Концепція виховання гарматного м'яса

Мулявка, Вікторія

  • 26 лютого 2015
  • 1750

Вікторія Мулявка

Незважаючи на те, що в політичній структурі українського суспільства де-юре відсутні державні органи, які безпосередньо займалися б ідеологічним вихованням (на зразок ідеологічного відділу та відділу агітації і пропаганди ЦК КПРС або міністерства народного просвітництва у нацистській Німеччині), які вважаються пережитком “тоталітарного минулого” і такими, що суперечать демократичним засадам сучасного “європейського суспільства”, ці повноваження поступово починає перебирати на себе МОН.

Перевищуючи межі своєї компетенції, міністерство освіти і науки опублікувало на офіційному сайті 16-го лютого «Звернення до педагогів, учнів, студентів та батьків щодо дня Героїв Небесної Сотні та пошанування українських захисників» із заявою: «В час, коли кращі люди нашої країни жертвують своїм життям і здоров’ям заради нас, творять історію нових Збройних Сил України, відзначати, нехай навіть «за звичкою», 23 лютого – скасований як свято Указом Президента №806/2014 від 14 жовтня 2014 року день армії чужої держави, яка забирає життя українських громадян і плюндрує українську землю, було б і непатріотично, і аморально» (Міністерство освіти і науки України 2015а), яку важко назвати ідеологічно незаангажованим і політкоректним відносно, принаймні, тієї категорії населення, що брала участь у воєнних діях під час Другої світової війни на боці СРСР або служила в радянській армії.

Проте на цьому МОН не зупинилося, обіцяючи 1 березня затвердити «Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді». Проект цієї концепції,  переповнений ідеологічним пафосом з безліччю абстрактних висловів і художніх зворотів на зразок: «віра в духовні сили та майбутнє країни», «досягнення високої культури взаємин», «успадкування духовних надбань», «цінність Добра, Краси і Справедливості» (Міністерство освіти і науки України 2015б),  більше схожий на художній твір, ніж на нормативно-правовий документ.

Сама назва документу вже натякає на те, що в його тексті важко буде знайти хоча б одне безоцінкове судження, не забарвлене відвертою націоналістичною риторикою, і це перше враження не є хибним. Парадоксальним у цьому випадку є той факт, що, розробляючи концепцію національно-патріотичного виховання, український уряд уподібнюється до свого найбільшого ворога й об’єкта критики – «чужої держави, яка забирає життя українських громадян і плюндрує українську землю» (Міністерство освіти і науки України 2015а). Крім того, нашому міністерству освіти тут ще є в чому повчитися у чіткості висловлення думок – державна програма «Патріотичного виховання громадян Російської Федерації на 2011-2015 роки» сформульована набагато лаконічніше, ніж український відповідник і, крім того, має в додатку перелік кількісних узагальнених показників її реалізації (Федеральное архивное агенство 2010).

Націоналістичні тенденції у розробці державної політики в пострадянських суспільствах не є простим збігом обставин, маючи під собою структурне підґрунтя. У системі, де демократичні інституції є слабкими, уряду властиво використовувати дискурс сліпого патріотизму, «щоб консолідувати суспільство спільним зв’язком підтримки існуючого режиму» (Sperling 2003:236). Патріотичне виховання, у свою чергу, передбачає ряд дій державних інституцій, спрямованих на прищеплення громадянам підвищеної патріотичної свідомості з метою забезпечення виконання ними громадянських обов’язків і захисту інтересів держави (Rapport 2009: 29).

Незважаючи на незначні розбіжності в стилістиці тексту, одна з основних цілей ідеологічних розробок як російського, так і українського урядів залишається однаковою: «військово-патріотичне виховання молоді, спрямоване на підготовку її до оволодіння військовими професіями, формування готовності до служби в армії» (Міністерство освіти і науки України 2015б) (в російському варіанті: «формирование позитивного отношения общества к военной службе и положительной мотивации у молодых людей относительно прохождения военной службы по контракту или по призыву» (Федеральное архивное агенство 2010). Варто усвідомлювати, що військово-патріотичне виховання разом з насадженням націоналістичних цінностей та інформаційною стратегією сприятимуть нічому іншому як вирощуванню «гарматного м’яса». В контексті подій на Сході України ця політика слугуватиме не усвідомленню і вирішенню конфлікту з метою якнайшвидшого припинення воєнних дій, а підготовці людської сировини, яку можна легко використовувати  у політичних іграх задля задоволення чиїхось владних амбіцій чи економічних інтересів.

Мобілізаційний аспект національно-патріотичного виховання

Незважаючи на те, що сам факт розробки концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді експліцитно наголошує на ідеологічній заангажованості Міністерства освіти і науки, документ містить низку суперечностей, спричинених, швидше за все, прагненням підлаштувати праву риторику під більш поширений у суспільстві проєвропейський ліберальний дискурс, сприяючи «формуванню нового українця, що діє на основі національних та європейських цінностей» (Міністерство освіти і науки України 2015б). Це, у свою чергу, ставить під сумнів змістовне наповнення як націоналістичних, так і ліберальних ідей, окреслених у концепції.

Зокрема, намагаючись сформувати «зацікавленість молоді щодо служби у Збройних силах України, готовність до захисту України та виконання громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України», одним із завдань в досягненні цього результату концепція пропонує «виховання готовності і здатності протидіяти проявам несправедливості, жорстокості, аморальності, правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності» (Міністерство освіти і науки України 2015б), що залишає відкритим питання визначення перерахованих понять, більшість із яких є оціночними. Їх інтерпретація так чи інакше потребує звернення до певної ідеології, що, в контексті націоналістичної риторики концепції, наштовхує на думку про трактування будь-якої діяльності, що виходить за межі націоналістичного дискурсу, сконструйованого владою, як  аморальної та антигромадянської. Це, у свою чергу, суперечить  «європейським цінностям» політичної свободи індивіда. Незважаючи на те, що проект концепції планують затвердити лише 1 березня, МОН вже почав втілювати її ужиття, видаючи вищезгадане «Звернення до педагогів, учнів, студентів та батьків щодо дня Героїв Небесної Сотні та пошанування українських захисників», у якому нав’язує власне уявлення про аморальність, не зважаючи на те, що це відверто суперечить думці значної частини населення. 

У контексті конфлікту на Сході військово-патріотичне виховання є досить ефективним з точки зору швидкої мобілізації мас, проте, конструювання уявлень про «моральність», «духовність» та «справедливість» за допомогою офіційної державної ідеології і їх засвоєння індивідами у процесі соціалізації у довгостроковій перспективі малоймовірно сприятиме критичному осмисленню громадянами політичних рішень влади, спрощуючи цим самим їх використання у якості сировинного матеріалу для ведення воєнних дій.

 Ціннісний аспект національно-патріотичного виховання

Окрім рекомендацій щодо національно-патріотичного виховання, концепція містить специфічну інтерпретацію поточних подій, що також не є ціннісно й ідеологічно нейтральним: «Революційні зміни у листопаді 2013 – березні 2014 р., війна на Сході країни продемонстрували готовність молодого покоління відстоювати національні цінності, українську державність, орієнтацію на фундаментальні орієнтири світової цивілізації; засвідчили виховання української молодої людини в дусі толерантності і поваги до інших національних спільнот і релігійних конфесій, бажання долучитися до сім’ї народів, які творять спільний європейський дім» (Міністерство освіти і науки України 2015б).

Позитивна оцінка подій на Майдані та, особливо, війни на Сході і їх однозначна інтерпретація у якості прагнення долучитися до європейського світу суттєво спрощує і викривлює реальність, приписуючи воєнному конфлікту значення визволення від російського впливу. Це, у свою чергу, нівелює навіть ймовірність того, що частина українського населення може підтримувати «сепаратистські настрої», не намагаючись при цьому приєднатися до Росії, таким чином демонструючи своє незадоволення владою, або виступати проти будь-яких проявів насилля незалежно від того, захист яких цінностей, ідей чи інтересів воно має на меті.

Ідеологічний конструкт орієнтації на «європейський дім» і відстоювання національної ідеї автоматично розподіляє населення за ціннісною ознакою на прибічників та «інших», думки яких не потрібно враховувати. Більше того, у контексті подій на Сході така дихотомія легітимізує застосування проти «ворогів народу» насильницьких дій, замість того, щоб шукати шляхи вирішення проблем, що стали причиною конфлікту, та його мирного врегулювання.

Інформаційний аспект національно-патріотичного виховання

У своїй концепції міністерство освіти передбачило і той факт, що формування національної свідомості, як і насадження будь-якої іншої ідеології, потребує контролю за межами дискурсу шляхом встановлення цензури, що також дещо суперечить «європейським цінностям». Інформаційне забезпечення національно-патріотичного виховання, одним з завдань якого є запобігання пропаганді в засобах масової інформації «матеріалів, що підривають загальнолюдські та національні духовні цінності, заперечують суверенність Української Держави» (Міністерство освіти і науки України 2015б), виокремлено в документі в якості окремого механізму реалізації патріотичного виховання молоді. Ця заява становить серйозну загрозу свободі слова, що запобігатиме публічній дискусії, адже під перелік матеріалів, визначених міністерством, може вільно потрапити як ліва критика, так і будь-які інші ідеї, що виходять за межі націоналістичного дискурсу та суперечать інтересам влади.

Не менш загрозливим для політичного плюралізму є завдання, що передбачає «ознайомлення з історією боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, особливо у ХХ-ХХІ століттях: ОУН, УПА, дисидентський рух тощо» (Міністерство освіти і науки України 2015б). Враховуючи той факт, що шкільний курс з історії і так містить достатньо інформації про перераховані події, це відверто натякає на подальшу ідеологізацію освіти та заангажоване подання фактів шкільною програмою, що також є методом контролю за межами дискурсу та невід’ємною частиною ідеологічного виховання.

Подібні рішення влади можна легко легітимізувати війною на Донбасі та необхідністю створення спільного дискурсу з метою збереження державної цілісності, проте варто усвідомлювати, що формування у населення викривленого сприйняття реальності шляхом встановлення цензури та офіційної державної  ідеологізації освіти  є не найкращим способом вирішення проблеми. Яскравим проявом такої політики є інформаційна війна з боку Росії, на якій так часто спекулює українська влада та ЗМІ, використовуючи при цьому ті самі методи боротьби.

Так чи інакше, основна небезпека національно-патріотичного виховання, запропонованого МОН, полягає в тому, що його імплементація у довгостроковій перспективі перешкоджатиме розвиткові критичного мислення, змушуючи людей цінувати, думати та робити те, що передбачено офіційною державною ідеологією і перетворюючи їх на гарматне м’ясо в руках влади. Розробка цієї концепції, особливо в контексті збройного конфлікту, є суперечливою у своєму засновку, адже, як свідчить історичний досвід, насадження націоналістичних цінностей часто є причиною війн, а не способом їхнього вирішення.

Посилання:

Rapport A., 2009: Similar rhetoric, different goals: contemporary tendencies in patriotic education in Russia and Ukraine. World Studies in Education. 10(1), pp. 27-46  

Sperling V., 2003. The last refuge of a scoundrel, patriotism, militarism and the Russian national idea. Nations and Nationalism 9(2), pp. 235-253

Міністерство освіти і науки України, 2015а. Звернення Міністерства освіти і науки України до педагогів, учнів, студентів та батьків щодо дня Героїв Небесної Сотні та пошанування українських захисників. Доступ 18.02.15 за адресою: http://mon.gov.ua/ua/news/44058-zvernennya-ministerstva-osviti-i-nauki-ukrayini-do-pedagogiv,-uchniv,-studentiv-ta-batkiv-schodo-dnya-geroyiv-nebesnoyi-sotni-ta-poshanuvannya-ukrayinskih-zahisnikiv

Міністерство освіти і науки України, 2015б.  Проект Концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді. Доступ 18.02.15 за адресою: http://mon.gov.ua/ua/pr-viddil/1312/1421144886/1422707001/

Перепис населення, 2001. Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Доступ 19.02.2015 за адресою: http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Database/Census/databasetree_uk.asp

Федеральное архивное агенство, 2010. Государственная программа «Патриотическое воспитание граждан Российской Федерации на 2011-2015 годы». Доступ 18.02.15 за адресою: http://archives.ru/programs/patriot_2015.shtml