Не рекомендується для прочитання людям, переконаним, що матірна та обсценна лексика можуть їм нашкодити.
Проєкт Закону України «Про протидію лихослів’ю» (про дематюкацію мови), ініційований народною депутаткою Ольгою Богомолець, викликав жваві обговорення в ЗМІ та соціальних мережах. І хоч дослідження стилістично зниженої лексики поступово стає предметом академічних дебатів, ми бачимо чергову спробу створити ілюзію, ніби окремих слів у нашій мові ніколи не було чи не має бути. Але все по черзі.
Одіозний законопроєкт передбачає посилення відповідальності за використання «нецензурної лайки» під час трансляції телерадіопередач, засобами масової інформації або шляхом поширення аудіовізуальної інформації в мережі Інтернет, під час публічних виступів, а також встановлення відповідальності за вживання «нецензурної лексики» публічною особою (термін «публічна особа» закон чомусь не визначає).
Депутатка, зокрема, пропонує визначити нецензурну лайку (лихослів’я) як ненормативну (неприпустиму) лайку (лексику), перелік слів та виразів якої затверджується Кабінетом Міністрів України. Можна лише сподіватися, що перед цим будуть проведені консультації з лінгвістами, соціологами, психологами, медійниками, письменниками та іншими фахівцями.
Закон супроводжується й пояснювальною запискою, в якій фігурують такі формулювання: лихослів’я, лайка, ненормативна лексика, нецензурщина, примітивна брудна лайка, грубощі «нижче пояса», лайливі слова, нецензурна лайка. Із них відносно науковим терміном можна було б назвати хіба вислів «ненормативна лексика», та й то років із 20 тому, коли правила ділового мовлення ще були достатньо чіткими.
Складові обсценного (тобто «непристойного») лексикону входять до списку тем, які не заведено обговорювати в багатьох країнах: статеві органи, статеві стосунки, релігія, церква, екскременти, смерть, фізичні/розумові вади, проституція, наркотики, певні види злочинності. Водночас останні десять років тема сексу активно обговорюється в ЗМІ та соцмережах, доступною стала порнопродукція, що є однією з причин лібералізації мовлення в цьому аспекті.
Не вдаючись до огляду перелічених у законопроєкті висловів, візьму для прикладу слово лихослів’я. Отже, Словник української мови тлумачить слово «лихослів’я» так: «ЛИХОСЛІ́В'Я, я, сер. 1. Уживання лайливих, соромітних слів. <…> 2. Грубі, недоброзичливі слова і вирази, вживані щодо кого-небудь». Це тлумачення – набір оціночних суджень. Чи можна з упевненістю сказати, яке слово є «сороміцьким», а яке – ні? Це залежить від багатьох факторів: не тільки від вікових особливостей, гендерних аспектів, соціального статусу мовця, психологічної сприйнятливості співрозмовника, але й від часу, місця, контексту.
"Навіть промовлений без емоцій вислів йди геть, людина, якій він адресований, сприйме як грубий і недоброзичливий, а для адресанта цей вислів, можливо, не матиме жодного емоційного навантаження."
Цікавий приклад можна навести стосовно гендерного аспекту. Чи будуть слова хуй, волохач, кийок, козак, прутень, використані на позначення чоловічого статевого органу, сороміцькими, якщо вони вживатимуться лише серед чоловіків? Чи будуть слова чи вислови вихідні/веселі/червоні дні, жіноча радість, кривава помста, тралі-валі, тьотя Ася, вживані на позначення менструації, сороміцькими, якщо вживатимуться лише серед жінок? Окремі слова можуть вважатися «сороміцькими», якщо вживатимуться не в той час, не в тому місці, не за тих обставин тощо.
Стосовно другого наведеного вище визначення «лихослів’я», а саме: грубі, недоброзичливі слова і вирази, вживані щодо кого-небудь. Що ж можна таким вважати? Чи вважатиметься питомо український вислів пішов у сраку! таким, що відповідає грубому і недоброзичливому виразу? Авжеж. А вислів пішов звідси! сказаний викладачем до студента, дорослим до дитини, дитиною до дорослого? Для окремих людей такі вислови будуть не лише прийнятними, але й досить часто вживаними (хоча це й не виправдовує таку поведінку). Навіть промовлений без емоцій вислів йди геть, людина, якій він адресований, сприйме як грубий і недоброзичливий, а для адресанта цей вислів, можливо, не матиме жодного емоційного навантаження.
Звідки взялася лайка, що таке мат і обсценна лексика?
Якщо взяти загальне визначення, то лайка (лаяння) — це висловлення незадоволення. Воно може відбуватися з використанням широкого спектру найекспресивніших слів. Можна припустити, що лайка з’явилася із зародженням мови, що дозволило трансформувати фізичну агресію у вербальне мовлення. З такого погляду, лайка — явище радше позитивне. А найголовніше — не завжди зверненим на образу. Усім відомі експлетиви (вигуки) чорт, блядь, курва, йобані очі, пизда, лайно! взагалі не мають на меті когось образити, а слова блядь і курва будуть інвективами (образами) лише тоді, коли будуть звернені до конкретної людини; слово чорт не має жодного відношення до «непристойного» лексикону, хоч у деяких ситуаціях може вважатися богохульним.
Тож варто спершу зрозуміти, що таке обсценна лексика та мат.
Обсценною лексикою називають табуйовані (заборонені) непристойні (недруковані, нецензурні, нелітературні) слова і вислови (Ставицька 2008). Таке визначення в XXI столітті не відбиває його суті та не дозволяє ідентифікувати, які саме слова належать до цього поняття, а які — ні, бо межі пристойності розмиті, всі слова друкуються, підхід до «цензурування» в усіх різний, а нелітературних слів взагалі не існує. Яскравий приклад цього — український письменник Лесь Подерв’янський.
Якщо позбутися оціночних суджень, то обсценна лексика – це слова та вислови, які використовуються на позначення статевих органів та актів, інтимних частин тіла, фізіологічних відправлень, невербальних жестів, що так чи інакше стосуються сфери сексу, а також їхні евфемізми (Оржеховський 2011).
Таке визначення дозволяє чітко визначати слова, які відносяться до обсценної лексики та класифікувати їх. Це особливо важливо для того, щоб лінгвісти, перекладачі, іноземці могли декодувати обсценну лексику та зокрема мат, бо розуміння питання і відповідь на нього (напр. Що це за срань?) залежить саме від ситуації, в якій це питання вживається, інтонації, з якою було задано питання, жестикуляції, пози мовця, його емоційного стану. А отже, питання може означати все що завгодно: від цікавості щодо предмета до загальної оцінки ситуації, вираження розчарування, роздратування, злості та ін.
Мат – це обсценні слова, які вважаються найбільш експресивними: англ. cunt, fuck, motherfucker, bollocks, shag, twat, укр. їбати, пизда, хуй, манда, мудак, блядь, рос. ебать, блядь, хуй, пизда, муде, манда, елда. Їхній перелік завжди обмежений та майже не змінюється.
Чому люди вживають експресивні слова, обсценну лексику?
Вживання обсценної лексики залежить від політичної й економічної ситуації, емоційного, соціального стану, освітнього рівня, професії (лінгвісти, наприклад, зазвичай вживають «смачні», метикуваті слова та вислови), приналежності до соціокультурних груп, колективів, віку, гендеру, мети висловлювання.
Експресивні слова та обсценна лексика можуть вживатися в якості:
1. вираження емоційного стану внаслідок шоку, здивування, роздратування, несподіваності, стресу, злості тощо;
2. вигуків (короткострокова, неконтрольована, спонтанна реакція на подразник);
3. інвектив (образ);
4. солідарності (яскравий приклад — солідаризація українського журналіста Артема Овдієнка з його грузинським колегою Ґеорґієм Ґабунією, які, використовуючи обсценну лексику, звернулися до президента Росії);
5. домінування над опонентом (наприклад фраза Г. Кернеса до підлеглого: «Смотри, сучий пес, внимательно слушай…» [автор статті не несе відповідальності за назви відеороликів, які опубліковані в мережі youtube. — прим. автора]);
6. утвердження ієрархії/домінування (часто використовується серед підлітків, кримінальних елементів, військових);
7. забутого слова (напр. де ця срань?);
8. встановлення духу корпоративності;
9. жартів (пародія Юрія Великого на Геннадія Москаля);
10. підбадьорювання (напр. та ну його в сраку, той іспит: не склав і не склав!);
11. мистецької функції (зокрема в літературі);
12. сакральної функції (напр. куди дуля, туди й дим; дуля є обсценним невербальним жестом, символом коїтуса);
13. політичної заяви (наприклад, реакція Яніни Соколової та Романа Скрипіна на анонс телевізійного мосту між українським телеканалом NewsOne та російським телеканалом Россия 24);
14. хайповості (модної тенденції).
Через життєві обставини, війну, надскладні політико-економічні перетворення, які відбуваються в Україні, обсценна лексика стає політичним інструментом для привернення уваги до своєї заяви, чим користуються як пересічні люди, так і публічні особи. Тим самим обсценна лексика у скрутну годину допомагає багатьом людям скинути емоційний тягар.
Часто у людей виникає бажання не стільки висловитись грубо, скільки показати свій емоційний стан і якнайточніше передати своє ставлення до ситуації. Мовець може вважати, що слово негідник не відображає реальної поведінки його опонента, тому варіативність номінації опонента може бути кардинально різною: хитрожопий, гівнюк, їблан та ін. Фактично, окремі обсценізми можна вважати в такому випадку ортофемізмами (найменування людей або речей своїми іменами). Тут важливо, щоб переважна кількість людей поділяла думку щодо характеристик певної особи, приміром, хтось хитрожопий, адже зміг надурити всіх людей і правосуддя та уник покарання.
"В Україні людям з особливими потребами й так не просто, а будь-яка заборона подібних слів фактично пропонує людей хворих на синдром Туретта навіки замкнути вдома."
Через лібералізацію мовлення та частоту вживання «міцних» слів, вони втрачають свій рівень експресії. Ці втрати можуть відбуватися на рівні суспільства загалом, соціальних груп, чи на рівні мовлення конкретної людини. Якщо людина постійно та достатньо часто вживає один і той самий обсценний вигук, то для неї рівень експресії найбільш вживаних слів знизиться. Саме тому сьогодні відбувається нагромадження обсценних слів одне на інше: ёбаный пиздец нахуй блядь!, йобані очі блядь курва! Також дуже популярним є поєднання богохульства з обсценною лексикою, у цьому випадку відбувається подвійне «порушення» соціоетичних норм: holly fucking shit! еби в твою душу бога мать.
Але слово не можна вважати лайливим, грубим, експресивним, коли мовець використовує на позначення чоловічого статевого органу слово хуй, бо не знає інших найменувань, або вживання інших слів у мовця викликає дисонанс (Арбатская, Веревкин, Гершунин: 1994). Експресивним таке слововживання здаватиметься оточенню, а не мовцю. До чого може призвести заборона такого слововжитку, наприклад, при спілкуванні з лікарем — питання риторичне.
Уживання обсценізмів може бути також зумовлено такою хворобою, як синдром Туретта, що провокує копролалію (мимовільний та імпульсивний потяг до використання соціально табуйованих слів). В Україні людям з особливими потребами й так не просто, а будь-яка заборона подібних слів фактично пропонує людей хворих на синдром Туретта навіки замкнути вдома.
Коли було накладено табу на обсценну лексику? І невже, як стверджує авторка законопроєкту: «…примітивна брудна лайка прийшла у нашу мову як запозичення з російської культури»?
Більшість вчених вважає, що матірна лексика активно вживалася вже у неолітичній аграрній магії, елементом якої була ритуальна лайка та різні обряди, наприклад, закопування фалоса для кращої врожайності. У слов’янському язичництві матірна лексика мала чітко виражену культову функцію: «матірна лайка була широко представлена в різних обрядах язичницького походження (весільних, сільськогосподарських і т.п.) – тобто в тих обрядах, які так або інакше пов’язані з родючістю» (Успенский 1994). Поза культом вживання таких слів обмежувалося через страх накликати біду. Після хрещення Київської Русі всі язичницькі культи та практики були заборонені, відтак, заборона була перенесена й на слова, які в цих практиках вживалися.
На території сучасної України мат був під забороною практично тисячу років. Така довготривала заборона матірних слів, закритість науки в Україні щодо дослідження окремих мовних явищ довгий час не давали можливості не тільки переосмислити те, що є в нашій мові, а навіть визнати, що такі мовні явища в нашій мові існують. Сьогодні стає зрозуміло, що подібні домисли не пішли в небуття, а й досі дискутуються.
Чи є мат загрозою для української мови?
Скоріше, навпаки: заборона обсценної лексики та заперечення її існування є загрозою для солов’їної та її національно-мовних особливостей, які будуються навколо того, що є найбільшим подразником для кожної культури.
За таким принципом лайливу обсценну лексику європейських мов можна поділити на два типи:
1. анально-екскремальний тип;
2. сексуальний тип (Мокиенко 1944).
Англійська, німецька, українська, французька, чеська мови належать до першої групи (більшість обсценізмів у цих мовах базуються навколо задньої частини тіла та відповідних фізіологічних відправлень).
Російська, сербська, болгарська, хорватська мови базуються навколо передніх частин тіла. Зокрема в російській мові – навколо трияд хуй-пизда-ебать.
Останні двадцять років можна спостерігати зсув в національно-мовних особливостях російських та українських обсценізмів. У російській мові дедалі частіше стали вживати обсценізми анально-екскремального типу, а в українській мові дедалі частіше зустрічаємо обсценізми сексуального типу. Відбулося це з низки причин. Перша полягає у впливі одних мов на інші. Так, російська мова запозичила багато концептів з англійської. Певний час в російській мові був популярним вислів это всё яйца! (в цьому випадку під словом яйця маються на увазі чоловічі тестикули), насправді цей вигук є невдалим запозиченням англійського вигуку bollocks! А українська мова свого часу запозичила з російської багато слів та концептів сексуального типу. Друга причина полягає в труднощах і непрофесійності перекладу. Наприклад, англійський вигук shit на російську перекладали словом дерьмо, хоча найближчим відповідником у цій мові було б бля. Відсутність фахових лінгвістичних і перекладацьких досліджень не давало змогу декодувати обсценну лексику й створити підходи до відтворення таких слів мовою перекладу, тому обсценізми перекладалися навмання. Третьою причиною є запозичення слів з інших мов задля «пом’якшення» звучання. Для молоді (або знавців англійської мови), наприклад, слова бля та англійське fuck за своєю експресією буде приблизно однаковим. Вибір мовної стратегії на користь англійського вигуку полягає в тому, що багато людей не знають англійської, і це дозволяє лаятися будь-де, оскільки старші за віком люди нічого не зрозуміють і нічого на це не скажуть, а однолітки — не засудять, адже самі вживають подібні слова.
Мова може існувати без заборонених слів, а ось мовець — ні. Якщо ми забороняємо окремі слова / викреслюємо їх зі словників / забуваємо, виникає порожнеча, яка мусить бути заповнена. І ця порожнеча буде заповнена англійськими та російськими обсценізмами. А якщо ми уявимо, що з усіх мов зникли обсценізми, то люди вигадають сотні інших слів, можливо ще більш експресивних, аніж ми сьогодні можемо почути.
Альтернативний законопроєкт?
Не минуло й тижня, як з’явився ще один, альтернативний, документ під назвою «Проєкт Закону “Про протидію лихослів'ю” (про дематюкацію мови) (про внесення змін до КУпАП щодо протидії лихослів’ю)», ініційований уже іншою народною депутаткою Ольгою Черваковою. У ньому пані Червакова пропонує кардинально змінити законодавство в сфері вживання «нецензурної лайки», змінивши оцінку того, що є дрібним хуліганством: «нецензурна лайка вважається дрібним хуліганством, якщо вона спрямована на особисту образу людини, приниження її честі і гідності, неповагу до суспільної моралі». Якщо з «особистою образою людини і т. д.» все зрозуміло, то зі словосполученнями «суспільна мораль» і «неповага до неї» все набагато складніше: хто вирішуватиме, що є неповагою до суспільної моралі та що є суспільною мораллю загалом?
Інше доповнення, яке пропонується внести до статті 173 КУпАП, таке: «Положення цієї статті не застосовуються до осіб, що вживають нецензурну лайку під час цитування творів Леся Подерев'янського та інших загальновизнаних класиків літератури, а також — з метою оцінки політичної ситуації, неналежної роботи правоохоронної і судової системи, дій країни-агресора, надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру та побутових травм».
Чому йдеться саме про «політичну ситуацію», «правоохоронну» та «судову» системи, а не про законодавчу, виконавчу та судову владу загалом? Тобто відповідно до цього положення, будь-яка особа зможе прийти до правоохоронних органів і сказати щось на кшталт: Йобані очі, це лайно собаче, а не розгляд скарги! Або заявити: Знаєте що я думаю про це?! Процитую Леся Подерв’янського: «Це, канєшно, повна хуйня» (Подерв'янський 2015: 32) або Ви вважаєте, це серйозно — надавати таку відповідь на мою заяву? В цій ситуації не можу не процитувати Подерв’янського: «Покайтесь, браття, i не робiть хуйнi» (Подерв'янський 2015: 92).
Чи можна відповідно до цього положення цитувати менш відомих авторів, які ще не встигли стати класиками? Чи, скажімо, українські сороміцькі коломийки?
Чи можлива «дематюкація» мови?
Табу — це заборонена поведінка, яка вважається небезпечною для окремих індивідів або для всього суспільства. Порушення табу в різних суспільствах мало невідворотне, часто летальне покарання. Зараз за порушення певних табу в різних країнах можна потрапити до буцегарні. З часом табу змінюються, зникають, з’являються знову, але чи зникає те, що хтось забороняє?
У лінгвістиці все набагато складніше. Труднощі заборони окремих слів полягають у тому, що заборона накладається на слово, а не на предмет чи зміст сказаного. Так, наприклад, вислів їбать тебе в дишло із наявним обсценним ядром їбати та просторіччям дишло можна замінити нейтральними словами просувати чоловічий статевий орган та горло відповідно. Відтак вислів їбать тебе в дишло можна замінити висловом бодай тобі чоловічий статевий орган в горлі ходором ходив — «табуйованих» слів немає, але зміст сказаного залишився таким самим.
Фердинанд де Бракелер
«Сварка після трапези»
Саме через те, що заборона накладається на слово, а не на предмет чи зміст сказаного, з’являється величезна кількість евфемізмів, адже після визнання слова неполіткоректним виникає необхідність в пошуку іншого відповідника. Сьогодні расизм (дискримінація за кольором шкіри), сексизм (дискримінація за статтю), ейджизм (дискримінація за віком), релійгізм (дискримінація за віросповіданням) та інші форми дискримінації перебувають під пильним наглядом правозахисників. Ілюстрацією може послужити слово інвалід, що нині замінено на вислів люди з обмеженими можливостями, а згодом на люди з особливими потребами, а завтра, можливо, буде новий відповідник. Уразливими в цьому випадку стають не люди, а слова (тобто не зміст, а його оболонка). Надмірна політкоректність ускладнює обговорення вразливих тем через острах у звинуваченні в нетолерантності. Тож окремі проблеми замовчуються, що не дає змоги вирішувати соціально гострі питання.
Людська емоційність відбивається в мові, з’являються слова, які чіткіше передають те, що хоче сказати особа. До того ж у словах відбувається зсув рівня експресії, коли слова набувають інших відтінків: частіше нейтральні слова набувають більш негативного значення. І досить безглуздо намагатися контролювати сферу емоцій цілого народу, авторитарно повчаючи й караючи його через нову систему цензури. Та й хто має її здійснювати — депутати, Кабінет Міністрів, Комісія з питань захисту суспільної моралі (ліквідована 2015 року, не проіснувавши й пів року)?
Ольга Богомолець пропонує розповсюдити «термін» «лихослів’я (нецензурна лайка)» навіть на випадки заміни однієї будь-якої літери у словах та виразах ненормативної лайки (згідно з переліком, що затверджується Кабміном). Хто і яким чином буде доводити, що на плакаті «Х*Й ТОБІ!» за зірочкою ховається літера «у», а не літера «а»? А якщо хтось отримає відмову пропозицію, яка звучатиме «А от ХАЙ тобі!». Або «ТИ РАХУЙ!», чи вважатиметься слово «рахуй» обсценним? Така заборона може призвести до неконтрольованого вживання дисфемізмів (навмисно викривлення слів та висловів для надання їм грубого звучання: куй його знає, вийобини на дорогах, нахіба нам депутати? от таку гілляку тобі в ротяку, бодай тебе на буй посадили).
Сумнозвісний законопроєкт Ольги Богомолець планується поширити й на мережу Інтернет. Але хто нестиме відповідальність за публікацію чи зміст відео: той, хто нишком відзняв таке відео і виклав в Інтернет, чи публічна особа, яка в цьому відео вживає обсценізми?
На щастя, законопроєкт, розкритикований Головним науково-експертним управлінням та комітетом ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики, повернули авторці на доопрацювання. Перед ухваленням будь-яких законодавчих рішень у сфері лінгвістики необхідно провести серйозні дослідження. На жаль, ця наука нині не цікава ні державі, ні бізнесу. Вітчизняна лінгвістика безнадійно застаріла. У багатьох дослідників немає можливості слідкувати за світовими тенденціями, бо доступ до однієї сучасної статті коливається в межах 20—30 євро. Тож, перш ніж розробляти законопроекти й далі витрачати гроші платників податків на регулювання того, що регулювати неможливо, профінансуйте, будь ласка, дослідження українських науковців.
Але найголовніше — це те, що в центрі будь-якої мови є мовець. Не політики й навіть не лінгвісти, а мовець. А зміни в слововжитку можуть відбутися лише тоді, коли люди стануть менше ненавидіти та більше любити, коли буде менше дискримінації та більше поваги, коли буде менше воєн та більше миру.
Посилання
Арбатская, О.Л., Веревкин, Л. П., Гершуни, Л., 1994. Русский мат (Антология) [под ред. Ф.Н. Ильясова]. Москва: Лада М.
Мокиенко, В. М., 1944. Русская бранная лексика: цензурное и нецензурное. Берлин: Русистика.
Подерв'янський Л., 2015. Африка, сни. Київ: Наш формат.
Оржеховський, С., 2011. Магістерська робота: відтворення дисфемізмів та обсценної лексики українською мовою (на матеріалі англомовних аудіовізуальних текстів та художньої літератури). Київ: Київський національний лінгвістичний університет.
Ставицька, Л. О., 2008. Українська мова без табу. Київ: Критика.
Успенский, Б. А., 1994. Мифологический аспект русской экспрессивной фразеологии. Москва: Гнозис.