад Націонал-соціалістичного підпілля поставив на порядок денний питання структурного расизму в німецькій державі, який впливав на роботу поліції та спецслужб, а також проблематизував загрозу праворадикального насилля, яке суспільство не хотіло бачити. Зважаючи на посилення правих сил в інституційній політиці, вирішення проблем, виявлених під час розслідування злочинів НСП, видається ще більш нагальним.

 


Посилання: 

Bräutigam,  F., 2018. Was aus dem NSU-Urteil folgt. In: Tagesschau. Available 18.07.18 at: [link].

Bewarder, M., Lutz, M., 2013.  Suche nach weiteren NSU-Taten dauert 20 Jahre. In: Welt. Available 18.07.18 at: [link].

Focus, 2018. NSU-Urteil - so kommentiert Deutschland. "Staat verbirgt erfolgreich seine dunklen Seiten, Rechtsstaat lässt ihn gewähren". Available 18.07.18 at: [link].

Frankfurter Allgemeine Zeitung,  2012. Weitere Akten über V-Leute vernichtet? Available 18.07.18 at: [link].

Frankfurter Allgemein, 2017. 233 jüdische Einrichtungen in NSU-Adresslisten. Available 18.07.18 at: [link].

Friedrichsen G., 2016.  Die "Faschingsveranstaltung" des Tino Brandt. In: Spiegel. Available 18.07.18 at: [link].

Gebauer,  M., 2011. Sie nannten ihn den "kleinen Adolf". In: Spiegel. Available 18.07.18 at: [link].

Jüttner, J., 2012.  "Spitzel bespitzelt Spitzel”. In: Spiegel. Available 18.07.18 at: [link].

Jüttner J., 2018. Zwischen Applaus und Verzweiflung. In: Spiegel. Availablfe 18.07.18 at: [link].

Kamann, M., 2018. AfD-Abgeordneter nennt NSU-Verfahren „Schauprozess“. In: Welt. Available 18.07.18 at: [link].

NSU Watch, 2012a. „Vielen Dank an den NSU“ – Was wusste der „Weisse Wolf“? Available 18.07.18 at: [link].

NSU Watch. 2012b. NSU-Brief bei Petereit gefunden. Available 18.07.18 at: [link].

NSU Watch, 2013. V-Mann-Führer vor dem Ausschuss. Available 18.07.18 at: [link].

NSU Watch, 2018. The NSU Case in Germany – as at July 3rd, 2018. Available 18.07.18 at: [link].

NTV, 2013. Experte zweifelt an NSU-Größe. Available 18.07.18 at: [link].

Speit, A., 2018. Die Neonazi-Szene hat ihren Helden. In: Taz.de. Available 18.07.18 at: [link].

Spiegel, 2011. 15 Minuten Sadismus. Available 18.07.18 at: [link].

Spiegel, 2018a. Türkische Regierung kritisiert NSU-Urteil. Available 18.07.18 at: [link].

Spiegel, 2018b. Tausende Demonstranten fordern weitere Aufklärung. Available 18.07.18 at: [link].

Spiegel Online, 2013. Er wollte mir was sagen, aber er konnte nicht. Available 18.07.18 at: [link].

Süddeutsche Zeitung, 2012. NSU hatte vermutlich Helfer in Bayern. Available 18.07.18 at: [link].

Taz.de, 2012a. „Es existieren keine Akten“. Available 18.07.18 at: [link].

Taz.de., 2012b. Schmidt W. Blut-und-Ehre-Mörder aus Jena. Available 18.07.18 at: [link].

Welt, 2016. Aust St. NSU-Mörder arbeitete bei V-Mann des Verfassungsschutzes. Available 18.07.18 at: [link].

Zasowk, R., 2018. Nach NSU-Farce – der VS muss abgeschafft werden! In: NPD. Available 18.07.18 at: [link].

ZDFzoom, 2018. Die Todesliste des NSU. Available 18.07.18 at: [link].

Примітки

  1. Німецькою означає прояснення, також Просвітництво. Це слово дуже часто використовується протестувальниками задля означення вимоги більш ретельного розслідування ролі спецслужб, більшої прозорості процесу та викриття мережі НСП

Залишити коментар

Наступний номер

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери