Щороку ліва й профспілкова спільнота відзначає Першотравень — день спротиву і солідарності у боротьбі за мир та робітничі права. В Україні ми стикаємося з дискусіями про значення та актуальність цієї дати. Українські ліві вважають важливим зберігати Першотравень вихідним днем — не для шашликів, а для демонстрацій солідарності лівих і профспілкових сил. Ми поспілкувались про щоденну робітничу боротьбу та значення солідарності із нашими друзями профспілковцями із Польщі, Бельгії, Бразилії та Литви.
Чи потрібна для солідарності символічна дата?
Політика і традиція відзначення першого травня різниться від країни до країни та залежить від історичного контексту. У Польщі 1 травня — День праці — є ще одним вихідним святковим днем, 2 травня — (не вихідний) День прапора, а 3 травня — День конституції. Тож для пересічних громадян це «довгі вихідні», або травневі «свята» — пора пікніків, вечірок та виїздів за місто. Деякі профспілки та політичні організації проводять мітинги у великих містах Польщі, але участь у цих заходах не надто масова. Проблема в тім, що у так званий «комуністичний» період участь в першотравневих заходах була обов’язковою. Тому для багатьох дата не асоціюється з чимось позитивним. Через це профспілка Inicjatywa Pracjownychza (IP) припинила організовувати першотравневі демонстрації.
«Важливі та радикальні протести відбуваються в інші дати, — коментує Ігнацій Йозвяк, учасник профспілки IP, — не пов’язані з будь-якими ювілеями чи державними святами. Особисто для мене це і вихідний, і привід відпочити. Я щодня стежу за тим, що відбувається у світі, і цей день не є якимось особливим. У робітничому русі багато визначних дат. Не думаю, що для класової боротьби потрібні символічні календарні дати».
Пікет Inicjatywy Pracowniczej перед педагогічним університетом, 4 листопада 2021. Фото: Adrianna Bochenek / Agencja Wyborcza.pl
В Литві ця дата залишається державним святом — попри спроби правих скасувати його, як «комуністичне». Литовські профспілки у цей день святкують і наголошують, що саме завдяки організованому робітничому руху усі в країні мають право на нормований робочий день, відпочинок, соціальне та медичне страхування, доплати за понаднормову роботу й нічні зміни, страхування по безробіттю, оплачувану відпустку, відпустку у зв'язку з вагітністю, пологами та доглядом за дитиною, відпустку за сімейними обставинами тощо. «Усе це існує лише завдяки добре організованому світовому профспілковому руху та його впливу на рішення політиків», — каже Даля Якутавіче з Федерації індустріальних профспілок Литви (LITUF).
У Бразилії 1 травня є святом, а профспілкові та ліві організації щороку закликають до демонстрацій у головних містах країни. Герберт Кларос з профспілки CSP-Conlutas вважає, що це важливий день для демонстрації єдності та сили робітничого класу.
В Бельгії сприйняття 1 травня різниться: «Під впливом лібералізму навіть для деяких робітників Перше травня є Днем праці. Але для профспілок країни Перше травня — День трудящих, присвячений пам’яті та відзначенню боротьби трудящих, які, іноді ризикуючи своїм життям, боролися за соціальні права. Я сприймаю Перше травня як день пам’яті, але також нагадую, що боротьба не закінчиться, допоки робітники не відновлять повний контроль над засобами виробництва», — прокоментував «Спільному» Чарльз Гемптон із Загальної федерації праці Бельгії (FGTB), який також є членом партії «Антикапіталістична лівиця» (Gauche anticapitaliste).
Тож історичний контекст суттєво впливає на ставлення до Першотравня у суспільстві. Дискусії довкола цього дня на пострадянському просторі схиляють навіть деяких активістів відмовитися від прив'язки до дати, очевидно не відмовляючись від цінностей та боротьби, які вона втілює. Водночас у багатьох країнах, зокрема в Швеції, Норвегії, Фінляндії, 1 травня є вихідним днем, довкола якого відбувається профспілкова та ліва мобілізація і акції протесту.
Першотравень у Києві, 2021 рік. Фото: politkrytyka.org
Спільні проблеми медсестер та водіїв uber. Чим займаються сьогодні профспілковці у різних країнах
Перед сучасними профспілками стоять різні виклики, які ускладнюють роботу активістів та погіршують становище робітництва. Однією з найуразливіших і незахищених категорій працівників є молоді люди. Дехто з них може приймати наявні трудові права як даність, а більш прекарна молодь тих прав навіть не бачила.
«Ліберальні політичні сили і роботодавці в Литві пропагують індивідуалістичний підхід. Нібито самозайняті працівники зацікавлені в тому, щоб платити менше податків, працювати “коли хочете і скільки хочете без жодних обмежень”. Але стати успішними підприємцями може меншість, тоді як більшість самозайнятих відчувають себе дуже невпевнено у разі хвороби, або ж коли народжують дітей чи втрачають роботу, — каже Даля. — Прекарно зайнята молодь має лише мінімальні соціальні гарантії. Це стало ясно під час пандемії COVID-19: самозайняті були менш захищеними, порівняно з тими, у кого є трудові договори. Така ситуація зручна передусім для роботодавців — істотно економить їхні гроші».
У Польщі все частіше до профспілок долучається саме молодь й успішно захищає свої права — у різних галузях з’являються нові профспілкові структури. «Наразі близько 10% трудящого населення Польщі об’єднано у профспілки — їх масовість скорочувалась з 90-х років. Великі підприємства закривались, а профспілки роками були близькі до центристів в уряді. Проте останнім часом профспілки стають дедалі активнішими в зеленій енергетиці, легкій промисловості, логістиці, роздрібній торгівлі, сфері послуг, ІТ, медіа», — пояснює Ігнацій.
Страйк жінок у Польщі через заборону абортів, 2020 рік. Фото: Krzysztof Kaniewski
Складність ситуації полягає в тому, що багато профспілкових організацій в Польщі починають з нуля — на нових підприємствах, у галузях, які ніколи не були об’єднані в профспілки. Іншою проблемою є політика «нульової толерантності» в багатьох компаніях і прямі антипрофспілкові кампанії. Менеджмент відмовляється визнавати наявність профспілок на підприємствах, ставить під сумнів їхню законність, відмовляє профспілковим організаціям у основних правах, таких як поширення профспілкових матеріалів у публічному просторі та на робочому місці, захист представників профспілок від звільнення. Є «юридичні компанії», які спеціалізуються на боротьбі з профспілками. Крім того, є дуже обмежувальна і складна юридична процедура з організацією страйків, що робить їх практично неможливими в Польщі.
«Основним викликом для нас є низький рівень об’єднання в профспілки, — переконаний Ігнацій, — чим більше людей організовуються і захищають свої права на робочих місцях, тим менше спокуси в працедавців зловживати незахищеністю. Визначальною є готовність трудящих до прямої дії на робочих місцях: постійна комунікація між колегами щодо їхніх проблем, відмова працювати в умовах, які працівники вважають неприйнятними, тиск на роботодавця».
«Високий відсоток членства в профспілках Бельгії та їхній постійний тиск на менеджмент і владу є запорукою того, що думки трудящих врахують при вирішенні соціально-економічного майбутнього країни, — переконаний Чарльз, — проте наростає конфлікт із роботодавцями та владою, які користуються постійними кризами (COVID-19, війна в Україні та ціни на енергоносії), щоб перейти в наступ і знищити соціальні здобутки». За останні роки в Бельгії відбулися численні акції протесту та страйки на рівні компаній, галузей і на національному рівні, включно з днями загального страйку та національними демонстраціями. При цьому робітничий рух щоденно веде феміністську, екологічну та антирасистську боротьбу, протистоїть «уберизації» праці та неоліберальному наступу.
Масова демонстрація робітників у Брюсселі, 2022 рік. Фото: via ABVV
«Ми завжди відчуваємо потребу у зміцненні внутрішньої демократичності структур і піддаємо сумніву владу профспілкової бюрократії, — каже Чарльз, — мусимо переходити від сервісного підходу, коли один профлідер вирішує проблеми людей з одним директором, до бойового, коли всі в профспілці готові діяти задля спільного результату».
Протягом останніх років бразильський робітничий клас зазнав серйозних утисків через неоліберальні реформи — пенсійну та трудову. «Зростання безробіття та нестабільної зайнятості — це наслідки чотирьох років ультраправого уряду Болсонару, який прямо атакував профспілки», — розповідає Герберт.
Як бачимо, профспілки в різних країнах зіштовхуються з однаковими проблемами. Там, де профспілковий рух слабкий — суспільство недостатньо поінформоване про результативність боротьби, а там, де профспілки потужніші — активісти шукають шляхи для залучення людей до робітничого руху. Іноді стан профспілкового руху в країні може докорінно змінитись через дії уряду, але загалом ліві та соціал-демократи сприяють розвитку профспілкового руху, а неоліберали, праві й консерватори можуть прямо або приховано атакувати самоорганізацію трудящих.
Тисячі бразильських вчительок та вчителів влаштували національний страйк проти низьких зарплат і реформи середньої школи, 26 квітня 2023. Фото: Facebook/SINPRO
За що борються трудящі Польщі, Бразилії, Литви, Бельгії?
Профспілки ведуть боротьбу за соціально-демократичні трансформації. Вони вважають, що на першому місці має бути загальний добробут людей, а не прибуток бізнесменів.
«Блага, створені руками трудящих, мають бути доступні усім, розподілені солідарно. Інакше кажучи, для нас на першому місці стоїть людина та її благополуччя, — пояснює Даля із Литви. — З іншого боку, політики, лобісти та бізнес-структури намагаються нав’язати думку про “застарілість” ідей доступних медзакладів, шкіл, дитсадків, комунальних послуг, електро-,тепло- та водопостачання — нібито ці сфери мають перейти у приватні руки й тоді стануть більш якісними. Однак такий вузький та недалекоглядний підхід бізнес-лобістів шкідливий для суспільства, а послуги приватного сектору стають недоступними для людей, які живуть на зарплату».
У медіа рідко потрапляють історії успішної боротьби за покращення умов праці, попри те, що журналісти часто і самі є прекарно зайнятими. А втім, польські ЗМІ не могли обійти увагою минулорічний «стихійний страйк» працівників громадського транспорту в місті Бидгощ. «Працівникам вдалося вибороти підвищення зарплати та покращити комунікацію з керівництвом. У березні цього року вони створили секцію нашої профспілки IP і продовжують свою діяльність, — каже Ігнацій. — Минулого року також відбувся страйк на автобусному заводі Solaris у місті Болехово за підтримки OPZZ та Solidarność. Це був найбільший і найдовший страйк у приватній компанії за дуже довгий час: він тривав 40 днів і завершився частковою перемогою робітників, які отримали підвищення зарплат».
«Дикий страйк» працівників громадського транспорту в місті Бидгощ, 2022 рік. Фото: Rozbrat.org
У пандемію всі побачили, наскільки прибутковим став сектор логістики й онлайн-продажів. Однак, працівники, чиїми руками збираються, сортуються, упаковуються та відправляються посилки — не відчули збільшення своїх зарплат. Зараз триває кампанія з об’єднання працівників і працівниць Amazon — саме тут, за словами Ігнація, є активною IP. Працівники Amazon продовжують боротьбу за вищі зарплати та нижчі (більш реалістичні) вимоги щодо продуктивності. Вони ведуть колективні переговори, організовують страйкові референдуми, які мають відбутися на всіх складах у Польщі, а компанія використовує різні хитрощі, щоб перешкодити голосуванню, або відмовити людей брати в ньому участь. Amazon — глобальний і потужний гігант, але організованість робочої сили змушує компанію дослухатись до працівників. Робітники Amazon солідарні й на міжнародному рівні в рамках об’єднання Amazon Workers International. Вони інформують один одного та координують свої кампанії.
Приклад успішної координації на загальнонаціональному рівні демонструють бразильці, які минулого року об’єднувались, щоб не допустити спробу ультраправого перевороту, що мала місце 8 січня. Зараз незалежний профспілковий рух тисне на уряд Лули, щоб той скасував неоліберальні реформи, які зазіхають на права працівників. Герберт вважає, що поразка Болсонару була важливою для бразильського робітничого класу. «Це була перемога, здобута на виборах, але робітничий клас продовжує чинити опір капіталізму в містах та селах», — стверджує він.
Пандемія коронавірусу підняла важливу дискусію щодо значення сфери охорони здоров'я та призвела до загострення боротьби в цьому секторі. У Бельгії пройшло чимало демонстрацій та страйків, що відіграли вирішальну роль у політизації учасників — населення дізналося про стан галузі, а працівники про отримання додаткових фінансових ресурсів. «На міжгалузевому рівні профспілки ведуть боротьбу проти закону про “поміркованість заробітної плати” (Salary Moderation Act), котрий обмежує можливість підвищення зарплат для працівників», — каже Чарльз. Ця боротьба набирає обертів через зростання вартості життя та рекордно високі надприбутки компаній. У Бельгії минулоріч пройшло кілька місцевих, галузевих і національних акцій, включно з загальним страйком 9 листопада 2022 року та національною демонстрацією 16 грудня.
Мобілізація робітників у Брюсселі, вимоги — рефінансування та збільшення кількості працівників у сферах охорони здоров’я та некомерційних секторах, 2 лютого 2023. Фото: via Medicine for the People-MPLP
Окрім медицини, під час пандемії стала зрозумілою важливість сфери логістики для бізнес-процесів — вона стала приносити ще більші прибутки.
Наприкінці квітня надійшла інформація про успішне завершення страйку грузинських та узбецьких водіїв вантажівок у польських компаніях Agmaz і Lukmaz. Водії з’їхалися до Німеччини й протестували там три тижні. Компанії заборгували їм 300 тисяч євро зарплати, відмовилися розмовляти і відправили з Польщі до Німеччини приватну охорону (фактично воєнізоване формування) для придушення протесту та викрадення вантажівок. Однак цей план не вдалося реалізувати. На місце також привезли інших водіїв, які мали б стати штрейкбрехерами — але вони приєдналися до протесту, який активно підтримали німецькі профспілки та активісти. «Власник компанії та лідер “приватної армії” спробували провести прес-конференцію перед посольством Німеччини у Варшаві, щоб викласти свій погляд на ситуацію. Але члени нашої спілки IP прийшли з протестом, — розповідає Ігнацій. — Голос робітників був гучнішим за голос начальників».
Як російське вторгнення посилило та одночасно послабило міжнародну солідарність
Міжнародна солідарність робітничого класу допомагає вирішувати проблеми різних рівнів: підтримка загальнонаціональних профспілок та локальної боротьби на конкретних підприємствах; демократична боротьба робітничого класу (демонстрації в Бразилії, Ірані, Франції, Казахстані тощо); екологічна боротьба робітничого класу та корінних народів у всьому світі. Бачимо, як постає антиімперіалістичний спротив, розбудовується міжнародний фронт боротьби проти капіталізму, расизму та патріархату. У цьому контексті прогресивні профспілки долучаються до підтримки українського спротиву.
«Ми бачимо прояви міжнародної солідарності робітничого класу щодня, але вона недосконала», — вважає Чарльз. У лівих та профспілкових організаціях ведеться багато дискусій щодо війни в Україні та характеру підтримки українського народу й робітничого класу.
Мітинг на підтримку України в Шрі Ланці, 2022 рік. Фото: із відкритих джерел
Ці дебати також відбуваються у бельгійських профспілкових організаціях. Якщо одні відмовляються називати цю війну російською та імперіалістичною і воліють зосередити всю увагу на НАТО, то інші без вагань підтримують спротив пригноблених. Одні закликають до абстрактного пацифізму, а інші — закликають уряди надсилати зброю, щоб дати українському народу засоби для захисту.
Капіталізм є глобальним, робітничий клас експлуатується в кожній точці світу. Саме тому, запевняє Герберт, міжнародна солідарність є фундаментальною для перемоги над капіталістами та їхніми представниками в урядах. «Сьогодні в усьому світі, чи то в США, чи то в Китаї, правителі служать інтересам великих корпорацій, — пояснює активіст. — Важливо створити міжнародну мобілізацію робітничого класу, щоб перемогти уряди та передати владу в руки робітників. Зараз наша профспілка бере участь в міжнародній кампанії солідарності з українськими трудящими проти вторгнення російської армії, протидіючи тирану Путіну. Ми з Бразилії долучались до двох конвоїв солідарності з незалежними профспілками в Україні». Також бразильці з CSP-Conlutas зіграли важливу роль в організації протестів під час візитів Сергія Лаврова до Бразилії у квітні 2023 року.
Ігнацій підкреслює важливість українського спротиву для глобального опору експлуатації та гнобленню. «Для мене Україна не на “Сході”, “Заході” чи “Центрі” Європи, — пояснює активіст. — Я бачу Україну і її народний опір серед рухів за соціальну справедливість; серед колонізованих народів, які борються за своє самовизначення, і серед тих, хто виступає проти расизму, апартеїду та інших форм структурного насильства. Звичайно, в українському суспільстві існує багато нерівностей і несправедливостей. І тому наша солідарність має бути з тими, хто чинить опір і прагне справедливості».
Зустріч міжнародного профспілкового конвою «Робітнича допомога Україні» – міжнародної ініціативи, що складається з масових профспілок країн Європи та Латинської Америки, Львів, 1 травня 2022. Фото: rev.org.ua
Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Міжнародна трудова мережа солідарності та боротьби (ILNSS), до якої входить польська IP, організували чимало фандрайзингових кампаній на підтримку українських профспілок. «Ми організували два Конвої робітничої допомоги в Україну (Workers Aid to Ukraine) — у Львів та в Кривий Ріг — у поєднанні з невеликими конференціями та навчальними візитами, ми передавали українським профспілківцям все необхідне — від продуктів харчування тривалого зберігання, до тактичного спорядження». А в кооперації з британськими профспілками, IP допомогла Ukraine Solidarity Campaign придбати й доставити в Україну пікап для профспілкових активістів. До складу профспілкової міжнародної делегації входили представники Литви, Польщі, Франції, Італії, Австрії та Бразилії.
«Завдання профспілок у всьому світі — захищати суспільне благо і постійно нагадувати, що уряди служать народам, а не народи урядам, — вважає Даля. — На жаль, час від часу надходять окремі пропозиції скасувати свято 1 травня у Литві — нібито це радянська спадщина». Але, на глибоке переконання профспілкової активістки, цього прагнуть лише політики, які бажають нашкодити державі та глобальному руху, який не є радянським винаходом й існує набагато довше, ніж деякі уряди. Вона наголошує, що «і українське суспільство, і народи світу виживуть лише в тому випадку, якщо ми всі разом працюватимемо і творитимемо спільне благо».