• АНТИНОМІЇ СЛАВОЯ ЖИЖЕКА

    АНТИНОМІЇ СЛАВОЯ ЖИЖЕКА

    • Статті
    • 08/12/2010

    Кирило ТКАЧЕНКО

    Рецензія на книгу: Славой Жижек. Насилля (Zizek S., 2009. Violence. — London: Verso. — 168 p.)

    Не лише останню працю, але й значну частину доробку Жижекa вирізняє особлива, притаманна лише йому, фрагментарність. «Насилля» містить вступ, шість розділів та епілог. Одні розділи можна читати цілком незалежно від інших, а подекуди навіть окремі, порівняно невеликі фрагменти тексту є цілком самодостатніми, і презентують хід певної думки від початку до кінця та незалежно від загального контексту. Така особливість тексту є не стільки концептуальною, скільки наслідком швидкого, імпровізативного темпу думки Жижека. Таким чином, окремі пасажі тексту набувають власного сенсу, автономного щодо тих інтенцій тексту, які надихнули автора на відповідні імпровізації. Навряд чи можна стверджувати, що така фрагментарність сама по собі є вадою. Зрештою, думки Жижека обертаються довкола тієї самої теми – насильство – у найрізноманітніших варіаціях.

    Завдяки імпровізативності мислення Жижека його завжди цікаво читати, але чи дійсно його думка є при цьому оригінальною? Скидається на те, що в підсумковій перспективі зібранню його майстерних імпровізацій значною мірою бракує тривкої концептуальної основи. Приміром, висновки окремих імпровізацій Жижека не завжди узгоджуються між собою, і йдеться тут не про свідоме використання суперечностей, як в одного з улюблених авторів Жижека, Геґеля, – коли одне положення суперечить іншому, іноді навіть в межах одного речення, але не просто так, але маючи на думці якийсь додатковий смисл, який, мовляв, не зводиться до одного з полюсів суперечності. У суперечностях Жижека такі додаткові інтенції можна вгадати не завжди, іноді виникає підозра щодо хапливості та недостатньої уважності автора. Крім того, концепції, які Жижек використовує в «Насиллі», переважно запозичені в інших авторів, а не розвинуті ним самим – їх можна прийняти за архіімпульси до Жижекових імпровізацій. Таким чином, цей текст зіштовхує нас з уявною антиномією: чи полягає оригінальність філософського тексту в тому, наскільки його цікаво читати, наскільки блискучими є окремі його пасажі тощо, чи в тому, наскільки сильною є презентована ним теорія. Можна знайти безліч аргументів на користь як першої так і другої тези, але вирішити саму антиномію в принципі неможливо (значною мірою хибною є сама постановка питання). У випадку Жижека ця антиномія вписана в самий текст/теорію.

    Далі