Працювати у видавничій сфері в Україні — це намагатися сумістити те, що любиш, із невисокою і/або нестабільною оплатою праці, вигоранням, розмиванням робочих функцій. Це робота в цікавому середовищі з важливими темами, але водночас це сіра чи чорна зарплатня, відсутність визнання з боку роботодавців, брак відпусток, перепрацьовування й нестабільність. А ще — це потрапляти в коловороти цькування через невдоволення твоїми перекладацькими рішеннями; не бути запрошеною на презентацію книжки, яку переклала; невидимість твоєї праці як редакторки, коли переробляєш погано перекладений текст. І жорстка конкуренція.
Одного дня, переглядаючи табличку своїх доходів за останні два роки й помічаючи величезний різнобій в оплаті редакторських і коректорських послуг від різних видавництв, я напівсерйозно запропонувала подрузі об’єднатися в профспілку. Утім, вона відповіла, що є ж видавництва, які добре платять, та й узагалі треба просто розвивати свої навички.
Звісно, брак солідарності — не виняткова риса працівниць видавничої сфери, але й у ній існують приклади єднання. Таким прикладом є низова ініціатива на базі «Літцентру» — «Перекладачі в дії». Серед її цілей: лобіювання гідної оплати праці перекладачів, донесення інформації про захист інтересів у юридичному полі, а також гуртування спільноти. На сьогодні «Перекладачі в дії» здійснили низку проєктів: створили «Базу перекладачів», розрахували мінімальний тариф оплати за переклад, склали два зразки трудових договорів. Вони також приділяють увагу фаховим питанням перекладацтва: нестачі словників та критеріїв якості художнього перекладу.
Ми зустрілися з двома представницями «Перекладачів у дії»: Поліною Городиською — головною редакторкою порталу Litcentr, очільницею конгресу «Література в дії», і Мариною Дуби́ною — перекладачкою та редакторкою, щоб поспілкуватися про можливості захисту своїх прав.
Як виникли «Перекладачі в дії»?
Поліна: Ідея «Перекладачів у дії» виникла 2017 року під час третього конгресу «Література в дії», де обговорюють проблеми книговидання в Україні. На одній із панелей прозвучала теза про невидимість перекладачів, а після неї я запропонувала перекладачам Нелі Ваховській та Остапу Сливинському зібратися і створити «Базу перекладачів». Це, мабуть, і можна назвати початком історії «Перекладачів у дії» як об’єднання. Тоді ж ми провели опитування про проблеми, з якими перекладачі стикаються у своїй діяльності. Люди згадували про брак фахової літератури, якість формальної освіти поруч із нестачею неформальної, перекладацькі стандарти, оплату й умови праці (договірні відносини). Ці відповіді й стали орієнтирами діяльності об’єднання, питаннями, які ми поступово висвітлюємо.
"Ми досі виявляємо на ринку фактичні ставки в 30–50 гривень за сторінку."
Як ви працюєте з проблемою оплати праці перекладачів?
Поліна: Роботу зі ставками за переклад ми почали з розробки тарифної сітки, щоб у перекладачів і перекладачок було уявлення про те, з чого складається вартість перекладу. Розроблена тарифна сітка мала містити інформацію про ціноутворення та фактори, що можуть на нього впливати. Досліджували так само закордонні практики з обчислення, дивилися, що можна запозичити та адаптувати до українських реалій. Тоді ж ми разом із представниками Інституту інтелектуальної власності розробляли зразки договорів для перекладачів із видавцями. В Інституті повідомили, що є постанова Кабінету міністрів, яка регулює оплату роботи перекладачів.
Фото Поліни Городиської з групи Translators In Action на фейсбуці
Ми й зараз посилаємося на цей документ, відповідно до якого мінімальна оплата за умовну сторінку (1800 знаків з пробілами. — прим.) прив’язана до мінімальної заробітної плати й у 2019-му становила 150 гривень (з надбавкою 25% за рідкісність мови), а у 2020 році зросла до 170 гривень. Хоча ми щороку проводимо дослідження і досі виявляємо на ринку фактичні ставки в 30–50 гривень за сторінку.
"Видавництва дозволяють собі економити — сплачувати за розцінками, меншими за ринкові, саме за нематеріальні послуги (переклад, редактура, коректура, верстка, дизайн тощо)."
Часто стверджують, що тарифи невисокі, бо, мовляв, книжковий ринок такий і видавці не можуть платити більше. Як відповісти на це?
Поліна: Точної інформації про стан речей ми не маємо, адже видавці не готові ділитися інформацією про свої прибутки. Але ситуація на ринку нестабільна. Низка видавництв і досі ледь виходять на 10–15% маржинальності. Навіть великим видавництвам складно вийти на нормальну окупність. Але це бізнес. Було б логічно закладати достойну оплату праці всіх залучених надавачів послуг, зокрема перекладачів. Натомість видавництва дозволяють собі економити — сплачувати за розцінками, меншими за ринкові, саме за нематеріальні послуги (переклад, редактура, коректура, верстка, дизайн тощо).
Окрім оплати праці й «Бази перекладачів», ви також працюєте з темою видимості перекладачів. Чому це важливо?
Марина: Загалом можна виділити три різновиди видимості: перекладацької праці як такої, перекладацьких проблем, конкретного перекладача (особиста видимість). Остання — це відповідальність самих професіоналів, а ми ж працюємо з видимістю перекладацьких проблем і праці.
Підвищення престижу й видимості допомагає збільшити тарифи, бо відомі статусні перекладачі та перекладачки якраз отримують мінімальні 150 грн за сторінку. Їхня публічність фактично дотягує оплату праці до законодавчо затвердженого мінімуму.
"Підвищення престижу й видимості допомагає збільшити тарифи."
Поліна: Хоча в питанні оплати праці перекладачі зараз — чи не найвидиміші з усієї видавничої сфери, на відміну від редакторів та коректорів.
Якось Оля Любарська писала, що її особисто ображає, коли книжка виходить, рекламується, а перекладачка ніби винесена за дужки. Її не запрошують на презентації, не вказують її ім’я в анонсах. Це може вирішувати ваша ініціатива, чи це має бути особиста справа?
Поліна: Так, адже ми працюємо з темою видимості перекладацької праці як такої. Наприклад, влітку ми запустили проєкт #увагаповага або #видавецьмолодець, запрошуючи користувачів поширювати власні світлини обкладинок українських видань, на яких зазначені імена перекладачів. Бо вважаємо, що зазначення авторства перекладу й розміщення імені перекладача на обкладинці говорить про увагу та повагу видавництва до роботи й ролі перекладачів у створенні книжок. Цією ініціативою ми прагнули відзначити наявні та сприяти ще ширшому впровадженню таких практик українськими видавництвами.
Фото з проєкту #увагаповага на фейсбуці
Марина: Видимість перекладача — це загалом системна річ. Про нього варто згадувати і видавництвам, і рецензентам книжок, і модераторам презентацій. У [перекладачки] Олі Любарської склалася неприємна ситуація з «Книголавом». Під час «Книжкового Арсеналу» на презентації книжки «Чоловіки про фемінізм», яку Оля перекладала, її не те що на сцену не покликали, а навіть не представили авторам. На першому порожньому ряду лежали торби «He for She» для особливо важливих гостей, до яких Оля, вочевидь, не належала. Ба більше, її навіть попросили звідти: «Відійдіть, будь ласка, тут мають сидіти важливі гості. Знайдіть собі місце в залі самі». Варто зазначити, що місця в першому ряду до кінця презентації залишалися порожніми.
"Якщо договір уже прописаний і людина вже виконала роботу, то їй треба заплатити — стільки, скільки прописано в договорі."
Чи є приклади несправедливого ставлення видавництв до перекладачів?
Марина: Нещодавно трапилася історія з видавництвом «АССА», що найняло перекладачку-початківицю. Спочатку їй сказали перекласти два розділи книжки як тестове завдання, хоча зазвичай у тестовому може бути максимум п’ять сторінок. Коли її зрештою взяли, й вона переклала частину книжки, видавництво виявилось незадоволеним якістю роботи. Воно запропонувало знизити тариф на третину за вже підписаною угодою, сказавши: «Вважайте це стажуванням». Вона не погодилась. Тоді видавництво запропонувало заплатити три тисячі гривень за вже перекладену третину книжки (3 авторських аркуші). Виходило близько 45 грн за сторінку. Перекладачка пішла з цим у фейсбук — у профільні перекладацькі/книжкові спільноти. У відповідь видавництво заявило, що відмовляється їй виплачувати навіть ті три тисячі: мовляв, розриваємо договір через неналежну якість роботи. Але ж якщо вам не подобається якість перекладу ще в тестовому завданні, то чому ви наймаєте перекладачку?
У нормальному договорі прописано, що видавництво залишає за собою право попросити переробити й редагувати переклад. Але якщо договір уже підписаний і людина вже виконала роботу, то їй треба за цю роботу заплатити — стільки, скільки прописано в договорі. Вийшла гучна історія, бо перекладачка включилася в правильний час. Така несправедливість трапляється досить часто.
Публікацію було заархівовано
Чи є в перекладачки інструменти тиску, коли її ось так «кидає» видавництво?
Поліна: Є, і до нас неодноразово зверталися з різними кейсами: мовляв, допоможіть, коли видавець «кидає». По-перше, в Україні є система, створена на кошти платників податків, — мережа безплатної юридичної допомоги. По всій Україні навіть є центри, і вони забезпечують досудовий та документальний супровід. Є також низка онлайн-консультацій, хоча вони зазвичай консультують досить поверхово. До речі, листування з видавцем може виступати доказовою базою — це вже документ.
Ми маємо ще кілька ідей співпраці з юристами. По-перше, домовитися про юридичні консультації перекладачів і перекладачок (наприклад, годину на тиждень). По-друге, розробити певну інструкцію: як діяти, коли видавець повівся недоброчесно, якими мають бути перші кроки, що робити, куди звертатися.
Найчастіше звернення до нас стосуються оплати праці. Наприклад, шукають допомоги чи консультацій, коли видавці не виплачують або суттєво затримують оплату наданих послуг.
"Видавництву цікаво, щоб переклад приносив гроші, тому воно повинно мати стандарти."
Наша мета — ще й поінформувати, на що саме потрібно звертати увагу при укладанні договору.
Повертаючись до «АССИ»: у цьому випадку видавництво розірвало договір, посилаючись на неналежну якість перекладу. Але уявлення про критерії якості досить різні. Це ще один напрямок, над яким ми працюємо.
Марина: Узагалі нормальна практика — зібрати експертів і довести, що якість перекладу належна. Має бути незалежне джерело оцінювання.
Я вважаю, що видавництва повинні мати свої критерії якості, чітке ТЗ для перекладачів. Ми зберігаємо синтаксис — або не зберігаємо його. Ми намагаємося передати максимально слова — чи значення. Який у нас стиль? Наприклад, у «Рідній мові» в рамках проєкту з перекладу коміксів стиль розмовний. А в когось може бути високохудожній чи науково-популярний стиль, як у «Нашого формату». Видавництву цікаво, щоб переклад приносив гроші, тому воно повинне мати стандарти для цього перекладу. Тоді й можна чітко говорити про якість роботи.
Чи можуть видавництва вкладатися в розвиток перекладачів, чи є для них у цьому користь?
Марина: Перекладачі ж працюють не у видавництвах, а на видавництва. Досить часто переклад навіть не є основним заняттям: згідно з нашим опитуванням, 54% перекладачів мають іншу основну роботу. Це одна з можливих причин, чому люди погоджуються працювати за невелику плату. Видавцям нецікаво робити добре для всіх — їм цікаво робити гроші для себе. Дешевше, швидше, а лише за можливості — якісно. Мені взагалі здається, що вони зазвичай заздалегідь думають, що переклад буде поганий, тому ставлять тариф 30 грн за сторінку. А редактор тоді «витягне» за 15 грн за сторінку.
Треба не лише вимагати більше грошей і навчитися відстоювати свою позицію, а взагалі змінити поріг входу в професію. Бо в наших видавців так: якщо ти початківець, то більше 30 грн за сторінку й не вартуєш. Переклади книжку на 200 сторінок — ми тебе облаємо з усіх боків, зате ім’я твоє на обкладинці поставимо. Така собі ініціація. А початківець це приймає й далі працює за ті самі 30 гривень за сторінку, бо не знає, що можна інакше.
З іншого боку, було б добре, щоб видавництва співпрацювали з університетами й брали на стажування перекладачів-початківців. Це може робитися через неформальну освіту, наприклад у рамках шкіл перекладу від «LITOSVITA». Є велика потреба в конкурсах для молодих перекладачів — не внутрішньоуніверситетських, результати яких публікуються на кафедрі, а в спонсорованих видавцями. «Хто виграє, той перекладає нам книжку — за нормальні гроші».
Поліна: Цим займаються інституції на зразок Чеського центру. Нині ідея співпраці з університетами виглядає малореалістично, у видавництв бракує ресурсів працювати з молоддю.
Видавці чинять ініціативній групі «Перекладачі в дії» перешкоди, як класичний роботодавець на шляху профспілки?
Поліна: Ні, жодних перешкод не зустрічали. Від видавців хіба були коментарі до публікацій про гроші чи взаємні обов’язки — про нереалістичність пропонованих зразків договорів або ж про мінімальний тариф , що, на їхню думку, не відповідає реаліям ринку. Та й профспілкою нас назвати складно. Ми обговорювали це питання внутрішньо й зрозуміли, що не готові нею ставати, адже це передбачає ширший функціонал, сервіси, навантаження, а часу й фінансових джерел для цього немає.
Чи все ж існує можливість для перекладачів/перекладачок мати хорошу заробітну платню й бути ще захищеними в трудовому полі?
Поліна: Є позитивні практики, які передбачають достойну оплату й уважне ставлення до прав перекладачів і перекладачок. Щоправда, переважно це стосується співпраці з іноземними фондами чи інституціями, і таких пропозицій досить мало. В українських умовах із цим значно складніше. Чи то через економічну нестабільність і неспроможність вибудувати бізнес належним чином, чи то через нормалізованість трудової експлуатації й небажання щось змінювати. Бо дійсно — навіщо, коли завжди є люди, готові працювати й у таких прекарних умовах.
"Питаєш видавця: а що робити, якщо я захворію? І він відповідає, мовляв, постарайся хворіти, коли в тебе роботи нема."
Чи існує перспектива, що в майбутньому видавці будуть наймати перекладачів у штат?
Марина: Видавці не зацікавлені, бо це означає зовсім інші податки. Багато хто навіть ухиляється від податків з разового договору замовлення. Для цього підписують договір із перекладачем на мінімальну суму, з якої сплачують необхідні 20% податків, а решту виплачують у конверті. Така ситуація показує, що наймати на роботу й оплачувати лікарняні, відпустки, медичну страховку (що взагалі якась «глупая мечта»), платити внески до Пенсійного фонду — цього вони робити не будуть. Або декрет з перекладу. Серйозно? У нас же зазвичай навпаки відбувається: мама одною рукою няньчить дитину, а другою — щось перекладає.
От я сама ФОП, співпрацюю з видавництвом як перекладачка й редакторка. Я вирішила, наприклад, поїхати у відпустку. Але не можу просто взяти перерву від роботи. Ні, я просто мушу забезпечити собі вільний від роботи тиждень, навіть не два. Або-от питаєш видавця: а що робити, якщо я захворію? І він відповідає, мовляв, постарайся хворіти, коли в тебе роботи нема.
Але гіпотетично, чи могли би бути для видавця переваги від найму перекладача в штат? Бо плюси від найму редакторів є: наприклад, редактор може бути ще й обличчям видавництва, вести проєкти. Чи існують аналогічні можливості для перекладачів?
Марина: Хіба якщо це невелике видавництво й три перекладачі можуть впоратися з усім планом. Це десь три книжки на 3–4 місяці. Мабуть, це виправдано з погляду репутації, якщо ці три перекладачі відомі, а їхні імена «варті» бути на обкладинці [з точки зору видавця]. Але я не думаю, що для більшості видавництв це мало б хоч якийсь сенс.
Поліна: Якщо ми говоримо про книговидання, а не про бюро перекладу, то перекладачів нині простіше залучати під проєкт. Через специфіку роботи тут говоримо про довготривалу зайнятість, переклад книжки може займати кілька місяців.
Марина: Так само з українськими коміксами: у нас питають, чому ви видаєте перекладну літературу, а не оригінальну? Але проблема в тому, що людям треба платити зарплату. Коли художник працює над коміксом, він не може паралельно перебиватися на сторонні замовлення чи виживати із зарплатою по 500 баксів. Тому у видавництва має бути змога платити йому стабільну зарплату — весь час, поки він працює над коміксом, як це робиться в Штатах.
Як ви оцінюєте вплив своєї ініціативи на перекладацьку справу в Україні?
Поліна: Плоди нашої діяльності, наприклад, калькулятор виплат, ідуть в люди. Серед перекладачів потроху виробляється спільна позиція, цех гуртується. Очевидно, що лишаються й такі, хто демпінгує, зокрема студенти. Але перекладачки й перекладачі стали видимішими. База перекладачів теж працює — допомагає отримувати багатьом нові замовлення. Також підвищується поінформованість у юридичних питаннях.
Як редакторка, яка також працює з видавництвами і бачить проблеми, про які ви говорите, думаю, що редакторам і коректорам також потрібно об’єднуватися в «Редактори в дії». Наскільки це реально?
Поліна: До нас справді зверталися і редактори, й автори: розробіть нам такий само калькулятор, зразки договорів. Але якщо дійсно є запит, потреба у таких інструментах та матеріалах, то має бути й готовність діяти. Зберіться, обговоріть, оберіть, що хочете змінювати. А ми радо підтримаємо, проконсультуємо, зорієнтуємо в методології. Починати рекомендуємо з дослідження. Адже перш ніж кудись рухатись, ви маєте чітко розуміти, де ви є — яким є реальний запит та ключові проблеми редакторів. Важливо, щоб ваша стратегія та діяльність будувалися, виходячи з реального стану речей, а не вашого суб’єктивного про нього уявлення.
Колектив групи «Перекладачі в дії»: Поліна Городиська, Неля Ваховська, Ольга Любарська, Таня Родіонова, Марина Дубина, Дзвінка Пінчук, Саша Григоренко, Остап Сливинський.
Розмовляла Дарія Пугач
Автор головної ілюстрації: Greg Kletsel
Читайте також:
Staff only. Про що мовчать медіатори «ПінчукАртЦентру» (Діна Артеменко)
Експлуатація, читинг, цинізм: як влаштована робота академічного райтера (Аліса Зужита)