Передмова:
Близько четвертої ранку 9 травня 2015 року в прикордонному місті почалася стрілянина, в якій троє охоронців порядку загинули, а кілька десятків дістали поранення. Протягом дня стрілянина та вибухи то вщухали, то відновлювалися, над деякими будівлями виднівся дим. У місті бачили близько півсотні людей у військовій уніформі без розпізнавальних знаків, озброєних автоматичною зброєю, снайперськими рушницями та гранатами. Протягом доби присутність поліції зростала: колони бронетранспортерів йшли дорогою зі столиці, над містом кружляли вертольоти. Влада оголосила операцію проти «скоординованих терористичних атак», нібито спланованих бойовиками, «підготовленими у сусідній країні».
Так почався ранок у македонському місті Куманово, недалеко від кордону із Косово та Сербією. Удень поліцейські почали прочісувати албанське передмістя Діво, де мали ховатися озброєні люди. Місцеве населення покидало домівки частково самостійно, частково у межах плану евакуації. До кінця доби ще 6 поліцейських і 22 бойовиків втратили життя, десятки отримали поранення. Урешті-решт 30 бойовиків були затримані та звинувачені в терористичній діяльності. З них, згідно із заявою македонської влади, 18 є нелегальними мігрантами з Косова.
Коли мешканці Куманова вже почали повертатися у свої поцятковані кулями або й зовсім зруйновані будинки, європейська преса панікувала. Особливо німецькі журналісти, які майже кожну статтю починали описом воєнного антуражу конфлікту, а закінчували наголосом на російському інтересі в Македонії. Ще б пак: постріли за кілька годин дороги від Відня; у місті, де проходили запеклі бої «гібридної» війни 2001 року, із «зеленими чоловічками» та параноїдальними заявами російського МЗС. Куманово – це не просто стотисячне місто із третиною албанського населення, а один з епіцентрів воєнної операції 2001 року. Тоді Армія національного визволення Албанії зайняла значну територію на північ від Куманово і Тетово, а після невдалого перемир’я 5 липня продовжила свій наступ, аж поки 13 жовтня місцеві албанські та македонські партії не підписали Охридські угоди. Саме ці угоди, що передбачають децентралізацію, політичне представництво та мовні права албанців, є основою міжетнічного співжиття в сучасній Македонії.
Сам же конфлікт розпочався у січні 2001 року точно так, як і минулих вихідних: напад озброєних людей на поліцейських. А розвивався він за жахливим сценарієм, що має виринати у пам’яті тих, хто стежить за війною на Донбасі. Економічна криза та потік біженців у результаті війни в колишній Югославії, мовні та символічні претензії македонських албанців – і от з’являються люди в уніформах, які отримали зброю та тренування у сусідній державі. Різниця в тім, що треновані та озброєні вони були за підтримки США, а кордон, який вони перетнули, мав би контролюватися міжнародними силами. За підтримки місцевого населення повстанці змогли закріпитися в горах північного заходу країни. Поліція та нашвидкуруч відмобілізована армія почали витісняти повстанців, але НАТО та ЄС застосували загрози санкцій та вдалися до показових воєнних маневрів, аби примусити македонський уряд до перемир’я. Під прикриттям перемир’я албанські повстанці захоплювали все нові території, причому вони використовували американське спорядження, а одним із основних джерел підтримки македонської армії була Україна. Навіть після введення військ НАТО та роззброєння албанських повстанців сутички тривали.
Інцидент в Куманово повертає в пам’яті події 14-річної давнини, але сам він стався на наступний день після антиурядових протестів у Скоп’є. Ці багатотисячні протести тривали від 5 травня, але «антитерористична операція» призупинила їх. Багато аналітиків та активістів говорять, що історичні екскурси та рефлекторні згадки про етнічні тертя – це не пояснення стрілянини в Куманово, а радше раціоналізація. Є факти, які свідчать про те, що форсування етнічної складової вибуху насилля є стратегією державної пропаганди, а її мета – відвернути населення від протестних акцій та згуртувати довкола зовнішнього ворога.
У цьому сенсі істерика російського МЗС та російських ЗМІ про те, що Захід руками албанських бойовиків хоче спричинити «кольорову революцію» та скинути легітимного лідера, так би мовити, помиляється у правильному напрямку, якщо порівнювати її з етнізацією конфлікту з боку македонських, болгарських та сербських націоналістів (чиї обстріляні на Донбасі бойовики обговорюють план допомоги «братам-слов’янам»). Російська параноя містить зерно істини, і воно полягає в тому, що конфлікт у Куманово – це не так заручник історії, як симптом актуальної політичної ситуації. А остання полягає в тому, що в антиурядових протестах беруть участь як албанські, так і македонські активісти. У той час, як держава продовжує політику етнічної сегрегації під маскою «мультикультуралізму», протестна активність, можливо, показує потенціал не-етнічної політики, спрямованої на універсальні цілі. На цьому наголошує рух “Солідарність” – македонські ліві, які є одними з організаторів протестної ініціативи.
13 травня прем’єр-міністр під тиском послів західних держав та протестувальників, відправив у відставку найодіозніших персонажів, які фігурують на аудіозаписах, що їх періодично випускає в світ лідер опозиційної Соціал-демократичної партії Зоран Заєв. В опозиції вірять в те, що звільнені голова служби безпеки та міністр внутрішніх справ були причетні до організації стрілянини в Куманово, котра, по суті, була організованою провокацією. Лідери правлячих партій та опозиції також провели круглий стіл. Неясною залишається позиція протестувальників. Чи задовольняться вони поступками влади? Чи зможуть і далі не піддаватися на підігрівання етнічних суперечностей?
У цю неділю, 17 травня, відбулися масові протести, що зібрали біля будівлі уряду в Скоп’є до 60 тисяч осіб. Протест тривав кілька годин, у натовпі македонські прапори були поруч із албанськими, а також поруч із зображеннями Че Гевари, анархістськими та райдужними стягами. Після завершення протесту на площі залишилися намети, а їхні мешканці заявили, що не розійдуться до відставки прем’єр-міністра.
Щоб краще зрозуміти сутички в Куманово, протести в Скоп’є та їхній контекст, ми звернулися до Олсі Дудумі, соціолога, який протягом 2014 року досліджував практики просторово-етнічного розділення в місті Куманово. Нижче наводимо інтерв’ю із ним.
Розмовляв Володимир Артюх
Володимир Артюх: До яких висновків ти дійшов протягом свого польового дослідження в Куманово, особливо стосовно етнічного розділення?
Олсі Дудумі: Етнічна сегрегація в Куманово і Македонії взагалі почалася після збройного конфлікту 2001 року. Якоюсь мірою він розвивається за тим самим сценарієм, що й зараз, коли армія зайшла в села, захоплені групами представників албанської Армії національного визволення по 5-20 чоловік. Після 2001 року почалося розділення на два полюси: села, міста та регіони з албанською та македонською більшістю. Це призвело до зменшення контактів, зменшення взаємодії та соціальної активності між цими двома групами. Завдяки цьому етнічна напруженість в основному заморозилася, крім спорадичних хуліганських сутичок.
В.А.: Що це розділення означало для населення Куманово?
О.Д.: Це означає, що є окремі райони, де живуть албанці. До 2001 року в тій частині міста, що зараз є чисто македонською, жило багато албанців, ромів, турків, сербів. Після 2001 східна і північно-західна частини міста стали албанськими, а решта – македонськими. Сім’ї переїжджали з однієї частини міста в іншу. У той же час навчання теж стало роздільним: албанські школи переїхали з деяких частин міста, наприклад, із центру, до тих кварталів, де живуть албанці. Те саме стосується македонських шкіл: вони перемістилися з колишніх змішаних кварталів у чисто македонські. Ці процеси відбувалися десь протягом 6-7 років після конфлікту 2001 року. Македонська держава таким чином впроваджувала політику більшого мультикультуралізму. У конституції з’явилося положення, за яким ті міста, райони чи села, де етнічні меншини складають більше 20%, мають впровадити мову такої меншини як офіційну. Таке трапляється, коли албанці переміщаються до одного району, щоб утворити більшість.
А.В.: Скільки албанців живе в Куманово?
О.Д.: У Македонії важко говорити про певне співвідношення в процентах. Якщо запитати албанця, то він скаже, що їх 80%, а якщо македонця – то він говоритиме про 20%. У Куманово десь між 30 та 40% албанців. Ця частка зросла також і завдяки входженню довколишніх сіл до складу міста.
А.В.: Чи можна говорити про економічну нерівність у місті?
О.Д.: Існує величезна економічна нерівність. У македонські райони надходить більше інвестицій, там краща інфраструктура, а в албанських спільнотах цього дедалі менше. Помітна різниця між багатством і бідністю. Вона зумовлена державною політикою, державними інвестиціями та інвестиціями місцевого уряду. Роль приватного підприємництва вторинна. У албанській спільноті, в її культурі більше соціальної економічної активності, сімейного бізнесу, вона більш традиційна. Македонці працюють у великому бізнесі. У македонській частині можна побачити великі торгові центри та супермаркети, яких немає на албанській стороні, де більше сімейних магазинів, де всі пов’язані одне з одним. Це традиційний спосіб життя албанської спільноти. Албанці відвідують македонську частину, вони ходять до магазинів, але дається в знаки мовний бар’єр. Старше покоління, понад 30 років, досі знає македонську, бо вона була обов’язковою за часів Югославії. Молодше покоління вже не має предметів македонською мовою в школі, тільки класи македонської як іноземної. Але її не вивчають, тому мова усе більше стає бар’єром.
А.В.: Чи змінилося щось від часу, коли уряд Груєвського прийшов до влади 2006 року 1?
О.Д.: Зміни у впровадженні мультикультурного суспільства були надзвичайно повільними, а подекуди вони взагалі спинилися. З часу, коли уряд Груєвського прийшов до влади, впровадження рамкової угоди, підписаної після конфлікту 2001 року, спинилося або дуже вповільнилося. Не можна сказати, що положення цієї угоди остаточно впроваджені. Консервативний уряд Груєвського досягнув розділення суспільства на дві групи за етнічною ознакою. Питання етнічності та назви держави були двома основними темами його політики, вони були присутніми в політичному дискурсі, відсуваючи на другий план питання економіки.
А.В.: Як албанці представлені в македонському уряді?
О.Д.: Є дві основні албанські партії, чиї програми не особливо різняться у питаннях економіки, суспільства чи культури. Єдине, що їх розрізняє, ― це ставлення до етнічного питання та до македонців. Своє політичне виживання вони базують на етнічному питанні. Одна з цих партій радикальніша, інша – більш поміркована. Радикальніша партія, Демократичний союз заради інтеграції, Bashkimi Demokratik për Integrim, постала з Національної визвольної армії і вимагає більше прав для албанців, прискорення впровадження Охридських угод. Проте не вимагає автономії чи відділення від Македонії. Більш поміркована партія, Демократична партія албанців, Partia Demokratike Shqiptare, частіше звертається до економічних чи соціальних проблем. Саме радикальна партія зараз входить до складу уряду. Згідно із конституцією, македонська партія, що набрала найбільшу кількість голосів на виборах, має взяти одну з албанських партій до уряду. Груєвський увійшов у коаліцію з радикальною албанською партією.
А.В.: Вона також вважається частиною корумпованої політичної системи, проти якої виходять протестувати?
О.Д.: Так, навіть албанці виходили протестувати проти неї.
А.В.: Наскільки албанці підтримують македонську опозицію?
О.Д.: До останнього року серед албанської спільноти виникло два нових рухи. Один із них – це рух молоді Besa. Другий заснований членом албанської опозиційної партії, колишнім мером міста Струга з більшістю албанського населення, що покинув партію через корупцію в ній. Вони обидві вважають і уряд, і опозицію корумпованими. Людям більше імпонують ці дві групи. Особливо в Куманово, але і в інших великих містах, таких, як Тетово. Албанці зараз проти своїх двох найбільших партій, особливо після інциденту в Куманово.
А.В.: Який стосунок між македонцями та албанцями в громадянському протестному русі? Чи там також панує політика сегрегації?
О.Д.: Не надто сильно. Під час останніх двох великих протестів албанці певною мірою брали участь як у протесті учнів, так і, більшою мірою, у великому антиурядовому протесті 5 травня. Обидва нові албанські рухи закликали албанців брати участь у протесті, що його опозиція планує провести 17 травня. З іншого боку, Партія самовизначення Косова, націоналістична радикальна партія, що має 25% підтримки і хоче приєднання Косова до Албанії, також закликала македонців до участі у протесті. Ця партія дуже впливова навіть у Македонії, особливо серед молоді, котра симпатизує великоалбанському націоналізмові.
А.В.: Що люди з Куманового думають про останній інцидент?
О.Д.: З ранку суботи, коли це все почалося, я слідкував за подіями, оскільки мої друзі були серед перших, хто почав поширювати інформацію через соціальні мережі. Мене здивувало, що коли 2001 року стався схожий вибух насилля, албанці взялися до зброї. Вони були злякані, взяли зброю до рук, бо боялися, що македонці нападуть на них та проженуть із домівок. Усі з Куманово взялися до зброї, а потім і в довколишніх селах, саме так дійшло до ескалації конфлікту. Коли ж перестрілки трапилися зранку, навіть радикальні медіа в Куманово, не кажучи про простих людей, стали писати про те, що це провокація уряду Груєвського, що потрібно не вестися на неї і залишатися спокійними. Вони сподівалися, що все це скоро припиниться, що це все штучно, що уряд хоче змусити їх воювати з македонцями, але македонці цього не хочуть. Загальне враження від повідомлень у ЗМІ та соціальних мережах було таке, що албанці вважають Македонію своїм домом, тому не будуть відділятися і не дозволять Груєвському примусити їх битися з сусідами. Увесь день та ніч звичайні люди закликали зберігати спокій та не піддаватися на провокації. Звичайно, вони були розлючені, але не на пересічних македонців і не на македонську поліцію. Гнів був спрямований не на етнічного, а на політичного іншого, на албанських та македонських політиків. До сьогодні це актуальна тема. Це усе, мовляв, не через македонців, а через політиків і нам треба їх позбутися.