ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ НИНІШНЬОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

  • 13 січня 2013
  • 3688
ПРИЧИНИ ТА НАСЛІДКИ НИНІШНЬОЇ ГЛОБАЛЬНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Переклала Ірина Когут за редакції Олексія Вєдрова

«Двигун, що рухає підприємством – це … прибуток» (Кейнс)

Причини

Глобальна капіталістична економіка переживає найглибшу кризу з часів Великої депресії 1929 року. Кризи такого розмаху регулярно трапляються в історії капіталізму. Вони відображують системні тенденції, які періодично виражаються в подіях, що дістали назву «депресій», як-от кризи 1840-х, 1870-х та 1930-х років. Я стверджував, що період 1970-х, так звана Велика стагфляція, була однією з таких подій, і що зараз ми переживаємо чергове повторення цього циклічного феномену. Я розглядаю поточну кризу як першу Велику депресію ХХІ сторіччя. Кризи такого роду, як правило, розв’язуються шляхом появи нової мережі (глобальних) інституцій, нового балансу конкурентних сил всередині націй та між ними та, перш за все, шляхом відновлення прибутковості бізнесу, який вижив, оскільки той оволодіває активами своїх невдах-конкурентів за зниженими цінами. Співвідношення між реальними зарплатами та продуктивністю також зазвичай зсувається на користь бізнесу в умовах безробіття, спричиненого кризою, хоча згодом інституційний баланс може зміститися у зворотньому напрямку.

Мотив збільшення прибутку – рушійна сила капіталізму – має власну динаміку. Тут критично важливо, щоб норма прибутку була більшою за процентну ставку, оскільки це і є той чистий коефіцієнт, який спонукає до активних інвестицій (замість пасивного утримання активів, що приносять проценти). Довгострокова динаміка норми прибутку обумовлена структурними факторами, такими як ріст капіталоємності виробництва, спричинений жорстким змаганням за підвищення продуктивності і зниження витрат. Це спричиняє тенденцію до зниження загальної норми прибутку. Водночас це живить все нові й нові зусилля обернути цю тенденцію, зокрема шляхом пошуку дешевшої сировини та, перш за все, дешевшої робочої сили. Цим пояснюється настільки потужний поштовх до глобалізації, який супроводжується мантрою про те, що вільний ринок є благом для всіх. Але дешевшу робочу силу можна знайти не лише за кордоном. Її можна імпортувати, і, що більш важливо, її можна створити в себе вдома, підриваючи опір робітників та інституції, які їх підтримують. Рейган та Тетчер успішними атаками на працю провістили нову еру на початку вісімдесятих. Як показано на мал.3 у моїй праці «Перша Велика депресія ХХІ сторіччя» (Socialist Register 2011), скорочення реальних зарплат та зростання продуктивності, що стали наслідком їхньої політики, перетворили невпиннне зниження норми прибутку на всього лише її стагнацію.

Але стагнуюча норма прибутку не забезпечує достатньо палива для економічного зростання. Що дійсно запустило великий підйом початку 1980-х у США, так це різке падіння розміру процентної ставки (тримісячних скарбницьких векселів) від 14% у 1981 до менш ніж 1% у 2003 (мал. 4 у тій самій статті). Це різко підвищило норму чистого прибутку, що, своєю чергою, пришвидшило ріст протягом двадцяти наступних років. Але падіння процентної ставки також стимулювало відповідний ріст витрат бізнеса та споживачів за рахунок залучення позик. Як наслідок, одночасно з бумом у виробництві виросли бульбашки в нерухомості та на фінансових ринках. В інших частинах світу також відбувалося зниження процентної ставки, часом навіть швидше, і це живило подібний міжнародний бум у заощадженнях та міжнародні фінансові бульбашки.

Криза іпотек високого ризику в США лише стала останньою краплею, що викликала нинішню кризу, але не була її справжньою причиною. І коли вона вдарила, поступове обмеження регуляції, яка раніше стримувала фінансові інституції, ще більше ускладнило ситуацію. Дерегуляція була мантрою глобального неоліберального порядку денного протягом понад двадцяти років, впроваджувана владою СОТ, Світового банку та МВФ, та, звісно, приписами ортодоксальних економістів, банкірів, світових лідерів. Ми пожинаємо те, що вони посіяли.

Наслідки

Я вважаю, що криза триватиме довго, десять років чи більше. Структурні зміни, які вона спричинить, зараз усе ще обговорюються, і боротьба за майбутнє тільки починається. У Європі цей процес може зайняти більше часу, і це добре, тому що її соціальні та політичні структури (такі як родина в Іспанії та Італії й держава загального добробуту в більшості європейських країн) діють як важливі амортизатори, коли встановлюється новий соціальний порядок денний. Ця криза є наслідком перш за все внутрішніх механізмів ринкової системи та кон’юнктурних факторів, таких як глобальне зниження податкової ставки, що живило фінансові бульбашки, які продовжують залишатися проблемою. Ліві-кейнсіанці схильні розглядати державу як вирішення проблеми. Але самі капіталісти вже знають, що держава сутнісно необхідна для «правильної» роботи ринку. Справжнє питання в тому, «правильно» для кого. Представники великого бізнесу вишикувалися в чергу за «золотими парашутами», соціальною допомогою та бонусами без жодного натяку на сором чи жаль. Більше того, вони відмовляються від тих самих економістів, які так віддано обслуговували їхні потреби в минулому. Навіть колишні речники неолібералізму на кшталт the Financial Times і The Economist накинулися (небезпідставно) з різкою критикою на ортодоксальну економічну теорію. Говорячи безсмертними словами Тома Лєрера, це лишає ортодоксальних економістів «безнадійно спантеличеними».

Криза оплачується з кишень сотень мільйонів трударів, які потерпають від її наслідків, не завинивши в ній, та тих підприємців, що не мають «золотих парашутів». Мудрість Кейнса полягає в тому, що в часи, подібні до наших, держава може пом’якшити найбільш болючі прояви кризи. Мудрість Маркса – в тому, що це не усуває майбутніх криз, оскільки вони породжуються прагненням отримати прибуток. Регулювання, до якого вдаються, щоб захистити систему від ексцесів капіталізму, стає перешкодою для прибутку, коли на підході економічне відновлення. Тоді усі – капітал, науковці, навіть сама держава – починають цькувати політику регулювання. І більшою чи меншою мірою ця політика скасовується. Доки економіка керується прагненням прибутку, кризи повертатимуться. Але навіть з обмеженнями, які накладає капіталістична система, існтитуційні умови не є наперед заданими. Якщо ми розглядаємо державні витрати, то хай це буде пряме працевлаштування, медичне обслуговування, освіта та соціальне забезпечення, пряме зменшення бідності та голоду, щоб вибудувати соціальну базу для опору. І треба не забути виставити рахунок ортодоксальним економістам за їхнє поклоніння ринку і нескінченні мантри про бездоганний ринок, бездоганне знання і бездоганні передбачення – святу трійцю бездоганної маячні.

Оригінал публікації

Читайте також:

Две Америки (Николь Колсон)

Разгневанные толстосумы (Пол Кругман)

Лікнеп про класову боротьбу (Майкл Швальбе)

Пояснюючи кризу (Девід Гарві)

Як запродався Обама (Мет Тайбі)

КРИЗИС КАК ПРЕДОСТЕРЕЖЕНИЕ ОТ СУЕВЕРИЙ (Кирилл Гольцман)

МАЙКЛ БУРАВОЙ: «Якщо хтось хоче позбутися марксизму, йому доведеться спочатку позбутися капіталізму»

Рекомендовані

Наші видання

Блоги

Facebook

Наші партнери